Провадження № 11-кп/803/3473/25 Справа № 198/596/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023041370001585 за апеляційними скаргами прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 на вирок Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2025 року, ухвалений стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з середньою освітою, громадянина України, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, що є його власністю.
Крім того, судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.2 ст.307 КК України, як незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, вчинене повторно, якщо предметом таких дій були особливо небезпечні наркотичні засоби.
За встановлених судом обставин та викладених у вироку ОСОБА_7 , маючи злочинний умисел на незаконне придбання та зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту, та їх незаконний збут, при невстановлених слідством обставинах незаконно придбав речовину рослинного походження зеленого кольору масою 7,7044 г. та усвідомлюючи, що дана речовина є канабісом, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг якого заборонено, переніс її за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де зазначену речовину помістив до прозорого сліп-пакету та незаконно зберігав на території вказаного домоволодіння, з метою подальшого незаконного збуту.
13.10.2023 року, приблизно о 15 годині 12 хвилин, ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел направлений на незаконний збут наркотичних засобів, з мотиву користі, з метою отримання прибутку, знаходячись за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно збув - продав ОСОБА_10 (особа під вигаданим ім'ям) за грошові кошти в сумі 300 гривень, один прозорий сліп - пакет з речовиною рослинного походження зеленого кольору, у подрібненому стані, яка є канабісом масою 7,7044 г., що в перерахунку на висушену речовину становить 6,7144 г, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, отримавши за його продаж прибуток. Таким чином, 13.10.2023 року ОСОБА_7 з корисливої зацікавленості, з метою отримання наживи від незаконного продажу наркотичних засобів, незаконно придбав, зберігав з метою збуту та збув - продав ОСОБА_10 особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс масою 6,7144 г. (в перерахунку на висушену речовину) отримавши від його продажу прибуток в розмірі 300 гривень.
Крім цього, ОСОБА_7 , маючи злочинний умисел направлений на повторне незаконне придбання та зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів з метою збуту, та їх подальший незаконний збут, при невстановлених слідством обставинах незаконно повторно придбав речовину рослинного походження зеленого кольору масою 25,0616 г. та усвідомлюючи, що дана речовина є канабісом, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг якого заборонено, переніс її за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де зазначену речовину помістив до поліетиленового пакету червоного кольору, двох паперових згортків та незаконно повторно зберігав на території вказаного домоволодіння, з метою подальшого незаконного збуту.
24.10.2023 року, приблизно о 11 годині 15 хвилин, ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел направлений на повторний незаконний збут особливо небезпечних наркотичних засобів, з мотиву користі, з метою отримання прибутку, знаходячись за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , повторно незаконно збув - продав ОСОБА_10 (особа під вигаданим ім'ям) за грошові кошти в сумі 300 гривень, один поліетиленовий пакет червоного кольору з речовиною рослинного походження зеленого кольору, у подрібненому стані, та двома паперовими згортками з аналогічною речовиною рослинного походження зеленого кольору, у подрібненому стані, яка є канабісом, загальною масою 25,0616 г, що в перерахунку на висушену речовину становить 23,45 г, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, отримавши за його продаж прибуток 300 грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарги і узагальнені доводи осіб, які її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду першої скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник посилається на те, що судом було допущено невідповідність своїх висновків фактичним обставинам справи, а також неповно проведено судовий розгляд цього кримінального провадження, оскільки суд, на думку захисника, безпідставно не врахував пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 в тій часті, що закупний з прізвищем ОСОБА_10 під час попередніх телефонних розмов неодноразово вмовляв його на збут наркотичних засобів, що вказує на провокацію вчинення кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією всього належного йому майна на праві власності.
Зазначити в мотивувальній частині вироку обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, врахувавши дану обставину при визначені міри та розміру покарання.
Відповідно до ст. 100, п. 7 ч. 2 ст. 131, ч. 4 ст. 174, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, скасувати арешт, накладений 26.10.2023 року ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області на грошові кошти в сумі 200 грн, а саме 2 купюри, номіналом по 100 грн. з серіями та номерами: УЗ6220997, УП1807602, вирішити питання речових доказів, які органом досудового розслідування використовувалися для проведення оперативної закупки та були вилучені у ОСОБА_7 в ході затримання, повернувши їх органу досудового розслідування.
Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор посилається на те, що, суд призначаючи обвинуваченому покарання, не в повній мірі врахував конкретні обставини вчинення ним інкримінованих злочинів, їх суспільну небезпечність, зокрема те, що ОСОБА_7 двічі у короткий проміжок часу, з метою отримання прибутку незаконно збув загалом 30,1644 гр. особливо небезпечного наркотичного засобі, та дуже радий отриманому заробітку й з метою продовження в подальшому своєї незаконної діяльності запевняв закупщика у високій якості канабісу, який потенційно збирався йому збувати в майбутньому. Прокурор звертає увагу на те, що обвинувачений навіть під тиском неспростовних доказів не визнав своєї провини, не розкаявся у вчиненому, постійно вигадував різноманітні версії щодо обставин вчинення злочину, що є нелогічними. До того ж, на переконання прокурора суд безпідставно виключив обставину, що обтяжує покарання обвинуваченому, а саме вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, мотивуючи тим, що з моменту вчинення обвинуваченим злочину до моменту його затримання пройшло 25 хвилин і теоретично за цей проміжок часу останній міг вжити наркотичну речовину, що є нічим іншим ніж припущенням суду, оскільки жодних доказів цьому суду надано не було, й обвинувачений під час допиту про це не вказував. Навпаки суд, не надав належної оцінки тому, що обвинувачений після вчинення злочину зі свого місця мешкання направився до продуктового магазину, й деякий час витратив на дорогу та на перебування біля магазину, тобто в громадському місці до моменту його затримання працівниками поліції, що спростовує висновки суду про вживання останнім наркотичного засобу в проміжок між вчиненням злочину до його затримання. Відтак, на переконання прокурора, призначене обвинуваченому покарання є занадто м'яким та недостатнім для його виправлення та попередження вчинення кримінальних правопорушень.
Крім того, прокурор зазначає, що суд, всупереч п. 7 ч. 2 ст. 131, ч. 4 ст. 174, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, при ухваленні вироку не скасував арешт, накладений ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2023 року на грошові кошти в сумі 200 грн, а саме 2 купюри, номіналом по 100 грн. та невірно вирішив питання про них згідно ст. 100 КПК України.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали доводи апеляційної скарги захисника та з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, вирок суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, сторона захисту у повному обсязі заперечувала проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, вважав її безпідставною, а вирок суду в частині доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, задовольнити його апеляційну скаргу та змінити вирок суду першої інстанції.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вищезазначених вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався в повній мірі, з огляду на наступне.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника.
Як видно з матеріалів цього провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України є законним і обґрунтованим та з ним погоджується апеляційний суд з огляду на таке.
Такий висновок зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та перевіреними під час розгляду справи судом першої інстанції з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Такі висновки зроблені судом першої інстанції та знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи на підставі показів самого обвинуваченого, який не заперечував факту збуту наркотичних засобів, показань свідків свідок під вигаданим ім'ям ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також безпосередньо дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, а саме висновками експертів №СЕ-19/104-23/36504-НЗПРАП від 18.10.2023 року та №СЕ-19/104-23/37966-НЗПРАП від 25.10.2023 року, №СЕ-19/104-23/40304-НЗПРАП від 23.11.2023 року, відеозаписами зроблених за результатами проведення аудіо-відеоконтролю особи, речовими доказами та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
Відтак, суд першої інстанції, дослідивши зазначені та інші письмові докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку дійшов до переконливого та обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 307 КК України та з такими висновками погоджується також і апеляційний суд. Будь-яких порушень, які б свідчили про неповноту судового розгляду апеляційним судом не встановлено.
Стосовно доводів апеляційної скарги захисника про провокацію кримінального правопорушення, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, Європейський суд з прав людини у справі “Яхимович проти України», заява № 24376/15, від 16 грудня 2021 року, у пунктах 32 - 40, акцентував увагу на наступному.
У своїй відповідній численній практиці Суд розробив критерії, щоб відрізнити провокацію, яка порушує пункт 1 статті 6 Конвенції, від допустимої поведінки під час використання законних негласних методів оперативної діяльності під час розслідування кримінальних справ. Розгляд Судом скарг на провокацію відбувається на підставі перевірки двох аспектів підбурювання: матеріального та процесуального. Відповідні критерії, які визначають порядок розгляду справи Судом в цьому контексті, викладені в рішенні у справі «Баннікова проти Росії» (Bannikova v. Russia), заява № 18757/06, пункти 37 - 65, від 04 листопада 2010 року). Ці критерії наведено далі (див. рішення у справі «Матановіч проти Хорватії» (Matanovic v. Croatia), заява № 2742/12, пункти 122 - 135, від 04 квітня 2017 року).
(ii) Перевірка матеріального аспекту провокації
Розглядаючи небезпідставну скаргу заявника на провокацію, Суд спробує, в якості першого кроку, встановити на підставі наявних матеріалів, чи був би злочин вчинений без втручання органів державної влади, тобто чи було розслідування «по суті пасивним». Оцінюючи, чи було розслідування «по суті пасивним», Суд перевірить причини, які стали підставою для проведення негласних слідчих дій, зокрема, чи існували об'єктивні підозри щодо причетності заявника до злочинної діяльності чи схильності до вчинення кримінального правопорушення (див. рішення у справі «Фурхт проти Німеччини» (Furcht v. Germany), заява № 54648/09, пункт 51, від 23 жовтня 2014 року), а також поведінку органів, які їх проводили (там само, пункт 52).
У зв'язку з цим Суд також наголосив на необхідності існування чіткої та передбачуваної процедури санкціонування слідчих дій, а також належного нагляду за їхнім проведенням. Суд вважав судовий нагляд найвідповіднішим засобом у справах, пов'язаних з негласними слідчими діями, хоча у випадку існування відповідних процедур і гарантій можуть використовуватися й інші засоби, наприклад, прокурорський нагляд (там само, пункт 53; див. також згадане рішення у справі «Баннікова проти Росії» (Bannikova v. Russia), пункти 48 - 50 з подальшими посиланнями).
Дійсно, відсутність процесуальних гарантій під час санкціонування негласних слідчих дій створює ризик свавілля та провокації з боку працівників поліції (див. рішення у справі «Носко і Нефьодов проти Росії» (Nosko and Nefedov v. Russia), заяви № 5753/09 та № 11789/10, пункт 64, від 30 жовтня 2014 року).
(iii) Перевірка процесуального аспекту провокації
В якості другого кроку Суд розгляне як національні суди відреагували на скаргу заявника стосовно підбурювання, що є процесуальною частиною розгляду ним скарги на використання «таємного агента» (agent provocateur) (див. згадане рішення у справі «Баннікова проти Росії» (Bannikova v. Russia), пункти 51 - 65 з подальшими посиланнями).
Для початку Суд має переконатися у наявності у національних судів можливості розглянути таку скаргу у спосіб, сумісний з правом на справедливий судовий розгляд. Тому він має перевірити, чи становить небезпідставна скарга на підбурювання суттєвий метод захисту згідно з національним законодавством, чи дає підстави для виключення доказів або призводить до аналогічних наслідків. Хоча Суд, як правило, надає національним органам влади право вирішувати, якої процедури має дотримуватись судова влада під час розгляду скарги на підбурювання, він вимагає, щоб така процедура була змагальною, ретельною, всебічною та остаточною щодо питання провокації.
Зокрема, в згаданому рішенні у справі «Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v. Lithuania), пункт 71) були наведені питання, які мають вивчатися судовим органом під час розгляду скарги на провокацію:
«Суд зауважує, що протягом усього провадження заявник стверджував, що його підбурили до вчинення злочину. А тому національні органи влади та суди повинні були принаймні провести ретельну перевірку,... чи підбурювала [прокуратура] до вчинення злочинного діяння чи ні. З цією метою вони повинні були встановити, зокрема, підстави для проведення слідчих дій, ступінь залучення працівників поліції до кримінального правопорушення та характер будь-якого підбурювання чи тиску, яким був підданий заявник. ... Заявник мав мати можливість висловити свою позицію щодо кожного з цих пунктів».
У зв'язку з цим Суд також встановив, що визнання винуватості за кримінальними обвинуваченнями не звільняє суд першої інстанції від обов'язку розглядати скарги на підбурювання (там само, пункт 72).
Спростовуючи твердження сторони захисту про провокацію обвинуваченого на вчинення злочину, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що відповідно до даних, зафіксованих органом досудового розслідування під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, при спілкуванні ОСОБА_7 з залегендованою особою ОСОБА_10 , між ними відчувалась дружня атмосфера, сам ОСОБА_7 не вказував своє неприязні до нього та без примусу, вмовлянь та будь-яких погроз збув останньому двічі наркотичний засіб. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, обвинувачений запевняв свідка, що він буде задоволений якістю придбаного товару, а також запрошував звертатися до нього і в майбутньому, радів отриманим грошам.
Вказані обставини у своїй сукупності повністю спростовують доводи сторони захисту про провокацію кримінального правопорушення, а твердження захисника про те, що свідок ОСОБА_10 неодноразово вмовляв обвинуваченого збути йому наркотичний засіб об'єктивно нічим не підтверджуються, а тому є голослівними.
При цьому, початок досудового розслідування даного кримінального провадження обґрунтований наявністю інформації, що підлягала перевірці, про збут ОСОБА_7 наркотичного засобу, що й знайшло своє підтвердження як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду даного кримінального провадження.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку про відсутність як матеріального так і процесуального аспекту провокації ОСОБА_7 на вчинення кримінальних правопорушень, а тому доводи апеляційної скарги захисника повністю спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами та вищевикладеними висновками апеляційного суду.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого внаслідок його м'якості, апеляційний суд дійшов висновку, що вони є безпідставними, а вирок суду в цій частині є законним, обґрунтованим та ухваленим у відповідності до зазначених вище вимог закону, які суд першої інстанції виконав належним чином, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Вказане положення закону повністю кореспондується з вимогами ч. 2, 3 ст. 65 КК України, відповідно до якого, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання, окрім зазначеного, враховуються також й обставини, що пом'якшують та обтяжують його, у відповідності до ст. 66 - 67 КК України.
Як встановлено апеляційним судом, вказані вимоги закону судом першої інстанції було дотримано у повному обсязі.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за вчинені злочини, суд першої інстанції належним чином врахував, що останній раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем мешкання, офіційно не працевлаштований, на диспансерному обліку у лікаря психіатра або нарколога не перебуває, не має легальних джерел доходів, міцних соціальних зв'язків, відсутність обставин, що пом'якшують покарання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним та достатнім у даному випадку, для досягнення мети покарання, буде призначити покарання обвинуваченого ОСОБА_7 в межах санкції статті ч. 2 ст. 307 КК України.
Доводи прокурора щодо неврахування обставин вчинення кримінального правопорушення, ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи обвинуваченого, не ґрунтуються на матеріалах справи та спростовуються змістом вироку та рішенням суду про вид і міру покарання, яке призначене з дотриманням вимог ст. 50, 65 КК.
Статтею 414 КПК України, як одну з підстав зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з конфіскацією майна, а прокурор просить збільшити розмір покарання на 1 рік та призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна, що, на думку апеляційного суду, не свідчить про суттєву диспропорцію між тим покаранням, яке призначив суд та тим, яке просить прокурор в апеляційній скарзі.
Таким чином, прокурор не навів в апеляційній скарзі належних доводів та аргументів, чому, на його думку, покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років не може забезпечити досягнення цілей покарання та внесення корективів в соціально-психологічні властивості засудженого, нейтралізувати негативні настанови та змусить додержуватись положень закону і тільки покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років є необхідним для досягнення таких цілей.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як видно з обвинувального акта, у якості обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , органом досудового розслідування було зазначено в стані наркотичного сп'яніння.
Суд першої інстанції, зважаючи на те, що між часом вчиненням обвинуваченим кримінального правопорушення та його затриманням пройшло 25 хвилин, не виключно, що обвинувачений ОСОБА_7 між вжити наркотичні засоби в цей термін. Крім цього, суд зважив й на те, що огляд останнього на стан сп'яніння було проведено через 5 годин після його затримання, а тому визнав недоведеною таку обставину, що обтяжує покарання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо тієї обставини, що матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б беззаперечно доводили ту обставину, що обвинувачений ОСОБА_7 на момент вчинення кримінального правопорушення перебував у стані алкогольного сп'яніння. Той факт, що відповідно до висновку лікаря, ОСОБА_7 на момент його освідування, яке мало місце через 5 годин після його затримання, знаходився в стані наркотичного сп'яніння не доводить тієї обставини, що вказаний стан існував і на момент вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині не знайшли свого підтвердження.
Стосовно тверджень прокурора про не вирішення судом першої інстанції питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та неправильного вирішення долі речових доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначаються рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації, а також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Як встановлено апеляційним судом, під час досудового розслідування даного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2023 року було застосовано заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а саме грошових коштів в сумі 200 грн, а саме 2 купюри, номіналом по 100 грн. з серіями та номерами: УЗ6220997, УП1807602.
Вказані грошові кошти виділялись органу досудового розслідування для проведення слідчих дій, а саме оперативної закупки та в подальшому, були вилучені в обвинуваченого.
Всупереч зазначених норм кримінального процесуального Закону, суд першої інстанції не скасував заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна та не повернув грошові кошти, які виділялись органом досудового розслідування для проведення слідчих дій, їх законному власнику, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині знайшли своє підтвердження, а вирок суду першої інстанції в цій частині має бути змінений.
Будь-яких інших доводів, які б свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та вказували на необхідність зміни або скасування вироку суду апеляційні скарги сторони захисту та обвинувачення не містять.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскарженого судового рішення, при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги захисника слід відмовити, апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково, а вирок суду першої інстанції слід змінити.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Павлоградської окружної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2025 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7 - змінити.
Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, накладений ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2023 року на грошові кошти в сумі 200 грн, а саме 2 купюри, номіналом по 100 грн. з серіями та номерами: УЗ6220997, УП1807602 - скасувати та повернути їх органу досудового розслідування.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4