24.11.25
22-ц/812/1983/25
Єдиний унікальний номер судової справи 945/1385/25
Номер провадження 22-ц/812/1983/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
24 листопада 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» рішення, яке ухвалено Миколаївським районним судом Миколаївської області 11 вересня 2025 року під головуванням судді Лопіної О.О. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Профіт Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03 вересня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») та ОСОБА_1 укладено угоду №С-300-007709-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки.
Відповідно до умов договору, банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту міжнародну платіжну карту MasterCard.
Згідно з п.3 договору банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн.; ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 7 000 грн. Процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48% річних.
На виконання умов договору ПАТ «Ідея Банк» надало позичальнику грошові кошти в сумі 7 000 грн. строком до 03 вересня 2024 року, проте позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконав, у зв'язку із чим, станом на 19 грудня 2023 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 21 952 грн. 08 коп., з яких: 8 382 грн. 36 коп. - заборгованість за основним боргом та 13 569 грн. 72 коп. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками.
19 грудня 2023 року між АТ «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма факторинг» (далі - ТОВ «Оптіма факторинг») укладено договір факторингу №19/12-2023, за умовами якого АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «Оптіма факторинг», а ТОВ «Оптіма факторинг» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених договором факторингу; права вимоги відступаються в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк» та визначені в реєстрі боржників.
22 грудня 2023 року між ТОВ «Оптіма факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу за №22/12-2023, відповідно до якого до останнього перейшло право вимоги за угодою №С-300-007709-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 03 вересня 2018 року.
Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» просило стягнути на свою користь із ОСОБА_1 заборгованість за угодою №С-300-007709-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 03 вересня 2018 року у загальному розмірі 21 952 грн. 08 коп., а також судовий збір в розмірі 3 028 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Зазначав, що надана позивачем виписка свідчить про повернення кредиту, погашення основної суми боргу, сплати процентів, списання відповідних комісій, тощо. При цьому, розрахунок заборгованості не відповідає вказаній виписці. У розрахунку відсутні відомості про порядок обчислення вказаних у ньому грошових сум, а також посилання на належні докази, на підставі яких він виконаний. Також просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Профіт Капітал» відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються, адже зазначена позивачем заборгованість складається із: тіла кредиту, відсотків за користування кредитом. Розрахунок сум, що стягується повинен бути аргументованим, переконливим, зрозумілим для аналізу та подальшої оцінки судом, що достатньо підтверджує результат математичного розрахунку викладеного шляхом обчислення, підрахування, лічби конкретних сум заборгованості тощо.
Крім того, надана позивачем виписка по рахунку фактично не відображає заборгованість за угодою №С-300-007709-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 03 вересня 2018 року. В даній виписці наявна лише інформація про зарахування коштів та їх використання (списання).
За таких обставин суд констатував, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту існування заборгованості за угодою №С-300-007709-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 03 вересня 2018 року.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Профіт Капітал», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати, та ухвалити нове суде рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи містяться усі необхідні докази, які дають можливість встановити факт заборгованості позичальника ОСОБА_1 перед позивачем за угодою №С-300-007709-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 03 вересня 2018 року. Посилаючись на практику Верховного Суду, позивач також зазначив, що суд у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для залишення позовних вимог без задоволення. На думку позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність заборгованості у відповідача.
Звернуто увагу на те, що виписка по рахунку складена АТ «Ідея Банк» сформована та підписана згідно з вимогами чинного законодавства, як первинний бухгалтерський документ посвідчує наявність заборгованості, відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІУ. Відповідно до даної виписки у графі «Кредит» можна прослідкувати кошти, що надійшли, шляхом поповнення картки, а в графі «Дебет» відображаються ті ж самі суми коштів, однак, із розподіленням їх на погашення по тілу, відсотках. У графі «Призначення» відображено інформацію щодо здійснення фінансової операції по рахунку. Проте, суд першої інстанції належним чином не дослідив та неправильно зрозумів природу відображених у виписці операцій, внаслідок чого зробив необґрунтований висновок щодо відсутності заборгованості за кредитним договором.
Представник позивача ТОВ «ФК «Профіт Капітал» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, судова повістка доставлена до електронного кабінету. Зі змісту апеляційної скарги слідує, що вразі неявки представника позивача в судове засідання, останній просив розглянути справу у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване судове рішення таким вимогам відповідає.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.
При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.
Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У ч.1 ст.1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
У відповідності до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ст.ст.512,514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно з ч.2 ст.517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.
Відповідно до положень ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У п.3 ч.2 ст.129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України.) Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
З матеріалів даної справи вбачається, що 03 вересня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено угоду №С-300-007709-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки.
Відповідно до п.3 вказаної угоди банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відповідної кредитної лінії по поточному рахунку (надалі - кредитна лінія та/або кредит) на наступних умовах:
максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн (п.3.1);
ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладення угоди, становить 7 000 грн (п.3.2);
процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48% річних (п.3.3).
Відповідно до умов п.5.11 угоди реальна процентна ставка складає 76.70%. Загальна вартість кредитної лінії складає 474 грн. за кожні 1 000 грн. використаної кредитної лінії. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення клієнтом грошових зобов'язань за угодою, за дії процентної ставки, вказаної в п.3.3 угоди та за умови використання коштів з кредитної лінії з використання кредитної картки на розрахунки за товари/послуги (а.с.6-7).
19 грудня 2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк», який є правонаступником ПАТ «Ідея Банк», та ТОВ «Оптіма факторинг» укладено договір факторингу №19/12-2023, за умовами якого АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Оптіма факторинг», а ТОВ «Оптіма факторинг» прийняло права вимоги та в їх оплату зобов'язалось передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених договором факторингу; права вимоги відступаються в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк» та визначені в реєстрі боржників.
Відповідно до п.1 договору під правом вимоги розуміється всі права грошової вимоги (боргових зобов'язань) клієнта за первинними договорами (у значенні як наведено нижче) до боржників щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованостей, що виникли на підставі укладених між клієнтом та боржниками первинних договорів і підтверджено документацією, а також інші права вимоги за первинними договорами.
Пунктом 5.1 встановлено, що права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов'язань, передбачених п.4.1 цього договору (а.с.49-55).
Відповідно до витягу з реєстру боржників №2 від 19 грудня 2023 року до договору факторингу №19/12-2023 від 19 грудня 2023 року ТОВ «Оптіма Факторинг» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №С-300-007709-18-980 від 03 вересня 2018 року у розмірі 21 952 грн. 08 коп., з яких: 8 382 грн. 36 коп. - заборгованість за основним боргом та 13 569 грн. 72 коп. - заборгованість за відсотками (а.с.56-58).
22 грудня 2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» укладено договір факторингу №22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» відступило ТОВ «ФК «Профіт Капітал» право вимоги за договорами кредиту, що підтверджується Реєстром боржників №2 за договором факторингу №22/12-2023 від 22 грудня 2023 року (а.с.61-65).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників №2 від 22 грудня 2023 року до договору факторингу №22/12-2023 від 22 грудня 2023 року ТОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №С-300-007709-18-980 від 03 вересня 2018 року у розмірі 21 952 грн. 08 коп., з яких: 8 382 грн. 36 коп. - заборгованість за основним боргом та 13 569 грн. 72 коп. - заборгованість за відсотками (а.с.66-68).
На підтвердження наявності заборгованості у відповідача, позивачем до позовної заяви додано довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором С-300-007709-18-980 від 07 лютого 2019 року, складеного АТ «Ідея Банк», відповідно до якого станом на 19 грудня 2023 року заборгованість становить 21 952 грн. 08 коп., з яких: 8 382 грн. 36 коп. -заборгованість за основним боргом, 13 569 грн, 72 коп. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками (а.с.41).
В той же час, до позовної заяви ТОВ ФК «Профіт Капітал» долучено виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 03 вересня 2018 року по 19 грудня 2023 року, відповідно до якого відповідачем за вказаний період використано коштів 72 639 грн. 08 коп., повернуто банку коштів 72 639 грн. 08 коп. (а.с.15-40).
При цьому, посилання позивача на наявний у справі розрахунок заборгованості, на думку колегії суддів, не підтверджує наявність заборгованості у позичальника, оскільки є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що додана до позовної заяви довідка-розрахунок заборгованості фактично стосується іншого кредитного договору, укладеного в іншу дату (07 лютого 2019 року), ніж угода, за якої позивач просить стягнути заборгованість (03 вересня 2018 року).
Отже, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про невиконання свого зобов'язання (повернення кредиту та сплати процентів, інших платежів) відповідачем перед кредитодавцем (АТ «Ідея Банк») за вищевказаною угодою, а за випискою по рахунку позичальника заборгованість у останнього відсутня, оскільки за арифметичними підрахунками надання коштів дорівнює поверненню коштів.
За такого, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги фактично, зводяться до незгоди позивача з оцінкою судом першої інстанції доказів у справі, неправильним, на його думку, встановленням обставин справи та не містять посилань на неправильне застосування норм матеріального права.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Отже, доводи, наведені у апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Профіт Капітал» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 26 листопада 2025 року