21.10.2025 Справа №454/2362/24 Провадження №2/607/253/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді - Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Чернявського Р. І.,
представника третьої особи - Органу опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області - Кунак Г. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області, Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав та
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Сокальського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області про позбавлення відповідача материнських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він проживав разом ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_3 . Позивач вказує, що вихованням сина з самого його народження, позивач займається самостійно. Син проживає разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Автор позову звертає увагу суду, що на цей час, син є учнем 1 класу Забузької ЗШ І-ІІІ ступенів, мати дитини вихованням не займається протягом п'яти років, сина залишила, спільне життя з ОСОБА_2 у нього не склалося, зв'язок з дитиною та ним остання не підтримує. Відповідачка ніяким чином не піклується про їхнього сина, не виявляє зацікавленості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами дитини, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, навчанням, підготовкою до самостійного життя. Син знаходиться на повному утриманні ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 наголошує, що у висновку органу опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської ради вказано про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який затверджений рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради від 22 грудня 2023 року за № 442. Таким чином, зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини матір'ю, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідачки до своїх батьківських обов'язків.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив
Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористалася.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 03 вересня 2024 року цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області про позбавлення батьківських прав передано на розгляд до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (а.с. 28, 29).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 вересня 2024 року прийнято до провадження та відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження
(а.с. 36, 37).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 березня 2025 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування (а.с. 120, 121).
Позивач ОСОБА_1 позов підтримав в повному обсязі з мотивів викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується, зокрема, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0600291283540, № 0610204691307, № 0610212997776, № 0610200857529, № 0610219765544, № 0610226183402, № 0610231609132, № 0610250471877, № 4600313417486, № 0610271925479, № 0610276413263, де вказано «адресат відсутній за вказаною адресою», а також оголошенням про виклик особи, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме (а.с. 41, 58, 65, 83, 84, 85, 103, 104, 118, 133, 146).
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області у судовому засіданні просила позов задовольнити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування, у судове засідання не з'явилася, утім на адресу суду було надіслано клопотання щодо розгляду цієї цивільної справи без представника третьої особи за наявними матеріалами справи.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у тому числі, правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до статті 128 ЦПК України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою (частина перша); судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п'ята); у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (пункт 2 частини сьомої); днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункти 1 - 4 частини восьмої).
Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).
Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Як було зазначено, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, скористалася вимогами зазначеної норми.
Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).
Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.
Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 . Батьком якого є ОСОБА_1 , матір'ю - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , актовий запис № 208, видане повторно Сокальським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області (а.с. 19).
Відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 03 лютого 2023 року № 91, за адресою: АДРЕСА_1 , до складу сім'ї/зареєстрованих/ входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - голова двору, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - син (а.с. 11).
Актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 03 лютого 2023 року № 92 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , проживають ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 без реєстрації. Сім'я проживає у селі Забужжя у власному житловому будинку без реєстрації. Громадянин ОСОБА_1 сам виховує і утримує малолітнього сина ОСОБА_3 . Мати дитини з ними не проживає, не бере участі у вихованні та догляді сина. Місце перебування її не встановлене (а.с. 5, 6, 20, 21).
В акті про фактичне місце проживання/непроживання від 03 лютого 2023 року № 93 зазначено, що за адресою: АДРЕСА_2 , проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про що розписалися сусіди: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 8).
Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 26 жовтня 2023 року, проведеного депутатом Сокальської міської ради Сидор І.П. та старостою села Коляда С.С., встановлено, що ОСОБА_1 сам виховує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо, не цікавиться життям дитини; батько з сином проживають у власному житловому будинку; умови проживання задовільні, у будинку є кухня, ванна кімната, дитина має власну кімнату; ОСОБА_1 офіційно працевлаштований (а.с. 7, 22).
У витягу № 694 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 26 жовтня 2023 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
Як вказано у довідці-характеристиці від 26 жовтня 2023 року № 83? виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає без реєстрації на АДРЕСА_2 , за час проживання в с. Забужжя Червоноградського району Львівської області скарг від сусідів не надходило; до складу сім'ї входить син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 12).
У довідці-характеристиці учня 1 класу Забузької ЗШ І-ІІІ ст. ОСОБА_3 , який навчається в 1 класі Забузької ЗШ І-ІІІ ст. За час навчання виявляє достатній рівень знань. Проявляє інтерес до вивчення багатьох предметів. Хлопчика виховує лише тато ОСОБА_1 . Зі слів батька матір участі у вихованні дитини не бере, місце знаходження матері невідоме (а.с. 13).
05 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до голови органу опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської про надання висновку щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 материнських прав щодо її сина ОСОБА_3 (а.с. 14).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області від 22 грудня 2023 року № 442, орган опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с. 9, 17, 54, 94, 98).
У відповіді Державної прикордонної служби України від 14 лютого 2025 року зазначено, що громадянка України ОСОБА_2 здійснила перетин кордону на виїзд з України 13.03.2022 (п.п. Грушів); іншої інформації у служби немає (а.с. 114, 115).
Згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02 липня 2025 року № 905, орган опіки та піклування не вбачає за доцільне позбавляти ОСОБА_2 батьківських (материнських) прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 (а.с. 138 - 140).
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України). Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).
2.2. Відповідно до статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (частина друга); сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя).
Питання батьківства (материнства), інституту шлюбу та сім'ї, пріоритетності захисту інтересів дітей є стрижневими аспектами національної правової системи, що унормовані Сімейним кодексом України (далі - СК України), Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон № 2402), іншими актами законодавства України. На максимальний захист інтересів дітей спрямовано дію й низки міжнародних актів.
За принципом 6 Декларації прав дитини (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року), дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезепечності; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 9 Конвенції передбачено: держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (пункт 1); держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункт 3).
Частиною першої, другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
2.3. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону № 2402).
Частиною першою статті 8 Закону № 2402 передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону № 2402).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України: батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини (частина перша); батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга); батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частина третя); батьки зобов'язані поважати дитину (частина четверта).
У частинах першій та третій статті 151 СК України зазначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Згідно з частинами другою і четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тобто перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
У пунктах 15 та 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 (далі - Постанова) роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При цьому у пункті 18 Постанови звернуто увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Для встановлення таких обставин суду потрібно ретельно та ґрунтовно досліджувати наявні докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обов'язково здійснювати необхідні дії для залучення відповідача у справі та з'ясування його позиції й обґрунтувань.
Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року (заява № 39948/06) зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції»/«Gnahore v. France», №40031/98, пункт 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії»/«Scozzari & Giunta v. Italy», [GC], №39221/98 і № 41963/98, пункт 148, ЄСПЛ 2000-VIII).
Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує («mutatis mutandis», справа «Хазе проти Німеччини»/«Haase v. Germany», № 11057/02, пункт 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки»/«Wallova and Walla v. the Czech Republic», № 23848/04, пункт 72, від 26 жовтня 2006 року; «Гавелка та інші проти Чеської Республіки»/«Havelka and Others v. the Czech Republic», №23499/06, пункт 57, від 21 червня 2007 року).
З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії»/«K.A. v. Finland», № 27751/95, пункт 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії»/«Moser v. Austria»), №12643/02, пункт 68, від 21 вересня 2006 року).
Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання («mutatis mutandis», ухвали у справах: «Шульц проти Польщі»/«Schultz v. Poland», № 50510/99, від 08 січня 2002 року; «Реммо і Узункая проти Німеччини»/«Remmo and Uzunkaya v. Germany», № 5496/04, від 20 березня 2007 року; та «Полашек проти Чеської Республіки»/«Polasek v. Czech Republic», № 31885/05, від 08 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (пункти 49 - 51).
Страсбурзький суд зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Відтак, суд констатує, що у кожній конкретній справі насамперед необхідно брати до уваги інтереси дитини, її право виховуватися у сім'ї за участі батька і матері; зростання дитини у сім'ї є найбільшим природним, традиційним способом її виховання й тільки встановивши, що перебування дитини під опікою її батьків (або окремо матері чи батька) несе реальну загрозу інтересам дитини, зважаючи на встановлені обставини справи, пов'язані з тривалим та систематичним нехтуванням батьками (матір'ю/батьком) своїми обов'язками, у якості виняткового заходу є прийнятним ухвалення рішення про позбавлення батьківських/материнських прав.
Відповідно до сімейного законодавства позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який супроводжується настанням істотних юридичних наслідків як для батька (матері), так і для дитини.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року (справа № 185/9339/21) вказано, що тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
2.4. Позивач у позові вказує, що мати дитини вихованням сина не займається протягом п'яти років, сина покинула, жодним чином не піклується про нього, не виявляє зацікавленості в подальшій долі ОСОБА_3 , не цікавиться успіхами дитини, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, навчанням, підготовкою до самостійного життя.
В матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області, затверджений рішенням виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області від 22 грудня 2023 року № 442, у якому висловлена позиція щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 . Крім того, у відповіді Державної прикордонної служби України від 14 лютого 2025 року зазначено, що громадянка України ОСОБА_2 здійснила перетин кордону на виїзд з України
13.03.2022 (п.п. Грушів); іншої інформації у служби немає.
Водночас згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02 липня 2025 року № 905, орган опіки та піклування не вбачає за доцільне позбавляти ОСОБА_2 батьківських (материнських) прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 .
Суд зауважує, що загальновідомим є факт того, що з 24 лютого 2022 року щодо України здійснено збройну агресію. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Воєнний стан в Україні з 24 лютого 2022 року перманентно продовжується відповідними нормативними актами й триває по цей час.
Судом з'ясовано, що відповідач дійсно тривалий час перебуває за кордоном, утім цей виїзд здійснено 13 березня 2022, тобто невдовзі після початку широкомасштабного вторгнення країни агресора на територію України.
Верховний Суд у постанові від 05 червня 2024 року (справа № 722/225/23) зазначив, що та обставина, що особа тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів (пункт 76). Крім того, Верховний Суд у цьому рішенні звертав увагу щодо необхідності з'ясування обставин щодо того чи виносилися попередження особі, стосовно якої вирішується питання про позбавлення батьківських справ, про неналежне виконання батьківських обов'язків і чи її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів (пункт 78).
2.5. Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд бере до уваги той факт, що тривалий час мати малолітнього - ОСОБА_2 - не бере необхідної участі у вихованні дитини. Проте, сам факт недостатнього спілкування матері з сином, на думку суду, не може бути достатньою підставою для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських (материнських) прав відповідача.
Судом з'ясовано, що мати здійснила виїзд з території України 13 березня 2022 року незадовго після початку російської збройної агресії щодо України, згідно з висновком органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 02 липня 2025 року № 905, орган опіки та піклування не вбачає за доцільне позбавляти ОСОБА_2 батьківських (материнських) прав стосовно її малолітнього сина ОСОБА_3 , тож належних і допустимих доказів, які б були законною підставою для позбавлення відповідача батьківських (материнських) прав, неможливості зміни її поведінки на краще, позивачем не надано.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
Враховуючи вищенаведене, суд встановив відсутність доказів, які б у своїй сукупності становили б законну підставу для позбавлення ОСОБА_2 батьківських (материнських) прав, відтак дійшов висновку про те, що позбавлення матері її материнських прав стосовно малолітньої дитини ОСОБА_3 , тобто природніх прав, наданих батькам щодо їхніх дітей на їх виховання, захист інтересів та інших прав, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи той факт, що у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовлено, а позивачем сплачено судовий збір у сумі 1 211,20 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу № 7715957 від 04 липня 2024 року (а.с. 24), судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 141, 223, 258 - 268, 273 - 274, 352 - 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області, Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
2. Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , про необхідність змінити своє ставлення до виконання своїх батьківських (материнських) обов'язків щодо виховання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та роз'яснити, що у разі ухилення від обов'язку щодо виховання дітей вона може бути позбавлена батьківських (материнських) прав.
3. Покласти на Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських (материнських) обов'язків.
4. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 .
5. Відповідачу направити копію заочного рішення суду.
6. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
7. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
8. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
9. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
10. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
11. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
12. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
13. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 31 жовтня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт Серія НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації та проживання:
АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
Орган опіки та піклування Сокальської міської ради Львівської області, адреса місцезнаходження: вул. Шептицького, 44, м. Сокаль, Шептицький район, Львівська область, код ЄДРПОУ: 44455700.
Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, як орган опіки та піклування, адреса місцезнаходження: бульвар Т. Шевченка, 1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ: 43459222.
Головуючий суддяТ. І. Якімець