Провадження № 11-кп/803/3087/25 Справа № 175/3999/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
21 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 22025050000000470 від 13.03.2025 року за апеляційною скаргою прокурора Донецької обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку м. Краматорська Донецької області, заміжньої, маючої на утриманні двох малолітніх дітей, працюючої в КНП «Міська лікарня № 2» Краматорської міської ради, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючою за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо протягом визначеного іспитового строку - 3 (три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України,
Зараховано строк попереднього ув'язнення, вирішено питання про судові витрати, арешт майна та речові докази, -
вироком Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04.08.2025 року ОСОБА_8 визнано винною, в тому, що вона, будучи громадянкою України, перебуваючи на території м. Краматорська Донецької області, з початку травня 2024 року, більш точний час кримінальним провадженням не встановлений, діючи умисно, з особистих мотивів, в умовах воєнного стану, достовірно усвідомлюючи, що ОСОБА_9 постійно проживає на території рф, під час особистого спілкування вчинила несанкціоноване поширення інформації про рух, переміщення або розміщення Збройних сил України.
Так, 03.05.2024 о 08.20 год. ОСОБА_8 перебуваючи у м. Краматорську Донецької області діючи умисно, в умовах воєнного стану, з особистих мотивів, за допомогою належного їй мобільного телефону марки «Redmi Note 11» з номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_1 , використовуючи месенджер «Telegram» з ім?ям користувача « ОСОБА_10 », шляхом особистих усних розмов з користувачем « ОСОБА_11 » в месенджері «Telegram», зареєстрованого за номером телефону російського оператора «Білайн» НОМЕР_2 належного ОСОБА_9 , якій поширила інформацію про переміщення особового складу військовослужбовців та військової техніки ЗСУ автомобільною дорогою Н20 (автомобільний шлях національного значення на території України сполученням Слов'янськ - Донецьк - Маріуполь), на перехресті вул. Конрада Гампера та вул. О. Тихого у м. Краматорська, які рухались у напрямку з м. Костянтинівка до м. Слов'янська Донецької області.
Крім того, 04.07.2024 о 22:45 год. ОСОБА_8 перебуваючи за місцем проживання: АДРЕСА_2 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, з особистих мотивів, за допомогою належного їй мобільного телефону марки «RedmiNote 11» з номером оператора мобільного зв?язку НОМЕР_1 , використовуючи месенджер «Telegram» з ім?ям користувача « ОСОБА_10 », шляхом особистих усних розмов з користувачем « ОСОБА_11 » в месенджері «Telegram», зареєстрованого за номером телефону російського оператора «Білайн» НОМЕР_2 належного ОСОБА_9 , якій поширила інформацію про тимчасове розташування особового складу військовослужбовців у житловому будинку, а також військової техніки ЗСУ за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, 04.07.2024 о 22.45 год. ОСОБА_8 перебуваючи за місцем свого проживання: АДРЕСА_2 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, з особистих мотивів, за допомогою належного їй мобільного телефону марки «RedmiNote 11» з номером оператора мобільного зв'язку НОМЕР_1 , використовуючи месенджер «Telegram» з ім'ям користувача « ОСОБА_10 », шляхом особистих усних розмов з користувачем « ОСОБА_11 » в месенджері «Telegram», зареєстрованим за номером телефону російського оператора «Білайн» НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_9 , якій поширила інформацію про тимчасове розташування особового складу військовослужбовців та військової техніки ЗСУ біля кафе «Престиж» за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Оборонна, буд. 22.
Вказана інформація про місця розташування особового складу та техніки ЗСУ та інших воєнізованих підрозділів України не була розміщена у відкритому доступі Генеральним штабом ЗС України, Міністерством оборони України, Головним Управлінням розвідки Міністерства оборони України на офіційних сторінках, інших медіа-ресурсах або ЗМІ, дозвіл на її поширення не надавався.
Поширення вказаної інформації може наносити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, підриває стан боєготовності військових формувань України, несе загрозу життю та здоров'ю їх військовослужбовців та використовується в проведенні підривної діяльності проти України.
На вказане рішення місцевого суду прокурор Донецької обласної прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченої, просить вирок суду скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої в наслідок м'якості через необґрунтоване звільнення від відбування призначеного судом покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч. 2 ст. 114-2 КК України у виді 5 років 4 місяців позбавлення волі. Зарахувати строк попереднього ув'язнення.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що, звільняючи ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції належним чином не врахував тяжкість кримінального правопорушення, його наслідки та дані про особу винної, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що суд першої інстанції належним чином не обґрунтував необхідності застосування ст. 75 КК України, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діяннями. Наголошує, що ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України під час дії воєнного стану, що є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого.
Зауважує, що призначення мінімального покарання у виді 5 років позбавлення волі, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 114-2 КК України, та звільнення від його відбування з випробуванням за несанкціоноване поширення інформації про рух, переміщення або розміщення ЗСУ чи інших утворених, відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного стану, призведе у осіб, які спроможні вчинити аналогічні злочини проти основ національної безпеки, почуття малозначності та неактуальності забезпечення належної обороноздатності держави, безпеки сил оборони та впевненості, що до них не буде застосовано покарання у вигляді позбавлення волі.
Зауважує, що обставини, на які послався суд першої інстанції при призначені покарання ОСОБА_8 , зокрема, що вона вчинила кримінальне правопорушення вперше, від якого тяжких наслідків не настало, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, які проживають у прифронтовому м. Краматорськ та потребують постійної участі матері в їх житті, існували і на момент вчинення інкримінованого злочину, отже не створили для неї жодних моральних запобіжників при обранні моделі поведінки. Крім того, вказує, що проживання обвинуваченої у м. Краматорськ збільшує суспільну небезпеку кримінального правопорушення та не забезпечує запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженою так і іншими особами, що наражає на небезпеку життя та здоров'я мирного населення та військових.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_6 , який наполягав на задоволенні своєї апеляційної скарги, просив ухвалити новий вирок в частині призначеного покарання; захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , який просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення; обвинувачену ОСОБА_12 , яка просила апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 114-2 КК України, за вказаних у вироку обставин, а також щодо кримінально-правової кваліфікації злочину, не оскаржуються, а тому колегією суддів не перевіряються.
Доводи прокурора щодо призначеного ОСОБА_8 покарання у зв'язку з безпідставним, на його думку, звільненням обвинуваченої на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованими.
Так, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 12 червня 2009 року), визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Колегія суддів вважає, що призначаючи обвинуваченій ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України та хоча і виклав у вироку, однак належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченої.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року (справа № 756/4830/17-к) вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.
Згідно абзацу 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року), рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 207/5011/14-к (провадження № 51-1985км 18).
Наведених вимог закону суд першої інстанції не дотримався і, звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість виправлення обвинуваченої без реального відбування покарання.
Так, місцевим судом не враховано, що ОСОБА_8 відповідно до ст. 12 КК України вчинила тяжкий злочин, характер та обставини його вчинення, особу обвинуваченої, яка свою провину повністю визнала, щиро покаялась та активно сприяла розкриттю злочину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, заміжня, має на утриманні двох неповнолітніх дітей 2011 та 2013 року народження, працює медичною сестрою в травматологічному відділенні КНП «Міська лікарня № 2» Краматорської міської ради та за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце поживання у м. Краматорську. Також судом першої інстанції враховані обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченої та відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої.
З урахуванням наведеного, місцевий суд прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_8 , можливе без ізоляції його від суспільства.
Разом з цим, колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року (справа №756/4830/17-к) вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд повинен належним чином досліджувати та оцінювати всі обставини, які мають значення для справи й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.
Рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання, з урахуванням насамперед особи обвинуваченої, обставин і характеру вчинення злочину проти основ національної безпеки України, в період дії воєнного стану, колегія суддів находить таким, що не відповідає вимогам процесуального закону і тим критеріям які наведені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання».
Суд першої інстанції належним чином не врахував, що ОСОБА_8 вчинила злочин під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, станом на дату вчинення кримінального правопорушення режим воєнного стану діяв більше двох років, правопорушення вчинено у розпал війни, у спосіб передання інформації про місце розташування особового складу ЗС України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань,
На переконання колегії суддів, призначення покарання ОСОБА_8 із застосуванням ст. 75 КК України за вчинення тяжкого злочину, проти основ Національної безпеки України, може створити у суспільстві враження вибіркового правосуддя та буде суперечити принципам верховенства права та невідворотності покарання.
Будь-яких інших обставин, які б могли вплинути на призначення покарання обвинуваченій із застосуванням ст. 75 КК України суд першої інстанції у вироку не навів та матеріали кримінального провадження не містять.
Враховуючи вказані дані, фактичні обставини скоєного злочину, дані про особу ОСОБА_8 , які свідчать про її суспільну небезпечність, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення суду про звільнення обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням не можна вважати обґрунтованим і таким, що відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої, не є достатнім для досягнення мети покарання, а саме: виправлення обвинуваченої та запобігання вчинення нових злочинів.
Неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання тягне за собою скасування або зміну судового рішення, на підставі ст.ст. 409, 413 цього Кодексу, є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Колегія суддів при призначенні ОСОБА_8 покарання приймає до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, ступінь тяжкості вчиненого умисного кримінального правопорушення, його суспільну небезпеку, в період дії військового стану проти основ національної безпеки України, перебуваючи у місті, який наближений до лінії фронту та гибіє від постійних обстрілів держави агресора, які ОСОБА_8 допомагала своїми злочинними діяннями, беззаперечне усвідомлення ОСОБА_8 суспільно-небезпечного характеру своїх дій, спосіб вчинення та поведінку обвинуваченої після вчинення злочину, щире каяття, а також дані, які характеризують особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має на утриманні двох дітей, працює, характеризується позитивно. Також, апеляційний суд враховує наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченої.
Водночас колегія судді зауважує, що наявність у обвинуваченої двох малолітніх дітей, які потребують її піклування, не були стримуючим фактором вчинення умисного тяжкого злочину, ОСОБА_8 усвідомлювала можливі наслідки її дій, однак вчинила декілька епізодів злочинної діяльності. При цьому, проживання у прифронтовому м. Краматорськ, на думку колегії суддів не є обставиною, яка вказує на можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання, а навпаки вказана обставина спонукала до вчинення протиправних злочинних діянь.
Наведені обставини та дані про особу обвинуваченої свідчать про неможливість виправлення обвинуваченої без відбування нею реальної міри покарання і безпідставність звільнення її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
На думку колегії суддів ОСОБА_8 необхідно призначити покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 114-2 КК України у вигляді позбавлення волі, чим будуть дотримані принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого діяння, буде справедливим за своїм видом і розміром, а також необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження нових злочинів.
Будь-яких даних, що істотно знижують суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 або пом'якшують покарання, при новому розгляді в суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду - скасуванню в частині звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої та ухваленням в цій частині нового вироку.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 615 КПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу прокурора Донецької обласної прокуратури ОСОБА_6 , - задовольнити.
Вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 в частині звільнення від відбування покарання з іспитовим строком скасувати та ухвалити у цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 2 ст. 114-2 КК України покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з дня затримання обвинуваченої в порядку виконання вироку суду.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_8 в строк відбування призначеного покарання строк попереднього ув'язнення з 08 січня 2025 року по 04 серпня 2025 р., з розрахунку - один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
У решті вирок Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04.08.2025 року щодо ОСОБА_8 , - залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді