Справа № 752/10072/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/8114/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
05 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України у кримінальному провадженні №42025100000000014 від 21.01.2025 року,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУ НП в м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Застосовано відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжній захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши останньому цілодобово залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за винятком необхідності залишити це житло з підстав наявності реальної загрози своєму життю або здоров'ю, та зобов'язано його:
- прибувати за кожним викликом слідчого, прокурора, суду, залежно від стадії кримінального провадження;
- не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово, без дозволу слідчого, прокурора, суду,
- здати на зберігання уповноваженому органу свій паспорт для виїзду за кордон;
- повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання;
Визначено дату закінчення дії ухвали - 28.11.2025 року включно.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що слідчим суддею безпідставно, без належного обґрунтування та без посилання на докази встановлено наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України.
Апелянт наголошує на тому, що стороною обвинувачення не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти заявленим ризикам.
Апелянт вказує на те, що слідча суддя безпідставно застосувала до підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, обмеживши його особисту свободу, та не врахувавши обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_11 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, слідчими СУ ГУ НП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025100000000014 від 21.01.2025 року за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України.
30.09.2025 ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема листом ТОВ «СІСКО СІСТЕМЗ УКРАЇНА» від 24.09.2025 № 40-2025 згідно якого Товариством не надавалися ОСОБА_7 листи-запрошення щодо прийняття участі у Всесвітньому конгресі Smart City Expo, яке мало відбуватися у м. Барселона (Іспанія) з 07 по 09 листопада 2023 року, а також щодо прийняття участі у конференції Observatory on Re-Generation, яка мала відбутися у м. Флоренція (Італія) з 17 жовтня 2024 року, та іншими матеріалами кримінального провадження.
Старший слідчий в ОВС СУ ГУ НП в м. Києві ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , подав до суду клопотання про застосування щодо ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
06.10.2025 ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжній захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши останньому цілодобово залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за винятком необхідності залишити це житло з підстав наявності реальної загрози своєму життю або здоров'ю, та зобов'язано його:
- прибувати за кожним викликом слідчого, прокурора, суду, залежно від стадії кримінального провадження;
- не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово, без дозволу слідчого, прокурора, суду,
- здати на зберігання уповноваженому органу свій паспорт для виїзду за кордон;
- повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання;
Визначено дату закінчення дії ухвали - 28.11.2025 року включно.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Як вбачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно частин 1, 4 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, прокурор доведе обставини про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, але не доведе обставини, про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, що зазначений у клопотанні.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
Європейський суд з прав людини під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.
Відповідно до п. «с» ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Суд у рішенні по справі «Белчев проти Болгарії» наголосив, що обґрунтування будь-якого періоду позбавлення свободи повинно бути переконливо доведено державними органами.
Відповідно до п. 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Зенцов і інші проти Російської Федерації», до визнання винним обвинувачений повинен вважатися невинним, і мета даного положення, по суті, вимагає попереднього звільнення, якщо тривале утримання під вартою більш не являється обґрунтованим.
На переконання колегії суддів, вказані вимоги слідчим суддею належним чином не дотримані.
Розглядаючи клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України, що підтверджується наявними у матеріалах судового провадження доказами у їх сукупності.
Відповідно до встановленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
На переконання колегії суддів, слідчим у клопотанні належним чином обґрунтовано, що усвідомлюючи тяжкість покарання, з метою уникнення відповідальності, підозрюваний ОСОБА_7 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-які речі та документи, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженню.
Крім того, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Таким чином, перевіряючи доводи клопотання на предмет існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінальних правопорушень та тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у інкримінованих кримінальних правопорушеннях, з огляду на характер та конкретні ознаки злочинів, у вчиненні яких він підозрюється.
Матеріали справи містять достатньо даних для висновку про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах клопотання відсутні та стороною захисту не надані.
Між тим, відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя не врахував, що слідчим у клопотанні належним чином не доведено, що з урахуванням даних про особу підозрюваного, заявлені органом досудового розслідування ризики мають такий ступінь небезпеки та такий ступінь вірогідності, якому здатен запобігти лише запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
За таких обставин, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів доходить висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
Дослідивши надані суду апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження та врахувавши конкретні обставини та характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , ступінь суспільної небезпеки та його наслідки, суворість покарання, що загрожує у разі можливого визнання його винуватості, конкретні обставини інкримінованих йому дій та дані про особу підозрюваного, беручи до уваги його вік, міцність соціальних зв'язків та інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, колегія суддів вважає, що пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, є запобіжний захід у виді домашнього арешту в певний час доби.
На переконання колегії суддів, такий запобіжний захід є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході розгляду клопотання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Викладені в апеляційній скарзі доводи стосовно необґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, на даному етапі досудового розслідування свідчать про наявність підстав для застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Ионкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Таким чином вказані доводи сторони захисту є передчасними, оскільки у відповідності до змісту ст. 368 КПК України питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що органом досудового розслідування не доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів також вважає безпідставними, з огляду на відсутність у справі належних доказів, які б підтверджували, що встановлені слідчим суддею ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, на день апеляційного розгляду клопотання втратили свою актуальність.
При цьому, доводи сторони захисту щодо характеризуючих даних про особу підозрюваного були досліджені колегією суддів, однак самі по собі не можуть забезпечити впевненості у його належній процесуальній поведінці і не свідчать про відсутність ризиків у кримінальному провадженні та не можуть бути достатніми підставами для відмови у задоволенні клопотання слідчого.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
Як визначено п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України, досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, у межах кримінального провадження №42025100000000014 ОСОБА_7 повідомлено про підозру 30.09.2025.
За таких обставин, при постановленні нової ухвали, колегія суддів може визначити строк дії такої ухвали лише до граничного дня закінчення строку досудового розслідування, який існував на час постановлення оскаржуваної ухвали, тобто до 28.11.2025.
З урахуванням наведених обставин у їх сукупності, виходячи з положень п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала слідчого судді - скасуванню, з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання слідчого та застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту у нічний час доби, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у межах строку досудового розслідування.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУ НП в м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту - задовольнити частково.
Застосувати відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжній захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши останньому залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 22:00 год до 06:00 год наступного дня, за винятком необхідності залишити це житло з підстав наявності реальної загрози своєму життю або здоров'ю.
Покласти на ОСОБА_7 , відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, наступні обов'язки:
- прибувати за кожним викликом слідчого, прокурора, суду, залежно від стадії кримінального провадження;
- не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора, суду,
- здати на зберігання уповноваженому органу свій паспорт для виїзду за кордон;
- повідомляти слідчого, прокурора, слідчого суддю чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання;
Визначити строк дії ухвали слідчого судді та покладених на підозрюваного обов'язків до 28 листопада 2025 року включно.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_13
Судді:
ОСОБА_14 ____________