24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21477/24 пров. № А/857/7259/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кондратюк Ю.С.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Львові 17 січня 2025 року, повне судове рішення складено 17 січня 2025 року, у справі № 380/21477/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
18.10.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), просив:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно), грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного (2020, 2021, 2022, 2023) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розміри виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати п. 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Суд першої інстанції вказав, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням за відповідною посадою позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача має право на перерахунок та виплату із 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021, 2022 та 2023 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно. Також суд першої інстанції вказав, що слід провести одночасно компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог Порядку № 44.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року та у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 була такою, що передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме станом на 1 січня 2018 року. Скаржник вказує, що норма п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме станом на 1 січня календарного року не могла вважатися «передбачуваною» у розумінні практики ЄСПЛ і з об'єктивних причин не могла бути застосована Відповідачем. Скаржник зазначає, що відсутні підстави для перерахунку розміру матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у зв'язку з необхідністю застосування іншого розміру прожиткового мінімуму з огляду на правову природу цієї допомоги, а саме те, що: 1) цей вид допомоги не є обов'язковим для виплати і виплачується лише за наявності рішення про це командира військової частини та наявності відповідного бюджетного фінансування; 2) розмір цього виду допомоги не прив'язаний до місячного грошового забезпечення і виплачується у розмірі, визначеному командиром з єдиним передбаченим законодавством застереженням про те, що розмір такої допомоги не може перевищувати розміру місячного грошового забезпечення. Скаржник вважає, що позивач звернувся з позовом до суду 21.10.2024, тобто з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з архівним витягом від 16.09.2024 №82-1097 з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 МВС України (по стройовій частині) від 26.07.2002 №140, лейтенанта ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби із Київського інституту внутрішніх справ з 26.07.2002 зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 08.08.2024 №236, ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у відставку, з 08.08.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу МВС України від 20.07.2001 №548 7 окрема учбова бригада внутрішніх військ МВС України (військова частина НОМЕР_1 ) перейменована в ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
19.08.2024 представником ОСОБА_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) направлено адвокатський заяву від 19.08.2024 за вих. №620 про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення позивача (у тому числі додаткових видів) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких наших осіб», з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 (з урахуванням раніше виплачених сум).
Листом від 13.09.2024 вих. №О-35 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) повідомив представника ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача у зв'язку з тим, що при нарахування та виплаті такого відповідач діяв згідно чинного законодавства.
Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення (у тому числі додаткових видів) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначивши їх розмір, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2020, 2021, 2022, 2023) року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13,14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року протиправною, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Додатком 2 до Постанови №704 визначено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту.
Згідно з пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 в первинній редакції містили примітки, відповідно до яких, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, вказані додатки до пункту 4 Постанови № 704 дублювали положення пункту 4 Постанови №704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.
Водночас, пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) пункт 4 Постанови №704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Вказана постанова набрала чинності 24 лютого 2018 року.
Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Відповідно, відновлено редакцію пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін та якою визначалось граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року.
Отже, з 29.01.2020 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Разом з тим, зміст приміток до Додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 не змінювався.
В подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, яка застосовується з 01.10.2020, внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України, зокрема від 30 серпня 2017 року № 704, а саме у примітки до Додатків 1, 12, 13, 14, де зазначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки, оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704.
Таким чином, станом на час звільнення позивача з військової служби законодавцем узгоджено положення пункту 4 Постанови №704 та Додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III).
Згідно із положеннями статті 1 цього Закону: державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально- культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Отже, встановлений законом прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Такий щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» № 2629-VIII було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-IX (надалі - Закон № 294-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 1082-IX (далі Закон № 1082-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» № 1928-IX (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» №2710-ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до практики Верховного Суду з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Разом з тим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Отже, оскільки прожитковий мінімум як базовий державний стандарт змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в редакції чинній до внесення змін Постановою №103 із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Таким чином, суд апеляційної інстанції розглядаючи цю справу констатує, що посадовий оклад позивача, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 29.01.2020 по 19.05.2023 мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, а не «на 1 січня 2018 року».
Окрім того, згідно з частиною 1 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
У силу приписів розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Таким чином як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням.
Вказане в сукупності зумовлює належний висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок та виплату із 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021, 2022 та 2023 роки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Щодо аргументів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, то такі, на переконання суду апеляційної інстанції, є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній після змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 та постанові Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Так, вказаний спір стосується застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (включно), грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2023 роки.
Водночас, про відсутність правових підстав для перерахунку і виплати грошового забезпечення позивач дізнався з листа відповідача від 13.09.2024, тоді як з позовом у суд звернувся 18.10.2024.
Отже, в межах спірних правовідносин тримісячний строк звернення до суду слід обчислювати саме з дати отримання позивачем вказаного листа, а тому, з врахуванням дати подачі позовної заяви, такий не пропущений.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99).
У справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року, у справі № 380/21477/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний