11 листопада 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 753/21465/23
номер провадження: 22-ц/824/13002/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Величко Лариси Петрівни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року у складі судді Цимбал І.К., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування шкоди завданої залиттям квартири,
У листопаді 2023 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди завданої залиттям квартири.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Співвласниками квартири АДРЕСА_2 в цьому ж будинку є відповідачі у справі: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вказувала, що 18 листопада 2022 року сталося залиття належної їй на праві власності вказаної вище квартири. У той же день позивачкою було подано до комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207 (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207) заяву від 18 листопада 2023 року, в якій просила скласти акт про наслідки залиття квартири, виявлення причин затоплення та зазначення причин залиття квартири в акті.
Зазначала, що 29 листопада 2022 року комісією ЖЕД-207 у складі: головного інженера виконавця послуг Бак П.С., голови комісії, майстра технічної дільниці Філіна Л.В., інженера з ремонту Сланіна Ю.В. , слюсаря-сантехніка Заградова М.М. , представників організації, яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення та гарячого водопостачання, складено акт про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) (далі - Акт про залиття).
Наголошувала, що актом про залиття встановлено, що 18 листопада 2022 року в будинку АДРЕСА_3 трапилося залиття, в якій залиті - кухня, коридор та житлова кімната. Залиття сталося із розташованої вище квартири АДРЕСА_2 , причина залиття - протікання металевого трійника на з'єднанні переходу металу на пластик. Акт про залиття підписаний членами комісії та позивачкою ОСОБА_8 .
Вказувала, що в результаті залиття її квартири виникли пошкодження, а саме: в приміщенні житлової кімнати деформація покриття підлоги, деформація плінтусів підлоги, відставання шпалер від стін, деформація дерев'яного дверного блоку, в приміщенні кухні відставання шпалер від стін, руйнування полотна натяжної стелі, деформація плінтусів підлоги, деформація дерев'яного дверного блоку, відставання від основи шару фарбування віконного укосу, в приміщенні коридору відставання від основи шпалер на стінах, руйнування полотна натяжної стелі, деформація плінтусів підлоги, деформація дерев'яного дверного блоку. Тому квартира потребує термінового поточного ремонту, оскільки мешкати в ній стало неможливо.
Згідно з висновком експерта №22240 за результатами проведення будівельно- технічного дослідження від 07 грудня 2022 року, вартість ремонтно-відновлювальних робіт квартири за адресою: АДРЕСА_3 , для усунення пошкоджень внаслідок залиття, яке сталося 18 листопада 2022 року, згідно даних візуально-інструментального обстеження, станом на час проведення дослідження становить 95 403 грн 60 коп. Вказувала, що за складання цього звіту позивачка сплатила 8 000 грн 00 коп.
Також зазначала, що в результаті залиття належної їй квартири були пошкоджені дві кухонні стільці, у зв'язку із чим виникла об'єктивна необхідність у купівлі нових на загальну суму 4 400 грн 00 коп.
На переконання позивачки залиття її квартири відбулось з вини відповідачів, які є співвласниками квартири АДРЕСА_4 , яка розташована вище над її квартирою, що підтверджується актом про залиття від 18 листопада 2022 року.
Розмір завданої майнової шкоди, заподіяної залиття квартири, позивачка оцінила у 99 803 грн 60 коп., яка складається із витрат на ремонт квартири у розмірі 95 403 грн 60 коп. та вартості придбаних меблів, замість пошкоджених меблів, у розмірі 4 400 грн 00 коп.
Крім того, позивачка вказувала, що внаслідок залиття квартири вона зазнала душевних страждань, моральних переживань та психологічного дискомфрту, оскільки погіршилися гармонійні адаптовані умови її життя, вона була змушена витрачати час на звернення до організації, яка обслуговує будинок, складання документів, звернення до експерта, що у свою чергу порушило її звичне життя. З урахуванням обсягу пошкодженого майна, враховуючи тривалість та характер заподіяних моральних страждань, позивачка оцінила розмір моральної шкоди у сумі 12 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з кожного окремо, на свою користь матеріальну шкоду, завданої залиттям квартири, у розмірі по 33 267 грн 87 коп., моральну шкоду по 4 000 грн 00 коп., витрати пов'язані із проведенням експертного будівельно-технічного дослідження у розмірі по 2 666 грн 67 коп. та судовий збір у розмірі по 1 252 грн 54 коп., а всього по 41 187 грн 08 коп. з кожного.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела вини відповідачів у залитті квартири, оскільки наданий акт огляду було складено без обстеження квартири відповідачів і містив лише припущення щодо причини аварії. Суд зазначив, що комісія оглядала виключно квартиру позивача, не встановила фактичне місце прориву чи пошкодження трійника у квартирі відповідачів, не зафіксувала спроб доступу до приміщення відповідачів та не провела технічної експертизи. Крім того, позивач не надала доказів того, що у відповідачів було увімкнене гаряче водопостачання або що вони користувалися системою ГВС на момент можливого залиття. За таких обставин суд дійшов висновку, що надані докази не досягли стандарту доказування «переваги доказів» і, що причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та заподіяною шкодою не встановлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Величко Л.П. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири 33 267 грн 87 коп., у відшкодування моральної шкоди 4 000 грн 00 коп., витрати, пов'язані із проведенням експертного будівельно-технічного дослідження в розмірі 2 666 грн 67 коп., судові витрати, сплачені за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3 131 грн 33 коп., витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 26 666 грн 67 коп., а всього: по 69 732 грн 54 коп. з кожного.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а відповідачі у справі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , яка розташована поверхом вище квартири позивачки АДРЕСА_5 , що є істотним для з'ясування причин залиття.
Вказує, що 18 листопада 2022 року позивачка виявила, що сталося затоплення належної їй квартири та того ж дня вона подала заяву до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207 з проханням скласти акт, в якому зафіксувати наслідки затоплення, виявити причини такого затоплення, що зафіксувати в Акті. 29 листопада 2022 року за наслідками огляду квартири відповідачів, комісією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207 складено акт про залиття. Вказаним актом встановлено, що 18 листопада 2022 року в будинку АДРЕСА_3 трапилося залиття: залиті кухня, коридор та житлова кімната. Залиття квартири сталося з вище розташованої квартири АДРЕСА_2 , причина залиття - протікання металевого трійника на з'єднанні переходу металу на пластик. Вищевказаний акт підписаний членами комісії та позивачкою ОСОБА_1 . Тобто після залиття квартира позивачки потребувала термінового поточного ремонту, оскільки мешкати в ній стало неможливо.
Зазначає, що висновки суду про те, що квартиру відповідачів не було оглянуто, спростовуються змістом акту про залиття від 29 листопада 2022 року, згідно з яким джерелом залиття є квартира АДРЕСА_2 , розташована поверхом вище над квартирою позивачки ( АДРЕСА_5 ), та зафіксовано зони пошкодження в квартирі АДРЕСА_5 (кухня, коридор, житлова кімната), а також вказано конкретну технічну причину залиття - протікання металевого трійника на з'єднанні переходу з металу на пластик. Встановлення такої причини аварії та зазначення її в акті свідчить про те, що комісія здійснила огляд квартири відповідачів, адже без доступу до неї встановити технічну несправність у внутрішньоквартирній мережі водопостачання було б неможливо. Більше того, у разі відсутності доступу до квартири, цей факт обов'язково був би відображений в акті. Проте жодних застережень про неможливість доступу чи проведення огляду в акті не зазначено. Вказане також підтверджується листом ЖЕД №207 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» №54 від 05 червня 2025 року.
Крім того, вказує, що акт про залиття від 29 листопада 2022 року не був оскаржений відповідачами в установленому законом порядку, а тому є належним та допустимим доказом факту заподіяння майнової шкоди позивачці. Жодних доказів на підтвердження відсутності вини відповідачів у затопленні квартири позивачки суду не надано, хоча згідно з вимогами закону саме на відповідачів покладається обов'язок доведення відсутності їх вини у завданні шкоди. Також відповідачі не надали жодних доказів на підтвердження того, що залиття сталося з вини балансоутримувача будинку.
Також зазначає, що з огляду на положення ст.23 ЦК України та факту порушення права позивачки на безпечне, спокійне та комфортне користування житлом, у неї виникло право на компенсацію моральної шкоди. Заявлений позивачкою розмір моральної шкоди в сумі 12 000 грн 00 коп. є обґрунтованим, співмірним характеру правопорушення, обставинам справи, моральним стражданням, яких вона зазнала, та відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Крім того, в апеляційній скарзі позивачка заявила клопотання про долучення доказів, в якому вказала, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції лист КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207 №54 від 05 червня 2025 року ще не існував, оскільки адвокатський запит був надісланий уже після ухвалення рішення судом. Таким чином подати його раніше фізично було неможливо. Лише після винесення рішення суду першої інстанції виникла необхідність у додатковому доказі, що підтверджує фактичні обставини, викладені в акті про залиття. Необхідність отримання цього листа виникла лише після ознайомлення з мотивувальною частиною рішення. Після проголошення рішення суду першої інстанції стало зрозуміло, що суд не взяв до уваги акт про залиття як належний доказ, зокрема, вказавши на відсутність підтвердження огляду квартири відповідача. Саме ця обставина зумовила потребу звернутися до ЖЕД за уточненням і, відповідно, отримати новий доказ, який би підтвердив проведення огляду і достовірність акту.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Моргун Д.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Вказує, що власник майна, якщо він ним користується, може нести відповідальність лише якщо його вина у спричиненні шкоди буде доведена, чого у даній справі не доведено, особливо враховуючи те, що відповідачі не користуються квартирою АДРЕСА_2 . Зазначає, що судом першої інстанції зазначено, що позивачкою не надано доказів на підтвердження вини відповідачів у залитті квартири, у зв'язку з чим дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог. Проте, всупереч вимог процесуального закону, позивачка та її представник збирають нові докази вже після ухвалення судового рішення та надали їх до апеляційної скарги, чим порушили вимоги ст.367 ЦПК України.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не скористалися своїм правом на подання суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Івіної М.Ю. та клопотання представника КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» - Савченка Г.М., про залучення до участі у справі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Також ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Івіної М.Ю. про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на доступ до правосуддя, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права.
Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у ст. 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 2-25/2006 (провадження № 61-14703св20) у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 2-49-2005 (провадження № 61-14054 св 21) та інших.
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 11 квітня 2018 року.
Відповідачі до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло.
Квартира відповідачів № 33 знаходить на поверх вище та над квартирою позивачки АДРЕСА_1 .
Установлено, що 29 листопада 2023 року комісією у складі: головного інженера виконавця послуг, голови комісії, майстра технічної дільниці, інженера з ремонту, слюсаря -сантехніка, представників організації, яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення та гарячого водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету, було складено акт про те, що при огляді квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , сталося залиття по причині аварії на системі ГВС. Залиття сталося з розташованої вище квартири АДРЕСА_2 , причина залиття - протікання металевого трійника на з'єднанні переходу металу на пластик (а.с.23, т.1).
На підставі договору №29/11//22 від 29 листопада 2022 року ОСОБА_1 замовила у судового експерта фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 (далі - ФОП ОСОБА_9 ) експертне будівельно-технічне дослідження вартості ремонтно - відновлювальних робіт квартири за адресою: АДРЕСА_3 для усунення пошкоджень внаслідок залиття.
Згідно з висновком судового експерта ОСОБА_9 від 07 грудня 2022 року вартість ремонтно - відновлювальних робіт квартири за адресою: АДРЕСА_3 для усунення пошкоджень внаслідок залиття, становить 95 403 грн 60 коп.
Колегія суддів враховує, що вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормами ст. 1166 ЦК України, відповідно до яких майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для настання деліктної відповідальності за ст. 1166 ЦК України необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача; г) вина.
Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв'язок між ними.
Такі ж правові висновки підтримуються на даний час Верховним Судом, зокрема, в постанові від 09 квітня 2024 року в справі № 584/947/20 (провадження № 61-10387св22).
За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов'язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України).
Згідно із ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, у разі аварії і залиття квартир складається відповідний акт.
Додатком 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій встановлено форму згаданого акта. Тобто факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника (власника) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторін є обов'язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта; прізвища, ініціали та займані посади членів комісії; прізвище, ім'я, по батькові власника, наймача, орендаря, квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; прізвище, ім'я, по батькові власника, наймача, орендаря квартири, з вини якого сталося залиття; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода, обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість; висновок комісії щодо встановлення вини особи, яка вчинила залиття. Акт обов'язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність: у такому випадку в акті має бути зазначено що згадані особи (прізвище ім'я по батькові) підписувати складений акт відмовилися з тих чи інших причин.
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що з актом про залиття повинні бути ознайомлені мешканці відповідних квартир шляхом його підписання, що дає змогу майбутньому відповідачу включити до акту свої пояснення.
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій визначено, що в актах повинна бути вказана чітка причина залиття, як того вимагає Додаток 4 до п. 2.3.6 зазначених Правил: «чітко зазначити причини, а саме несанкціоноване втручання мешканців номер квартири у роботу системи (заміна радіаторів, трубопроводів, вентилів, рушникосушарок тощо), незадовільне технічне обслуговування систем, передчасний вихід з ладу радіаторів опалення, трубопроводів, вентилів, гнучких підводок та ін.».
Основним та фактично єдиним доказом, на який посилалась позивачка ОСОБА_1 на підтвердження завдання їй майнової шкоди відповідачами внаслідок залиття її квартири є вказаний вище акт про залиття від 29 листопада 2023 року, складений комісією у складі: головного інженера виконавця послуг, голови комісії, майстра технічної дільниці, інженера з ремонту, слюсаря -сантехніка, представників організації, яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення та гарячого водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету, про те, що при огляді квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , сталося залиття по причині аварії на системі ГВС. Залиття сталося з розташованої вище квартири АДРЕСА_2 , причина залиття - протікання металевого трійника на з'єднанні переходу металу на пластик.
Однак, як правильно враховано судом першої інстанції, цей акт про залиття від 29 листопада 2023 року та про обстеження квартири позивачки (квартира АДРЕСА_1 ) містить інформацію винятково про те, що причина її залиття є несправність внутрішньоквартирних комунікацій у квартирі відповідачів: ОСОБА_10 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (квартира АДРЕСА_4 ).
Водночас в цьому акті про залиття відсутня будь-яка інформація про обстеження квартири відповідачів або ж відомості про неможливість здійснити таке обстеження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зазначені в акті про залиття відомості про те, що причина залиття квартири позивачки є несправність внутрішньоквартирних комунікацій у квартирі відповідачів, є винятково припущенням комісії, яка його складала, адже у даному випадку дійти відповідного висновку можливо лише при огляді місця, де сталася аварія, або шляхом проведення експертизи.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав зазначений вище акт про залиття як недостатній доказ на підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки він не містить об'єктивних даних на підтвердження вини відповідачів у залитті її квартири.
Інший по суті висновок неминуче ґрунтувався б на припущеннях, що прямо суперечить вимогам ст.ст. 12, 81 ЦПК України, які забороняють покладати в основу рішення факти, які не підтверджені доказами. У цьому контексті Верховний Суд у згаданих вище постановах неодноразово наголошував, що у цивільних справах застосовується стандарт доказування «баланс імовірностей», за яким суд має дійти висновку про більшу переконливість однієї версії порівняно з іншою лише на підставі об'єктивно встановлених даних.
Тобто у цій справі позивачкою ОСОБА_1 не доведено існування сукупності усіх обов'язкових складових для деліктної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а саме, не доведено протиправної поведінки відповідачів, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою відповідачів та їх виниу заподіяні матеріальної шкоди позивачці у зв'язку зі залиттям квартири.
Відповідно до положень ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 12 000 грн 00 коп. (по 4 000 грн 00 коп. з кожного), позивачка посилалася на те, що з вини відповідачів їй заподіяно моральної шкоди, так як внаслідок залиття її квартири вона зазнала душевних страждань, моральних переживань та психологічного дискомфорту, оскільки погіршилися гармонійні адаптовані умови її життя, вона була змушена витрачати час на звернення до організації, яка обслуговує будинок, складання документів, звернення до експерта, що у свою чергу порушило її звичне життя.
Водночас, оскільки позивачка не довела, що пошкодження її майна (залиття квартири) стало наслідком винної та протиправної поведінки відповідачів, відсутні правові і фактичні підстави вважати встановленим факт заподіяння відповідачами позивачці моральних страждань чи будь-яких інших немайнових втрат. Недоведеність вини та причинного зв'язку унеможливлює покладення на відповідачів відповідальності й у частині відшкодування моральної шкоди.
Отже, установивши, що позивачкою не доведено ані факту протиправної поведінки відповідачів, ані наявності причинно-наслідкового зв'язку між їхніми діями та пошкодження квартири, а подані докази не досягли необхідного стандарту доказування «балансу імовірностей», колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири, з підстав їх недоведеності.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що акт про залиття від 29 листопада 2022 року підтверджує огляд квартири відповідачів, не знаходить підтвердження у його змісті. Акт про залиття містить дані виключно про огляд квартири позивачки та не містить жодної інформації про проведення огляду квартири відповідачів №33, фіксацію доступу до неї або даних про стан внутрішньоквартирних комунікацій відповідачів. Вказівка у акті на «протікання металевого трійника» є твердженням комісії, яке не підтверджено фактом огляду місця аварії, а отже має характер припущення, що суперечить вимогам ст. 12, 81 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що акт про залиття не був оскаржений відповідачами, а тому підтверджує їхню вину, є необґрунтованими, оскільки сам факт не оскарження акта про залиття не усуває обов'язку позивачки довести протиправність дій відповідачів, їх вину та причинний зв'язок між їхньою поведінкою і шкодою. Даний акт не містить об'єктивних даних про огляд комунікацій у квартирі відповідачів, тому не є достатнім і достовірним доказом їхньої вини та не підтверджує заподіяння шкоди саме відповідачами за стандартом переваги доказів.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Величко Л.П. завила клопотання про долучення до справи нових доказів, а саме, листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207 №54 від 05 червня 2025 року, посилаючись на те, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції цей документ ще не існував, оскільки адвокатський запит був надісланий уже після ухвалення судом оскаржуваного рішення.
Колегія суддів відхиляє це клопотання про долучення до справи нових доказів, виходячи з такого.
Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції сторона позивача не вживала жодних процесуальних заходів на отримання нової доказової інформації від КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207. Також представником позивачки не подавалось до суду першої інстанції клопотань про забезпечення доказів через труднощі в їх самостійному отриманні у порядку, передбаченому ст.116 ЦПК України.
Представником позивачки не надано апеляційному суду доказів неможливості отримання та подання відповідного листа КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207 до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї.
Посилання адвоката Величко Л.П. на те, що лист КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» ЖЕД-207 №54 від 05 червня 2025 року «не існував» на час розгляду справи судом першої інстанції з огляду на те, що адвокатський запит був поданий вже після ухвалення рішення, саме по собі не свідчить про поважність причин неподання цього доказу до суду першої інстанції. Навпаки зазначене підтверджує, що сторона позивача не вживала належних заходів для своєчасного отримання інформації та реалізації своїх процесуальних прав у суді першої інстанції. Такі дії (бездіяльність) не можуть бути розцінені як причини, що об'єктивно не залежали від учасника справи у розумінні ч. 3 ст. 367 ЦПК України.
Відтак цей доказ не може бути прийнятий апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Під час апеляційного розгляду справи представник ОСОБА_2 - адвокат Моргун Д.М. заявив клопотання, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 30 000 грн 00 коп.
Вирішуючи дане клопотання колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що з метою отримання професійної правової (правничої) допомоги 18 липня 2025 року між адвокатом Моргуном Д.М. та ОСОБА_2 (клієнт) укладено договір № 2008 про надання правової допомоги (далі - Договір) (а.с.218-219, т.3).
Згідно з п. 4.2 договору, розрахунки по даному договору проводяться шляхом оплати коштів не пізніше 10 числа звітного місяця, якщо інший порядок оплати не встановлений Додатком №1
Пунктом 1 додатку №1 до цього договору встановлено вартість надання послуг у розмірі 30 000 грн 00 коп. (а.с.219-зворот, т.3).
Із наданого адвокатом Моргуном Д.М. розрахунку послуг слідує, що на виконання умов вказаного договору ним були надані такі послуги:
опрацювання вимог апеляційної скарги - 12 000 грн 00 коп.;
опрацювання матеріальних вимог - 14 000 грн 00 коп.;
представництво в суді - 4 000 грн 00 коп.
Загальна вартість фактично виконаної роботи та наданих послуг за договором становить 30 000 грн 00 коп. (а.с.220, т.3).
11 вересня 2021 року відповідно до акту про надання правової допомоги за договором №2008 від 25 вересня 2025 року ОСОБА_2 прийняв надані адвокатом Моргуном Д.М. послуги з надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції на загальну суму 30 000 грн 00 коп. (а.с.222, т.3).
Установлено та підтверджено банківською випискою по рахунку Моргуна Д.М. , що на виконання умов договору ОСОБА_2 сплатив безготівково адвокату Моргуну Д.М. грошові кошти на суму 30 000 грн 00 коп. (а.с.221, т.3).
Таким чином ОСОБА_2 надав належні та допустимі докази понесення витрат по оплаті професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 30 000 грн 00 коп.
Частинами 2-4 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При цьому згідно з правовим висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
У п.135 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Суди мають враховувати, що згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах: від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив, що такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п.4 ч.3 ст.137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п.2 ч.3 ст.141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 надіслала до Київського апеляційного суду заперечення проти заявленого адвокатом Моргуном Д.М. розміру витрат на професійну правову допомогу, понесеного відповідачем ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду справи (а.с.1-3, т.4).
Ці заперечення також були підтримані представниками ОСОБА_1 - адвокатом Івіною М.Ю. та адвокатом Маліком Я.П. у суді апеляційної інстанції 11 листопада 2025 року.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку витрати на правову допомогу в сумі 30 000 грн 00 коп. не відповідають критерію розумної необхідності таких витрат, адже: фактично справа даної категорії є незначної складності; по суті спору в апеляційному суді адвокатом Моргуном Д.М. було складено лише один процесуальний документ (відзив на апеляційну скаргу) і вирішення цієї справи не потребувало особливих процесуальних дій та заходів сторони відповідачів.
Таким чином, колегія суддів, з урахуванням критеріїв обґрунтованості та пропорційності (співмірності), приходить до висновку про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Величко Лариси Петрівни залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: