Справа № 462/9084/25
провадження 2-а/462/98/25
25 листопада 2025 року, суддя Залізничного районного суду м.Львова Ліуш А.І., розглянувшт матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 , звернувся до суду із адміністративним позовом про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення. Як вбачається з прохальної частини позову, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову №1672 від 14 серпня 2025 року про накладення відносно нього адміністративного стягнення за ч.3 ст.2101 КУпАП, а провадження у справі - закрити.
Разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду. Вимоги клопотання мотивовано тим, що постанова №1672 від 14 серпня 2025 року, хоч і була підписана позивачем, але під психологічним тиском під час затримання без участі адвоката, без роз'яснення суті правопорушення та права на оскарження. Копію постанови позивачу не було вручено, попри те, що в матеріалах справи наявний підпис про отримання. Так, лише 07 жовтня 2025 року ТЦК надав копію постанови №1672 від 14 серпня 2025 року, а відтак, саме з цього моменту позивач вперше зміг ознайомитися з її змістом, до цього позивач не знав про її існування. Лише після блокування його банківських рахунків державним виконавцем 23 вересня 2025 року на суму 34 000 грн він дізнався, що виконавче провадження відкрито за іншою постановою, яку він фактично не отримував і про існування якої не знав. При цьому до цього часу на реквізити ТЦК уже надійшла сума 8 500 грн, що підтверджує фактичне виконання ним обов?язку зі сплати штрафу. Позивач був переконаний, що штраф від 14 серпня 2025 року оплатив. Після виявлення цих обставин позивач одразу звернувся за юридичною допомогою, аби оскаржити постанову. Позовну заяву було подано у найкоротший можливий строк, однак з огляду на значну завантаженість на роботі та необхідність фінансово підтримувати батька-інваліда, відбулося незначне перевищення процесуального строку. Зважаючи на усі вказані обставини, позивач залишився у скрутному фінансовому становищі, що не унеможливлювало звернутись за правовою допомогою вчасно. Таким чином, у позивача були об?єктивні підстави вважати, що питання врегульовано, а тому він не знав і не міг знати про існування іншої постанови, на підставі якої у подальшому було відкрито виконавче провадження. Крім того, зазначив, що у з 04 серпня 2025 року по 15 серпня 2025 року та з 26 вересня 2025 року по 03 жовтня 2025 року, позивач перебував на лікарняному. Також, зазначив, що після отримання копії постанови 07 жовтня 2025 року позивач одразу ж уклав договір з адвокатом та направив його 28 жовтня 2025 року, а відтак, на його переконання пропуск строку є незначим.
Перевіривши зміст позовної заяви, а також доводи щодо пропущеного строку звернення до суду із даною позовною заявою, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Частиною 1 ст.171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження судового рішення з поважних причин.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Для здійснення судом належної оцінки та перевірки доводів, наведених позивачем в обґрунтування поважності підстав пропуску строку звернення до суду, такі доводи повинні бути підтверджені відповідними письмовими документами або іншими доказами, з яких достовірно вбачається існування обставин, зазначених у заяві про поновлення строку.
Щодо зазначених представником позивача підстав для поновлення строку на оскарження суд зазначає наступне.
Так, в клопотанні зазначено, що постанова №1672 від 14 серпня 2025 року, хоч і була підписана позивачем, але під психологічним тиском під час затримання без участі адвоката, без роз'яснення суті правопорушення та права на оскарження. Копію постанови позивачу не було вручено, попри те, що в матеріалах справи наявний підпис про отримання.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи постанови №1672 від 14 серпня 2025 року, в її змісті однозначно та чітко зазначено, що така була отримана ОСОБА_1 , саме 14 серпня 2025 року, про що свідчить власноручний підпис позивача. Жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували твердження про те, що підпис був поставлений під психологічним тиском, у процесі затримання, без участі адвоката, без роз'яснення суті вчиненого правопорушення чи права на оскарження постанови, до клопотання не долучено. В матеріалах справи, відсутні будь-які документи чи повідомлення про звернення до правоохоронних органів із заявами щодо застосування до нього тиску, порушення його прав під час затримання або у момент складення постанови.
Так само позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують факт позбавлення його можливості запросити адвоката чи скористатися правовою допомогою в момент складення постанови. Всі наведені у клопотанні твердження мають виключно декларативний характер і не підкріплені жодними фактичними даними чи процесуальними доказами, які могли б свідчити про наявність обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати свої процесуальні права. На переконання суду, вказані доводи заявлені формально, з очевидною метою створити видимість істотних перешкод, які б могли слугувати підставою для поновлення пропущеного строку оскарження.
Також, суд вважає за необхідне окремо звернути увагу на твердження представника щодо фактичного оскарження у поданому клопотанні про поновлення строку ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року. У клопотанні зазначено, що при постановленні цієї ухвали суд нібито не врахував усіх фактичних обставин, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду, а також те, що певні документи не були надані суду через їх відсутність на момент звернення.
Разом з тим суд наголошує, що у випадку незгоди з будь-яким процесуальним рішенням, у тому числі з ухвалою від 03 листопада 2025 року, КАС України, прямо передбачає можливість оскарження такого рішення в апеляційному порядку. Тобто представник сторони не був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу та викласти у ній всі доводи щодо неповного чи неправильного встановлення судом обставин, які, на його думку, мали значення для правильного вирішення спору.
Однак, як вбачається з даних АСДС, жодної апеляційної скарги на зазначену ухвалу подано не було. Причини такої бездіяльності представника суду невідомі. Таким чином, ухвала Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року набрала законної сили, а відтак, не може бути предметом повторного розгляду у межах клопотання про поновлення строку оскарження постанови про адміністративне правопорушення. Спроба фактично поставити під сумнів законну силу судового рішення в рамках клопотання про поновлення строку є процесуально неприпустимою.
Жодні доводи щодо нібито неврахування судом усіх фактичних обставин справи не можуть бути оцінені судом у межах цього клопотання, оскільки предметом розгляду є виключно питання дотримання або пропуску строку на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а не перегляд ухвали, що набрала законної сили.
Також, суд не може прийняти до уваги твердження представника про те, що позивач нібито ознайомився з постановою про притягнення його до адміністративної відповідальності лише 07 жовтня 2025 року. Вказане твердження прямо спростовується матеріалами справи, зокрема самою постановою №1672 від 14 серпня 2025 року, яка містить власноручний підпис позивача про її отримання. Наявність такого підпису є належним і достатнім доказом факту ознайомлення особи з документом у день його складання.
Крім того, навіть якщо припустити, що позивач з будь-яких причин фактично не ознайомився зі змістом постанови в день її підписання (хоча це все одно суперечить матеріалам справи), він однаково не навів жодного аргументу, який би пояснював його повну процесуальну пасивність з 14 серпня 2025 року і до 07 жовтня 2025 року. Позивач не зазначив, чому не звертався до органу, який виніс постанову, з метою отримання її копії, чому не цікавився станом справи, не робив жодних запитів та не реалізовував свої законні права, хоча об'єктивно мав усі можливості це зробити, навіть без залучення адвоката.
Окрім того, представник стверджує, що до 07 жовтня 2025 року позивач взагалі не знав про існування постанови. Однак і це твердження є необґрунтованим, оскільки позивач був присутній у момент складання постанови, засвідчив її отримання підписом, а відтак не міг бути необізнаним про факт оформлення щодо нього відповідного процесуального документа. Навіть за умови, що він не розумів суті події або не усвідомлював правових наслідків, він однозначно знав, що підписує певні документі, та мав можливість поставити запитання, вимагати роз'яснень або в подальшому самостійно звернутися для з'ясування змісту постанови.
Також вказані доводи представника є внутрішньо суперечливими. Одразу після твердження про те, що позивач до 07 жовтня 2025 року не знав про постанову, у наступному реченні зазначається, що до 23 вересня 2025 року він не знав про відкриття виконавчого провадження за цією ж постановою. Таким чином, вже з 23 вересня 2025 року позивачу стало відомо про існування виконавчого провадження, що прямо свідчить про наявність у нього інформації про саму постанову, яка стала підставою для відкриття такого провадження. Незважаючи на це, він знову не вжив жодних дій для захисту своїх прав, не звернувся за отриманням постанови, не цікавився її змістом, не ініціював будь-яких процесуальних дій.
Отже, наведені представником твердження є взаємосуперечливими, недоведеними та не підтвердженими жодним належним доказом. Вони спрямовані виключно на формальне створення видимості існування поважних причин пропуску строку на оскарження, однак об'єктивно не підтверджують наявність жодних обставин, які дійсно перешкоджали позивачу своєчасно реалізувати право на звернення до суду.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що його значна завантаженість на роботі та необхідність матеріально підтримувати родичів поставили його у скрутне майнове становище, що нібито унеможливило своєчасне звернення за правничою допомогою. Так, у випадку неможливості самостійно оплатити послуги адвоката, позивач мав передбачену законом альтернативу- або самостійно захищати свої права, або звернутися до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області.
Крім того, суд позбавлений можливості встановлювати нерівність між учасниками процесу, надаючи особливі переваги чи пільги щодо поновлення процесуальних строків лише на підставі того, що особа є зайнятою на роботі чи допомагає родичам. Така обставина не є винятковою та не може розцінюватися як підстава для поновлення строків.
Навіть якщо виходити з тверджень позивача про перебування його на лікарняному з 04 серпня 2025 року по 15 серпня 2025 року та з 26 вересня 2025 року по 03 жовтня 2025 року, залишається незрозумілим, чому він не скористався іншими численними днями поза межами вказаних періодів для реалізації свого права на захист. Крім того, долучена до справи виписка №246 щодо ОСОБА_1 не містить повного діагнозу, відсутні лікувальні чи трудові рекомендації, а більшість граф залишені незаповненими. У зв'язку з цим неможливо встановити, чи перебував позивач на стаціонарному лікуванні, з яким діагнозом та в якому режимі, а тому така довідка не може підтверджувати наявність поважних причин пропуску строку.
Судом також досліджено довідку №131 від 24 жовтня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 дійсно працює на посаді інженера відділу аналітики та стратегічного планування ЛМКП «Львівтеплоенерго», а також розпорядження №519 від 02 жовтня 2025 року та №599 від 30 жовтня 2025 року щодо початку опалювального сезону. Однак зазначені документи не містять жодного причинно-наслідкового зв'язку між виконанням позивачем його трудових обов'язків та неможливістю оперативно звернутися до адвоката, як стверджує його представник. У них відсутні дані про конкретні функції ОСОБА_1 , під час опалювального сезону, обсяг його повноважень, а також не підтверджено заявлену представником інформацію щодо наявності у нього понаднормової роботи, яка могла б створити непереборні перешкоди для реалізації права на захист.
Крім того, суду надано довідку медико-соціальної експертної комісії №611738, відповідно до якої батько позивача ОСОБА_2 , має третю групу інвалідності, і йому рекомендовано виконувати роботу за фахом без додаткового навантаження. Долучено також індивідуальну програму реабілітації інваліда №1153 від 18 вересня 2024 року. Однак, такі документи жодним чином не спростовують обов'язку позивача самостійно та своєчасно вживати дії для захисту власних прав і не доводять існування об'єктивних перешкод, які б унеможливили його звернення за юридичною допомогою у встановлений строк.
Покликання позивача на те, що після виходу з лікарняного він перебував у скрутному фінансовому становищі, що унеможливило оплату послуг адвоката для складання позовної заяви, суд не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_1 , не долучено жодних документів на підтвердження вказаних обставин. Про вказану обставину позивача також було повідомлено в ухвалі Залізничного районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року, на яку посилається представник в своєму клопотанні.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що представником позивача так і не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску процесуального строку, що розпочався ще 14 серпня 2025 року. Надані документи та пояснення мають формальний характер, не містять конкретизації обставин, які б об'єктивно позбавляли позивача можливості своєчасно реалізувати свої процесуальні права, та не свідчать про існування непереборних перешкод для звернення до суду або залучення правничої допомоги.
Посилання на завантаженість на роботі, перебування на лікарняному, необхідність фінансової підтримки родичів чи наявність в батька інвалідності не підтверджені доказами, які б встановлювали прямий причинно-наслідковий зв'язок між зазначеними обставинами та фактичною неможливістю подати заяву у встановлений законом строк. Навпаки, з аналізу наданих довідок вбачається, що більшість із них не містить даних щодо реального стану здоров'я, режиму лікування, характеру зайнятості, обсягу службових повноважень позивача та не підтверджує існування обмежень, які могли б істотно вплинути на його процесуальну активність.
Більш того, позивач мав реальну можливість або самостійно захищати свої права, або звернутися до системи безоплатної вторинної правової допомоги, однак доказів вчинення будь-яких дій у цьому напрямку суду не надано. Відсутність таких доказів виключає можливість визнання пропуску строку поважним, адже закон зобов'язує сторону вживати всіх залежних від неї заходів для дотримання процесуальних строків, відтак в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду слід відмовити за безпідставністю.
Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом, а в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, суддя дійшов висновку, що позовну заяву слід повернути позивачу.
Керуючись ст.122, 123, 169, 248 КАС України,
взадоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити за безпідставністю.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити позивачу. Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя: А.І. Ліуш