13 листопада 2025року м. Київ
Справа №369/8688/24
Провадження: № 22-ц/824/16137/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Гедьо Андрія Степановича в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Короті Романа Олександровича в інтересах ОСОБА_2
на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Пінкевич Н. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Крупка Олександр Григорович, про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно,
В березні 2024 рок ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.07.2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа державний реєстратор виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області Крупка Олександр Григорович, про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно - залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
01.08.2025 року від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення. Просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
В іншій частині вимог відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Гедьо А. С. в інтересах ОСОБА_1 та адвокат Коротя Р. О. в інтересах ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.
Адвокат Коротя Р. О. в інтересах ОСОБА_2 на обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що у суду не було жодних підстав для зменшення суми витрат з 30 000 грн до 10 000 грн, оскільки на підтвердження таких витрат відповідачем були надані всі належні докази, які містяться у справі. Такими діями суд безпідставно дав позивачу можливість не нести відповідальність за свої необґрунтовані претензії до відповідача та залишив відповідача у стані, в якому він не може повернути витрачені для захисту своїх прав ресурси.
На обгрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Гедьо А. С. в інтересах ОСОБА_1 посилається на усталені правові висновки Верховного Суду, згідно яких, неявка сторони в судове засідання не свідчить про необґрунтованість її дій, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбаченим законом, і не містить додаткових обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві потрібно довести, а суду встановити, які саме дії позивача по суті є необґрунтованими, та у чому вони відображені (постанова ВС №619/1146/17 від 28.01.2019).
Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 адвокат Гедьо А. С. в інтересах ОСОБА_1 також посилався на аналогічні підстави, викладені в апеляційній скарзі, а саме вважав апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не доведено необґрунтованості дій позивача.
В судовому засіданні адвокат Гедьо А. С. в інтересах ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Водночас, заперечував проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та вважав її необґрунтованою.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення судових повісток-повідомлень, а також оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення адвоката Гедьо А. С., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Ухвалюючи у справі додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду внаслідок повторного неприбуття позивачки в судове засідання, що свідчить про необґрунтованість її процесуальних дій у розумінні частини п'ятої статті 142 ЦПК України, а тому витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають компенсації позивачкою.
Оцінивши подані відповідачем докази щодо обсягу та вартості наданих адвокатом послуг, їх фактичність, необхідність та розумність, а також врахувавши складність справи, кількість судових засідань і поведінку сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість понесених витрат у розмірі 10 000 грн і частково задовольнив заяву про їх стягнення.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з частинами третьою, п'ятою статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, яких викликають, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Отже, відповідно до вимог процесуального закону суд може залишити позовну заяву без розгляду лише при наявності одночасно двох умов: належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи та відсутності заяви про розгляд справи за його відсутності.
Колегією суддів встановлено, що позивачка та її представник не з'явилися у підготовчі судові засідання, призначені на 26 березня 2025 року та 30 липня 2025, про причини неявки суду не повідомили. Про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Частиною п'ятою статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 741/1681/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу суд зазначив, що звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст. 55, 124 Конституції України, та є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову, а добросовісні дії позивача спрямовані на захист його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Таким чином, саме по собі звернення з позовом до суду не свідчить про необґрунтованість дій позивачів, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивачів, передбачене процесуальним законодавством і не містить таких обмежень, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.
З аналізу наведених правових норм та сформульованих Верховним Судом правових висновків убачається, що саме на відповідача покладається обов'язок довести наявність необґрунтованих дій позивача, які спричинили залишення позову без розгляду чи інші наслідки, передбачені частиною п'ятою статті 142 ЦПК України. При цьому, на суд покладено обов'язок з'ясувати та належним чином мотивувати, в чому саме полягали такі необґрунтовані дії, та чи дійсно вони мали місце під час реалізації позивачем свого права на звернення до суду.
Однак, подана відповідачем заява не містить жодного конкретного зазначення того, які саме дії позивача він вважає необґрунтованими, у чому полягає їх протиправність чи недобросовісність, та яким чином вони вплинули на перебіг судового провадження. Водночас, ухвалене судом рішення також не містить належного мотивування, оскільки суд не навів аналізу фактичних обставин та не встановив, які конкретно дії позивачки були визнані необґрунтованими, чому такі дії підлягають кваліфікації як зловживання процесуальними правами та на підставі яких доказів зроблено відповідні висновки.
За таких підстав колегія суддів позбавлена можливості встановити, з яких саме мотивів виходив суд першої інстанції, визнаючи дії позивачки необґрунтованими, та на яких підставах було покладено на неї обов'язок компенсувати витрати відповідача на правничу допомогу.
Отже, за відсутності будь-яких конкретних доводів та доказів з боку відповідача щодо того, які саме дії позивачки є необґрунтованими, а також з огляду на те, що суд першої інстанції не встановив і належним чином не мотивував існування таких дій, у даному випадку відсутні правові підстави вважати поведінку позивачки необґрунтованою. Сам факт її повторної неявки у судові засідання, без встановлення судом причин цієї неявки та без доведення недобросовісної мети чи зловживання процесуальними правами, сам по собі не може свідчити про необґрунтованість дій у розумінні ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Відтак правові підстави для покладення на позивачку обов'язку компенсувати витрати відповідача на професійну правничу допомогу відсутні.
При цьому, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на наступне.
Частиною третьою статті 270 ЦПК України встановлено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й основне судове рішення, тобто, у випадках, коли суд не вирішив певні позовні вимоги або не визначив спосіб чи порядок виконання рішення.
Водночас, положення статті 142 ЦПК України прямо передбачають, що питання про відшкодування судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу відповідача, вирішується судом в ухвалі або рішенні, залежно від того, у якій процесуальній формі завершується розгляд справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 257 ЦПК України, у разі залишення позову без розгляду за заявою позивача, суд постановляє ухвалу. Саме в межах такої ухвали суд і зобов'язаний вирішити питання про розподіл судових витрат. Отже, закон прямо визначає процесуальну форму, у якій повинно вирішуватись питання про витрати у випадку залишення позову без розгляду.
На підставі наведеного, за змістом наведених норм, суд першої інстанції не мав правових підстав звертатися до механізму ухвалення додаткового рішення, оскільки питання про розподіл судових витрат у даному випадку підлягає вирішенню шляхом постановлення судом ухвали, а не у формі додаткового рішення. Застосування судом статті 270 ЦПК України у цих правовідносинах є процесуально помилковим та суперечить законодавчо встановленому порядку.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга адвоката Гедьо А. С. в інтересах ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року скасуванню зухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви адвоката Короті Р. О. в інтересах ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу.
Щодо апеляційної скарги адвоката Короті Р. О. в інтересах ОСОБА_2 колегія суддів відмічає, що за результатами апеляційного перегляду встановлена відсутність будь-яких необґрунтованих дій з боку позивачки, які могли б бути підставою для застосування положень частини п'ятої статті 142 ЦПК України, відповідач не довів, а суд першої інстанції не встановив і не мотивував, у чому саме полягала необґрунтованість дій позивача. Отже, правові підстави для стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу відсутні в принципі, незалежно від їх розміру.
У цьому контексті доводи апеляційної скарги про неправомірність зменшення суми витрат втрачають будь-яку юридичну значущість, оскільки сам факт виникнення права на компенсацію витрат не підтверджений, а тому питання їх розміру є вторинним і юридично нерелевантним.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Короті Р. О. в інтересах ОСОБА_2 є необґрунтованою, носить переважно формальний характер і не містить доводів, які б спростовували правовий висновок про відсутність підстав для стягнення з позивачки будь-яких витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Гедьо Андрія Степановича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу адвоката Короті Романа Олександровича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви адвоката Короті Романа Олександровича в інтересах ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура