17 листопада 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 754/6474/25
номер провадження №22-ц/824/15167/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: заявник ОСОБА_1 ,
представник заявника ОСОБА_3,
заінтересована особа ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3
на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року /суддя Галась І.А./
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме перебування на утриманні заявника неповнолітніх дітей, -
28 квітня 2025 року в провадження судді Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій заявник просив встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , 2010 року народження, ОСОБА_6 , 2016 року народження та ОСОБА_7 , 2025 року народження.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду. /а.с. 61-63/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що між батьками дітей жодного спору про право не існує - мати ( ОСОБА_4 ) та бабуся ( ОСОБА_2 ) у суді першої інстанції повністю підтримали заяву, жодного заперечення не заявили, а тому суд не мав підстав вважати, що існує спір про право; заява не стосується аліментів, порядку виховання чи позбавлення батьківських прав - єдиною метою є отримання рішення суду як одного з документів, прямо передбачених п. 3 Додатка №5 до Переліку (наказ Міноборони №560), тобто формально-технічна вимога ІНФОРМАЦІЯ_2; суд неправильно застосував постанову ВС від 09.10.2024 №363/4834/23, бо в тій справі мати активно заперечувала проти факту утримання; суд проігнорував ч. 2 ст. 315 ЦПК України, яка прямо дозволяє встановлювати факт перебування на утриманні; суд порушив ст. 263 ЦПК України - ухвала не обґрунтована конкретними доказами спору; суд не дослідив додані заявником докази повного утримання (чеки, довідки з садка/школи, акт ОМС про склад сім'ї); суд не викликав представника ІНФОРМАЦІЯ_2, який міг би підтвердити, що саме рішення суду є єдиним прийнятним документом; суд не врахував практику ВС у справах №754/11234/24 та №754/9876/24, де аналогічні факти встановлювались саме в окремому провадженні за відсутності спору.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що у справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт, що неповнолітні діти: ОСОБА_5 , 2010 року народження, ОСОБА_6 , 2016 року народження та ОСОБА_7 , 2025 року народження перебувають на утриманні ОСОБА_1 . Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, на утриманні якого перебуває троє і більше дітей.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції вірно керувався нормами ст. 293 ЦПК України про те, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами першою, другою та четвертою статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17)).
Отже, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловилася про те, що інститут окремого провадження та встановлення у цьому провадженні юридичного факту не передбачені для того, аби вирішити (допомогти вирішити) будь-який спір про право. /Постанова ВП ВС від 11.09.2024 р. №201/5972/22/
Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт та чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У відповідності до змісту поданої у цій справі заяви, заявник просив встановити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою отримання можливості одноосібного звернення батьком до державних, медичних, освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, без участі матері, що обумовлено інтересами дитини, викликаними необхідністю захисту його життя, здоров'я, захисту прав та інтересів дитини.
Водночас, факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у мотивувальній частині рішення суду у цивільній справі при вирішенні у порядку позовного провадження спору щодо позбавлення особи батьківських прав, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини тощо. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Права і обов'язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов'язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.
У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується судом. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (стаття 159 СК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав у порядку позовного провадження.
За встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання заявником сина, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що заявлені вимоги не є вимогами, які пов'язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги, про те, що у справі відсутній спір про право, апеляційним судом відхиляються з огляду на таке.
Так, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких самих критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження №14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
Водночас, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним дитини, проте, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, потребує дослідження й врахування інтересів дітей.
При цьому, за повідомленням самого заявника, двоє його дітей від першого шлюбу знаходяться разом з матір'ю за кордоном у зв'язку з війною.
З огляду на зазначене, ця справа пов'язана з вирішенням спору про право - зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов'язків, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження з врахуванням інтересів дітей.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: