Іменем України
20 листопада 2025 року
м. Київ
справа №990/347/25
адміністративне провадження № П/990/347/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Єзерова А.А.,
суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Стародуба О.П., Чиркіна С.М.,
секретар судового засідання Ігнатенко О.В.
за участі сторін:
позивач ОСОБА_1
представник відповідача Нарольська Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення від 24.06.2025 №1336/0/15-25, зобов'язання вчинити дії,
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, ДОВОДИ СТОРІН
1. 22.07.2025 до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач), в якій просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 24.06.2025 №1336/0/15-25 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва»;
зобов'язати Вищу раду правосуддя повторно розглянути рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва;
зобов'язати Вищу раду правосуддя вирішити питання про розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва, з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні;
визначити Вищій раді правосуддя розумний строк виконання рішення суду, а саме протягом одного місяця з дня надходження до Вищої ради правосуддя рішення суду, яке набрало законної сили.
Також позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 1211,20 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, на думку позивача, є протиправним, оскільки порушує його права, свободи і інтереси, зачіпає його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, в аспекті доступу до обраної професії, перешкоджає можливості встановлювати та розвивати стосунки професійного характеру, а також впливає на його соціальну та професійну репутацію.
3. Позивач у позові зазначає, що відповідач, ухвалюючи рішення, не дотримався вимог абзацу 2 частини четвертої статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VІІІ (далі - Закон №1798-VІІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та частин другої, четвертої і п'ятої статті 79-6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402- VІІІ (далі - Закон №1402-VІІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з тих підстав, що оспорюване рішення не містить обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням. Вважає, що рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесені Президентові України подання про призначення судді на посаду і не містить мотивів, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідного висновку.
4. Позивач посилається на недотримання відповідачем вимог статті 79 Закону №1402-VІІІ з підстав невмотивованості і необґрунтованості оспорюваного рішення, ухвалення його без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, вважає рішення дискримінаційним.
5. Позивач у позові зазначає, що відповідач на порушення вимог абзацу 2 частини четвертої статті 37 Закону №1798-VІІІ ухвалив рішення на підставі відомостей, які були предметом розгляду у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, яка за результатами проведення співбесіди дійшла висновку про відповідність позивача вимогам до кандидата, передбаченим Конституцією України та Законом. Будь-яких додаткових відомостей, які не були розглянуті Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Вища рада правосуддя в передбаченому законом порядку не отримувала.
6. Позивач вважає, що відповідач під час проведення співбесіди порушив процедуру проведення співбесіди, визначену законом, оскільки не врахував і не розглянув під час ухвалення оспорюваного рішення письмові пояснення позивача від 03.07.2024, від 04.07.2024, від 11.07.2024 та додаткові письмові пояснення від 17.04.2025, які були надані з приводу питань, заданих відповідачем на попередньому засіданні Вищої ради правосуддя 18.06.2024. Зазначає про неврахування пояснень стосовно його професійної діяльності, відсутності у позивача та його дружини доходів у 2016-2017 роках, стосовно 7 поїздок за кордон на відпочинок і до москви протягом 2018-2021 років, джерел походження доходів родини позивача та його сім'ї, за рахунок яких були здійснені виїзди за межі країни. Зауважує, що відповідачем не враховані надані позивачем пояснення на підтвердження відповідності рівня життя позивача і його родини рівню одержаних ними і задекларованих позивачем доходів у 2018-2021 роках.
7. Позивач вважає, що відповідач дійшов безпідставних висновків про невідповідність позивача критерію професійної компетентності, оскільки це питання вирішувалось Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, яка установила відповідність позивача цьому критерію. Позивач доводить, що він відповідає критерію професійної компетентності з тих підстав, що він постійно підвищує свій рівень професійної компетентності, розширює свої знання, удосконалює практичний досвід та особисті якості, підтримує професійний фаховий рівень, що підтверджується тим, що він з липня 2006 року по жовтень 2015 року працював в органах прокуратури Одеської області, у серпні 2016 року відкрив ТОВ «Юридична фірма «Октопас», протягом вересня-жовтня 2017 року готувався до іспитів в межах конкурсу на посаду судді, оголошеного Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з червня 2018 року по грудень 2018 року стажувався на посаду адвоката, у січні 2019 року отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, з серпня 2018 року по травень 2019 року проходив навчання у Національній школі суддів України, у серпні 2019 року склав вступні іспити до аспірантури Національної академії внутрішніх справ. Вважає, він довів свою професійну компетенцію, оскільки під час проходження конкурсу на посаду судді та протягом 2019-2025 років склав багато іспитів, успішно пройшов багато процедурних етапів, взяв участь у багатьох заходах з підвищення кваліфікації та професійного рівня.
8. Позивач доводить, що він відповідає критерію майнової доброчесності. А той факт, що він та його дружина у 2016-2017 років не мали доходу не можуть свідчити про зворотнє.
Позивач зазначає, що відповідач, ухвалюючи рішення, безпідставно не взяв до уваги, що протягом цих двох років він та його родина утримувались за рахунок заощаджень, які не декларувались з підстав того, що сума заощаджень не підлягала декларуванню та за рахунок допомоги батьків, сума якої не перевищувала п'яти прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.
Також позивач зауважує, що безоплатне користування квартирою у місті Києві не може свідчити про його невідповідність критерію доброчесності, оскільки право користування було йому надано друзями і знайомими родини.
Позивач вважає, що відповідач безпідставно не взяв до уваги, що його поїздки за кордон на відпочинок і лікування протягом 2018-2021 років за рахунок допомоги батьків і друзів та недекларування цих коштів у деклараціях про доходи, не є свідченням його невідповідності критерію майнової доброчесності.
Позивач наполягає на тому, що відвідування Автономної Республіки Крим у 2018 році та м. москви у 2019 році у сімейних справах не є свідченням його недоброчесності.
Позивач зазначає, що всі доходи і витрати ним правомірно було відображено у декларації про доходи і цих доходів вистачило на поїздки за кордон протягом 2018-2021 років.
9. Позивач доводить, що висновки Вищої ради правосуддя, викладені в оспорюваному рішенні, є абстрактними, безпідставними, необґрунтованими, суб'єктивними і такими, що зроблені фактично на підставі припущень (сумнівів), за відсутності належних доказів, які доводять недоброчесність, і не відповідають вимогам щодо «якості закону».
10. 01.08.2025 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, просить відмовити у позові.
11. На обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя, підписано всіма членами Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні, та містить мотиви, з яких відповідач дійшов цих висновків. Ухвалюючи оскаржуване рішення, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням наданих йому повноважень.
12. Відповідач зазначає, що, приймаючи оспорюване рішення і оцінюючи професійну компетенцію позивача, врахував, що позивач є кандидатом на зайняття посади судді і з 2015 року, фактично не працює, що становить майже 10 років відсутності практичного професійного досвіду у сфері права, без врахування факту надання ним адвокатським послуг шести клієнтам у шести судових справах на безоплатній основі протягом 4 років.
13. Відповідач доводить невідповідність позивача критерію майнової доброчесності з тих підстав, що відповідно до здійсненого ним аналізу протягом 2016-2017 років позивач витратив 144000 грн за відсутності доходу і наявності заощаджень на суму 130000 грн. У відповідача також виникли сумніви щодо безоплатного користування позивачем квартирою у місті Києві загальною площею 73,9 кв.м.
14. Відповідач зазначає про наявність у нього обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критерію доброчесності з тих підстав, що позивач протягом 2016-2018 років не мав доходу і, на думку відповідача, позивач не може забезпечити нормальне існування своєї родини, яка складається з 4-х осіб, на 5000 доларів США, включаючи три поїздки позивача до Туреччини, Грузії і Чеської Республіки.
15. Вища рада правосуддя покликається на невідповідність позивача критерію доброчесності з підстав його неодноразового перебування протягом 2018-2019 років на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та в столиці держави агресора, що негативно сприймається суспільством і впливає на авторитет судової влади в Україні.
16. Відповідач також зазначає про обґрунтований сумнів щодо відповідності позивача критерію доброчесності під час отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та зайняття адвокатською діяльністю, оскільки з моменту отримання позивачем свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність (17.09.2019) кандидат надав адвокатські послуги 6 клієнтам на безоплатній основі та постійно проживаючи у місті Києві, робоче місце адвоката у Єдиному реєстрі адвокатів України було зазначено вул. Беляєва, 9, м. Мукачево, Закарпатська область. На запит відповідача щодо надання документів, на підставі яких позивачем отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ні позивачем, ні Радою адвокатів Закарпатської області, ні Радою адвокатів України, не надано.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
17. Суд заслухав пояснення позивача, представника відповідача, дослідив матеріали справи та встановив таке.
18. ОСОБА_1 , 1983 року народження, громадянин України, відповідно до державного сертифіката володіє державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня, проживає в Україні понад десять років та має стаж професійної діяльності у сфері права після здобуття вищої юридичної освіти понад п'ять років.
У 2006 році закінчив Донецький національний університет, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію спеціаліст.
19. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.04.2017 №28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевих судів.
20. 11.05.2017 позивач звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про допуск його до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду як особа, яка не має стажу роботи на посаді помічника судді більше трьох років.
21. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 29.09.2017 №433/дс-17 допустила позивача до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду та складенні відбіркового іспиту.
22. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 07.06.2018 №249/дс-18 визнала позивача таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає встановленим законом вимогам до кандидата на посаду судді.
Згідно із затвердженими Вищою кваліфікаційною комісією суддів України результатами, ОСОБА_1 склав кваліфікаційні іспити в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду зі спеціалізації місцевого загального, адміністративного та господарського судів, набрав відповідно 102,5 бала, 87 балів та 73,5 бала.
23. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 01.08.2023 №45/зп-23 продовжила термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді, зокрема, місцевого загального суду до 13.11.2025.
24. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 14.09.2023 №95/зп-23 оголосила конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Встановила загальний порядок та строки подання кандидатами заяв та документів для участі в цьому конкурсі, затвердила умови проведення конкурсу на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Визначила, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегій.
25. 02.10.2023 позивач звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про допуск до участі в зазначеному конкурсі як особа, яка відповідає вимогам статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади. Просив рекомендувати його за результатами конкурсу для призначення на посаду судді місцевого адміністративного, загального, господарського судів.
26. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 01.12.2023 №17/дс-23 допустила позивача до участі в конкурсі, оголошеному рішенням від 14.09.2023 №95/зп-23.
27. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 19.12.2023 №177/зп-23 затвердила та оприлюднила на офіційному вебсайті рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням від 14.09.2023 №95/зп-23. Зокрема, визначила рейтинг кандидатів на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва, у якому позивач посів переможну позицію.
28. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 11.01.2024 №3/зп-24 утворила тимчасові колегії для проведення співбесід та надання рекомендацій у зазначеному конкурсі.
29. 01.02.2024 Вища кваліфікаційна комісія суддів України провела співбесіду з позивачем. Під час співбесіди з ОСОБА_1 та дослідження його досьє Вища кваліфікаційна комісія суддів України встановила належність позивача до громадянства України, перевірила дотримання вікового та професійного цензу, а також надала оцінку документу про підтвердження рівня володіння державною мовою відповідно до визначеного стандарту.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України не отримала інформації про кандидата, яка породжувала б обґрунтовані сумніви у незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів сім'ї задекларованим доходам.
За результатами співбесіди з ОСОБА_1 . Вища кваліфікаційна комісія суддів України дійшла висновку про його відповідність вимогам до кандидата, передбачених Конституцією України та Законом, що є підставою для ухвалення рішення про рекомендування його для призначення на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва.
30. Вища кваліфікаційна комісія суддів України рішенням від 01.02.2024 №77/дс-24 рекомендувала ОСОБА_1 для призначення на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва та скерувала це рішення Вищої ради правосуддя для вирішення питання щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України разом із особовою справою (досьє) кандидата на посаду судді.
31. Вища рада правосуддя 23.02.2024 отримала зазначене рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України разом із особовою справою (досьє) кандидата на посаду судді.
32. 18.06.2024 Вища рада правосуддя на засіданні розглянула ці рекомендації за участю позивача, заслухала доповідача-члена Вищої ради правосуддя, усні пояснення позивача та оголосила перерву для розгляду матеріалів. Крім того, відповідач здійснив низку запитів до різних державних органів та організацій щодо отримання інформації, яку дослідив та на підставі якої формував відповідні висновки.
33. Вища рада правосуддя за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва, за участю позивача, ухвалила рішення від 24.06.2025 №1336/0/15-25, яким вирішила відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва.
34. Оспорюване рішення вмотивовано тим, що позивач не відповідає критеріям професійної компетентності та професійної етики, доброчесності, зокрема майнової доброчесності, доброчесності щодо отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
35. Щодо невідповідності позивача критерію професійної компетентності та професійної етики, відповідач виходив з того, що позивач є кандидатом на зайняття посади судді Дніпровського районного суду міста Києва, який за статистичними даними Ради суддів України та Державної судової адміністрації України є одним із суддів з найбільшим судовим навантаженням в порівнянні з іншими судами в інших регіонах України, однак, кандидат з 2015 року фактично не працює, що становить майже 10 років відсутності практичного професійного досвіду у сфері права, без врахування факту надання ним адвокатських послуг шести клієнтам у шести судових правах на безоплатній основі протягом 4 років.
36. Судом встановлено, що позивач у період з жовтня 2002 року по травень 2006 року працював юристом на Малому приватному підприємстві «Ігнат». З липня 2006 року по серпень 2015 року працював на різних посадах в органах прокуратури (помічник прокурора Будьонівського району міста Донецька; прокурор відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні дізнання та судового слідства управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури Донецької області; заступник начальника цього відділу; заступник прокурора Гірницького району міста Макіївки; заступник та перший заступник прокурора Київського району міста Донецька; старший прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Кіровоградської області, перший заступник прокурора міста Кіровограда.
37. 29.08.2016 кандидат зареєстрував ТОВ «Юридична фірма «Октопас». З 30.08.2016 по 11.08.2019 позивач займав посаду директора цього підприємства.
38. З 29.06.2018 по 29.12.2018 позивач пройшов стажування у адвоката Буташа М.М. і 17.01.2019 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
39. З серпня 2018 року по травень 2019 року позивач проходив спеціальну підготовку в Національній школі суддів України.
40. У серпні 2019 року позивач склав вступні іспити, за результатами яких був зарахований до аспірантури Національної академії внутрішніх справ. У вересні 2021 року здобув науковий ступінь доктора філософії за спеціальністю «Право».
41. З кінця 2015 року позивач фактично не працював, окрім надання адвокатських послуг на безоплатній основі шести клієнтам у період з 2019 по 2023 роки. Весь свій час позивач витрачав на навчання і проведення наукового дослідження в межах здобуття наукового ступеню доктора філософії.
42. Стосовно невідповідності позивача критерію майнової доброчесності відповідач, аналізуючи офіційно задекларованого позивачем його майнового становища та майнового становища його родини протягом 2016-2018 років, виходив з наявності сумнівів щодо реальної можливості позивача забезпечити нормальне існування своєї сім'ї протягом 2016-2017 років на 5000 доларів США, включаючи неодноразові поїздки в Автономну Республіку Крим та за кордон в періоди відсутності офіційних доходів. Відповідач у рішенні дійшов висновку про наявність обґрунтованих сумнівів у можливості кандидата здійснювати відповідні витрати для сплати комунальних послуг, оренди житла та забезпечення нормального рівня життя для всієї родини.
Відповідач також дійшов висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо достовірності походження грошових коштів у дружини кандидата за надання дизайнерських послуг.
43. За даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік позивач не мав доходів, доход його дружини складав 19691 грн, виплаченої державою допомоги на проживання переміщеній особі. Жодних грошових активів у згаданій декларації кандидатом не зазначено.
В межах проведення відповідачем співбесіди було запропоновано кандидату надати пояснення щодо відсутності у нього та його дружини доходів та грошових активів у 2016-2017 роках. У наданих поясненнях кандидат вказав, що доходів у 2016 році не мав, оскільки звільнився з органів прокуратури у 2015 році, а його дружина працювала самозайнятою особою до 2014 року, тому доходів, окрім допомоги держави в розмірі 19691 грн, теж не мала. Щодо грошових активів кандидат зазначив, що після звільнення у 2015 році мав заощадження у вигляді 5000 доларів США (за курсом Національного банку України 130000 грн), що належали йому та його дружині приблизно в рівних долях та не перевищували необхідну для декларування суму. Також у своїх поясненнях кандидат вказав, що протягом 2016-2017 років отримував допомогу від своїх батьків, матері та сестри дружини, а також інших близьких знайомих і сума цієї допомоги не перевищувала встановленого законом розміру, необхідного для декларування.
44. У 2016 році позивач задекларував квартиру загальною площею 73,9 кв. м. у місті Києві, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та якою позивач користується на безоплатній основі. У поясненнях кандидат вказав, що це житло йому допомогли знайти друзі і знайомі. Протягом 2016 року позивач і його сім'я сплачували лише вартість комунальних послуг, а в подальшому, коли фінансовий стан родини покращився, сплачували орендну плату.
45. За даними Державної прикордонної служби України з 2018 року по 2021 рік позивач 7 разів із дружиною їздив у закордонні поїздки: місто Бодрум (Туреччина), місто Батумі (Грузія), місто Пардубіце (Чеська Республіка), місто Анталія (Туреччина), місто Стамбул (Туреччина), місто москва (рф) та тимчасово окупована територія Автономної Республіки Крим.
Вищою радою правосуддя з архівних відомостей різних туристичних компаній, які містяться у відкритому доступі в мережі Інтернет, та із запитів в туристичних компаніях установлено, що кожна така поїздка у відповідний період в середньому коштувала мінімум від 400 доларів США за одну людину.
46. Протягом 2017-2018 років позивач та його дружина доходів не отримували. З серпня 2018 року по травень 2019 року позивач отримував лише стипендію на загальну суму 72595 грн. Державна податкова служба України листом від 05.08.2024 №9852/5/99-00-24-05-05 повідомила, що дружина позивача почала отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності з 2019 року.
47. Під час засідання Вищої ради правосуддя 18.06.2024 на запитання щодо коштів на закордонні поїздки кандидат пояснив, що у липні 2018 року його батьки подарували йому 50000 доларів США, за рахунок яких були здійснені подорожі у 2018 році. Подорожі в наступні роки здійснювались за рахунок вказаних подарованих коштів та коштів, отриманих дружиною кандидата від здійснення нею підприємницької діяльності.
В деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020, 2022 та 2023 роки в розділі 12 «Грошові активи» сума заощаджень складала 50000 доларів США.
48. В матеріалах особової справи (досьє) кандидата містяться відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, з яких вбачається, що дружина кандидата, ОСОБА_3 у 2019 році отримала дохід у розмірі 987500 грн, у 2020 році у сумі 991000 грн, у 2021 році у сумі 1300000 грн, у 2022 році у розмірі 2150900 грн. Найбільший дохід отриманий дружиною позивача у 2022 році. Аналогічні відомості зазначені у листі Державної податкової служби України від 17.07.2024 №9115/5/99-00-24-05-05, в якому також зазначено, що дохід ОСОБА_3 за 2023 рік склав 1837600 грн.
49. У поясненнях та на засіданні Вищої ради правосуддя 18.06.2024 позивач зазначив, що його дружина у 2019 році відновила діяльність як фізична особа-підприємець за такими кодами видів економічної діяльності: 73.20 - дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки; 74.10 - спеціалізована діяльність з дизайну; 81.30 - надання ландшафтних послуг. У 2023 році зареєструвала ще один вид діяльності - 86.90 - інша діяльність у сфері охорони здоров'я, а саме, консультативні послуги з психології.
50. На підтвердження здійснення підприємницької діяльності дружина позивача надала до Вищої ради правосуддя договори, предметом яких є надання послуг з розробки дизайну інтер'єру.
Відповідачем були проаналізовані відомості, зазначені у договорах, і за результатами цього аналізу було встановлено, що вартість дизайнерських послуг дружини позивача складала переважно від 80 до 100 доларів США за квадратний метр площі об'єкту нерухомості. З аналізу ринку послуг з дизайну інтер'єрів у місті Києві у мережі Інтернет встановлено, що вартість послуг дружини позивача вдвічі більша (одна з найвищих цін на відповідні послуги становить 50 доларів США) від компаній-представників преміум-сегменту ринку з багаторічним досвідом та великою клієнтською базою. При цьому дружина кандидата не використовувала жодних рекламних інструментів для популяризації своїх послуг як дизайнера та пошуку клієнтів, що має бути, на думку відповідача, логічною дією для розвитку бізнесу. Відповідач у рішенні зазначив, що надання дружиною позивача послуг у м. Києві та вказані вище обставини у поєднанні з інформацією щодо окупації частини Київської області та передмістя Києва у 2022 році, ведення на цій території активних бойових дій та виїзд переважної більшості мешканців за її межі викликає обґрунтований сумнів щодо можливості отримання дружиною кандидата грошових коштів у розмірі 2150900 грн саме у 2022 році. Також в оспорюваному рішенні відповідач зазначив, що сумнівним є те, що у 2022 році в розпал активних бойових дій на території країни діяльність у сфері дизайну та ландшафтні послуги користувалися попитом.
Позивачем у відповідь на запит відповідача надано виписку-роздруківку особового рахунку ОСОБА_3 у банку «Monobank» за період з 01.10.2023 по 31.12.2023, з якої вбачається що за цей період дружина позивача отримала грошові кошти у сумі 372400 грн, однак з цієї виписки неможливо встановити джерело походження цих коштів. За 2022 рік та за січень-вересень 2023 року інформацію щодо надходження коштів на особовий рахунок дружини позивача позивач не надав.
В матеріалах досьє кандидата міститься інформація про перетин кордону членами його сім'ї, згідно з якою його дружина 19.04.2022 здійснила в'їзд на територію України у контрольному пункті пропуску Чоп (Страж). З початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України та до 19.04.2022 ОСОБА_3 знаходилась за кордоном і фактично за 8 місяців 2022 року отримала дохід у розмірі 2150900 грн за п'ятьма договорами про надання послуг в сфері дизайну інтер'єру, найбільший з яких укладений на суму 847000 грн в період повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України. На підставі цієї інформації відповідач дійшов висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо достовірності походження грошових коштів у дружини кандидата за надання дизайнерських послуг.
51. Спірним рішенням встановлено невідповідність кандидата критерію доброчесності у зв'язку з поїздками до тимчасово окупованої території України (Автономна Республіка Крим) і території держави-агресора (місто москва).
52. Відповідно до інформації, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_1 29.01.2018 здійснив пішохідний перехід до тимчасово окупованої території України, Автономної Республіки Крим через контрольний пункт в'їзду-виїзду Каланчак.
03.02.2018 позивач на автомобілі з державними номерними знаками НОМЕР_1 повернувся на підконтрольну територію України через контрольний пункт в'їзду-виїзду Чонгар (Салькове).
12.12.2019 залізничним поїздом сполученням Київ-москва позивач виїздив на територію держави-агресора та 16.12.2019 повернувся до України поїздом москва-Київ.
53. У письмових поясненнях від 29.05.2024, під час засідання Вищої ради правосуддя 18.06.2024 та у судовому засіданні позивач пояснив, що виїзд до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим пов'язаний зі збором ним матеріалів для проведення наукового дослідження, метою і завданням якого планувалося охопити питання історії виходу з Криму урумів Приазов'я в поєднанні з реаліями сьогодення. Позивач пояснив, що основною метою поїздки був збір фактичних матеріалів та історичних відомостей шляхом спілкування з нащадками осіб, які проживали в одній місцевості разом з його предками, а також безпосереднє відвідування таких місць. Це дослідження було розпочато кандидатом не в межах захисту відповідного наукового ступеня, а з власної ініціативи. За наслідками цього дослідження позивач не здійснив відповідної публікації з висновками.
54. Відповідно до пояснень позивача поїздка до москви у грудні 2019 року була пов'язана із необхідністю відвідування бабусі дружини, мешканки міста Донецька, яка на той час проходила медичне обстеження у москві. Підтверджуючих документів позивач не надав.
55. 05.07.2024 член Вищої ради правосуддя надіслав позивачу запит стосовно надання пояснень щодо нагальної потреби відвідування ним тимчасово окупованої території України (Автономної Республіки Крим) і території держави-агресора (місто москва) у 2018-2019 роках. Однак кандидат не надав відповідь на цей запит відповідача.
56. В оспорюваному рішенні відповідач також дійшов висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності під час отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
57. Відповідно до витягу з реєстру адвокатів ОСОБА_1 17.01.2019 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Закарпатської області від 11.01.2019 №09. Згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України основним і єдиним місцем здійснення адвокатської діяльності позивача є вул. Беляєва, 9 кв. 10, м. Мукачево, Закарпатська область. За даними декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020, 2022 та 2023 роки фактичним місцем проживання позивача є місто Київ.
З моменту отримання позивачем свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю позивач надав адвокатські послуги безоплатно 6 клієнтам у м. Києві.
58. У відповідь на запит відповідача щодо надання документів, передбачених Положенням про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, затвердженою Рішенням Ради адвокатів України змінами та доповненнями від 19.05.2023 №36, кандидат зазначив, що копії відповідних документів у нього не зберіглися. При цьому позивач вказав, що щоденник про виконання індивідуального плану стажування та звіт про результати стажування були підготовлені ним в одному примірнику. Оригінали цих документів кандидат подав до Ради адвокатів Закарпатської області разом із заявою про оцінку результатів стажування, яка складена керівником стажування.
59. 19.06.2024 членом Вищої ради правосуддя зроблено запит до Ради адвокатів Закарпатської області щодо надання копій документів на підставі яких позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та копій документів щодо проходження ним стажування. Рада адвокатів Закарпатської області листом від 25.06.2024 надала інформацію лише щодо прізвища, імені та по-батькові керівника стажування позивача.
Відповідач 27.06.2024 за вих. №20945/0/9-24 направив позивачу запит про надання ним копій документів щодо отримання свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, зокрема щодо складення кваліфікаційного іспиту та проходження стажування (направлення для проходження стажування, звіт про результати стажування з додатками, звіт про оцінку стажування, щоденник про виконання індивідуального плану стажування).
25.06.2024 позивач звернувся із заявою до Ради адвокатів Закарпатської області, в якій просив надати для ознайомлення його заяву про внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України від 17.01.2019.
Позивач та Рада адвокатів Закарпатської області не надали запитуваних документів.
ІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
60. Правовою підставою прийняття оспорюваного рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді відповідачем визначено пункт 1 частини другої статті 79-6 Закону №1402-VIII та зазначено про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критеріям доброчесності та професійної етики, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
61. Частиною другою статті 79-6 Закону №1402-VІІІ встановлено, що Вища рада правосуддя відмовляє у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав: 1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням; 2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, Вища рада правосуддя визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.
62. Зміст зазначених норм свідчить про те, що Вища рада правосуддя наділена повноваженнями відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, оцінюючи відповідність кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
63. За приписами частини п'ятої цієї норми рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, про відмову у переведенні судді до іншого суду за результатами конкурсу може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано членом Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, підстави відмови у переведенні судді до іншого суду за результатами конкурсу або не містить мотивів, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідного висновку.
64. Отже, Закон №1402-VІІІ визначив вичерпний перелік підстав, за наявності яких рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржено та скасовано. Водночас, розглядаючи адміністративну справу, Суд виходить з того, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
65. Зважаючи на наведене, беручи до уваги конституційні положення статті 55 Основного Закону України, а також те, що вирішення спорів, які виникають за участі Вищої ради правосуддя, віднесено до юрисдикції адміністративного суду, під час розгляду цієї справи Суд не обмежувався з'ясуванням лише визначених Законом №1402-VІІІ підстав для оскарження і скасування рішення Вищої ради правосуддя, а вирішував справу з урахуванням засад адміністративного судочинства.
66. Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб'єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.
67. Таким чином, у відповідності з вимогами Закону №1402-VІІІ Суд з'ясував, що в оскарженому рішенні наведено підстави його прийняття та мотиви, на основі яких відповідач дійшов висновку про наявність сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності та професійної етики, а також наявності обставин, що можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з його призначенням на цю посаду. Обставин, які б свідчили про неповноважний склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив спірне рішення, чи відсутності підпису будь-кого із членів Вищої ради правосуддя, який брав участь у його ухваленні, не встановлено.
68. В контексті ж здійсненої відповідачем оцінки наведених у оспорюваному рішенні обставин, колегія суддів зазначає таке.
69. Суд з'ясував, що оспорюване рішення ухвалено з підстави, встановленої пунктом 1 частини другої статті 79-6 Закону №1402-VІІІ (наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності та професійної етики, а також про те, що призначення його на цю посаду може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням).
70. У контексті цієї статті «сумнівом» є невпевненість, відсутність внутрішнього переконання у членів Вищої ради правосуддя щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики. Сумнів ґрунтується на внутрішній оцінці сукупності усіх обставин, що мають відношення до кандидата на посаду судді. Сумнів може вважатися «обґрунтованим», якщо він ґрунтується на дійсних обставинах, з якими він пов'язаний, і ці обставини підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
71. Сумнів має значення і може бути законною підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, якщо він пов'язаний з доброчесністю та професійною етикою.
72. Окрім того, підставою для відмови у внесенні подання можуть бути «інші обставини, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням».
73. Суд звертає увагу, що за законом Вища рада правосуддя має доволі широкі межі оцінки як в частині визначення конкретних обставин, які можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади, так і щодо доброчесності та етичності кандидата. Такі широкі межі розсуду загалом відповідають завданню Ради - формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів.
74. Обставини, які слугували фактичними підставами для обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності та професійної етики, викладено в рішенні, оцінивши які в їх сукупності, відповідач і дійшов такого висновку.
75. Позивач вважає, що оскаржуване рішення, яким Вища рада правосуддя відмовила у внесенні Президенту України подання про призначення його на посаду судді, є протиправним і не узгоджується з оцінкою обставин, покладених в його основу. Переважна більшість аргументів позивача по суті стосуються вмотивованості рішення та тлумачення відповідачем понять «доброчесність» та «професійна етика».
76. У контексті наведеного слід зазначити, що визначені законом етапи добору, конкурсу та призначення на посаду судді покликані встановити відповідність кандидата передбаченим Конституцією України та Законом №1402-VІІІ вимогам, зокрема критеріям доброчесності та професійної етики, Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада правосуддя має перевірити наявність інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням кандидата на посаду судді. Ці заходи об'єднані метою забезпечити авторитет та довіру до судової влади, які формуються залежно від персонального складу осіб, що призначаються на посади суддів.
77. Частиною дев'ятою статті 69 Закону №1402-VІІІ встановлено, що кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім'ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
78. Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 10.11.2022 у справі №9901/355/21, від 30.05.2024 у справі №990/3/24, зазначала, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади в цілому.
79. Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм суддівської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, а також допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя.
80. Повноваження Вищої ради правосуддя стосовно оцінки встановлених щодо кандидата на посаду судді обставин є дискреційними. Рішення приймається за внутрішнім переконанням членів Ради.
81. При цьому Рада, враховуючи її правовий статус, повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 №2006/23, а також у Кодексі суддівської етики.
82. Члени Вищої ради правосуддя, оцінюючи встановлені стосовно кандидата на посаду судді обставини, визначаються щодо їхньої відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність переважною мірою є морально-етичною категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність кандидата на посаду судді, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду.
83. Верховний Суд, розглядаючи цю адміністративну справу, наголошує на тому, що Вища рада правосуддя у своєму рішенні констатувала наявність обґрунтованого сумніву у відповідності позивача критерію доброчесності та професійної етики на підставі недотримання кандидатом обов'язку щодо надання правдивих і точних, повних і достовірних відомостей щодо доходу, витрат, орендованого майна, поїздок за кордон, на окуповану територію та до держави агресора.
84. Надаючи правову оцінку наведеним в оскаржуваному рішенні мотивам, з яких відповідач дійшов висновків про наявність правових підстав для відмови у внесенні подання Президентові України про призначення позивача на посаду судді місцевого суду, колегія суддів виходить із такого.
85. В Європейській хартії про статус суддів від 10.07.1998 зазначено, що закон установлює обставини, за яких попередня діяльність кандидата або діяльність його близьких родичів з причини законних об'єктивних сумнівів, породжуваних такою діяльністю, щодо неупередженості та незалежності цього кандидата може бути перешкодою для призначення його на посаду судді (пункт 3.2).
86. У вимірі цієї справи позивач як кандидат, який виявив намір претендувати на посаду судді, мав усвідомлювати, що усі обставини його життя можуть бути предметом уваги та обговорення. І лише у разі відповідності його найвищим стандартам поведінки він може бути визнаний таким, що відповідає таким критеріям.
87. Пунктом 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985 закріплено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну кваліфікацію в галузі права.
88. За статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.
Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу і сторонні бачили в ньому еталон порядності і справедливості - високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, але й пропагувати етичну поведінку серед учасників процесу та оточення, вимагати такої поведінки від інших.
Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендувати такого кандидата Вища рада правосуддя зобов'язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді зайняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно його характеризують.
89. Такий критерій, як «негативний вплив на суспільну довіру» прямо передбачений пунктом 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону №1402-VІІІ в якості характеристики обставин, за наявності яких Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.
90. Підставою для ухвалення оспорюваного рішення слугували висновки відповідача про невідповідність позивача:
критерію майнової доброчесності з підстав наявності обґрунтованого сумніву у можливості кандидата здійснювати відповідні витрати для сплати комунальних послуг, оренди житла та забезпечення нормального рівня життя для всієї родини, та наявності обґрунтованого сумніву щодо достовірності походження грошових коштів;
критерію доброчесності у зв'язку з поїдками до тимчасово окупованої території України (Автономна Республіка Крим) і території держави-агресора (місто москва);
критерію доброчесності щодо обставин отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю;
критерію професійної компетенції та професійної етики з підстав того, що позивач з 2015 року фактично не працює, що становить майже 10 років відсутності практичного професійного досвіду у сфері права.
91. Щодо невідповідності позивача критерію майнової доброчесності з підстав наявності обґрунтованого сумніву у можливості кандидата здійснювати відповідні витрати для сплати комунальних послуг, оренди житла і забезпечення нормального рівня життя для всієї родини, та наявності обґрунтованого сумніву щодо достовірності походження грошових коштів, колегія суддів зазначає про таке.
92. Як вбачається з матеріалів справи, до таких висновків Вища рада правосуддя дійшла з тих підстав, що позивач та його дружина протягом 2016-2017 років не отримували дохід, однак з огляду на встановлені розміри прожиткових мінімумів позивач разом із сім'єю, загальна чисельність якої складає 4 особи (2 дорослих та 2 дітей) мали витрачати близько 72000 грн на рік, що за 2016-2017 роки становить 144000.
93. З метою спростування цих обставин позивач під час проведення співбесіди надав відповідачу пояснення, на яких наполягав і під час судового засідання, відповідно до яких підтвердив, що у 2016 році доходів не мав, оскільки звільнився з органів прокуратури у 2015 році, дружина працювала самозайнятою особою до 2014 року, тому теж доходів, окрім допомоги держави в розмірі 19691 грн не мала. Протягом 2016-2017 роки витрачав на себе і свою сім'ю заощадження родини, які складали 5000 доларів США, що становило на той момент близько 130000 грн. Однак подана позивачем декларація особи, уповноваженої на виконання функції держави за 2017 рік таких даних не містять.
94. Також у судовому засіданні позивач підтвердив встановлені в оспорюваному рішенні обставини, що позивач у 2016 році безоплатно користувався квартирою загальною площею 73,9 кв. м. у місті Києві, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , про що позивач зазначив у декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави за 2016 рік, і сплачував лише комунальні послуги. Однак у своїх поясненнях під час співбесіди і в судовому засіданні позивач не навів переконливих причин і підстав безоплатного користування цією квартирою упродовж усього 2016 року, з урахуванням сплати комунальних платежів і заощаджень родини.
95. Колегія суддів не приймає доводи позивача про отримання ним протягом 2016-2017 років допомоги від батьків, матері, сестри дружини, друзів, а також інших близьких знайомих, оскільки ці доводи не підтверджується належними та допустимими доказами.
96. Відтак, відповідач мав законні підстави для обґрунтованого сумніву у можливості кандидата здійснювати відповідні витрати для сплати комунальних послуг, оренди житла та забезпечення нормального рівня життя для всієї родини та щодо достовірності походження грошових коштів, зроблені в оскаржвуваному рішенні висновки не є свавільними, грунтуються на фактичних обставинах.
97. Позивач у судовому засіданні не спростував обгрунтованість сумнівів щодо достовірності походження коштів на закордонні поїздки.
Колегія суддів не приймає покликання позивача на те, що він подорожував за рахунок подарунку батьків у липні 2018 року у розмірі 50000 доларів США, оскільки в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020, 2022 та 2023 роки в розділі 12 «Грошові активи» сума заощаджень складала 50000 доларів США та не спростовані сумніви відповідача щодо можливості отримання дружиною кандидата грошових коштів у розмірі 2150900 грн саме у 2022 році в розпал активних бойових дій на території країни діяльність у сфері дизайну та ландшафтні послуг, оскільки випискою-роздруківкою особового рахунку ОСОБА_3 у банку «Monobank» за період з 01.10.2023 по 31.12.2023, з якої вбачається, що за цей період дружина позивача отримала грошові кошти у сумі 372400 грн, неможливо встановити джерело походження цих коштів. За 2022 рік та за січень-вересень 2023 року інформацію щодо надходження коштів на особовий рахунок дружини позивача позивач не надав.
98. Пояснення позивача, на які покликався позивач у позові, щодо достовірності походження коштів були розглянуті Вищою радою правосуддя під час проведення співбесіди з позивачем та цим обставинам була надана оцінка в оспорюваному рішенні в межах його дискреційних повноважень.
99. Відтак, Суд погоджується з висновками відповідача про наявність обґрунтованого сумніву щодо майнової доброчесності позивача.
100. У своїх поясненнях та у судовому засіданні позивач не підтвердив необхідність та невідкладність особистого перебування на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та в столиці держави агресора у 2018-2019 роках, тобто фактично в період, коли позивач брав участь у доборі на посаду судді.
101. Суд визнає, що перебування кандидата у 2018-2019 роках на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та в місті москва, яке хоча і не заборонено законодавством, однак має розглядатися в призмі доброчесності дій особи, яка претендує на зайняття посади судді. Позивач не надав відповідачу і Суду доказів, що підтверджують мету цих поїздок. Тому висновок відповідача про наявність обгрунтованих сумнівів у недоброчесності позивача у зв'язку з такими поїздками є правомірним.
102. Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача про невідповідність критерію доброчесності з підстав обставин отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю в період одночасного стажування і проходження навчання в Національній школі суддів та з підстав надання адвокатських послуг лише 6 клієнтам на безоплатній основі.
Надання юридичних послуг шести клієнтам не пов'язане з порядком отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. В цій частині оскаржуване рішення відповідача є необгрунтованим та недостатньо мотивованим, однак це не впливає суттєво на загальний висновок.
103. Щодо невідповідності критерію професійної компетенції та професійної етики колегія суддів зазначає про таке.
104. Суд установив, що Вища рада правосуддя в оспорюваному рішенні дійшла висновку про невідповідність позивача критерію професійної компетентності та професійної етики з підстав того, що позивач з 2015 року фактично не працює, що становить майже 10 років відсутності практичного професійного досвіду у сфері права.
105. В цьому рішенні також зазначено, що у поясненнях, наданих позивачем до Вищої ради правосуддя, позивач посилається на те, що з кінця 2015 року фактично не працював, окрім надання адвокатських послуг на безоплатній основі шести клієнтам у період з 2019 по 2023 роки. Кандидат також зазначив, що після закінчення навчання у Національній школі суддів України, яке, на його переконання, дало йому багато корисних знань та вмінь, а також сприяло певній систематизації його знань у сфері права, він почав підготовку до кваліфікаційного іспиту в межах процедури добору кандидатів на посаду судді місцевого суду. В цей же період позивач втупив до аспірантури Національної академії внутрішніх справ і до отримання ним наукового ступеня доктора філософії (вересень 2021 року) зазначає у поясненнях, витрачав майже весь свій вільний час на навчання та проведення наукового дослідження.
106. Вища рада правосуддя в оспорюваному рішенні зауважила, що професійна компетентність кандидата має розглядатися не лише в розрізі успішного складання ним кваліфікаційного іспиту в межах процедури добору, а й у сукупності низки факторів, які мають бути враховані Вищою кваліфікаційною комісією суддів України під час надання відповідної рекомендації. Зокрема, стосовно відповідності кандидата критерію професійної компетентності має бути врахований значний часовий проміжок між датою складання кваліфікаційного іспиту і датою проведення співбесіди у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, а також наявність чи відсутність між цими подіями факту підтримання професійного фахового рівня. Вища рада правосуддя дійшла висновку, що при оцінці професійної компетенції, на увагу заслуговує факт того, що ОСОБА_1 є кандидатом на зайняття посади судді Дніпровського районного суду міста Києва, який за статистичними даними Ради суддів України та Державної судової адміністрації України є одним із суддів з найбільшим судовим навантаженням в порівнянні з іншими судами в інших регіонах України, а також те, що кандидат з 2015 року фактично не працює, що становить майже 10 років відсутності практичного професійного досвіду у сфері права, без врахування факту надання ним адвокатських послуг шести клієнтам у шести судових справах на безоплатній основі протягом 4 років.
107. Наведеним спростовуються доводи позивача щодо неврахування і ненадання оцінки поясненням стосовно його професійної діяльності, наданим Вищій раді правосуддя в межах проведення співбесіди. Відповідач в межах наданих йому дискреційних повноважень розглянув та надав оцінку цим обставинам, інших обставин суд не встановив. Суд не може переоцінювати професійну компетентність позивача, оцінену відповідачем в межах своїх дискреційних повноважень.
Крім того, позивач не надавав ні відподачеві, ні Суду доказів своєї практичної діяльності, зокрема у ТОВ "Юридична фірма "Октопас", на реєстрацію якої у 2016 році посилається.
108. Суд відхиляє доводи Вищої ради правосуддя, що в Дніпровському суді міста Києва потрібні більш фахові судді, ніж в інших судах, однак це не впливає суттєво на загальний висновок.
109. Колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що відповідачем під час проведення співбесіди не були враховані його пояснення по наведених вище критеріях, оскільки всім поясненням позивача надано оцінку в оспорюваному рішенні. Однак з доводів позивача вбачається та установлено в судовому засіданні, що позивач не згоден саме з цією оцінкою.
110. Здійснюючи визначені законом повноваження, Вища рада правосуддя проводила оцінку позивача як кандидата на зайняття вакантної посади судді за критерієм доброчесності в контексті оцінки всіх аспектів його життя, у тому числі чесності та сумлінності кандидата. При цьому, досліджуючи відповідні обставини стосовно позивача, Вища рада правосуддя мала на меті оцінку його прагнення сприяти встановленню істини, важливої для підтримання впевненості громадськості (об'єктивного стороннього спостерігача) у чесності та справедливості при формуванні судового корпусу.
Під час ухвалення рішення про відмову у внесенні подання щодо призначення на посаду судді Вища рада правосуддя не повинна доводити обґрунтованість сумнівів у доброчесності. Достатньо, щоб сумнів мав об'єктивну основу і ґрунтувався на фактах (був обґрунтованим). Спростування обґрунтованого сумніву покладається на конкурсанта.
Суд враховує, що ні Вищій раді правосуддя до чи під час засідань, ні у ході розгляду цієї справи, позивачем не наведено обґрунтованих мотивів, які б тією чи іншою мірою пояснювали встановлені відповідачем обставини щодо професійної компетентності позивача, його доходів/витрат і доходів/витрат його родини.
111. Власне окреслені вище встановлені обставини та їх правова природа, виражена в оспорюваному рішенні, в сукупності та в цілому стали тими факторами, що викликали сумніви у відповідності кандидатури позивача на посаду судді та власне вплинули на вирішення питання чи відповідає кандидат критеріям, визначеним Конституцією України та Законом №1402-VІІІ.
112. Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що викладені у оспорюваному рішенні Вищої ради правосуддя висновки щодо обставин у справі не є довільними чи нераціональними і не є помилковими щодо фактів. Враховуючи ці обставини у сукупності, Вища рада правосуддя дійшла правомірного висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності позивача критерію доброчесності та професійної етики, а також наявності обставин, що можуть вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з його призначенням на посаду судді. Такі висновки не видаються свавільними чи необґрунтованими і не виходять за межі виключної дискреції Вищої ради правосуддя оцінювати кандидатів. Позивач під час розгляду справи в суді такі висновки не спростував.
113. Ураховуючи наявність у Вищої ради правосуддя повноважень щодо внесення подання про призначення судді на посаду, можливість ухвалення рішення про відмову у внесенні подання на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційною комісією суддів України, відповідач законом наділений можливістю витребовувати та одержувати на відповідний запит, а також шляхом доступу до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних необхідну інформацію та документи, за результатами опрацювання яких приймати відповідні рішення.
114. В судовому процесі встановлено, що обставини, які стали підґрунтям для прийняття Вищою радою правосуддя спірного рішення, не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, оскільки цю інформацію відповідач отримав у межах дослідження досьє і отримання інформації на свої запити, що відбувалось після ухвалення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення про рекомендацію позивача для призначення на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва.
115. В основу підстав для відмови у внесенні подання Вищою радою правосуддя покладено висновки відповідача щодо наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
116. Суд не приймає посилання позивача на ухвалення відповідачем оскаржуваного рішення в порушення ним вимог абзацу 2 частини четвертої статті 37 Закону №1798-VІІІ та на підставі відомостей, які були предметом розгляду у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, оскільки у ході розгляду справи Судом встановлено, підтверджується наявними доказами і не спростовано позивачем, що відповідні детальні відомості стосовно отриманих позивачем доходів і здійснених ним витрат, причин тривалої відсутності правової роботи у позивача, безоплатну тривалу оренду квартири у місті Києві та перебування позивача на окупованій території і на території країни-агресора, не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в межах процедури кваліфікаційного оцінювання позивача як кандидата на посаду судді.
117. Зі змісту рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.02.2024 №77/дс-24, яким рекомендували призначити ОСОБА_1 на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва, вбачається, що під час ухвалення цього рішення не порушувалися питання, які розглядалися відповідачем під час проведення співбесіди і які слугували підставою для ухвалення оскаржуваного рішення. Відомості, які відображені в оспорюваному рішенні та слугували підставою для ухвалення оспорюваного рішення, були отримані на запити члена Вищої ради правосуддя, які містяться в матеріалах справи, зокрема, до Національного агентства з питань запобігання корупції, Державної прикордонної служби України, Служби зовнішньої розвідки України, Офісу Генерального прокурора, Міністерства оборони України, Державної податкової служби України, інших установ і організацій. Зміст наданих позивачем пояснень і документів відображені в оспорюваному рішенні і цим документам відповідач надав оцінку у своєму рішенні.
118. Таким чином, Судом з'ясовано, що оспорюване рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді ухвалено Вищою радою правосуддя на підставі відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку й не були предметом розгляду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, що за приписами статті 37 Закону №1798-VІІІ дозволяло відповідачу діяти саме у такий спосіб.
Вища рада правосуддя у передбачений законом спосіб встановила обставини щодо наведених вище критеріїв професійної компетенції, професійної етики, доброчесності та майнової доброчесності позивача.
119. Наведені ж у позовній заяві та надані у ході розгляду справи доводи позивача такого висновку не спростовують і не вказують на обґрунтованість його тверджень про порушення Вищою радою правосуддя вимог закону та його прав.
120. Судом також встановлено, що оспорюване рішення відповідача прийнято із дотриманням процедури його прийняття, тобто у відповідності до вимог статті 37 Закону №1798-VІІІ.
121. Пункт 3 частини двадцять першої статті 79 Закону №1402-VIII кореспондується зі статтею 38 Закону №1798-VІІІ та визначає, що однією з трьох виключних підстав скасування рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду визначає відсутність у відповідному рішенні мотивів, з яких Вищої ради правосуддя прийшла до тих чи інших висновків.
Суд, аналізуючи зміст даного нормативного положення в його сукупності із частиною другою статті 19 Конституції України, частиною другою статті 2 КАС України, зауважує, що рішення Вищої ради правосуддя про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду повинно містити мотиви його прийняття і ці мотиви повинні бути такими, що відповідають закону.
122. В ході розгляду справи встановлено, що спірне рішення Вищої ради правосуддя ґрунтується на законі, а встановлені законом обов'язкові підстави для скасування спірного рішення відсутні.
123. З урахуванням встановлених обставин у цій справі, аналізу наведених положень законодавства, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
124. На підставі викладеного, розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд доходить висновку про правомірність рішення Вищої ради правосуддя від 24.06.2025 №1336/0/15-25, та, як наслідок, відсутність підстав для його скасування, як і для зобов'язання відповідача повторно розглянути питання про внесення Президентові України подання про призначення позивача на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва», адже така вимога є похідною від скасування оспорюваного рішення.
125. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
126. За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 244-250, 255, 266, 295, 297 КАС України, Суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення від 24.06.2025 №1336/0/15-25, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.А. Єзеров
Судді Н.В. Коваленко
В.М. Кравчук
О.П. Стародуб
С.М. Чиркін