Провадження № 11-кп/803/3300/25 Справа № 205/13585/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
13 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Новокодацького районного суду м. Дніпра від 03 жовтня 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України,-
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Ухвалою судді Новокодацького районного суду м. Дніпра від 03 жовтня 2025 року, обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 01 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Мотивуючи вказане рішення суд зазначив, що обставини, за якими обвинуваченому було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінились. Встановлено, що продовжують існувати ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків, оскільки ці ризики є дійсними та триваючими, і такими що не виключають на даний час застосовування більш м'якого запобіжного заходу. При наданні оцінки ризику переховування чи незаконного впливу на свідків, судом враховано, що обвинувачений намагався перетнути державний кордон та у травні 2023 року з'явився до Департаменту служби у справах дітей та подав заяву про скасування рішення про позбавлення батьківських прав. Також судом враховано, що свідком злочину є малолітній син потерпілої, а тому з огляду на характер вчиненого злочину, ризик незаконного впливу на свідка та його опіку є вагомим.
Доводи апеляційної скарги:
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник ОСОБА_6 та оскаржив в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просить, ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту у АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що прокурором в клопотанні не доведено ризики передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
Суд першої інстанції не здійснив належного аналізу можливостей застосування до обвинуваченого альтернативних запобіжних заходів та не врахував особу обвинуваченого, його сталі соціальні зв'язки та наявність місця проживання.
Зазначає, що тяжкість обвинувачення не може бути єдиною підставою для тримання під вартою.
Вказує, що стан здоров'я обвинуваченого значно погіршився, оскільки останній не отримує жодної медичної допомоги під час тримання під вартою.
Крім того сторона захисту вбачає, надмірне тримання обвинуваченого під вартою без належних доказів вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Зазначає, що по даному кримінальному провадженню допитано свідків, їх покази зафіксовано, а письмові покази свідків зберігаються в матеріалах кримінального провадження. Наголошує, що обвинувачений має сталі соціальні зв'язки та місце проживання у зв'язку з чим просить змінити останньому запобіжний захід, який не пов'язаний з триманням під вартою.
До початку судового розгляду від захисника надійшли доповнення до апеляційної скарги в яких останній наголошує про формальний характер медичної допомоги, яка не відповідає потребам обвинуваченого ОСОБА_7 , нелюдські умови тримання обвинуваченого ОСОБА_8 , під вартою, який є учасником бойових дій та захищав суверенітет та цілісність держави не лише не сприяють меті запобіжного заходу, а й руйнують його здоров'я та принижують гідність.
Крім того сторона захисту просить призначити по даному кримінальному провадженні амбулаторну судово-медичну експертизу із залученням фахівців відповідного профілю.
Позиції сторін в суді :
Учасники судового провадженняпро дату, час та місце апеляційного перегляду повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходилоу зв'язку з чим розгляд апеляційної скарги було проведено за відсутності учасників, відповідно до ч. 4 ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України.
Висновки суду:
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами пунктів 3 та 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Нормами частини 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до наданих матеріалів, колегією суддів встановлено, що в провадженні Новокодацького районного суду м. Дніпра перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
12 жовтня 2021 року слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області, до підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 08 грудня 2021 року, без визначення розміру застави, який в подальшому було продовжено.
В результаті збройної агресії російської федерації обвинуваченого ОСОБА_7 було незаконно звільнено з під варти та змінено територіальну підсудність даного кримінального провадження.
05 лютого 2024 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська до обвинуваченого ОСОБА_7 застосовано примусовий привід для забезпечення його явки у судове засідання.
06 березня 2024 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська задоволено клопотання прокурора та надано дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_7 ..
04 квітня 2024 року ухвалою Ленінського районного суд м. Дніпропетровська застосовано до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 02 червня 2024 року, без визначення розміру застави, який в подальшому було продовжено.
03 жовтня 2025 року колегією суддів Новокодацького районного суду м. Дніпра обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб до 01 грудня 2025 року, без визначення розміру застави.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.1 ст. 115 КК України, щовідповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
Суд першої інстанції задовольняючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 обґрунтовано встановив, що обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який спливає, відповідає характеру та тяжкості діяння яке йому інкримінується, були належним чином враховані обставини з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Враховані об'єктивні причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого під вартою, а також продовження існування ризиків переховування від суду та незаконного впливу на свідків.
Такий висновок є законним та обґрунтованим, оскільки враховуючи тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільно інтересу, дані про особу обвинуваченого, інші обставинами у їх сукупності, дає підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного вбивства, тобто протиправного заподіяння смерті іншій людині, яке відповідно до приписів ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, що в сукупності дає підстави вважати, що останній усвідомлюючи покарання, яке йому загрожує, в разі визнання винуватим, може переховуватися від суду.
Конституція України найвищою соціальною цінністю визнає людину, її життя та здоров'я. Положеннями статей 3 та 27 Конституції України встановлено, що кожен має право захищати своє життя та здоров'я, життя та здоров'я інших людей від протиправних посягань.
А тому, з огляду на фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 злочину, а саме позбавлення життя особи на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин в ході словесного конфлікту, який наніс потерплій ОСОБА_9 , колишньої дружини - матері його двох дітей, шість колото-різаних ран ножем в життєво важливі ділянки тіла, в результаті чого настала її смерть, тому з огляду на суспільний інтерес вчиненого злочину та з метою запобігання ризику в подальшого вчинення таких дій, попереднє ув'язнення ОСОБА_7 є виправданим.
Ураховуючи викладене, а також практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, ай високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, оскільки прокурор довів наявність ризику переховування від суду з урахуванням тяжкості покарання за інкримінований злочин, який не зменшився, та у сукупності з іншими встановленими обставинами колегія суддів вважає, що вказане виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів звертає увагу, що відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченого, не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому.
Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого та відсутність спроб реалізації ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, зумовлені не його високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу.
Враховуючи, що наданий час на території України введено воєнний стан застосування менш обтяжливих запобіжних заходів, значно ускладнить належний виклик обвинуваченого, а також контроль за виконанням більш м'якого запобіжного заходу.
Також, приймається до уваги, відсутність у ОСОБА_10 легального джерела доходу, міцних соціальних зв'язків та відсутність утриманців, свідчить про відсутність соціально-стримуючих факторів у попередженні заявлених ризиків.
На підтвердження ризику переховування свідчить і той факт, що рішенням №3885 прикордонним загоном м. Білгород-Дністровський Одеської області від 27 лютого 2024 року, ОСОБА_7 відмовлено у перетині державного кордону.
Крім того, перебуваючи на свободі обвинувачений, якому відомі анкетні дані та місця проживання свідків, може здійснювати незаконний вплив на свідків з метою надання тих чи інших показань на його користь.
Також, враховуючи малолітній вік свідка та його вразливий стан, ризик незаконного впливу як на його опікуна так і дитину, з огляду на дані про особу ОСОБА_7 та характер інкримінованого йому злочину є вагомим.
Апеляційний суд наголошує, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом. Таким чином, ризик незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні підтверджується тим, що свідки у справі не допитані у судовому засіданні, а тому обвинувачений ОСОБА_7 може здійснювати на них незаконний вплив, шляхом вмовлянь або погроз, з метою зміни їх показів задля уникнення кримінальної відповідальності.
Отже, ураховуючи наявність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на даній стадії кримінального провадження є підтвердженою неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, як на тому наполягає сторона захисту.
Підстав, які б виключали можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не вбачається, доказів на підтвердження неможливості на даний час перебування ОСОБА_7 під вартою, суду не надано.
Таким чином, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення, щодо необхідності продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутність підстав для застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не зможуть забезпечити належне виконання ним покладених на нього процесуальних обов'язків. Тому подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканість, справедливий суд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 5,6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно вимог п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи, той факт, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину із застосуванням насильства, що призвело до смерті потерпілої, беручи до уваги, що перебуваючи на свободі у 2024 року обвинувачений здійснював спроби перетину державного кордону, колегія суддів погоджується з висновком суду про неможливість визначення застави за таких обставин.
Твердження захисника, що характеризуючі дані обвинуваченого були предметом оцінки суду першої інстанції і дають підстави для зміни запобіжного заходу, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки наведені обставини не є достатньо вагомими і не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки існували на час вчинення інкримінованого злочину та не слугували стримуючим фактором від протиправних дій.
Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та їх існування на час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики з їх обґрунтуванням у клопотанні прокурора, судом першої інстанції досліджені та цим обставинам надано належну оцінку.
Колегія суддів не погоджується з твердженням сторони захисту, щодо надмірного тримання обвинуваченого під вартою, оскільки тривалість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зумовлена не тільки тяжкістю інкримінованого йому злочину та його суспільним інтересом, а і складністю справи, об'ємом досліджених доказів, великою кількістю свідків, які підлягають безпосередньому допиту у суді, а також процесуальною поведінкою учасників процесу.
У зв'язку з чим колегія суддів не вбачає надмірної тривалості запобіжного заходу, оскільки тримання обвинуваченого під вартою не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16 травня 2013 року).
Посилання апелянта на незадовільний стан здоров'я ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає неналежною підставою для зміни запобіжного заходу на більш м'який, оскільки жодних документальних підтверджень того, що в умовах ДУ «Дніпровська установа виконання покарань №4» обвинуваченим не надається кваліфікована медична допомога сторона захисту не надала. Також, як вбачається з наявний в матеріалах справи документів, ОСОБА_7 надається належна кваліфікована медична допомога та обстеження.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто особам, котрі утримуються у слідчому ізоляторі, забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Колегія суддів роз'яснює право обвинуваченого подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і, за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу, однак в апеляційній скарзі захисником не надано жодних висновків про неможливість проходження обвинуваченим лікування в слідчому ізоляторі. Крім того матеріали провадження містять відомості, за яких обвинуваченому ОСОБА_7 проведено медичний огляд лікарем загальної практики сімейної медицини амбулаторно-поліклінічного відділення Дніпропетровської багатопрофільної лікарні №4» та вузькими спеціалістами за результатами огляду стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 стабільний, відповідає наявній патології, продовжує отримувати призначене лікування. Ургентного лікування в ЗОЗ МОЗ України не потребує. Знаходиться під постійним наглядом працівників АПВ ДБЛ №4 тому доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів зазначає, що необхідність надання медичної допомоги та додаткового медичного обстеження поза межами медичної частини ДУ «Дніпровська установа виконання покарань №4», не унеможливлює утримання останнього під вартою, разом із тим, зобов'язує адміністрацію Державної установи забезпечити ув'язненому належне медичне обслуговування та надання медичної допомоги у обсязі, необхідному для дотримання прав останнього, гарантованих статтею 49 Конституції України та статтею 3 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, зокрема, в частині забезпечення надання медичної допомоги в необхідних медичних закладах за наявними медичними показниками та згідно встановленого діагнозу у разі необхідності.
Доводи, щодо недоведеності вини обвинуваченого не є предметом дослідження даної апеляційної скарги. Оцінку складу інкримінованого йому кримінального правопорушення буде надано судом першої інстанції в нарадчій кімнаті при ухвалені остаточного рішення відповідно до вимог ст. 368 КПК України, за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів під час судового розгляду, тому апеляційні доводи в цій частині є необґрунтованими.
Стосовно доводів сторони захисту про погані умови утримання обвинуваченого ОСОБА_7 в слідчому ізоляторі, то, в даному випадку, апеляційний суд оцінює лише законність ухвали про продовження строків тримання під вартою шляхом перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, перевірка інших питань, в тому числі, щодо порядку та умов утримання обвинуваченого в слідчому ізоляторі, не входить до компетенції апеляційного суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти втечі та забезпечити належне виконання ними своїх процесуальних обов'язків.
Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія судді в вважає, що підстави для її скасування відсутні, всі доводи апеляційної скарги обвинуваченого були предметом розгляду в суді першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новокодацького районного суду м. Дніпра від 03 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: