24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8765/24 пров. № А/857/6487/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гомельчук С.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ від 20 січня 2025 року у справі № 300/8765/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
17.11.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - Управління), просила:
визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №092850022058 від 07.06.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2;
зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, код ЄДРПОУ: 13559341, призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 12.02.2024, з урахуванням до стажу роботи за Списком №2 періодів: з 20.12.1999 по 22.12.1999, з 01.02.2000 по 01.02.2000, з 01.03.2000 по 04.03.2000, з 02.04.2000 по 31.05.2001, з 11.05.2005 по 31.05.2005, з 12.02.2006 по 31.03.2006, з 03.04.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 21.12.2008.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року позов задоволено частково:
визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №092850022058 від 07.06.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (код ЄДРПОУ 13559341, вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи за Списком №2 з 20.12.1999 по 22.12.1999, з 01.02.2000 по 01.02.2000, з 01.03.2000 по 04.03.2000, з 02.04.2000 по 31.05.2001, з 11.05.2005 по 31.05.2005, з 12.02.2006 по 31.03.2006, з 03.04.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 21.12.2008 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 31.05.2024 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника. Суд першої інстанції вказав, що застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи. Суд першої інстанції зазначив, що час догляду за дитиною зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення дитиною 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3- та 6-річного віку. Суд першої інстанції також вказав, що найвищим органом Пенсійного фонду надано роз'яснення, що до вислуги років період догляду за дитиною, яка за медичними документами потребувала такого догляду, зараховується до спеціального стажу вислуги років і на пільгових умовах, але виключно до досягнення дитиною 6-річного віку. До того ж, на переконання суду першої інстанції підстави для незарахування до пільгового стажу позивачки за Списком № 2 періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати з 20.12.1999 по 22.12.1999, з 01.02.2000 по 01.02.2000, з 01.03.2000 по 04.03.2000 у відповідача були відсутні, оскільки доказів того, що спірні періоди відпусток без збереження заробітної плати не були пов'язані з виробничою необхідністю, матеріали справи не містять.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що підтверджений належними документами, страховий стаж становить 26 років 11 місяців 02 дні, пільговий стаж за Списком №2 підтверджений в порядку визначеному законодавством, становить 4 роки 10 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Скаржник вважає, що рішення Управління є правомірним та вмотивованим, а позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 31.05.2024 звернулась у Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності вказану заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фронду України в Житомирській області та прийняло рішення №092850022058 від 07.06.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та необхідного пільгового стажу.
У рішенні вказано, що до пільгового стажу не зараховано періоди трудової діяльності: - згідно довідки від 27.12.2023 № 121 з 11.05.2005 по 31.05.2005 з 12.02.2006 по 31.03.2006, з 03.04.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 21.12.2008, оскільки відсутні відомості про сплату внесків згідно відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зарахувати період роботи в ТОВ «Карпатнафтохім» згідно довідки №3/1-29 від 22.01.2024 про перебування заявницею у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку (так зазначено в довідці) не можливо, оскільки додане свідоцтво про народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_2 від 03.03.2003 може підтверджувати факт догляду за дитиною до досягнення трирічного віку по 10.02.2006; - згідно довідки №1266 від 29.11.2023 періоди перебування у відпустках без збереження заробітної плати з 20.12.1999 по 22.12.1999, з 01.02.2000 по 01.02.2000, з 01.03.2000 по 04.03.2000; - з 02.04.2000 по 31.05.2001 в ЦМК завод «Діанат» ТОВ ВКФ «Метл», оскільки документально не підтверджено повної зайнятості (роботи на умовах повного робочого дня) за відповідними професіями, відсутня уточнююча довідка з підприємства про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до Порядку № 637 від 12 серпня 1993 року, не надано витяги з наказів про результати атестації робочих місць за умовами праці та Перелік робочих місць виробництв, професій і посад працівників, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення.
Зазначено, що страховий стаж позивача становить 26 років 11 місяців 02 дні. Пільговий стаж позивача за списком №2 становить 04 роки 10 місяців 21 день.
Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До пільгового стажу позивача не враховано період трудової діяльності згідно з довідкою від 27.12.2023 №121 з 12.02.2006 по 31.03.2006, з 03.04.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 21.12.2008, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на страхувальника, яким є роботодавець.
За змістом статті 20 Закону 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна позиція висловлена Верховним судому постанові від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 27 травня 2021 року у справі № 343/659/17.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємств зі сплати страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача на такому підприємстві.
При цьому, відповідач не спростовує факт роботи позивача у періоди з 12.02.2006 по 31.03.2006, з 03.04.2006 по 31.01.2007, з 05.02.2007 по 21.12.2008, спірним є саме факт сплати страхових внесків за такі періоди.
Щодо періоду перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, то судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки №3/1-29 від 22.01.2024, яка видана ТОВ «Карпатнафтохім» позивач з 12.02.2006 по 10.02.2007, з 11.02.2007 по 08.02.2008 та з 09.02.2008 по 11.02.2009 перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Пунктом «ж» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зокрема встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Водночас за змістом статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Частинами 3 та 6 статті 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Таким чином, до вислуги років період догляду за дитиною, яка за медичними документами потребувала такого догляду, зараховується до спеціального стажу вислуги років і на пільгових умовах, але виключно до досягнення дитиною 6-річного віку.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Також із розрахунку стажу позивачки до пільгового стажу за Списком №2 не враховано період з 20.12.1999 по 22.12.1999, з 01.02.2000 по 01.02.2000, з 01.03.2000 по 04.03.2000 перебування у відпустках без збереження заробітної плати.
Щодо вказаних періодів, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у листі Мінсоцполітики України від 08.02.2016 за №713/039/161-16 надано роз'яснення про те, що: «Час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.»
Також, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 у справі № 295/8979/16-а та постанові від 26.03.2020 у справі № 423/2860/16-а зазначив, що час простою та періоди відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов'язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють у шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше одного місяця в календарному році.
Відповідно до довідки від 29.11.2023 №1266, яка видана АТ «Оріана» позивачка за період з 20.12.1999 по 01.04.2000 перебувала в загальній кількості 8 днів у відпустці без збереження заробітної плати, а саме 3 дні у грудні 1999 року, 1 день в лютому 2000 року та 4 дні в березні 2000 року (а.с.40).
Докази того, що спірні періоди відпусток без збереження заробітної плати не були пов'язані з виробничою необхідністю, в матеріалах справи відсутні. Водночас, відповідач не скористався повноваженнями, передбаченими частиною 3 статті 44 Закону № 1058-IV, не витребував від підприємства відповідних документів або відомостей стосовно підстав надання позивачеві відпуски без збереження заробітної плати та застосування простою. Також не зазначив про необхідність підтвердження цих відомостей власне позивачем. Тому дії відповідача щодо незарахування цих періодів до пільгового стажу в контексті спірних правовідносин є протиправними.
Отже, наявні правові підстави для зарахування до пільгового стажу позивачки за Списком № 2 періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати з 20.12.1999 по 22.12.1999, з 01.02.2000 по 01.02.2000, з 01.03.2000 по 04.03.2000.
Щодо періоду з 02.04.2000 по 31.05.2001 в ЦМК завод «Діанат» ТОВ ВКФ «Метл», то скаржник вказує, що такий не зарахований, оскільки документального не підтверджено повної зайнятості (роботи на умовах повного робочого дня) за відповідними професіями, відсутня уточнююча довідка з підприємства про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній відповідно до Порядку №637 від 12 серпня 1993 року, не надано витяги з наказів про результати атестації робочих місць за умовами праці та Перелік робочих місць виробництв, професій і посад працівників, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення.
Суд апеляційної інстанції такі аргументи скаржника вважає безпідставними, оскільки згідно з записами трудової книжки позивач 02.04.2000 прийнята на роботу за переведенням на період оренди в цех з виробництва електролітичних лугів і хлору апаратником приготування хімічних розчинів відділення приготування хімічних розчинів на підставі наказу №д/к від 05.04.2000. Відповідно до запису №15 від 31.05.2001 позивач звільнена з роботи у зв'язку із переводом до ЗАТ «Лукор» на підставі наказу №50д/к від 31.05.2001 (а.с.35-38).
Зазначений період роботи з 02.04.2000 по 31.05.2001 підтверджується також наказом від 05.04.2000 №1Д/К, наказом від 31.05.2001 №50Д/к, які видані ТОВ ВКФ «Метл» ЦМК ЗАВОД «Діанат» (а.с.60-65).
За вказаний період позивач отримувала заробітну плату, що підтверджено долученими до матеріалів справи розрахунковими листками.
Наказом в.о. директора заводу «Каустик» ВАТ «Оріана» №73 від 16.02.1999 затверджено Перелік професій і посад, працівниками яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення згідно з яким посада апаратник приготування хімічних розчинів відноситься до посад, що дає право на призначення пільгової пенсії за Списком №2.
Відповідно до наказу від 05.04.2000 №2Д/К, який виданий ЦМК завод «Діанат» ТОВ ВКФ «Метл», результати атестації робочих місць для підтвердження пільгового стажу за Списками №1 та №2, проведеної за наказом по заводу «Каустик» ВАТ «Оріана» №73 від 16.02.1999 та за показниками зайнятості працівників структурних підрозділів заводу «Діанат» ВАТ «Оріана» в шкідливих умовах і на підставі результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, рахуються дійсними для працівників ЦМК заводу «Діанат» ТОВ ВКФ «Метл» до проведення чергової атестації, так як термін дії попередньої складає 5 років (а.с. 66).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за №1451/11731 (далі - Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Пунктом 4.2 Порядку № 383 визначено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Таким чином, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Разом з цим, Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 за №442, яким передбачено, що відповідно до статті 13 Закону №1788-XII пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених відповідною постановою Кабінету Міністрів України, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Абзацом 2 пункту 4 вказаного Порядку встановлено, що відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Особа, яка працює на посаді, віднесеній до списків №№1, 2, робоче місце по якій підлягає атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, сформовані у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №520/15025/16-а від 19.02.2020, згідно з якими особи, зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2, на підприємствах, у котрих з вини власника не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах списком №2.
Також суд апеляційної інстанції зауважує, що Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а вказав, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Також відсутність документів про стаж позивача в архівній установі в наслідок не передання зазначених документів до нього підприємством не свідчить про порушення позивачем вимог законодавства, яке регламентує підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій.
Вказане узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 вересня 2021 року (справа №300/860/17), від 11 травня 2022 року (справа № 120/1089/19-а), від 06 квітня 2022 року (справа №607/7638/17).
За наявності зазначених документів та вказаного нормативного регулювання, пенсійний орган не був позбавлений можливості витребувати додаткові документи, для з'ясування усіх обставин щодо трудової діяльності (роботи) для об'єктивного вирішення поданої заяви про перерахунок пенсії.
Також суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивачки.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за відсутності вини позивача та оскільки надана відповідачу трудова книжка містить записи про роботу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, у сукупності з іншими поданими позивачем документами, а тому періоди роботи позивача з 02.04.2000 по 31.05.2001 належить зарахувати до стажу роботи на роботах із важкими та шкідливими умовами праці за Списком № 2.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що з метою захисту порушеного права ОСОБА_1 слід зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 спірні періоди роботи, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року у справі № 300/8765/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний