17.10.2025 Справа №607/9781/25 Провадження №2/607/3257/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
без участі сторін
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яворський Андрій Васильович, до ОСОБА_2 , від імені якої діє законний представник: ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
Представник ОСОБА_1 - адвокат Яворський А.В. - звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 , від імені якої діє законний представник: ОСОБА_3 , про визначення ОСОБА_1 додаткового тримісячного строку із дати набрання рішенням суду законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 1 - 5, 64 - 68).
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_4 , позивач з 09 грудня 2020 року перебуває за межами території України, про що свідчать відмітки у закордонному паспорті громадянина України. У позові зазначається, що у бабусі ОСОБА_1 , на момент її смерті був спадкоємець першої черги, а саме її дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Батько позивача ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відтак, враховуючи ту обставину, що спадкодавиця була більш дальним родичем для ОСОБА_1 , у якої були й ближчі родичі (донька померлої ОСОБА_5 ), останній й не міг сподіватися про те, що може бути спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , і те, що вона склала на нього заповіт.
Адвокат звертає увагу суду, що мати позивача - ОСОБА_7 - нещодавно (після проходження шестимісячного строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ) при розмові із тіткою - ОСОБА_5 , дізналася, що така спадщини після смерті своєї матері - ОСОБА_4 - нею не приймалася шляхом подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини, а також на момент її смерті не мала зареєстрованого місця проживання із нею, а тому спадщини не приймала та не претендує на неї. Після цієї інформації, мати позивача сповістила його про це, та за його дорученням здійснила пошук документів, що стосуються спадщини після смерті ОСОБА_4 у її квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . В результаті цих пошуків було знайдено нотаріально посвідчений заповіт від 02 травня 2018 року зареєстрований в реєстрі за № 1-59, згідно якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіла все своє майно позивачу; витяг про реєстрацію заповіту в Спадковому реєстрі № 51758323 від 02 травня 2018 року.
Таким чином, зважаючи на вищенаведене, позивач пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки був необізнаний про наявність складеного на його ім'я заповіту, і в такому випадку існують підстави для визначення йому судом додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. Позивачем визначено відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки остання входить в п'яту чергу спадкування (правнучка спадкодавиці), була малолітньою на момент смерті прабабусі, і мала зареєстроване місце проживання разом із нею, а тому являється такою, що прийняла спадщину.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив
Відповідач ОСОБА_2 , від імені якої діє законний представник: ОСОБА_3 , своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористалася.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 травня 2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с. 58). Суд протокольною ухвалою від 20 червня 2025 року закрив підготовче судове засідання та призначив справу до розгляду по суті (а.с. 78).
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Яворський А.В. не з'явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, однак, через підсистему «Електронний суд» подали клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити (а.с. 83, 84).
ОСОБА_2 , від імені якої діє законний представник ОСОБА_3 , в судове засідання не з'явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, проте, подали заяву про визнання позову, в якій просили розгляд справи проводити без їх участі
(а.с. 70, 71, 74, 75).
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
Згідно даних з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України № 00010611189 від 12 червня 2012 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 39, батьки: батько - ОСОБА_8 , мати - ОСОБА_4 (а.с. 28, 29).
ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_5 , батьками якої є: батько - ОСОБА_8 , мати - ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження, серія НОМЕР_1 , актовий запис № 701 (а.с. 39).
26 травня 1979 року був укладений шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , свідоцтво про шлюб (повторно) серія
НОМЕР_2 , актовий запис № 36 (а.с. 31).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_3 , запис за № 1206 (а.с. 30).
ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (повторно) серія НОМЕР_4 , актовий запис № 2528, батьками якого є: батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_7 (а.с. 10).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 травня 1994 року, ОСОБА_4 видано свідоцтво на спадкове майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 її чоловіка ОСОБА_8 , на квартиру АДРЕСА_3 ; спадкова справа № 124, зареєстровано в реєстрі
за № 5-2748 (а.с. 12, 13).
У довідці ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 07 лютого 2025 року № 268 вказано, що станом на 29 грудня 2012 року власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_4 (а.с. 11).
Згідно будинкової книги за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (а.с. 41 - 45).
ІНФОРМАЦІЯ_9 народилася ОСОБА_10 , батьками якої є: батько - ОСОБА_11 , мати - ОСОБА_3 , що підтверджується повною випискою свідоцтва про народження, запис актів громадянського стану в ст. м. Варшаві № ІІІ/3605/2013 (а.с. 46, 47).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 лютого 2018 року (справа № 607/15419/17), шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - розірвано (а.с. 52, 53).
Заповітом від 02 травня 2018 року ОСОБА_4 все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме права заповіла ОСОБА_1 , зареєстровано в реєстрі (а.с. 15). Заповіт зареєстрований у реєстрі, номер у спадковому реєстрі 62354360, бланк ННВ 250527, номер в реєстрі нотаріальних дій № 1-59, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 51758323 від 02 травня 2018 року та витягом зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 80968399 від 28 квітня 2025 року (а.с. 16, 23 - 25).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_5 , видане Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 2922 (а.с. 14).
Як вбачається з паспорта громадянина України для виїзду за кордон, серія НОМЕР_6 , ОСОБА_11 виїхав за межі України - 09 грудня 2020 року (а.с. 8, 9).
05 квітня 2025 року у місті Лондон, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Васусь Роман надав довіреність на вчинення від його імені дій та представництва: ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , строком на три роки, та чинна до 05 квітня 2028 року. Довіреність посвідчена державним нотаріусом Міхаіх Флорін Гавріла
(а.с. 17 - 22).
Як вказано у витязі зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 80968391 від 28 квітня 2025 року інформація щодо ОСОБА_4 у Спадковому реєстрі - відсутня (а.с. 26).
У відповіді Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 646/01-16 від 28 квітня 2025 року зазначено, з-поміж іншого, що відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її; за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, згідно частини третьої статті 1272 ЦК України. Виходячи вищенаведеного Перша тернопільська державна нотаріальна контора рекомендувала позивачу звернутися до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (а.с. 27).
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
2.1. Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 ЦК України).
Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
2.2. Особливості спадкування у національному законодавстві урегульовані в Книзі шостій «Спадкове право» ЦК України.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216 та 1217 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її ( стаття 1268 ЦК України).
Цивільне законодавство встановлює строки для прийняття спадщини, а також визначає випадки, коли може бути встановлено додатковий строк для прийняття спадщини у разі пропуск такого строку.
Так, за статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша); якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (абзац перший частини другої).
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Отже, цивільне законодавство України встановлює, що спадкування можливе за заповітом або за законом, для прийняття спадщини встановлено загальний шестимісячний строк; законодавство допускає, що пропуск такого строку з поважної причини є підставою для встановлення у судовому порядку додаткового строку.
У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року (справа № 6-1320цс17) зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року (справа №332/3796/19) наведено правовий висновок про те, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженням, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Суд бере до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 26 червня 2024 року (справа № 686/5757/23), відповідно до якого поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій (пункт 45); правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними (пункт 46); якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини (пункт 47).
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (пункт 57). Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (пункт 58).
Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду дослідила співвідношення принципу свободи заповіту з правом особи, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, на визначення їй додаткового строку.
Так, найвищий суд у системі судоустрою України зазначив, що згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права (пункт 59). Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача (пункт 60). Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання, водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах; відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини, натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця (пункти 63 - 65).
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством, водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд, тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту (пункти 66 - 68).
Факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об'єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв'язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім'я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту (пункт 72).
Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину. Принцип пропорційності тісно пов'язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети
(пункти 73 - 75).
У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об'єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно (пункт 76).
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування (пункт 77).
Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини (пункт 78).
Таким чином, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини не можуть бути будь-які життєві обставини, які перешкодили своєчасному вчиненню активних дій для реалізації відповідного права, такі обставини мають відповідати суворим критеріям, що дають змогу визначити їх як дійсно об'єктивні, непереборні та істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини. Вочевидь необізнаність у законі або власне уявлення про механізми реалізації права на спадщину, що не підкріплені нормами чинного законодавства, не можуть вважатися об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини.
2.3. Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини третя та четверта статті 77 ЦПК України).
Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, в установлений законом строк спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4 , її донька ОСОБА_5 , як спадкоємець за законом першої черги, не прийняла, оскільки не подала відповідної заяви про прийняття спадщини після померлої.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску, визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, позивач посилається на те, що не подав заяву про прийняття спадщини до органів нотаріату в зазначений строк, адже вважав, що спадщину прийняла його тітка ОСОБА_5 , яка є донькою померлої. Також те, що про існування заповіту на його ім'я він не знав. Крім того, позивач звернув увагу суду на ту обставину, що він тривалий час перебуває за кордоном, зокрема з 09 грудня 2020 року, тож вважає, що пропустив строк подачі заяви про прийняття спадщини до органів нотаріату з поважної причини, через необізнаність щодо існування заповіту на його ім'я, складеного після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перебуванням за межами території України.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
Враховуючи вищенаведене, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що наведені ОСОБА_1 обставини є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, а саме: об'єктивне незнання про існування заповіту складеного спадкодавицею на його ім'я.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Розподіляючи судові витрати у виді судового збору, суд керується частиною дев'ятою статті 141 ЦПК України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник не з протиправних дій відповідача, судові витрати покладаються на позивача.
Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 в межах ним понесених.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 81, 89, 141, 247, 258 - 259, 265, 268, 273 - 274, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яворський Андрій Васильович, до ОСОБА_2 , від імені якої діє законний представник: ОСОБА_3 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задовольнити.
2. Визначити ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_7 ) додатковий строк тривалістю в три місяці для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Початком перебігу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори вважати дату набрання рішенням законної сили.
4. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
6. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
8. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення виготовлено 27 жовтня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , паспорт громадянина України № НОМЕР_8 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_9 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Законний представник ОСОБА_2 : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , паспорт серія НОМЕР_10 , РНОКПП: НОМЕР_11 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
Головуючий суддяТ. І. Якімець