06 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 372/1655/24
Провадження: № 22-ц/824/11590/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Монастиренка Олександра Юрійовича в інтересах ОСОБА_1
на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Потабенко Л. В.,
у справі за позовом приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншою особою,
У липні 2024 року приватний виконавець Кузьменко О. С. звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що на виконанні у нього перебуває зведене виконавче провадження №73261467 про стягнення значної суми заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , що сформоване на підставі ряду виконавчих документів Обухівського районного суду Київської області (2017-2023 рр.), які передбачають стягнення як основного боргу за договорами позики, так і 3% річних, пені, судового збору та витрат на правову допомогу. У межах виконання зазначеного провадження встановлено, що за боржницею зареєстроване нерухоме майно, набуте нею в період шлюбу, зокрема, нежитлова будівля (Б-Сарай) загальною площею 304,4 кв.м та земельна ділянка площею 0,1514 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, які зареєстровані на праві власності за ОСОБА_1 та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Ураховуючи, що зазначене майно було набуте під час шлюбу з ОСОБА_2 та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, для звернення стягнення на частку боржника у спільному майні необхідне визначення її розмір в судовому порядку.
У зв'язку з викладеним вище, приватний виконавець просив суд визначити частку майна, що належить боржниці, ОСОБА_1 , у спільному майні з її чоловіком ОСОБА_2 , а саме: частку нежитлової будівлі (Б-Сарай) загальною площею 304,4 кв.м, частку земельної ділянки площею 0,1514 га, з метою реалізації цих часток для погашення заборгованості за виконавчими документами, а також стягнути витрати, пов'язані з поданням цього позову.
Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року позов приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка О. С. в інтересах ОСОБА_1 задоволено.
Визначено частку майна боржника у майні, яким вона володіє спільно з іншими особами, а саме:
-за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі, Б-Сарай, № 1-свердловина, загальною площею 304,4 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2265532231, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
-за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі, Б-Сарай, № 1-свердловина, загальною площею 304,4 кв. м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2265532231, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визначено частку майна боржника у майні, яким вона володіє спільно з іншими особами, а саме:
-за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер: 3223155400:05:071:0032, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2332332231, площа (га): 0.1514, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, адреса: АДРЕСА_1 ;
-за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки кадастровий номер: 3223155400:05:071:0032, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2332332231, площа (га): 0.1514, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, адреса: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменко О. С. судовий збір в сумі 15140 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Монастиренко О. Ю. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, судове рішення просив скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що звертаючись до суду з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з іншою особою, приватний виконавець на власний розсуд наділив боржника у виконавчому провадженні статусом позивача, діючи, нібито, в його інтересах. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції погодився з таким застосуванням норм процесуального законодавства, що стало наслідком ухвалення незаконного рішення.
Вважає, що звернення до суду з позовом у наведеній конструкції суперечить загальним засадам цивільного права та не відповідає принципу правової визначеності.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Стрикаль О. П. в інтересах ОСОБА_3 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими, зазначив, що доводи скаржниці про те, що обов'язковість виконання судового рішення означає його виконання боржником у спосіб, який спричиняє мінімальні майнові втрати для нього, є надуманими. На думку представника, виглядає нелогічним, що про можливе порушення немайнового інтересу у вигляді створення перешкод у користуванні спільним майном заявляє боржниця, а не ОСОБА_2 . Крім того, адвокат звернув увагу на те, що доводи скаржниці про відсутність у приватного виконавця майнового інтересу є безпідставними, оскільки можливість стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження становить безпосередній майновий інтерес органу примусового виконання судових рішень.
Від адвоката Монастиренка О. Ю. в інтересах ОСОБА_1 надійшло до суду клопотання про розгляд справи без його участі, при цьому, при перегляді апеляційної скарги просив суд врахувати правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №367/252/24 від 10.09.2025 року.
В судовому засіданні адвокат Стрикаль О. П. в інтересах ОСОБА_3 вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення.
Інші учасники у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Заслухавши пояснення адвоката Стрикаля О. П. в інтересах ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07 листопада 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області відкрито низку виконавчих проваджень на виконання виконавчих листів Обухівського районного суду Київської області, виданих у справах за позовами ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики, 3 % річних, пені, судових витрат та витрат на правову допомогу.
Зазначені виконавчі провадження постановою приватного виконавця від 07 листопада 2023 року були об'єднані у зведене виконавче провадження № 73261467.
Загальний розмір заборгованості, що підлягав стягненню з боржниці на користь стягувача, становить понад 140 000 доларів США та близько 20 000 грн.
У процесі виконання зазначених судових рішень приватним виконавцем були вжиті заходи примусового виконання, передбачені статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, винесено постанови про арешт коштів боржниці у банківських установах (07.11.2023, 21.11.2023, 05.12.2023), також накладено арешт на транспортний засіб MAZDA 6, державний номер НОМЕР_1 , та оголошено його в розшук, винесено постанову від 21 грудня 2023 року про опис і арешт нерухомого майна боржниці, якою проведено опис, оцінку та накладено арешт на нерухомість, розташовану за місцем її проживання.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 зареєстровано на праві власності низку об'єктів нерухомості, у тому числі, житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1506 га за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю загальною площею 304,4 кв. м та земельну ділянку площею 0,1514 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене майно набуте у період шлюбу з ОСОБА_2 та зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі відповідних правовстановлюючих документів, свідоцтва про право власності та державного акта на земельну ділянку.
Ураховуючи наявність зведеного виконавчого провадження та зареєстроване за боржницею майно, приватний виконавець звернувся до суду з позовом про визначення частки ОСОБА_1 у спільному майні подружжя з метою подальшого звернення стягнення на відповідну частку для забезпечення виконання судових рішень.
При цьому важливим є те, що приватний виконавець подав позов в інтересах боржниці, фактично наділивши її статусом позивача, вважаючи, що він має право звертатися до суду від імені та в інтересах боржниці для визначення частки у спільному майні, така процесуальна позиція виконавця стала предметом апеляційного оскарження.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що визначення частки боржниці у спільному майні, набутому під час шлюбу, є необхідним для подальшого звернення стягнення на цю частку. Суд першої інстанції дійшов висновку, що приватний виконавець, реалізуючи свої повноваження, мав право звернутися до суду із позовом про визначення частки майна боржниці у спільному майні подружжя, діючи в її інтересах, оскільки це спрямовано на забезпечення виконання судових рішень та не суперечить меті виконавчого провадження.
При цьому, суд виходив із положень частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якими у разі, якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на частку боржника, визначену судом за поданням виконавця, та з правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо можливості звернення виконавця до суду у порядку позовного провадження за наявності спору про право. Врахувавши також презумпцію спільності права власності подружжя, передбачену статтями 60, 70 Сімейного кодексу України, і відсутність доказів, що спростовують цю презумпцію, суд першої інстанції дійшов висновку про рівність часток подружжя у спільному майні та, відповідно, про наявність підстав для визначення за боржницею частки спірних об'єктів нерухомого майна з метою подальшого звернення стягнення на неї.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.
Стаття 6 Конвенції гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)невід'ємною частиною «права на суд» та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання завдання шкоди одній із сторін.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом.
Насамперед потрібно зазначити, що приватний виконавець, хоча і є суб'єктом незалежної професійної діяльності, проте уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Тому на приватного виконавця, так само як і на державного виконавця, поширюються приписи частини другої статті 19 Конституції України, які передбачають обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб (чи прирівняних до них осіб) діяти відповідно до належних їм повноважень, які зазвичай визначаються законом.
Повноваження виконавця на вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону № 1404-VIII через визначення переліку прав і обов'язків виконавця.
Зокрема, у частині першій статті 18 Закону № 1404-VIII зазначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У частині третій зазначеної статті визначені права виконавця у виконавчому провадженні, де в пункті 22 вказано, що виконавець може здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
У частині шостій статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено алгоритм дій виконавця у разі виникнення потреби у зверненні стягнення на майно, яким боржник володіє спільно з іншими особами, у якій зазначено, що в разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Залежно від предмета судового розгляду суд у виконавчому провадженні виконує дві основні функції: забезпечувальну і контрольну.
Контрольна функція суду є очевидною та полягає в перевірці судом рішень, дій чи бездіяльності виконавця на предмет дотримання ним вимог закону під час здійснення виконавчого провадження.
Водночас, реалізація забезпечувальної функції відбувається через попереднє санкціонування судом найбільш важливих процесуальних виконавчих дій, вчинення яких потребує встановлення додаткових гарантій дотримання прав учасників виконавчого провадження, які й забезпечуються судом.
Забезпечувальна функція суду у виконавчому провадженні знайшла свій прояв, зокрема, у статті 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішує суд за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Отже, як у Законі № 1404-VIII, так і в ЦПК України законодавець надав виконавцю право ініціювати питання визначення частки боржника в спільному з іншими особами майні.
У наведених нормах права також визначена форма звернення виконавця до суду - подання, яка пов'язується насамперед з тим, що виконавець апелює до суду з метою забезпечення виконання судового рішення у вже вирішеному судом спорі.
Водночас не виключаються випадки, коли під час розгляду судом подання виконавця щодо визначення частки боржника в спільному майні між співвласниками такого майна або іншими заінтересованими особами виникає спір про право на це майно.
Під час вирішення подання виконавця суд досліджує документи, які підтверджують право власності боржника та інших осіб на майно, яким вони володіють спільно, що презюмується на підставі закону, і визначає частки співвласників у праві власності на таке майно. Водночас суд не вирішує питання про виділ частки боржника чи про поділ майна, що є спільною власністю.
А тому в разі виникнення спору про право на майно, частку в якому потрібно визначити для боржника у виконавчому провадженні, чи про розмір часток співвласників, виконавець вправі звернутися до суду з такою вимогою у позовному провадженні.
Дійсно, судом правильно зазначено про те, що в разі наявності спору щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди по сутті має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору, і така заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI ЦПК України.
Водночас, за змістом пункту 1 частини першої статті 10 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» до заходів примусового виконання рішень належить звернення стягнення на майно боржника, у тому числі якщо воно перебуває в інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 9 цього Закону, виконавець у разі отримання повідомлення про вчинення боржником дій щодо майна, яке перебуває у виконавчому провадженні, зобов'язаний ухвалити рішення про накладення арешту на таке майно або кошти. А частина четверта статті 9 встановлює, що правочини боржника, які призвели до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, можуть бути визнані недійсними судом за позовом виконавця, у провадженні якого перебуває відповідна справа.
Відтак, стаття 9 Закону № 1404-VIII визначає алгоритм дій виконавця, а не сторін виконавчого провадження, і надає йому право звертатися до суду з позовом у разі необхідності захисту інтересів стягувача та забезпечення виконання судового рішення. Таке звернення може мати місце лише в порядку позовного провадження, оскільки чинним процесуальним законодавством інший механізм вирішення спорів щодо дійсності правочинів чи визначення частки у спільному майні не передбачений.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 звернула увагу, що виконавець, здійснюючи примусове виконання рішень, реалізовує покладені на нього державою повноваження і діє не у власних інтересах, а в інтересах забезпечення виконання судового рішення, що, у свою чергу, відповідає майновим інтересам стягувача.
У цьому контексті суд зазначив, що виконавець може пред'являти позов про визначення частки боржника у спільному майні саме в інтересах стягувача, оскільки такі дії спрямовані на досягнення мети виконавчого провадження, реальне виконання рішення суду.
Водночас, пред'явлення виконавцем позову в інтересах боржника є процесуально неприпустимим, оскільки між виконавцем і боржником відсутня єдність прав та інтересів. Така ситуація породжує конфлікт конкуруючих інтересів, який унеможливлює виконання судом завдання цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого й ефективного захисту прав сторін.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, позов виконавця, поданий в інтересах боржника, підлягає поверненню заявникові на підставі пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України або, якщо провадження вже відкрито, залишенню без розгляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Отже, системний аналіз положень Закону № 1404-VIII та правових висновків Великої Палати Верховного Суду свідчить про те, що виконавець може звертатися до суду з позовом виключно в інтересах стягувача, а не боржника, оскільки саме в інтересах стягувача здійснюється примусове виконання судового рішення, і лише такі дії відповідають меті та завданням виконавчого провадження.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову приватного виконавця, оскільки не врахував, що виконавець, здійснюючи примусове виконання рішень, уповноважений діяти виключно в межах своїх повноважень та в інтересах стягувача, а не боржника. Суд не надав належної оцінки тому, що звернення виконавця до суду в інтересах боржника, породжує конфлікт конкуруючих інтересів, який виключає можливість розгляду справи по суті.
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України).
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене та правові висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скаргаадвоката Монастиренка О. Ю. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню, заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року суду першої інстанції скасуванню, а позов приватного виконавця -залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є задоволення скарги ОСОБА_1 , з приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка О. С. підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 22 710 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Монастиренка Олександра Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича поданий в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє з іншою особою залишити без розгляду.
Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича (07300, Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, промисловий майданчик, 5-а, Офіс 603, «Карат», РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 22 710 (двадцять дві тисячі сімсот десять) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура