Справа № 466/10010/23
Провадження № 2/466/235/25
10 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої - судді Луців-Шумської Н.Л.
учасники провадження
секретар Марочканич В.В.
представник позивача ОСОБА_1
представник відповідача Кирдан А.В. ( режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (м.Київ, вул. Грушевського, 1Д) про захист прав споживачів та стягнення безпідставно списаних коштів,-
25.09.2023 ОСОБА_2 звернувся у Шевченківський районний суд м.Львова з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі- АТ КБ «Приватбанк») про захист прав споживачів та стягнення безпідставно списаних коштів, в якому просить стягнути з АТ КБ «Приватбанк» безпідставно списані кошти у розмірі 210177,50гривень, з урахуванням 3% річних за весь час прострочення у розмірі 5 286,11грн.; пеню у розмірі 3% на день від простроченої суми у розмірі 19 294,29 грн., а всього - у розмірі 234 757,90 гривень.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивує тим, що 22.11.2022 року, перебуваючи у черговій частині військової частини до позивача на телефон були здійснені телефонні дзвінки. Невідомий чоловік, представившись працівником Служби безпеки АТ КБ «Приватбанку», повідомив, що йде налаштування системи безпеки клієнтів для запобігання шахрайських дій, і що картка позивача заблокована, щоб пересвідчитися необхідно зайти в Додаток Приват 24. Під час розмови співрозмовник назвав всі реквізити позивача і суму коштів, яка була на картці. На цей час на картці знаходилось 210 180,00гривень. Це були грошові кошти, які виплачувались позивачу - учаснику бойових дій- як заробітна плата з військової частини, де він проходить військову службу. Через Додаток Приват24 виявилось, що дійсно карта була заблокована. Працівник Служби безпеки Банку повідомив, що зараз карта буде розблокована. В позивача не виникло жодних сумнівів у тому, що з ним розмовляв працівник банку, оскільки він повідомив всі анкетні дані, йому було відомо достеменно про суму коштів, яка була на рахунку. Дійсно, карта була розблокована. І відразу миттєво, протягом 2-х хвилин, з картки позивача почали переказуватись грошові кошти - різними транзакціями - від 205,00гривень, 32662,50 грн, 50 250,00гривень, 25 125,00гривень - всього на суму 210 177,50 гривень, всього 13 транзакцій.
При цьому, під час переказу коштів жодних СМС повідомлень від банку про підтвердження переказу коштів він не отримував і такі перекази не підтверджував. Відразу він зателефонував на гарячу лінію, письмово повідомив АТ КБ «Приватбанк» про шахрайські дії стосовно його картки із заявою вх.№6066419-ВБ, також звернувся у поліцію. В подальшому він неодноразово звертався до відповідача з приводу ситуації, яка виникла, і 30.11.2022 року він отримав шаблонну відповідь про відмову у поверненні грошових коштів. Вважає, що ним не порушено Умов та правил надання банківських послуг, жодній особі не повідомляв свій пін-код до карти та CVV-код, не реєструвався в системі «LigPay» «Sendmoney» АТМ, ТСО, SMS, месенджери та інші будь-які системи «клієнт-банк» тощо, а відтак грошові кошти, які були на його картковому рахунку, безпідставно списані та підлягають стягненню з відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 25.09.2023 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.
Відповідач відзиву на позов не подав.
18.01.2024р. в суд надійшло від відповідача письмове спростування позовних вимог, в якому вказав, що всі без виключення входи в додаток Приват24 клієнта до періоду виконання спірних трансакцій, під час таких та в дати після здійснення - проводились з типового для них пристрою iPhone та з фінансовим у Банку номером телефону позивача НОМЕР_1 , що свідчить про те, що всі входи в Приват24 та користування таким здійснювалось саме позивачем. Позивач підтверджував проведення оспорюваних видаткових транзакцій через Мерчант стороннього Банку, без здійсненого підтвердження такі транзакції б не відбулись. Про успішне підтвердження клієнтом в Приват24 переказів через Мерчант стороннього Банку свідчить присвоєння транзакціям кодів авторизації і успішне виконання таких. Вважає, що позовні вимоги є безпідставними у їх задоволенні просить відмовити.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.
Позивач за його згодою був допитаний як свідок, надав пояснення, аналогічно викладені у позовній заяві. Додатково повідомив, що нікому не повідомляв свої персональні дані, жодних кодів до банківської карти, рахунку та свого телефону нікому не надавав, відразу повідомив АТ КБ «Приватбанк» про шахрайські дії, неодноразово їм телефонував протягом двох днів, звернувся до поліції та кіберполіції.
Представник відповідача Кирдан А.В. проти позову заперечив з підстав, викладених у спростуванні позовних вимог від 17.01.2024 року, зазначив, що дійсно, перелічувані оспорювані транзакції здійснені за допомогою мерчанту MONO011, що належить «Монобанку» ОСОБА_3 , а відтак для АТ КБ «Приватбанк» невідома особа-власник карти одержувача коштів, всі спірні транзакції проводились з типового для них пристрою iPhone (вертикальна колонка «imei»:НОМЕР_3) та з фінансовим номером телефону НОМЕР_1 , що свідчить що всі входи в Приват 24 та користування такими здійснювались саме клієнтом ОСОБА_2 . Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши вступне слово представників сторін, показання позивача як свідка, дослідивши наявні у матеріалах справи зібрані письмові докази, оцінивши в сукупності обставини справи та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд дійшов наступного висновку.
Між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» був укладений договір на відкриття та обслуговування карткового рахунку.
22.11.2022 року в період з 10:02 до 10:04 годин відповідно до скріншотів SМS-повідомлень позивача (а.с.19-20), Виписки по рахунку IBAN НОМЕР_2 від 22.11.2022 року (а.с.17-18) було здійснено 13 транзакцій за допомогою його карткового рахунку та списання з нього 210 177,50 гривень: 8 транзакцій по 205,00грн.; 3 транзакції по 50250,00грн.; 32682,50грн та 25125,00грн. Вказані обставини сторонами не оспорюються.
Цього ж дня, позивач звернувся до відповідача з відповідною письмовою заявою (а.с.9, 10) про шахрайські дії, подав заявки на повернення грошових коштів у зв'язку із шахрайством, зателефонував на гарячу лінію АТ КБ «Приватбанку», а також звернувся із заявою в правоохоронні органи (а.с.107).
За фактом незаконного заволодіння коштами позивача внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України (а.с.21). Вказане кримінальне провадження не завершене.
Листом № 20.1.0.0.0/7-221130/17616 від 30.11.2022 року банк відмовив позивачу у поверненні спірних грошових коштів. Підставою відмов банк визначив те, що Банк не несе відповідальність за збереження коштів Клієнта у разі розголошення Клієнтом відомостей про логін та пароль третім особам та не має можливості повернути грошові кошти (а.с.11).
Згідно ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Враховуючи споживчий характер правовідносин між банком і користувачем платіжних послуг, суд повинен виходити з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Подібні правові висновки щодо розподілу тягаря доказування у категорії справ щодо оспорювання правомірності здійснення платіжних операцій викладені у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 176/1445/22.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд повинен вирішити не стільки питання викрадення коштів, скільки питання відповідальності відповідача, який обслуговував банківський рахунок, з якого були викрадені кошти.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до ч.1 ст.1071 ЦК України Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.
За змістом ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно, після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, нормами ЦК України передбачено прямий обов'язок банку у разі виявлення незаконного списання коштів, повернути їх на рахунок клієнта.
Згідно з ч.2 ст.614 ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг.
Пунктом 6 ч.19 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що емітент зобов'язаний повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.
Згідно з ч.12 ст.38 Закону України «Про платіжні послуги» електронний платіжний засіб, що використовується в платіжній системі, має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим правилами платіжної системи, з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Відповідно до п.2 ч.20 ст.38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов'язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв'язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.
За ст.86 Закону України «Про платіжні послуги» надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином.
Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
Користувачі мають право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг внаслідок помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
За п.6 цієї статті надавач платіжних послуг у разі порушення строків виконання платіжних операцій, передбачених цим Законом або договором про надання платіжних послуг, зобов'язаний сплатити користувачу пеню в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції, якщо інший розмір пені не обумовлений договором про надання платіжних послуг.
За п.12 цієї статті надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов'язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
Згідно п.13 цієї статті якщо всупереч наданого ініціатором розпорядження про відкликання платіжної інструкції суму платіжної операції списано з рахунку платника та переказано отримувачу, надавач платіжних послуг платника зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбулося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок платника та сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника.
Водночас, надавач платіжних послуг після виявлення помилки одночасно зобов'язаний негайно повідомити неналежного отримувача про виконання помилкової платіжної операції і про необхідність ініціювання ним платіжної операції на еквівалентну суму коштів цьому надавачу платіжних послуг протягом трьох робочих днів з дня надходження такого повідомлення. Надавач платіжних послуг під час надходження коштів від неналежного отримувача залишає їх у своєму розпорядженні, за умови виконання своїх зобов'язань з відшкодування, передбачених ч.9-13 цієї статті. У разі порушення неналежним отримувачем триденного строку надавач платіжних послуг має право вимагати від неналежного отримувача сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день від дати завершення помилкової платіжної операції до дня повернення коштів на рахунок платника, але не більше 10 відсотків суми платіжної операції.
Відповідно до пунктів 136, 139, 140, 146, 147 розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 164, користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; емітент у разі невиконання ним обов'язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від виконання таких операцій. Обов'язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі з користувачем. Користувач зобов'язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом. Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.
Пункт 138 цього Положення покладає на емітента обов'язок 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача.
Верховний Суд 20.07.2022 року у цивільній справі № №21/20764/20 провадження № 61-4665св22 зробив висновок, що банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Такий висновок був повністю підтримані Верховним Судом за наслідками розгляду цивільних справ № 6-71цс15 (постанова від 13.05.2015), № 127/23496/15-ц (постанова від 14.02.2018) та № 691/699/16-ц (постанова від 20.06.2018), № 751/6050/18 (постанова від 21.04.2021), №202/10128/14 (постанова від 23.01.2018 року).
У Постанові КЦС ВС від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 (провадження № 61-8249св23) Верховний Суд виснував, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Сам факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних і допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною в таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.07.2019 у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18) зроблено аналогічний висновок.
Згідно п.7,8,17,18,23,24,30,31,66,70,71,72 Постанови Національного банку «Про затвердження Положення про автентифікацію та застосування посиленої автентифікації на платіжному ринку» від 03.05.2023 № 58 Надавач платіжних послуг повинен забезпечити, щоб засоби дистанційної комунікації та програмне забезпечення, які надаються платнику, гарантували належний рівень конфіденційності для елементів (даних) посиленої автентифікації, віднесених до категорії притаманність. Надавач платіжних послуг зобов'язаний унеможливити реєстрацію сторонньої особи як платника засобами дистанційної комунікації. Відповідальність за здійснення безпечного пов'язування особи користувача платіжної послуги з вразливими платіжними даними покладається на надавача платіжних послуг.
Згідно п.10 Листа Національного банку України від 11.02.2022 р. № 56-0009/13399 «Про надання рекомендацій для зниження ризику шахрайських операцій» Банк зобов'язаний забезпечити контроль за кількістю активних сесій клієнта, відкритих одночасно або у короткому проміжку часу, визначити критерії підозрілої активності (наприклад, відкриття сесій у короткий проміжок часу в різних регіонах, з багатьох різних пристроїв тощо) та за потребою блокувати сесії з підозрілою активністю.
Крім цього, банківська діяльність в силу вимог статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» полягає в тому числі у відкритті та веденні банківських рахунків фізичних осіб, а отже, якщо на клієнта покладено обов'язок збереження конфіденційних даних, які дають змогу ідентифікувати платіж, то саме банки зобов'язані вживати заходів безпеки, які унеможливлять несанкціонований доступ до банківського рахунку.
Таким чином, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби його вклад до банку перебував у безпеці. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.
В судовому засіданні встановлено, що спірні транзакції позивачем не проводились, вони були для позивача нетиповими, позивач одразу в день проведення спірних транзакцій звернувся з відповідними заявами до керуючого відділенням банку в м.Львові, на гарячу лінію АТ КБ «Приватбанку» та до ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області.
Будучи допитаним в якості свідка позивач підтвердив обставини, викладені ним у позовній заяві та вказав, що не передавав даних про свій картковий рахунок третім особам і не уповноважував нікого на розпорядження коштами.
Згідно досліджених судом звукозаписів розмов позивача з операторами гарячої лінії АТ КБ «Приватбанку» позивач одразу після трансакцій подав заяву про вчинення шахрайських дій з його картковим рахунком, він не проводив жодних платежів, паролів, кодів нікому не передав (звукозапис №739406331); оператор повідомила, що спірна сума грошових коштів ще не списана з його рахунку й кошти мають повернутися (звукозапис №739516339); позивач подав заяви на повернення грошових коштів у зв'язку із шахрайством (звукозапис №739415506); оператор банку повідомила, що спірні суми коштів знаходяться в резерві (звукозапис №739558889).
З витребуваної судом в оператора мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар» інформації про надані телекомунікаційні послуги (в тому числі вхідні і вихідні дзвінки, смс-повідомлення) вбачається, що на фінансовий номер ОСОБА_2 жодні телефонні дзвінки з банку та смс-повідомлення в період проведення трансакцій банком не здійснювалися.
Посилання представника відповідача на те, що сам позивач зі свого телефону здійснював спірні транзакції не заслуговує на увагу.
Дії позивача одразу після проведення спірних трансакцій : звернення на гарячу лінію банку з вимогою про скасування цих транзакцій, подання заяви до правоохоронних органів з приводу вчинення кримінального правопорушення щодо зняття коштів, письмове звернення до банку у сукупності свідчать про відсутність у ОСОБА_2 волі на вчинення такого перерахування.
Водночас, відповідач не вчинив жодних дій для зупинення переказу коштів, їх повернення на рахунок Клієнта та оскільки грошові кошти за даними розмов із операторами гарячої лінії банку ще не були списані з рахунку та перебували в резерві.
За змістом ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідачем не наведено жодного доказу про те, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Навпаки факти і обставини свідчать про протилежне, а саме про те, що зі сторони відповідача не було забезпечено достатніх заходів безпеки, які б унеможливлювали ініціацію неналежного переказу, що власне і сприяло несанкціонованому заволодінню коштами позивача. Списання грошових коштів відбулося не за розпорядженням позивача, і він не повинен нести відповідальності за такі операції. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту його звернення з вимогою про скасування цих транзакцій.
Відтак, в силу вимог закону відповідач за рахунок власних коштів повинен відшкодувати позивачу завдані збитки в розмірі суми безпідставно списаних коштів - 210177,50 грн.
Згідно зі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з цієї норми, з відповідача підлягає стягненню 3 % річних за весь час прострочення (неповернення коштів) -306 днів, починаючи з 23.11.2022 року до 25.09.2023 року, становить: 210177,50 (сума заборгованості) х 3% : 365 х 306 (днів) = 5286,11грн.
Вимога про стягнення пені у розмірі 19 294,29грн. задоволенню не підлягає, оскільки така вимога позивачем заявлена на підставі припису ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Згідно цієї норми : у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Проте, правовідносини між сторонами регулюються нормами ЦК України та спеціальним законодавством, зокрема, ЗУ «Про банки і банківську діяльність", ЗУ «Про платіжні послуги».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 справа № 761/16124/15-ц (14- 184 цс 20) викладено правову позицію, за якою до правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов'язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню ч.5 ст.10 Закону «Про захист прав споживачів», проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені згідно з ч. 5 ст. 10 Закону про захист прав споживачів слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (ст.ст. 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів ч. 5 ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів».
Велика Палата Верховного Суду у цій справі також виснувала, що внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі ч.5 ст.10 Закону «Про захист прав споживачів».
Враховуючи викладене, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини п. 13 частини 1 статті 5 позивач Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Тому, в силу вимог ч.6 ст.141 ЦПК України судовий збір у розмірі 3 231,98грн. підлягає стягненню безпосередньо з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (м.Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) безпідставно списані з карткового рахунку кошти в сумі 210 177грн.50коп., а також 3% річних в сумі 5 286грн.11коп.
У задоволенні вимог про стягнення пені в розмірі 19 294грн.29коп. - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (м.Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь держави судовий збір в розмірі 3231грн.98коп.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21 листопада 2025р.
Суддя Н. Л. Луців-Шумська