справа № 126/739/24 головуючий у суді І інстанції Одарюк М.П.
провадження № 22-ц/824/15236/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В
18 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Осадчим Павлом Юрійовичем на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У березні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд:
стягнути з ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя на її користь грошову компенсацію вартості частини спільного майна подружжя: квартири загальною площею 60,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 1 016 263,39 грн та понесені нею судові витрати.
В обґрунтування позову вказує, що 11 жовтня 2016 року уклала шлюб з відповідачем, який було розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області 07 грудня 2021 року. Перебуваючи у шлюбі нею разом з відповідачем за спільні кошти було про інвестовано будівництво нерухомого майна (квартири) у м. Ірпені Київської області (ЖК Чехов Парк Квартал), договірні відносини щодо якого було оформлено на її чоловіка ОСОБА_1 з ТОВ «ОРЛАН - ІНВЕСТ ГРУП». Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 19 лютого 2024 року №201-20240219-0007355958 з Єдиної бази даних звітів про оцінку ФДМУ, оціночна вартість квартири АДРЕСА_2 складає 2 032 526,78 грн, половина з якої в розмірі 1 016 263,39 грн повинна бути стягнути з відповідача в рахунок компенсації в порядку поділу майна подружжя на її користь, оскільки майнові права на спірну квартиру були отримані нею з відповідачем під час шлюбу, а відповідач розпорядився ними без її згоди.
ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що під час шлюбу він з позивачкою (з 11 жовтня 2016 року по 07 грудня 2021 року) у спільну сумісну власність було набуто наступне майно: майнові права на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 на підставі укладеної між ним та ТОВ «ОРЛАН - ІНВЕСТ ГРУП», додаткової угоди № 17 до договору № 4 про спільну діяльність у будівництві багатоквартирних житлових будинків від 26 листопада 2016 року; автомобіль марки KIA, модель OPTIMA, 2014 року випуску, колір - білий VIN код ТЗ- НОМЕР_1 , який був придбаний 24 квітня 2019 року і зареєстрований за позивачкою та який вона відчужила без його відома 10 грудня 2021 року (після ухвалення рішення про розірвання шлюбу). Відповідач вказує, що позивачка в позові зазначає, шлюб між ними було укладено 11 жовтня 2016 року, а через трохи більше ніж місяць спільного життя 26 листопада 2016 року ним була укладена угода про покупку майнових прав на двокімнатну квартиру, а через 2 дні, 28 листопада 2016 року кошти за майнові права на квартиру в розмірі 518 075,00 грн були сплачені в повному обсязі. Очевидно, що за такий короткий період спільного проживання, він з позивачкою не могли спільною працею заробити 518 075,00 грн. До укладення шлюбу з позивачкою з 19 вересня 2015 року по 08 листопада 2015 року та з 17 січня 2016 року по 07 серпня 2016 року він виїжджав до Туреччини на заробітки, працював там неофіційно інженером з автоматизації, займався проектуванням, програмуванням технічних засобів. Позивачка може підтвердити дану інформацію, оскільки в травні 2016 року вона прилітала до нього, він оплачував їй квитки в обидві сторони. Ще до укладення шлюбу з позивачкою, він планував покупку квартири, щоб коли в нього з'явиться сім'я, було власне житло. Після укладення шлюбу, вони вирішили проінвестувати кошти в покупку квартири на ранньому етапі будівництва, оскільки грошей на покупку готової вже збудованої квартири у них не було. Розглядали різні варіанти, щоб підходило під їх бюджет 20 000,00 дол. США., з яких: 12 000,00 дол. США його власні заощадження і 8000,00 дол. США - кошти, які йому з позивачкою подарували родичі та друзі на весілля. 26 листопада 2016 року він уклав договір з ТОВ «ОРЛАН -ІНВЕСТ ГРУП» додаткову угоду № 17 до договору № 4 про спільну діяльність у будівництві багатоквартирних будинків та договір доручення № 17. Обидва документи були укладені без нотаріального посвідчення в інтересах сім'ї, письмова нотаріальна згода позивачки на укладені вказаних правочинів не вимагалась. Того ж року, після укладення шлюбу з позивачкою, його батько передав їм у користування та розпорядження автомобіль марки Daewoo Lanos, 2009 року випуску. У вересні 2018 року вони продали автомобіль Daewoo Lanos, залучили ще кошти і придбали автомобіль з США марки KIA, модель OPTIMA, 2014 року випуску, право власності на який 26 квітня 2019 року був зареєстрований за позивачкою. Справи з будівництвом будинку, де ними були придбані майнові права на квартиру йшли не дуже добре. Згідно п. 5 додаткової угоди № 17 до договору № 4 про спільну діяльність у будівництві багатоквартирних житлових будинків від 26 листопада 2016 року, термін завершення будівництва та отримання декларації про готовність було визначено не пізніше ІІІ кварталу 2018 року. Забудовник почав відкладати терміни завершення будівництва. З травня 2019 року у нього з позивачкою почалися суперечки та розбіжності в сімейному житті, до жовтня 2021 року вони то сходились то розходились, намагаючись зберегти шлюб, який був розірваний рішенням Ірпінського міського суду Київської області 07 грудня 2021 року. 24 червня 2019 року між ним та його матір'ю, ОСОБА_4 був укладений договір про відступленні прав вимоги № 17/1. Даний договір, як і попередній був укладений у простій письмовій формі, нотаріальна згода дружини не вимагалась, а тому посилання позивачки, що він не звертався до неї за отриманням згоди на укладенні договору не відповідає нормам чинного законодавства. В подальшому мати відступила право вимоги на дану квартиру третій особі і, що відбулося далі з будівництвом вказаної квартири йому не відомо. В червні 2019 року, будучи в офіційному шлюбі, він відчужив майнові права на квартиру та отримав суму в розмірі 518 075,00 грн, в грудні 2021 року шлюб між ним і позивачкою був офіційно розірваний. На момент розірвання шлюбу питання щодо поділу майна ними не підіймались. Через п'ять років після укладення договору про відступлення права вимоги на майнові права на квартиру та через більше ніж 2 роки після розірвання шлюбу позивачка згадала про дані майнові права, дочекалась коли будівництво завершиться, об'єкт введеться в експлуатацію і вирішили пред'явити йому позов про відшкодування 1 016 236,39 грн за вже готову квартиру, якою володіє невідома третя особа. При цьому про те, що їй після розірвання шлюбу залишився автомобіль, який вона відчужила і кошти з продажу залишила собі позивачка вирішила не згадувати у своєму позові. Позивачка жодним письмовим доказом не довела, що договір про відступленні прав вимоги від 24 червня 2019 року був укладений без її згоди та не в інтересах сім'ї, оскільки шлюб після цього ще проіснував півтора роки. 24 червня 2019 року ним були відчужені майнові права на квартиру, яка на той час була лише в процесі будівництва, а позивачка просить суд компенсувати половину вартості вже готового об'єкту нерухомого майна, квартири, вартість якої є значно вищою за майнові права. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя, та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Цей підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно. Тобто, виходячи з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України позивачка повинна була надати суду звіт про оцінку майнових прав (ринкова вартість подібного за своїми якостями, технічними характер ситками майна, яке було відчужене), оскільки 24 червня 2019 року ним було укладено договір про відступлення прав вимоги на незавершений об'єкт будівництва, що по своїй суті було відчуженням майнових прав, а не готового об'єкту нерухомості ( квартири) ( том 1 а.с.99-108).
У відповіді на відзив позивач просила відхилити наведене відповідачем у відзиві у повному обсязі та задовольнити її позовні вимоги, зазначаючи, що автомобіль не заявлявся в якості предмету спору, а тому це не стосується предмету позову. Відповідач дійсно виїжджав до Туреччини, але коштів із « заробітків» на придбання квартири не привозив. Частину коштів, приблизно 4000,00 дол. США було подаровано їм гостями на весіллі, а іншу частину коштів на придбання квартири, приблизно 16 000,00 дол. США, дали батьки в рівних частинах, як з її боку та к і збоку відповідача. Оскільки вона не готувалася до розірвання шлюбу, то не збирала документи на підтвердження вищевказаного. Тягар доказуванні обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідач не надав доказів того, що 12 000,00 дол. США, нібито вкладених ним в будівництво їх квартири, є його особистими коштами, проте визнав факт того, що іншу частину (як зазначає відповідач, в розмірі 8 000,00 дол. США) коштів їм подарували їх родичі і друзі на весілля, які (кошти) є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач визнає факт того, що відступив право вимоги на квартиру (в яку було проінвестовано за час шлюбу і вважається спільною сумісною власністю) своїй матері. Відповідач зауважує, що нотаріальна згода до даного типу договорів не вимагається. Проте, вона звертає увагу не на «нотаріальну згоду», а на факт відчуження майна, яке належить подружжю. Оскільки відповідач переуступив це право матері без її згоди, половина від якого належить їй, то відповідач несе відповідальність за наслідки, пов'язані з незаконним позбавленням її права спільної сумісної власності. Відповідач не діяв в інтересах сім'ї, оскільки не отримував її згоди та не повідомляв про переуступку. Відповідач, незаконно позбавляючи її права спільної сумісної власності, повинен був розуміти про те, що несе відповідальність за свої дії, які виражаються у обов'язку компенсації половини вартості майна. Відповідач вказує, що «на момент відкриття провадження у справі» дана довідка про оціночну вартість майна уже втратила чинність. Тобто, відповідач визнає цю довідку, але заперечує дивним чином з іншого незрозумілого приводу. Якщо особа не погоджується з результатами автоматичного визначення оціночної вартості об'єкта нерухомості, вона має право звернутися до суб'єкта оціночної діяльності (оцінювача) з метою визначення ринкової вартості такого об'єкта та обрати суб'єкта оціночної діяльності (оцінювача) шляхом використання Державного реєстру оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності або Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок ( п. 7 Наказу ФДМУ від 17.05.2018 № 658)
13 травня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив суд:
в порядку поділу майна подружжя, яким є автомобіль KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN код НОМЕР_3 , стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію вартості частини автомобіля у сумі 219 368,50 грн та судові витрати за зустрічним позовом.
В обґрунтування позову вказував, що під час шлюбу він з позивачкою (з 11 жовтня 2016 року по 07 грудня 2021 року) у спільну сумісну власність було набуто наступне майно: автомобіль марки KIA, модель OPTIMA, 2014 року випуску, колір - білий VIN код НОМЕР_3 , який був придбаний 24 квітня 2019 року і зареєстрований за позивачкою та який вона відчужила без його відома 10 грудня 2021 року (після ухвалення рішення про розірвання шлюбу). Відповідно до звіту про оцінку майна, здійсненого ТОВ «Оціночна компанія реал естет сіті» від 01 травня 2024 року, ринкова вартість автомобіля марки KIA, модель OPTIMA, 2014 року випуску, колір - білий VIN код ТЗ- НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 станом на 01 травня 2024 року становить 438 737,00 грн. Враховуючи, що відповідачка відчужила автомобіль без його згоди, просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію вартості частини спірного транспортного засобу в розмірі виходячи з дійсної його вартості, на час розгляду справи, що становить 219 368,50 грн.
У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_3 заперечувала проти позовних вимог позивача за зустрічним позовом, вказуючи про те, що станом на момент подання зустрічного позову вона не є власником автомобіля марки KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , VIN код ТЗ- НОМЕР_1 . Дійсна вартість автомобіля та звіт про оцінку майна не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, як йдеться у звіті (на сторінці 5) замовником надано «копію технічного паспорту на автомобіль», проте такого документу до звіту не додано. У звіті (на сторінці 6) вказано, що «об'єкт оцінки не має прихованих дефектів, які можуть вплинути на його вартість, за винятком зазначених у даному звіті.». Про те, це не відповідає фактичним обставинам справи: з липня 2023 року автомобіль знаходиться на СТО (м. Київ, вул. Пухівська, буд. 6/1), у зв'язку з його поломкою. Автомобіль весь цей час знаходиться у частково розібраному та неробочому стані: знято коробку передач автомобіля та інші деталі (фото додається). Приблизна вартість відновлення автомобіля за оцінками СТО складає 150 000,00 грн. Вказані факти не зазначено у звіті, що суттєво впливає на реальну вартість автомобіля. У зв'язку з чим вона замовила новий звіт про оцінку майна, а також рецензування звіту про оцінку автомобіля наданого позивачем за зустрічним позовом.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя грошову компенсацію 1/2 частини спільного майна подружжя: квартири загальною площею 60,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 1 016 263,39 грн та судовий збір у розмірі 10 162,60 грн. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя, яким є автомобіль KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 , VIN код ТЗ- НОМЕР_1 , грошову компенсацію вартості 1/2 частини вказаного автомобіля у розмірі 126 836,90 грн та судовий збір у сумі 1 268,37 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Осадчий Павло Юрійович 04 серпня 2025 року через систему Електронний суд подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у первісному позові у повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити повністю.
З позиції апелянта, задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції фактично ототожнив квартиру АДРЕСА_4 , зазначену в договорі про відступлення майнових прав, із квартирою АДРЕСА_5 , при цьому не маючи для цього належного та допустимого доказового підґрунтя і не надавши жодного правового обґрунтування цього висновку в мотивувальній частині рішення.
У матеріалах справи дійсно міститься довідка, надана позивачем, яка нібито складена забудовником або уповноваженою особою, що вела розподіл квартир у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 . У цій довідці зазначено, що особа ( ОСОБА_5 ) отримала за договором відступлення майнових прав №17/1/1 від 04 серпня 2022 року квартиру за будівельним номером АДРЕСА_4 , яка нібито має фактичну нумерацію 187 згідно з технічною інвентаризацією.
Проте така довідка не є додатком до договору про відступлення майнових прав; складена односторонньо, після укладення договору; не містить жодних підписів сторін договору, печаток чи будь-якого підтвердження погодження зміни нумерації між сторонами; не містить ідентифікаційних характеристик квартири АДРЕСА_5 , зокрема площі, поверху, технічного плану або розташування, що унеможливлює належну перевірку її відповідності об'єкту №190.
Суд не дослідив допустимість та належність цієї довідки як доказу відповідно до ст. ст. 76-78 ЦПК України, не проаналізував її у взаємозв'язку з іншими матеріалами справи та не обґрунтував, з яких підстав ототожнив зазначені об'єкти нерухомості. Жодної належної правової оцінки цьому доказу не надано.
Більш того, Додаткова угода №17 до договору №4 про спільну діяльність у будівництві багатоповерхових житлових будинків від 17 червня 2016 року, укладена між ТОВ «Орлан Інвест Груп» та ОСОБА_1 , вказує у п. 2.4, що змінюватися може лише площа об'єкта, яка уточнюється на етапі технічної інвентаризації приміщень. Жодних вказівок на можливість зміни нумерації або адреси квартири в тексті договору та його додатках немає; суд першої інстанції жодним чином не верифікував ці документи та без достатніх підстав використав їх як основу для ухвалення рішення.
Таким чином, грошову компенсацію було стягнуто з відповідача за квартиру АДРЕСА_5 , хоча договір про відступлення майнових прав стосувався квартири АДРЕСА_4 , щодо якої позивач не мав жодних вимог у межах спільної власності, і жодного відчуження №187 зі сторони відповідача фактично не відбувалося.
Крім того, суд не врахував, що угоду про набуття майнових прав укладено під час шлюбу, але без участі позивача - як і інші угоди, які також не були погоджені із нею, що між сторонами були укладені додаткові угоди до договору про відступлення, які підтверджують узгодженість правочину з іншими учасниками, і не передбачають зобов'язань перед позивачем, що з моменту укладення угоди про відступлення майнових прав до моменту розірвання шлюбу пройшло понад півтора року, протягом яких жодна зі сторін не висувала претензій щодо спірної квартири, що свідчить про добровільне врегулювання питання в межах подружнього життя.
Щодо зустрічних позовних вимог, вказав, що у матеріалах справи міститься дві різні оціночні вартості автомобіля, що свідчить про наявність істотних суперечностей у доказах. Незважаючи на це, суд першої інстанції без належної аргументації відхилив оцінку, подану відповідачем за первісним позовом, позивачем за зустрічним позовом, натомість беззастережно взяв до уваги лише звіт про оцінку, наданий позивачкою за первісним позовом, відповідачкою за зустрічним позовом. При цьому суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, яка б об'єктивно встановила ринкову вартість майна.
Ключовим у цьому є те, що на момент подання позивачкою свого звіту про оцінку, автомобіль уже був нею відчужений на користь третьої особи. Це унеможливлювало проведення огляду транспортного засобу для потреб оцінювання, що ставить під сумнів достовірність та об'єктивність наданої нею оцінки. Відповідно, стверджувати, що її звіт складався на підставі фактичного стану відчужуваного автомобіля, неможливо. Незважаючи на це, суд визнав саме її оцінку допустимим та достатнім доказом вартості транспортного засобу, не дослідивши, чи було взагалі оглянуто саме автомобіль, який відчужила ОСОБА_3 , під час складання цього звіту.
Крім того, суд узяв до уваги рецензію на звіт відповідача, попри те, що рецензія була повторно подана позивачкою з порушенням принципу змагальності сторін.
Таким чином, суд не забезпечив об'єктивного визначення вартості автомобіля, не призначивши судову експертизу попри наявні суперечності між поданими звітами про оцінку; порушив принцип змагальності сторін, оскільки відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом фактично був позбавлений можливості довести реальну вартість автомобіля; оцінка, яка була покладена судом в основу рішення, не ґрунтувалася на огляді об'єкта, оскільки на момент її складання автомобіль уже був відчужений. Позивачка за первісним позовом, відповідачка за зустрічним позовом не надала жодних доказів того, що вона зверталася до особи, якій було відчужено автомобіль, з метою забезпечення доступу до нього для проведення оцінки; рішення суду суперечить правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2018 року у справі №404/15/15/16, згідно з якими вартість майна має визначатися станом на момент його відчуження.
Додатково апелянт вказав на порушення місцевим судом норм процесуального права оскільки незважаючи на наявність ухвали про допит свідка і готовність останнього надати показання, допит не відбувся. Суд не змінив ухваленого раніше порядку дослідження доказів, не скасував ухвалу про виклик свідка і не надав жодного обґрунтування, чому допит свідка було проігноровано.
У сукупності ці обставини свідчать про істотне порушення норм процесуального та матеріального права, що унеможливило ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Осадчим Павлом Юрійовичем на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2025 року у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
23 вересня 2025 року представник ОСОБА_6 - адвокат Білоголовий Я.О. подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти доводів апелянта вважаючи рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованими.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Осадчий Павло Юрійович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Білоголовий Ян Олегович заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши думку учасників справи, які прибули у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони з 11 жовтня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2021 року по справі № 367/446/21 шлюб розірвано.
Відповідно до копії додаткової угоди №17 до договору № 4 про спільну діяльність у будівництві багатоповерхових житлових будинків від 17 червня 2016 року, укладеної 26 листопада 2016 року, з метою вкладення сторонами власних, залучених, майнових та інтелектуальних цінностей для будівництва багатоповерхових житлових будинків на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 та ідентифікується за кадастровим номером: 3210900000:01:066:0013, керуючись чинним законодавством України та пунктом 4.1 договору №4 про спільну діяльність у будівництві багатоповерхових житлових будинків, від 17 червня 2016 року, уклали дану додаткову угоду про наступне: Преамбулу договору №4 про спільну діяльність у будівництві багатоповерхових житлових будинків, від 17 червня 2016 року, доповнити новим учасником спільної діяльності - стороною -19, а саме: ОСОБА_1 . Вкладом сторони -19 є грошові кошти в національній валюті України (в гривнях), що становить суму у розмірі 518 075,00 грн. Часткою сторони -19 є відокремлене приміщення загальною плановою площею 60,95 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: двокімнатна квартира загальною плановою площею 60,95 кв.м., номер будинку АДРЕСА_7 .
26 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ « ОРЛАН -ІНВЕСТ ГРУП» укладено договір доручення №17, згідно якого в порядку та на умовах визначених даним договором довіритель доручає, а повірений зобов'язується безоплатно від імені довірителя вчинити юридичні дії, визначені й п. 1.2 даного договору (виконувати функції замовника та забудовника будівництва об'єкту, отримувати дозволи та погодження, необхідні для будівництва об'єкту та забудови земельної ділянки, здійснювати поточне керівництво спільною діяльністю, виконувати функції організатора будівельних робіт).
24 червня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір про відступлення прав вимоги №17/1, згідно якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з додатковою угодою №17 від 26 листопада 2016 року до договору №4 про спільну діяльність у будівництві багатоповерхових житлових будинків, від 17 червня 2016 року, а новий кредитор приймає належну йому частину права вимоги, що належить первісному кредитору за додатковою угодою до основного договору, а саме: ОСОБА_4 має право на частку у спільному майні, яка складається з відокремленого житлового приміщення: квартири АДРЕСА_8 .
24 червня 2019 року між ОСОБА_4 та ТОВ « ОРЛАН-ІНВЕСТ ГРУП» укладено договір доручення №17/1, згідно якого в порядку та на умовах визначених даним договором довіритель доручає, а повірений зобов'язується безоплатно від імені довірителя вчинити юридичні дії , визначені й п. 1.2 даного договору (виконувати функції замовника та забудовника будівництва об'єкту, отримувати дозволи та погодження, необхідні для будівництва об'єкту та забудови земельної ділянки, здійснювати поточне керівництво спільною діяльністю, виконувати функції організатора будівельних робіт).
04 серпня 2022 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та ТОВ «ОРЛАН-ІНВЕСТ ГРУП» уклали договір про відступлення прав вимоги №17/1/1, згідно якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором про відступлення прав вимоги №17/1 від 24 червня 2019 року до договору №4 про спільну діяльність у будівництві багатоповерхових житлових будинків, від 17 червня 2016 року, а саме: ОСОБА_5 має право на частку у спільному майні, яка складається з відокремленого житлового приміщення: квартири АДРЕСА_8 .
Рішенням 70 сесії VII скликання Ірпінської міської ради Київської області №5580-70- VII від 25 липня 2019 року КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1,5000 га (кадастровий номер 3210900000:01:066:0013) на дві земельні ділянки площами 1, 1715 га та 0,3285 га для будівництва і обслуговуванні багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_3 .
Рішенням виконавчого комітету Ірпінського міської ради Бучанського району Київської області №154/30 від 23 листопада 2021 року присвоєно новоствореному об'єкту нерухомого майна - багатоквартирному житловому будинку загальною площею 7110,6 кв.м. ТОВ «ОРЛАН -ІНВЕСТ ГРУП», що розташований на земельній ділянці площею 1,1715 га, кадастровий номер 3210900000:01:066:0014, поштову адресу: АДРЕСА_6 .
08 серпня 2022 року ОСОБА_5 згідно акту приймання - передачі нерухомого майна згідно договору про відступлення права вимоги №17/1/1 від 04 серпня 2022 року до договору № 4 про спільну діяльність у будівництві багатоповерхових житлових будинків від 17 червня 2016 року прийняла для подальшого користування нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , яку потім продала ОСОБА_7 .
Із висновку про оцінку майна (наданого суду ОСОБА_1 ), автомобіля KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 , VIN код НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_1 від 01 травня 2024 року вбачається, що ринкова вартість вказаного вище автомобіля станом на дату оцінки становить 438 737,00 грн.
Із висновку експерта з транспортно - товарознавчої експертизи щодо визначення вартості КТЗ №26/08 від 28 серпня 2024 року (наданого суду ОСОБА_3 ) вбачається вартість автомобіля KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , VIN код ТЗ- НОМЕР_1 , на дату оцінки з урахуванням технічного стану складає 253 673,80 грн ( том 2 а.с.15-27).
Згідно Рецензії всеукраїнської громадської організації «Союз експертів України» на звіт про оцінку об'єкт оцінки автомобіля KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 , замовником якого є ОСОБА_1 , дата оцінки 01 травня 2024 року, виконавець оцінки ТОВ «Оціночна компанія реал Естейт Сіті» - звіт не відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний».
Вирішуючи спір по суті позовних вимог місцевий суд встановив доведеним, що майнові права на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 на підставі укладеної між ним та ТОВ «ОРЛАН - ІНВЕСТ ГРУП», додаткової угоди №17 до договору №4 про спільну діяльність у будівництві багатоквартирних житлових будинків від 26 листопада 2016 року; автомобіль марки KIA, модель OPTIMA, 2014 року випуску, колір - білий VIN код НОМЕР_3 , який був придбаний 24 квітня 2019 року і зареєстрований за позивачкою, є спільною сумісною власністю сторін, а тому підлягають поділу між ними. Сторонами не доведено, що відчуження спільного майна подружжя було здійснено ними за згоди іншого з подружжя та на потреби сім'ї.
При визначенні вартості квартири АДРЕСА_2 , яка була побудована на підставі укладеної між ним та ТОВ «ОРЛАН - ІНВЕСТ ГРУП», додаткової угоди № 17 до договору № 4 про спільну діяльність у будівництві багатоквартирних житлових будинків від 26 листопада 2016 року, суд врахував дійсну ринкову вартість квартири, яка зазначена у довідці про оціночну вартість об'єкта нерухомого майна - 2 032 526,78 грн, оскільки ОСОБА_1 своєчасно не було подано інші належні та допустимі докази вартості вказаного об'єкта нерухомості.
При визначені вартості спірного автомобіля KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , VIN код ТЗ- НОМЕР_1 , суд врахував висновок експерта з транспортно - товарознавчої експертизи щодо визначення вартості КТЗ №26/08 від 28 серпня 2024 року, згідно якого ринкова вартість КТЗ автомобіля KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , VIN код ТЗ- НОМЕР_1 , на дату оцінки, з урахуванням технічного стану складає: 253 673,80 грн.
Суд критично оцінив звіт про оцінку майна KIA OPTIMA, 2014 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 , VIN код НОМЕР_3 від 01 травня 2024 року, оскільки вказаний звіт згідно рецензії Всеукраїнської громадської організації «Союз експертів України» не відповідає вимогам нормативно правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) професійним і не може бути використаний.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Згідно із ч. 2 та ч. 3 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 04 березня 2021 року у справі №343/1294/18 набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За обставинами цієї справи подружжям ОСОБА_8 набуто у шлюбі майнові права на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 на підставі укладеної між ним та ТОВ «ОРЛАН - ІНВЕСТ ГРУП», додаткової угоди №17 до договору №4 про спільну діяльність у будівництві багатоквартирних житлових будинків від 26 листопада 2016 року; автомобіль марки KIA, модель OPTIMA, 2014 року випуску, колір - білий VIN код НОМЕР_3 , придбаний 24 квітня 2019 року, є спільною сумісною власністю сторін, а тому підлягають поділу між ними.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Оскільки сторони розпорядилися спірним майном на власний розсуд без письмової згоди іншого подружжя, кожен з них має право на грошову компенсацію 1/2 вартості такого майна.
Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_2 за відчужені без її згоди майнові права на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , місцевий суд керувався вартістю майна визначеного у договорі відступлення права вимоги №17/1/ від 04 серпня 2022 року, однак з такими висновками колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.
Згідно правових висновків у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі №301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі №402/849/18, від 17 серпня 2022 року у справі №545/2396/20, у випадку встановлення судом факту відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно. Суди також виснували, вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
У цій справі майнові права на спірну квартиру ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_4 за Договором відступлення права вимоги №17/1 від 24 червня 2019 року на суму 518 075,00 грн (п. 2.1 Договору).
За Договором про відступлення права вимоги №17/1/1 від 04 серпня 2022 року, яким керувався суд при визначенні розміру компенсації, право вимоги майнових прав на спірну квартиру перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_5 . Тобто, на дату укладення вказаного договору, по-перше, майнові права на квартиру не належали ОСОБА_1 . Той факт, що він вчиняв вказаний правочин від імені та в інтересах відчужувача ОСОБА_4 (як повірений) не наділяє відповідача за первісним позовом правами щодо спірного майна та не створює для нього жодних правових наслідків. По-друге, відчуження майнових прав за цим договором відбулося через більш ніж три роки після укладення Договору відступлення права вимоги №17/1 від 24 червня 2019 року та завершення будівництва, тобто фактично об'єкт який ОСОБА_1 відчужував у 2019 році і об'єкт, відчужений ОСОБА_4 були на різній стадії будівництва, чим і обумовлена різниця вартості.
На підставі викладеного, з урахуванням висновків Верховного Суду у спірних правовідносинах, правильним є стягнення на користь ОСОБА_2 за рахунок ОСОБА_1 компенсації вартості не готової квартири, якої не існувало станом на 24 червня 2019 року, а відчужених без її згоди майнових прав на незавершене будівництво - спірну квартиру у розмірі 259 037,50 грн, що становить 1/2 від вартості майнових прав (518075,00 грн) відчужених за Договором відступлення права вимоги №17/1 від 24 червня 2019 року.
В той же час, доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не встановив дійсний номер квартири не спростовують факту відчуження майнових прав на неї поза волею позивачки за первісним позовом та вартість відчужуваного об'єкта, а тому не мають істотного значення при вирішенні спору, з урахуванням того, що відповідачем за первісним позовом не надано доказів на спростування того, що квартира АДРЕСА_5 та АДРЕСА_4 є одним і тим самим об'єктом будівництва.
В той же час, за відсутності клопотання апелянта перед судом апеляційної інстанції про проведення судової експертизи щодо визначення вартості автомобіля відчуженого ОСОБА_2 без його згоди, за наявності двох експертних висновків ринкової вартості спірного автомобіля, колегія суддів вважає, що визначаючи вартість спірного транспортного засобу на час розгляду справи, місцевий суд підставно врахував рецензію та висновок експерта транспортно-товарознавчої експертизи щодо визначення вартості КТЗ №26/08 від 28 серпня 2024 року, за яким ринкова вартість автомобіля станом на дату проведення оцінки становить 253 673,80 грн, оскільки згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України саме відповідач, якщо він не погоджується з оцінкою автомобіля, наданою позивачем, мав доводити протилежне, і такий обов'язок щодо доказування відповідачка за зустрічним позовом виконала.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2025 року в частині вирішення первісного позову підлягає зміні, шляхом зменшення грошової компенсації 1/2 частини спільного майна подружжя: майнових прав на квартиру загальною площею 60,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя з 1 016 263,39 грн до 259 037,50 грн.
В той час як, оскаржуване рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог про стягнення грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля належить залишити без змін як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що первісний позов підлягає задоволенню частково слід пропорційно до задоволених позовних вимог зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору за подання позовної заяви з 10 162,60 грн до 2 590,37 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Осадчим Павлом Юрійовичем - задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2025 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - змінити.
Зменшити розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя грошову компенсації 1/2 частини спільного майна подружжя: майнових прав на квартиру загальною площею 60,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з 1 016 263,39 грн до 259 037 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч тридцять сім гривень) 50 коп.
Зменшити розмір стягнутого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору за подання позовної заяви з 10 162,60 грн до 2 590 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто гривень) 37 коп.
В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова