Провадження № 11-кп/803/1898/25 Справа № 183/2545/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Куп'янської окружної прокуратури Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2025 року за ч. 5 ст. 111-1 КК України відносно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Берестове Куп'янського району Харківської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, виконуючого обов'язки старости с. Лісна Стінка Куп'янського району Харківської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого; обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України,
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2025 року ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих та/або адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях, незалежно від форми власності, строком 10 (десять) років, без конфіскації належного йому майна.
Як встановлено судом, ОСОБА_9 , будучи громадянином України та перебуваючи на посаді виконуючого обов'язки помічника начальника відділу у період часу з червня 2022 року по 09 вересня 2022 року, приймав рішення пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.
24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
Воєнний стан неодноразово продовжувався указами Президента України, в останній раз Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2023 №58/2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб.
Законом України від 07.02.2023 р. №2915-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ.
Законом України від 22.05.2022 № 2265-ІХ «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація визнана державою-терористом (державою-агресором).
Після незаконного вторгнення на територію України та окупації частини території України, представниками збройних сил та інших державних органів Російської Федерації створено незаконні органи влади та окупаційні адміністрації, зокрема на території Куп'янського району Харківської області.
Так, після незаконного вторгнення на територію України збройних сил Російської Федерації, тобто після 24.02.2022 року, у громадянина України ОСОБА_9 , виник кримінальний протиправний умисел, направлений на колабораційну діяльність з країною-агресором Російською Федерацією та добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.
З цією метою, ОСОБА_9 , з червня 2022 року по 09 вересня 2022 року, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим, перебуваючи на території Куп'янського району Харківської області, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій раніше виниклий кримінальний протиправний умисел, добровільно надав згоду представникам збройних сил РФ та військово-цивільної адміністрації Харківської області на призначення, на посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Харківської області, а саме на посаду в.о. помічника начальника відділу с. Лісна Стінка територіального управління Військово-цивільної адміністрації Куп'янського району Харківської області при окупаційній адміністрації держави-агресора, створеної на тимчасово окупованій території.
У зв'язку із викладеними обставинами у період часу з червня 2022 року по 09 вересня 2022 року, ОСОБА_9 добровільно займав посаду пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Харківської області, перебуваючи на території с. Лісна Стінка Куп'янського району Харківської області, в якості активного учасника працював на посаді в.о. помічника начальника відділу с. Лісна Стінка територіального управління Військово-цивільної адміністрації Куп'янського району Харківської області при окупаційній адміністрації держави-агресора, створеної на тимчасово окупованій території.
Дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч. 5 ст. 111-1 КК України, а саме як добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 року відносно ОСОБА_9 - скасувати з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування пов'язані з виконанням організаційно - розпорядчих та/або адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях, незалежно від форми власності, строком 15 (п'ятнадцять) років, з конфіскацією майна.
Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, виконуючи особливу роль особи, яка вчинила колабораційну діяльність шляхом здійснення підтримки збройних формувань та окупаційних адміністрацій держави-агресора, спричинив вкрай негативні наслідки для впровадження політичних стандартів РФ в Україні.
Вирок суду на думку прокурора не містить достатнього законного обґрунтування щодо наявності при цьому рівноцінного суспільного інтересу. Інтерес держави щодо підвищення ефективності призначеного винною особою відчутного, необхідного і достатнього покарання за вчинене кримінальне правопорушення в даній ситуації судом не забезпечено, що в конкретному випадку негативно вплине на мету передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України покарання, а саме спеціальної і загальної превенції.
Захисник ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі просить вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 року відносно ОСОБА_9 змінити, перекваліфікувавши діяння обвинуваченого ч. ч. 2, 3 ст. 111-1 КК України.
Просить застосувати ст. 69 КК України та призначити покарання в межах строку його знаходження під вартою.
На думку захисника у вироку допущені невідповідність висновків фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Захисник звертає увагу, що в обвинувальному акті міститься твердження що у обвинуваченого виник умисел на правлений на колабораційну діяльність з країною агресором. Відомостей про те, які були мотиви такого умислу та мотиви реалізації цього умислу, обвинувальний акт не містить. Оскаржуваний вирок не містить в собі вказівки, в чому полягав мотив ОСОБА_9 . Також не було встановлено мету діяння обвинуваченого.
Також судом не було встановлено з якими самими функціями була пов'язана посада помічника начальника відділу с. Лісна Стінка територіального управління військово-цивільної адміністрації Куп'янського району створеної на ТО території Харківської області.
Суд відхилив заперечення підпису ОСОБА_9 , тим, що він не наполягав на проведенні почеркознавчої експертизи щодо незалежності йому цього підпису. Так мотиви суду є прямим порушенням вимог ч. 2 ст. 62 Конституції Україні та ст. 18 КПК України. При цьому суд не дав оцінку тому факту, що державним обвинуваченням ніяких доказів, щодо належності цього підпису обвинуваченому надано не було.
Захисник не погоджується з обтяжуючою обставиною вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України, але для застосування цієї норми не може бути достатнім вчинення злочину під час воєнного стану - необхідне використання воєнного стану.
Також суд помилково вказав на відсутність пом'якшуючих обставин.
Захисник вважає, що в діях обвинуваченого немає складу того злочину, який вказаний в обвинувальному акті. Можливо є інший склад передбачений ч. 2 або ч. 3 ст. 111-1 КК України.
Захисник ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі та в доповненні до неї просить вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.03.2025 року відносно ОСОБА_9 - змінити, перекваліфікувавши його дії на ч.2 ст. 111-1 КК України та пом'якшити призначене покарання.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було допущено неправильне застосування ЗУ про кримінальну відповідальність та істотні порушення кримінального процесуального закону.
Вважає, що стороною обвинувачення не було доведено, що ОСОБА_9 було вчинено кримінальне правопорушення проти національної безпеки України.
Під час надання показань в суді першої інстанції обвинувачений вказував, що окупаційною владою будь якого органу державної влади чи місцевого самоврядування в с. Лісна Стінка Куп'янського району Харківської області створено не було, ніякої посади під час окупації він не обіймав, на посаду не працевлаштовувався та не призначався, будь якого статуту або іншого документу не бачив, печатки не було, заяву про прийняття на роботу не писав, штатний розпис не створювався, на нарадах окупаційної адміністрації жодного разу не був присутній.
Фактично під час окупації, обвинувачений був під тиском примушений окупантами виступити перед відеокамерою з повідомленням про повернення викрадених ноутбуків, за для вигляду певної лояльності населення до окупаційної влади. Про те, що у відеоролику буде зазначена хоч якась його посада не знав та не був попереджений. Заробітної плати не отримував.
Захисниця вважає, що для кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 5 ст. 111-1 КК України, яка передбачає кваліфікуючи ознаку «добровільне зайняття посади ...» належно з'ясувати питання саме добровільності зайняття посади, а не в результаті примусу, а також питання щодо дійсності, фактичної наявності займаної посади, а не ілюзорності її створення.
Зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання не враховано дані про особу обвинуваченого, який є чоловіком похилого віку, має низку хронічних захворювань, раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язку, та обставини, які слід визнати пом'якшуючими відповідальність: під час окупації піклувався про односельчан, забезпечуючи їх необхідними товарами та продуктами харчування, роздав близько тони меду з особистої пасіки, скрив від окупантів інформацію про учасників АТО, відсутність негативних наслідків від дій обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження, висловлені в ході апеляційного розгляду.
Прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ній, апеляційні скарги сторони захисту просив залишити без задоволення.
Обвинувачений та його захисники підтримали подані ними апеляційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і з викладених у них підстав, просили їх задовольнити, змінити вирок суду в частині призначеного покарання змінити, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 положення ст. 69 КК України та призначити йому покарання в межах строку його знаходження під вартою, при цьому заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вищезазначених вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів цього провадження, висновок міськрайонного суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України є законним і обґрунтованим та з ним погоджується апеляційний суд з огляду на таке.
Такий висновок зроблено судом першої інстанції на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час апеляційного розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України та знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи на підставі показів самого обвинуваченого, який під час апеляційного розгляду пояснив, що він повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення та просив суд суворо його не карати, раніше не визнавав вину оскільки не вважав свої дії незаконними та не правомірними. Наразі він розуміє, що помилявся, хоча, керувався наміром допомогти місцевому населенню та забезпечував населення продуктами, допомагав людям вирішувати побутові питання.
Під час шестимісячної окупації не було коштів і продуктів харчування,а коли окупаційні війська завезли певну кількість грошей, а саме російські рублі, він роздав 5ти мешканцям села, щоб ті могли придбати продукти, оскільки української валюти в обігу не було. Він усвідомлював, що видача таких коштів може бути розцінена, як сприяння державі-агресору та поширення її впливу на відповідній території, проте мотивував свої дії необхідністю забезпечення виживання місцевого населення.
Пояснив, що не підписував жодних документів окупаційної влади та не мав із нею жодних трудових чи інших відносин. Таблицю робочого часу було складено без його відома та участі. Зарплату в рублях він не отримував, і жоден свідок не підтвердив факту отримання ним таких виплат. Також вказав, що заяву про звільнення з посади старости написав у червні 2022 року.
Коли він ще перебував на посаді старости, до нього прийшла директор школи ОСОБА_10 та сказала, що має намір піти з посади. Він відговорював її від цього та коли заарештували ОСОБА_11 він приїхав до неї додому, де її чоловік розповів, що ОСОБА_11 забрали, дома провели обшук і вилучили ноутбуки. Вона обвинувачувалась в тому, що їх викрала, однак окупаційна влада їх забрала, а пізніше окупаційні війська привезли їх до нього, як до старости села та сказали, що він має прийняти ці ноутбуки, а вони все це знімуть на відео, погрожуючи зброєю. Він не хотів цього робити, однак був змушений.
Пояснив також, що не виїхав з окупованої території, оскільки там залишалися його діти, внуки та йому погрожували арештом сина.
01.09.2022 року ОСОБА_12 попросила його прийти до школи та привітати дітей з 1 вересня. Але о 7-й ранку до нього приїхали двоє невідомих і повідомили, що він має бути доставлений до школи за наказом, щоб привітати дітей російською мовою та вручити їм портфелі, що він під примусом і зробив.
Щодо зупинок, пофарбованих у кольори прапора держави-агресора, зазначив, що не давав таких вказівок. Навпаки, відмовляв людей, які хотіли перефарбувати їх у жовто-блакитний, оскільки вважав, що окупанти можуть застосувати до мешканців насильство.
Заперечував факт того, що він говорив ОСОБА_13 про те, що в ДНР краще та останній його оговорив, бо вони мали давні неприязні стосунки.
Наголосив, що жодних колабораційних дій не вчиняв та з окупаційною владою не співпрацював. У селі було вісім учасників АТО, і він не видав їх, а навпаки - знищив відомості про них, знаючи, що таких людей катували.
Коли в село зайшла НОМЕР_1 бригада ЗСУ, він допомагав військовим, забезпечував їх продуктами та розміщенням.
Просив врахувати його вік та стан здоров'я: у нього хворе серце, йому робили шунтування, і зараз йому знову потрібна операція.
Крім того безпосередньо дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, а саме:
- витягом з єдиного реєстру досудових розслідувань № 22022220000002628 від 16.08.2022 року (т.2 а.п.243);
- протокол огляду предметів від 10.02.2023 року (т.3 а.п.3-15);
- постановою про визнання речових доказів від 10.02.2023 року (т.3 а.п.16);
- протоколом зняття з електронних інформаційних систем інформації доступ до якої не обмежується її власником володільцем або утримувачем від 24.12.2022 року, разом з диском до нього (т.3 а.п.17-18);
- протоколом огляду предмету від 04.01.2023 року (т.3 а.п.19-21);
- постанову про визнання речових доказів від 04.01.2023 року (т.3 а.п.22);
А також покази свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , та висновок судової експертизи № СЕ-19/104-25/3841 - ДД від 30.01.2025 року (т.3 а.п.253-257).
Відтак, суд першої інстанції, дослідивши зазначені та інші письмові докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку дійшов до переконливого та обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 5 ст. 111-1 КК України та з такими висновками погоджується також і апеляційний суд. Будь-яких порушень, які б свідчили про неповноту судового розгляду апеляційним судом не встановлено.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого внаслідок його м'якості, апеляційний суд дійшов висновку, що вони є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Вказане положення закону повністю кореспондується з вимогами ч. 2, 3 ст. 65 КК України, відповідно до якого, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання, окрім зазначеного, враховуються також й обставини, що пом'якшують та обтяжують його, у відповідності до ст. 66 - 67 КК України.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за вчинений злочин, суд першої інстанції врахував, що останній раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, 221 мешканець села підписали характеристику (т.3 а.п. 157-175), якою відзначили його як доброзичливу, відповідальну людину, яка протягом тривалого часу опікувався побутовими та соціальними питаннями громади, продовжував допомагати людям і під час окупації, на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває, має міцні соціальні зв'язки, відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставини, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора у даному випадку в частині безпідставного не призначення судом першої інстанції ОСОБА_9 основного покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк передбачений санкцією ч.5 ст. 111-1 КК України є необґрунтованими, оскільки зводяться лише до неврахування судом першої інстанції тяжкості вчиненого злочину, без наведення конкретних обставин, які б свідчили про підвищену суспільну небезпеку ОСОБА_9 , а тому його апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Разом з цим, доводи сторони захисту щодо неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну вироку, вважається незастосування закону, який підлягає застосуванню є слушними.
Так, положеннями ст. 69 КК України передбачено, що за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
При аналізі приписів ст. 69 КК України слід перш за все виходити з того, що за наявності передбачених у ній підстав суд має право призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено в законі (в санкції відповідної статті Особливої частини КК) у разі вчинення особою злочину будь-якого ступеня тяжкості.
Підставами призначення більш м'якого покарання визнані у ч. 1 ст. 69 КК України є дві групи чинників, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, а саме: наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та суспільну небезпеку обвинуваченого; дані, які певним чином характеризують особу винного.
Як вбачається із встановлених судом першої інстанції обставин кримінального провадження, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, санкцією позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_25 не в повній мірі враховані вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, за змістом яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації з врахуванням ступені тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Оскільки колабораційна діяльність, як співпраця громадян держави із ворогом для забезпечення інтересів ворога та заподіяння шкоди власній державі вчиняється саме під час воєнного стану, суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_25 , - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, не зазначивши також в чому полягало таке використання.
Відповідно до п. 4 ст. 67 КК України, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може повторно враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що зазначена обставина підлягає виключенню.
Також колегія суддів зазначає, що суду необхідно детально з'ясувати фактичну тяжкість діяння, особу винного та інші обставини справи. Не менш важливе значення має і врахування обставин, що характеризують особу винного. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
До початку кримінального провадження ОСОБА_9 сумлінно ставився до праці, користувався повагою в суспільстві та вирізнявся порядною поведінкою в побуті. До обставин, безпосередньо пов'язаних із вчиненням кримінального правопорушення, належать: відсутність ініціативи щодо його вчинення, непричетність до готування чи організації злочину, а також те, що він діяв під примусом і виконував відповідні дії з метою недопущення більш тяжких наслідків. Також 221 мешканець села підписали характеристику щодо ОСОБА_9 та відзначили його як доброзичливу й відповідальну людину, яка впродовж тривалого часу опікувалася побутовими та соціальними питаннями громади, допомагала людям як під час окупації, так і після неї.
Щодо поведінки після вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_9 щиро розкаявся. Він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, є особою похилого віку, має значні проблеми зі станом здоров'я, що підтверджується медичними документами, долученими до матеріалів справи.
Крім того, хоча у суді першої інстанції обвинувачений своєї вини не визнавав, під час апеляційного розгляду його позиція змінилася. Це свідчить про щирість каяття та дає змогу повніше оцінити його поведінку на стадії апеляційного провадження.
З урахуванням наявності двох обставин, що пом'якшують покарання, колегія суддів приходить до висновку, що мало місце щире каяття та переосмислення вчиненого. ОСОБА_9 усвідомив протиправність своїх дій, а з огляду на те, що він вже практично відбув 3 роки покарання, можна стверджувати, що мета покарання на даному етапі фактично досягнута. Це свідчить про позитивні зміни в його поведінці та ставленні до вчиненого.
Тому, керуючись принципом гуманізму, колегія суддів вважає за можливе застосувати до призначення основного покарання положення ч. 1 ст. 69 КК України, зменшивши строк покарання до 3 років, що відповідатиме меті його виправлення та є достатнім і справедливим у конкретних обставинах справи.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскарженого судового рішення, при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги прокурора слід відмовити, апеляційні скарги сторони захисту необхідно задовольнити частково, а вирок суду першої інстанції слід змінити.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 419, ч.2 ст. 376 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу прокурора Куп'янської окружної прокуратури Харківської обласної прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_26 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2025 року за ч. 5 ст. 111-1 КК України відносно ОСОБА_9 в частині призначення покарання - змінити.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.5 ст. 111-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до основного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади і місцевого самоврядування строком 10 років без конфіскації майна.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4