Провадження № 22-ц/803/4133/25 Справа № 204/10895/24 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
24 листопада 2025 року
м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Никифоряка Л.П., Новікової Г.В.
розглянувши в порядку письмого провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №204/10895/24 за позовом Акціонерного товариства “Акцент-Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства “Акцент-Банк» - Омельченка Євгена Володимировича на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року, ухвалене у складі судді Книш А.В.,-
Позивач АТ “Акцент-Банк» звернувся до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог АТ “Акцент-Банк» посилається на те, що 29 червня 2017 року відповідач приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку.
На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами та Правилами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 18.10.2024 року утворилася заборгованість у розмірі 27990,37 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом - 16433,94 грн; заборгованість за відсотками - 11556,43 грн.
У зв'язку з чим, просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 29 червня 2017 року, яка утворилася станом на 18.10.2024 року у розмірі 27990,37 грн, яка складається із: заборгованість за кредитом - 16433,94 грн; заборгованість за відсотками - 11556,43 грн., а також судові витрати.
Рішенням Красногвардійського районного суду міста м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог АТ “Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, представник АТ “Акцент-Банк» - Омельченко Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржене рішення ухвалене з порушенням матеріального права, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд посилався на відсутність підпису позичальника на Умовах і Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Однак відповідач в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під підпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку.
Посилання суду на постанову Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі №342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтовано, оскільки в справі №342/180/17 розглядався випадок, коли Тарифи Банку не було підписано боржником.
До позовної заяви додано Тарифи із сайту Банку та Паспорт споживчого кредиту за програмою “Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка.
Договір та Паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем в електронній формі одноразовим ідентифікатором, який направлявся банком на номер телефону, який між сторонами погоджено, а саме - його зазначено особисто відповідачем в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, яку він підписав власноруч.
У зв'язку з чим, просив, рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог АТ “Акцент-Банк» в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, 29.06.2017 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку заповнено та підписано Анкету - заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-банк»
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг.
До позовної заяви долучено тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна GOLD», Витяг з умов та правил надання банківських послуг, на яких відсутній підпис сторін договору, та Паспорт споживчого кредиту, який підписано відповідачем 29 червня 2017 року.
Відповідно до п.п.2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та Правил, Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком.
Банк на боргові зобов'язання за кредитом нараховує відсотки в розмірі встановленому тарифами банку, що підтверджується п.2.1.1.12.6 Умовами та правилами надання банківських послуг.
Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено можливість здійснювати зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому Банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менше ніж 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема у виписці на картрахунку згідно з п.1.1.3.1.10, цього Договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку Кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення Клієнта.
Відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг - позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно з п.2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг, у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту Овердрафту), оплати винагороди Банку.
Власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Умов та правил надання банківських послуг.
Згідно з п.2.1.1.4.2 Умов та правил надання банківських послуг, у разі порушення власником або довіреною особою вимог чинного законодавства України та/або умов цього Договору та/або у разі виникнення Овердрафта банк має право призупинити здійснення розрахунків по картці (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень, а також вимагати дострокове виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частці у разі невиконання власником та/або довіреною особою власника своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача станом на 18.10.2024 року становить 27990,37 грн, яка складається із: залишку простроченої заборгованості за тілом кредиту у сумі 16433,94 грн; залишку заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість у розмірі 11556,43 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не підтверджено факт наявності простроченого тіла кредиту у розмірі 16433,94 грн,. Фактично це є відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти, та являє собою фактично штрафну санкцію, що застосовується у разі неповернення банку кредиту у термін, передбачений договором, том не підлягає стягненню, а також відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Так, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає,що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України “Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема, постанові від 12 січня 2021 по справі №524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі №127/33824/19 тощо.
Таким чином колегія суддів вважає, що вказаний кредитний договір, який укладений в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводить факт існування волевиявлення сторін на його укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, який в подальшому також буде використовуватися для накладеного удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку з метою засвідчення його дій згідно з договором. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в цьому випадку - АТ “Акцент Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України “Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Звернувшись до суду із вказаним позовом АТ “Акцент-банк» посилався на те, що ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення договору № б/н від 29.06.2017 року та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитним договором у розмірі 46,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.1-4).
Зазначив, що підписом заяви відповідач погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг.
АТ “Акцент-банк» стверджував, що зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі та надав відповідачу кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту.
На підтвердження укладення між АТ “Акцент-банк» та відповідачем ОСОБА_2 кредитного договору, банком було надано суду копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку від 29.06.2017 року та Паспорт споживчого кредиту “Кредитна картка “Універсальна», який підписано позичальником за допомогою електронного підпису.
Однак інформація зазначена в паспорті споживчого кредиту від 29.06.2017 року, відповідно до його умов, зберігає чинність та є актуальною лише до 31 грудня 2017 року (а.с.12).
Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-банку від 29.06.2017 року не містять відомостей, про суму кредитного ліміту отриманого ОСОБА_1 (а.с. 9).
Також у вказаній заяві позичальника від 29 червня 2017 року процентна ставка та строк дії кредитного договору не зазначені. Відсутні відомості про отримані картки відповідачем.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач ОСОБА_1 має перед банком заборгованість за кредитним договором б/н від 29.06.2017 року, яка утворилася станом на 18.10.2024 року у розмірі 27990,37 грн, яка складається із: заборгованості за поточним тілом кредиту - 0 грн., залишку простроченої заборгованості за тілом кредиту - 16433,94 грн; заборгованості за поточними відсотками - 0 грн.; залишку заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість у розмірі 11556,43 грн. (а.с.6-10).
Таким чином, встановлено заборгованість за поточним тілом кредиту та за поточними відсотками у відповідача ОСОБА_1 відсутня.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ “Акцент-банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Слід зазначити, вимог щодо повернення заборгованості за поточним тілом кредиту та за поточними відсотками за користування кредитом банком не заявлено, оскільки така заборгованість взагалі відсутня.
У наданому банком розрахунку заборгованості зазначено, що за поточним тілом кредиту станом на 18.10.2024 року заборгованість - відсутня, за поточними відсотками заборгованість - відсутня.
З норм частини першої ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, фактично є відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
Таким чином, судом правильно враховано, що заборгованість за простроченим тілом виникає у разі невчасної плати за користування кредитом, яка повинна бути передбачена кредитним договором, та не є сама по собі складовою тіла кредиту, а являє собою фактично штрафну санкцію, що застосовується у разі неповернення банку кредиту у термін, передбачений договором.
Отже, така сума є складовою його повної вартості, однак не є сумою, яку фактично отримав у борг позичальник, відтак не підлягає стягненню, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 1 вересня 2020 року у справі № 293/599/19-ц.
Долучена до позовної заяви копія “Паспорту споживчого кредиту за програмою “Кредитна карта» правильно не прийнята судом, оскільки не може вважатись складовою кредитного договору, так як містить застереження, що умови договору про споживчій кредит можуть відрізнятись від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту і ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 31 грудня 2017 року.
Більше того, у вказаній вище копії паспорту споживчого кредиту за програмою “Кредитна карта» вказано, зокрема, три типи кредитного продукту: картка “Універсальна», картка “Універсальна GOLD». Доказів того, яку саме картку було видано відповідачу, позивачем суду не надано. Зазначене позбавляє суд можливості перевірити розрахунок заборгованості, та дійти обґрунтованого висновку про наявність обов'язку відповідача щодо сплати відсотків у визначеному позивачем розмірі та про стягнення заборгованості за такими.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року “Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України “Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ “Акцент-Банк» дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Положеннями ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У розумінні положень ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно положень ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ “Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за недоведеністю.
Доводи апеляційної скарги щодо доведеності позовних вимог банку в повному обсязі не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, зводяться до незгоди з рішенням суду та не тягнуть його скасування.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року відсутні.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства “Акцент-Банк» - Омельченка Євгена Володимировича- залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року у цивільній справі №204/10895/24 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 листопада 2025 року.
Судді: