Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/10809/2025
м. Київ Справа № 752/8147/25
20 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кордюкової Ж.І. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, -
У квітні 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просив суд визнати недійсним договір дарування приміщення від 10 жовтня 2024 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В.
У квітні 2025 року представник позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» адвокат Федько Т.В. звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з заявою про забезпечення позову.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що на розгляд Голосіївського районного суду міста Києва передано спір у справі за позовом ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору дарування приміщення.
Вказує на те, що звертаючись до суду з позовом позивач зазначав про те, що укладений між відповідачами було укладено договір дарування приміщення від 10.10.2024 є недійним (фраудаторним), оскільки вказаний договір дарування було укладено умисно, з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання грошового зобов?язання перед позивачем.
Крім того, позивач вказує на те, що після перереєстрації майна ОСОБА_2 на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і надалі користується цим майном, тобто залишається фактичним власником майна.
Вважає, що ОСОБА_1 , як титульний володілець приміщення не позбавлений можливості, з метою, ускладнення виконання ухваленого у майбутньому рішення у даній справі, здійснити дії по відчуженню цього майна на користь третіх осіб, або ж вчинити дії по передачі цього майна в іпотеку або заставу, з огляду на що є підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення такого позову, шляхом накладення арешту на приміщення та забороною вчиняти певні дії.
На думку заявника накладення арешту сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді та у разі задоволення позову забезпечить можливість його виконання, оскільки предметом спору в даній справі є визнання договору дарування приміщення недійсним.
З огляду на вище викладене просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на нежилі приміщення з №1 по №31 (групи приміщень №1; №21) (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: в ДРРП 448541080000, право власності на яку зареєстрована за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та заборони ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) передавати в іпотеку, заставу або вчиняти інші правочини щодо нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень №1; №21) (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: в ДРРП 448541080000.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на нежилі приміщення з №1 по №31 (групи приміщень №1; №21) (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: в ДРРП 448541080000, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_1 .
Заборонено ОСОБА_1 передавати в іпотеку, заставу або вчиняти інші правочини, спрямовані на відчуження нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень №1; №21) (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_1 , РНОНМ: в ДРРП 448541080000.
Відмовлено в задоволенні решти вимог заяви.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 16 квітня 2025 року відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу про забезпечення позову.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що заява для забезпечення позову для виконання судового рішення у господарській справі де з ФОП ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» було стягнуто заборгованість у розмірі 733 718,56 грн.
Вказує на те, що звертаючись до суду з даним позовом ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» було заявлено вимоги не майнового характеру про що позивачем було зазначено у позові та відповідно сплачено судовий збір за позовні вимоги немайнового характеру.
27 жовтня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника позивача ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» адвокат Федька Т.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник зазначав, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для її задоволення.
В судове засідання з'явився представник позивача ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» Федько Т.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами поштового зв'язку. 04 листопада 2025 року до Київського апеляційного суду повернулась поштова кореспонденція без вручення, яка направлялась відповідачу ОСОБА_1 , причина- «адресат відсутній». Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач ОСОБА_2 отримала поштову кореспонденцію - 01 листопада 2025 року.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.
10.07.2024 рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/17887/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» заборгованість в сумі 733718,56 грн. та 11005,78 грн. судового збору.
17.07.2024 додатковим рішенням Господарського суду міста Києва по справі №910/17887/23 стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ТОВ «Адвокатська фірма «Лавринович і Партнери» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45000 грн.
10.10.2024 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В., відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дар належне дарувальнику нерухоме майно - нежилі приміщення з №1 по №31 (групи приміщень №1; №21) (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_2 ; 21.
Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.10.2024 №399594288 нежилі приміщення з №1 по №31 (групи приміщень №1; №21) (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належать ОСОБА_1 .
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову суд першої інстанції посилався на те, що оскільки предметом спору є визнання недійсним договору дарування приміщень з №1 по №31 (групи приміщень №1; №21) (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_1 від 10.10.2024, то забезпечення позову шляхом накладення арешту на відповідні нежилі приміщення та встановлення заборони їх власнику передавати в іпотеку, заставу або вчиняти інші правочини спрямовані на саме на відчуження нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень №1; №21) (в літ. А) - салон краси, за адресою: АДРЕСА_1 є достатнім та співмірним із заявленими позовними вимогами.
На думку суду, вказані заходи забезпечення позову направлені на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правова природа та загальні принципи щодо забезпечення позову закріплені в Главі 10 ЦПК.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника, щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
У справі №910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі №910/1040/18, зазначив, що у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суд
Звертаючись до суду з позовом, позивач просив суд визнати недійсним договір дарування приміщення від 10 жовтня 2024 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В.
В обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову, позивач зазначав, що ОСОБА_1 , як титульний володілець приміщення не позбавлений можливості, з метою, ускладнення виконання ухваленого у майбутньому рішення у даній справі, здійснити дії по відчуженню цього майна на користь третіх осіб, або ж вчинити дії по передачі цього майна в іпотеку або заставу, з огляду на що є підставою для звернення до суду із заявою про забезпечення такого позову, шляхом накладення арешту на приміщення та забороною вчиняти певні дії.
Викладені обставини, враховуючи положення ст.151 ЦПК України є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі щодо задоволення позову
Колегія суддів зауважує, що можливе наступне відчуження спірного майна перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що останній не зможе захистити свої права в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Європейський суд з прав людини у рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою.
Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 24 листопада 2025 року
Головуючий: Судді: