20 листопада 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 375/982/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/17058/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С..
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Антипенка В.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Рокитнянська селищна рада, про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, -
У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначений рішенням Рокитнянського районного суду Київської області у справі №2-376/2012;
стягувати зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частин всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення повноліття;
стягнути з відповідача судові витрати (а.с. 1-7).
Позовна заява обґрунтована тим, що з 20 жовтня 2011 року по 13 грудня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 13 грудня 2013 року вказаний шлюб було розірвано згідно рішення Рокитнянського районного суду Київської області, яке набрало законної сили 23.12.2013 року.
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .
Після розірвання шлюбу з відповідачем припинились будь-які відносини, спілкування відсутнє, син проживає разом з позивачкою, перебуває на повному її утриманні. Позивач самостійно піклується про свою дитину, виховує її, утримує її матеріально та забезпечує всім необхідним, опікується навчанням дитини, вихованням, лікуванням, у разі захворювання.
Згідно з рішенням Рокитнянського районного суду від 03 жовтня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в твердій грошовій сумі 600 (шістсот) гривень зі всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У зв'язку з невеликими сумами аліментів, які стягуються з відповідача, позивачка вимушена була в кінці 2024 року звернутись до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Згідно з заочним рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 05 березня 2025 року з відповідача на користь позивача стягнуто додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 7499,30 грн. Вказана обставина додатково свідчить про те, що батько дитини - відповідач, самостійно усунувся від участі в вихованні сина, участь у житті дитини не приймає, матеріально не допомагає, життям малолітньої дитини не інтересується.
Відповідач з власної ініціативи матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, під час спілкування щодо утримання сина, відповідач повідомив, що в нього не має коштів, які він міг би виділити на свою дитину, хоч в той період часу аліменти з нього не стягувались, в результаті чого виникла заборгованість близько 16 тисяч грн.
Ніяких перешкод в спілкуванні з дитиною позивач відповідачу жодного разу не чинила. Як наслідок, на даний час дитина взагалі не знає свого батька, останній раз відповідач бачив свого сина ще в однорічному віці (тобто дванадцять років тому), з тих пір жодного разу вони не бачились, відповідач взагалі не цікавиться його життям, здоров'ям, зростанням, що свідчить про умисне небажання останнього приймати участь у його вихованні. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Фактично син знаходиться на повному її утриманні.
Сину ОСОБА_3 , який на даний час мешкає з матір'ю, створені належні умови для проживання дитини, останній забезпечений всім необхідним, ходить до місцевої школи. Згідно з характеристики з навчального закладу, дитина має середній рівень навчальних досягнень, матеріал засвоює частково, навчається не в повну міру своїх сил, потребує постійного контролю з боку вчителя. Має задовільну змішану пам'ять, добре запам'ятовує навчальний матеріал. Має добрий загальний розвиток. Батько не приділяє увагу навчанню та вихованню дитини. Участі в батьківських зборах та інших питаннях не бере. Життям дитини не цікавиться, школи не відвідує. Усіма проблемами займається позивач: співпрацює з учителями, цікавиться навчанням дитини, бере активну участь у житті класу, має довірливі стосунки з сином (а.с. 1-7).
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Рокитнянська селищна рада, про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини, - відмовлено повністю (а.с. 95-98).
Не погодившись з рішенням районного суду, 20 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заліський Б.С. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 115-118).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на обставини, викладені в позовній заяві. Додатково вказував, що факт того, що відповідачу було достеменно відомо про розгляд даної справи, оскільки він неодноразово був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом, зреагував на повідомлення органу опіки та піклування, проте жодного разу не заявився в судове засідання, не скористався правом подання відзиву на позову, будь-яких пояснень, своїх заперечень не подав, свідчить про те, що відповідач дійсно повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, йому повністю байдуже, яке рішення буде прийнято відносно предмету спору судом (а.с. 115-118).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , її представник - адвокат Заліській Б.С. підтримали скаргу і просили її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 до суду не прибув, причини неявки не повідомив про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_2 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили(а.с. 141-145).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 його матір'ю є ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_2 (а.с. 14).
Згідно з рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 13 грудня 2013 року у справі № 375/2007/13-ц, провадження 2/375/538/13, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 28.10.2011 року Комишуватською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області, актовий запис № 1, розірвано (а.с. 13).
03 жовтня 2012 року Рокитнянським районним судом Київської області видано виконавчий лист № 2-376 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 600 (шістсот) гривень всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.07.2012 року і до повноліття дитини (а.с. 16).
Згідно постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами від 20.02.2018 року відносно боржника ОСОБА_2 встановлено тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами - до погашення заборгованості зі спати аліментів в повному обсязі (а.с. 17).
Згідно довідки про неотримання аліментів № 59 від 15.04.2025 Новоукраїнського відділу ДВС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області, ОСОБА_1 , дійсно не отримує аліменти з ОСОБА_2 за період з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року (а.с. 18).
Відповідно до довідки-розрахунок заборгованості по аліментам гр. ОСОБА_2 станом на 01.04.20255 року має заборгованість в грошовому виразі - 16 467,30 грн. (а.с. 19).
Згідно з рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 05.03.2025 року у справі № 375/1220/24 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 7 499,30 грн. (а.с. 20-22).
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов від 01 квітня 2025 року, при обстеженні виявлено наступне: ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 , працює в ЗСУ (прикордонна служба). Проживає разом зі своїм сином ОСОБА_3 , 2012 року, мама виховує свого сина сама (а.с. 23).
Згідно довідки №03-31-376 від 01.04.20255 року, виданої виконавчим комітетом Рокитнянської селищної ради, ОСОБА_1 ,1993 року народження, має слідуючий склад сім'ї: син - ОСОБА_3 -2012 року народження (а.с. 24).
Згідно довідки про доходи, позивачка проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , займає посаду старшого кухаря їдальні відділення тилового забезпечення відділу МТЗ та отримує грошове забезпечення, загальна сума доходу за період з 1 жовтня 2024 року по 31 березня 2025 року становить 142 534,75 грн.(а.с. 26).
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики Рокитнянського ліцею №2 Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області №81 від 04.04.2025 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в Рокитнянському ліцеї №2 з 1 класу. має середній рівень навчальних досягнень, матеріал засвоює частково, навчається не в повну міру своїх сил, потребує постійного контролю з боку вчителя. Має задовільну змішану пам'ять, добре запам'ятовує навчальний матеріал. Має добрий загальний розвиток. Додаткових позашкільних гуртків не відвідує. Поведінка задовільна. На зауваження вчителів реагує адекватно і робить висновки. Батько не приділяє увагу навчанню та вихованню дитини. Участі в батьківських зборах та інших питаннях не бере, життям дитини не цікавиться, школи не відвідує. Усіма проблемами займається позивач: співпрацює з учителями, цікавиться навчанням дитини, бере активну участь у житті класу, має довірливі стосунки з сином (а.с. 25).
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Київської області, органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Київської області вважав за недоцільне позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 55-61).
Щодо позбавлення батьківських прав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.Належних і допустимих доказів винного свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, ОСОБА_1 не надано. Саме по собі невідвідування відповідачем сина не є належним доказом його свідомого навмисного ухилення від виконання батьківських обов'язків, і необхідності застосування крайнього заходу, враховуючи, що вони проживають у різних областях України. Проживання дитини впродовж тривалого часу в новій сім'ї, створеній її матір'ю, відсутність побачень дитини з батьком, з яким дитина не проживає, не є підставами для позбавлення батька батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести. Разом з тим, у заяві, яка адресована Службі у справах дітей Рокитнянської селищної ради від 19.05.2025, відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав. Суд вважав, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина, не буде таким, що ухвалене в інтересах, дитини. Судом не встановлено факту свідомого винного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків. Відсутність спілкування з дитиною зумовлене конфліктом між самими батьками, за що дитина відповідальності, у виді позбавлення її батьківського піклування, нести не повинна. У даній справі сімейний конфлікт між батьками дитини призвів до того, що дитина взагалі не знає свого батька та не бачиться із ним.
З таким висновком суду першої інстанції погодився суд апеляційної інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), яке слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження61-36905св18), постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження 61-44369св18), постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), постанові Верховного Суду 14 травня 2020 року у справі № 420/1753/18 (провадження № 61-22933св19), і передбачених законом підстав відступити від такого у цій справі не вбачається.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Таким чином, судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що позбавлення заявника його батьківських прав становило втручання в право заявника, в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції, на повагу до його сімейного життя, яке гарантується п. 1 статті 8.
Дане втручання не становить порушення статті 8, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункти 49,50).
Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78) (пункт 54).
Остаточне позбавлення батьківських прав може здійснюватись тільки в абсолютно виняткових випадках (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року).
Як і у вищенаведеній справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04), у цій справі, що була розглянута судом, заявлені вимоги про позбавлення батьківських прав були обґрунтовані посиланням на те, щовідповідач не виконував належним чином свої батьківські обов'язки, зокрема, не цікавився і не брав участі у вихованні дитини.
Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 зазначала, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не спілкується з дитиною та не займається її вихованням та утриманням.
Однак, позивачем, всупереч приписів ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надано належних, допустимих та достатніх доказів, на підставі яких можна дійти до беззаперечноговисновку про те, що ОСОБА_2 , злісно ухиляється від виконання своїх батьківських прав та негативно впливає на дитину.
Психологічно-педагогічна характеристика з навчального закладу, в якому навчається ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що батько не приділяє увагу навчанню та вихованню дитини, участі в батьківських зборах та інших питаннях не бере, життям дитини не цікавиться, школи не відвідує, усіма проблемами займається позивач: співпрацює з учителями, цікавиться навчанням дитини, бере активну участь у житті класу, має довірливі стосунки з сином, не підтверджує цих обставин.
Навпаки, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що з висновку Органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Київської області, вбачається, що батько дитини ОСОБА_2 в телефонному режимі повідомив, що він категорично проти позбавлення його батьківських прав та пояснив, що стосунки між ним та колишньою дружиною були складні, ще коли народився син. Він приїздив забирати хлопчика з пологового будинку, після чого матір дитини вигнала його. Всі спроби налагодити контакт виявились марними. Останній раз спілкувався з сином приблизно 3-4 місяці тому. Наразі матеріальної допомоги на утримання сина не надає, оскільки втратив роботу та не має стабільного доходу, як наслідок у нього з'явилась заборгованість зі сплати аліментів в сумі близько 16 000 грн. Відсутність тісного контакту з сином пояснив тим, що матір хлопчика перешкоджала їхньому спілкуванню, але нещодавно ОСОБА_5 зателефонувала та попросила відмовитись від сина. Відмова потрібна їй для подальшого влаштування хлопчика до іншого навчального закладу без згоди батька і вона планує переведення в інше місце військової служби поближче до свого співмешканця, який теж військовослужбовець.
При цьому, про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , 2012 року народження, констатував у своєму висновку Орган опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Київської області (а.с. 55-61).
Суд зазначає, що в разі якщо встановлено існування родинного зв'язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розвиток такого зв'язку (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 61). Здійснення заходів із роз'єднання сім'ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari & Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR 2000-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що не доведено винної поведінки відповідача, як батька дитини, щодо злісного ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків чи здійснення ним неправомірних дій відносно дитини.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Посилання позивача на те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів, внесений до реєстру боржників, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа № 420/1075/17).
Відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.
Враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, та встановивши відсутність негативного впливу відповідача відносно дитини та його злісного нехтування своїми батьківськими обов'язками, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову щодо позбавлення останньої батьківських прав.
Доводи про те, що відповідач тривалий час не спілкувався з дитиною, не приймав участь у її вихованні не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без його попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.
Доказів того, що до відповідача застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що відповідач систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжував не виконувати свої батьківські обов'язки матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Колегія суддів також вважає за потрібне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання дитини та покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дитини та відповідача контроль за виконанням ним батьківських обов'язків, що узгоджується з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21 (провадження №61-10098св23).
Щодо позовних вимог про зміну способу стягнення аліментів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зміни способу стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що сам лише факт недостатнього розміру аліментів не є підставою для зміни цього розміру, а позов в частині зміни способу стягнення аліментів задоволенню районний суд вважав таким, що не підлягає задоволенню через його необґрунтованість.
Колегія суддів не погодилась з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно рішення Рокитнянського районного суду від 03 жовтня 2012 року у справі № 2-376/2012відповідач ОСОБА_2 повинен сплачувати на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_6 , аліменти в твердій грошовій сумі 600 (шістсот) гривень щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та має заборгованість по аліментам в сумі 16467,30 грн.
Сімейний Кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).
Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження 61-51сво18).
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімуму» прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Статтями 7 законів України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01 січня 2024 року та з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років у розмірі 3 196 гривень.
Очевидним є те, що розмір аліментів, які сплачує відповідач ОСОБА_2 на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 600 грн. на місяць, є недостатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а основний тягар утримання дитини покладається на відповідачку ОСОБА_1 , що не можна визнати законним і справедливим.
Стягнення за рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 05 березня 2025 року у справі № 375/1220/24 із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 7499,30 грн. додаткових витрат на утримання дитини є разовими витратами на лікування дитини, які не мають постійного (щомісячного) характеру (а.с. 20-22).
При цьому, стороною відповідача не було надано доказів щодо його майнового стану, наявності (відсутності) інших осіб, які перебувають на утриманні відповідача.
Враховуючи, що позивач має право на зміну способу стягнення аліментів, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення вказаних позовних вимог та вважає за необхідне змінити спосіб та порядок стягнення аліментів з ОСОБА_2 за рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 03 жовтня 2011 року в справі № 2-376/2012, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і до досягнення повноліття .
При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, таке судове рішення не перешкоджає сторонам по справі заявляти про зменшення (збільшення) розміру стягуваних аліментів у випадках передбачених СК України.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому судом апеляційної інстанції відхилені.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимогОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів на утримання дитини та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Змінити спосіб та порядок стягнення аліментів з ОСОБА_2 за рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 03 жовтня 2011 року в справі № 2-376/2012, а саме: стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 РНОКПП НОМЕР_4 ) аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і до досягнення повноліття.
В іншій частині рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в дохід держави: 1211,20 грн. за розгляд справи судом першої інстанції та 1816,80 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Попередити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про необхідність змінити ставлення до виховання і утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Контроль за виконанням ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) батьківських обов'язків щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , покласти на орган опіки та піклування за місцем проживання дитини.
Постанова набирає законної сили негайно з дні її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 21 листопада 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов