Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 712/11403/25
Провадження № 2/711/3789/25
25 листопада 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючий суддя - Скляренко В.М.,
при секретарі Півень С.А.
за участю:
представника відповідача Конопатського О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник позивача - Рассказов Д.І., який діє на підставі довіреності №2705/25-14 від 27.05.2025, - звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №02.01.2025-100002413 від 02.01.2025 в розмірі 18 060 грн. та судові витрати, які складаються з суми судового збору в розмірі 2422,40грн.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 02.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою було укладено кредитний договір №02.01.2025-100002413, на підставі якого відповідачка отримала у кредит грошові кошти в розмірі 6 000 грн. Всупереч умов договору відповідачка не здійснювала погашення заборгованості, внаслідок чого станом на 18.08.2025 розмір її заборгованості складає 18 060 грн., з яких: 6 000 грн. - тіло кредиту; 7 440 грн. - проценти за користування кредитом, 1 620 грн. - комісії; 3 000 грн. - неустойка. З метою стягнення відповідних сум заборгованості позивач звернувся до суду.
Відповідачка заперечила проти позовних вимог в повному обсязі та у наданому суду письмовому відзиві просила відмовити у позові. В обґрунтування заперечень посилалась на наступне: 1) відсутність доказів укладання кредитного договору та факту видачі кредитних коштів; 2) необґрунтованість розрахунку нарахованих процентів за користування кредитом; 3) безпідставність вимог про стягнення комісії, оскільки відповідні суми вже включені кредитором до складу денної процентної ставки; 4) відсутність правових підстав для стягнення неустойки, оскільки такі вимоги суперечать положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 29.08.2025 матеріали цивільної справи направлені за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси на підставі ст. 27 ЦПК України.
18.09.2025 судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
03.11.2025 від представника відповідача - адвоката Конопатського О.О., який діє на підставі ордеру серії СА №1138817 від 15.10.2025, - на адресу суду надійшов відзив проти позову, в якому викладено обґрунтування заперечень відповідачки проти позовних вимог.
11.11.2025 від представника позивача - Ларіонова К.О., який діє на підставі довіреності №2705/25-06 від 27.05.2025, - на адресу суду надійшла відповідь на відзив. У такій заяві вказується, що укладанням кредитного договору в електронній формі між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов такого правочину, а сам договір підписаний відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором. Надання кредитних коштів здійснювалось шляхом грошового переказу на банківську картку, яку відповідачем було зазначено у кредитному договорі. Умови кредитного договору відповідають вимогам закону, що регулює відносини споживчого кредитування, зокрема положенням Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, яка діяла станом на момент укладення кредитного договору, а нарахований позивачем розмір заборгованості відповідає умовам кредитного договору. Визначена умовами договору комісія обумовлена наданням послуги перерахування кредитодавцем коштів на рахунок вказаний позичальником з використанням стороннього сервісу (інтернет-еквайринг), а також за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддаленно, так і на відділеннях, інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги та інші послуги з обслуговування кредитної заборгованої. Акцентується увага на відсутності визначених законом підстав для звільнення позичальника від сплати неустойки за прострочення виконання кредитних зобов'язань. Додатково до відповіді на відзив додано детальний розрахунок заборгованості та розміру здійснених кредитором щоденних нарахувань.
В судове засідання представник позивача не з'явився, проте у наданих суду заявах по суті справи виклав клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Зазначив, що відповідачка заперечує факт укладання з позивачем кредитного договору.
18.11.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Заслухавши пояснення представник відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ТОВ «Споживчий центр» надає фінансові послуги, зокрема із здійснення різних видів кредитування, з використанням власної інформаційно-телекомунікаційної системи та наданням відповідних послуг через власний веб-сайт https://sgroshi.com.ua, а також мобільні додатки товариства для різних операційних систем, через які позичальнику з використанням його особистого кабінету надається доступ до розділу, який створений для зберігання договірної документації, підтвердження особи позичальника та його взаємодії з товариством.
02.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі кредитний договір №02.01.2025-100002413 (далі - Договір кредиту) відповідно до якого кредитор зобов'язувався надати позичальнику кредит на суму 6 000 грн. строком на 155 днів з дати його надання, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти і комісії не пізніше 05.06.2025. Умови відповідного кредитного договору викладені у трьох електронних документах від 02.01.2025: пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта) /а.с. 18-20/; заявка позичальника /а.с. 21-22/; відповідь позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору №02.01.2025-100002413 (акцепт) /а.с. 22-24/.
За змістом відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору №02.01.2025-100002413 сторонами погоджені наступні умови кредитування: дата надання кредиту - 02.01.2025; сума кредиту - 6 000 грн.; строк кредитування - 155 днів з дати його надання; дата повернення кредиту - 05.06.2025; процентна ставка «стандарт» - 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів; процентна ставка «економ» - 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за першими чотирма черговими періодами; комісія, пов'язана з наданням кредиту - 540грн., що нараховується та обліковується в день видачі кредиту; комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 5 400 грн. у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим.
У пункті 14 акцепту викладено графік платежів, де наведений порядок сплати позичальником процентів, комісій та повернення суми кредиту, який передбачає відповідні платежі протягом п'яти чергових періодів.
Пунктом 17 акцепту передбачено розмір неустойки за ставкою 90 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від його суми.
Укладання договору здійснювалось сторонами в електронній формі, а його підписання з боку позичальника здійснювалось електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е898 з використанням фінансового номеру позичальника 0638532275.
На виконання умов Договору кредиту ТОВ «Споживчий центр» 02.01.2025 о 20год. 45хв. здійснило надання кредитних коштів в сумі 6 000 грн. шляхом грошового переказу через платіжний сервіс iPay.ua на банківську картку № НОМЕР_1 , що підтверджується відповідною довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» /а.с. 10/.
Сторони визнають ту обставину, що відповідач не здійснювала повернення кредиту та сплати інших платежів за користування кредитними коштами у строки, що передбачені умовами Договору кредиту.
Відповідно до розрахунку складеного ТОВ «Споживчий центр» розмір заборгованості позичальника за кредитним договором №02.01.2025-100002413 від 02.01.2025 станом на дату подачі позову (21.08.2025) складає 18 060 грн., яка складається з наступних сум: за тілом кредиту - 6 000 грн., по процентами за користування кредитом за період з 02.01.2025 по 05.06.2025 - 7 440 грн.; комісія за надання кредиту - 540 грн.; комісія за обслуговування кредиту - 1 080 грн.; неустойка - 3 000 грн. /а.с. 12/.
Оскільки до теперішнього часу відповідачкою не виконане грошове зобов'язання за Договором кредиту, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1734). При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За частиною першою статті 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (а. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 641 ЦК).
Відповідно до ст.13 Закону №1734 договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.
Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №1734 договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).
За матеріалами справи судом встановлено, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на умови Договору кредиту, який був укладений між сторонами 02.01.2025. В той же час відповідачка заперечує факт укладання такого договору, погодження нею умов кредитування та факт отримання кредитних коштів.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин на предмет погодження сторонами умов Договору кредиту суд виходить з наступного.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц.
Згідно з п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Статтею 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Поняття електронного доказу є значно ширшим за поняття електронного документу.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (статті 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).
В цьому контексті слід зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин в аспекті заперечень висловлених відповідачем суд виходить з наступного.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладанню Кредитного договору передувала авторизація позичальника шляхом створення особистого кабінету, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Споживчий центр» та доступний через веб-сайт товариства https://sgroshi.com.ua.
Підписання Договору кредиту від імені відповідача здійснено за допомогою електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора в ІТС надавача послуг, де реєстрація позичальника здійснювалась з використанням каналу мобільного зв'язку за номером НОМЕР_2 .
Підписання Договору кредиту з боку позичальника відбулось 02.01.2025 о 20год. 45хв., про що свідчать відомості у графі «дата та час укладення» у тексті договору. У договорі наявні ідентифікаційні відомості про відповідачку, які є інформацією з обмеженим доступом (РНОКПП; відомості паспортного документа; адреса зареєстрованого місця проживання; номер банківської картки). Належність відповідачці абонентського номеру мобільного зв'язку НОМЕР_2 не заперечується стороною відповідача і підтверджується тим, що саме такий засіб зв'язку зазначений відповідачкою у заявах по суті справи, що подавались стороною відповідача під час даного судового провадження.
Факт видачі позивачем кредитних коштів в сумі 6 000 грн. на банківську картку позичальника, реквізити якої зазначені в Договорі кредиту, підтверджена надавачем платіжних послуг ТОВ «Універсальні платіжні рішення», який засвідчив що відповідна транзакція здійснена в системі iPay.ua 02.01.2025 о 20год 45хв 42сек /а.с. 10/.
У свою чергу сторона відповідача всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надала суду будь-яких доказів на підтвердження тих обставин, що відповідачка не була зареєстрована користувачем в ІТС позивача, а надіслані кредитором грошові кошти не надійшли на банківську картку № НОМЕР_1 .
Також стороною відповідача всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не надано суду будь-яких доказів на спростування доводів сторони позивача про використання одноразового ідентифікаторів для підписання відповідних договорів.
В цьому контексті варто звернути увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У поставі від 30.05.2024 у справі №229/7156/19 Верховний Суд зазначив, що процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.
За обставинами даної справи суд бере до уваги, що відповідачка у своєму відзиві заперечувала факт укладання кредитного договору та факт отримання кредитних коштів. Системний аналіз змісту доводів відповідачки, викладених у її відзиві, свідчить, що такі доводи базуються лише на тлумаченні норм процесуального права щодо процесуальних обов'язків сторони позивача у такий спосіб, що саме позивач зобов'язаний доказувати абсолютно всі обставини спірних правовідносин, а відповідачка займає виключно пасивну та заперечувальну позицію. В той же час, в даному випадку сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку, що Кредитний договір підписаний саме відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання з боку відповідачки правочину на умовах, передбачених змістом кредитного договору №02.01.2025-100002413 від 02.01.2025, що був укладений в електронній формі і паперова копія якого надана суду позивачем. Без отримання смс-повідомлення на власний номер мобільного зв'язку, без здійснення входу на сайт товариства-кредитора з використанням ідентифікації та верифікації споживача через систему BankID НБУ відповідний кредитний договір між відповідачкою та позивачем не був би укладений.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20, від 17.01.2022 у справі № 234/7723/20. Тобто судова практика у цій категорії справ є сталою.
Отже в даному випадку, враховуючи вищевикладені мотиви, суд доходить висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідачкою було погоджено умови кредитування за Договору кредиту шляхом підписання такого договору одноразовим ідентифікатором.
Статтею 509 ЦК визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою було укладено Договір кредиту в електронній формі. На підставі такого договору відповідачкою 02.01.2025 було отримано кредитні кошти в сумі 6 000 грн., які вона зобов'язувалась повернути зі сплатою процентів за користування кредитом та комісій у строк до 05.06.2025, але в порушення умов договору не зробила цього.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин в аспекті заперечень висловлених стороною відповідача суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону №1734 до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом №1734 безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісії, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
У пунктах 11, 12 Акцепту розкрито зміст економічної сутності передбачених Договором кредиту «комісії за надання» та «комісій за обслуговування».
«Комісія за надання» передбачає внесення плати за надання кредиту, нараховується та обліковується в день видачі кредиту, а сплачується в останній день першого чергового періоду (п. 11, 13 Акцепту).
«Комісія за обслуговування» встановлюється за організацію та забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет, як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До «комісії за обслуговування» не включено послуги, які кредитодавець зобов'язаний надавати позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит (п. 12 Акцепту).
Аналіз змісту відповідних положень Договору кредиту свідчить, що визначені таким договором комісії не суперечать положенням ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону №1734, а їх нарахування обумовлено домовленістю між сторонами договору про оплату додаткових послуг кредитодавця, якими супроводжується процедура кредитування позичальника.
Стосовно обґрунтованості та правомірності зроблених позивачем нарахувань, які є предметом позовних вимог, то суд зауважує наступне.
В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачки суму заборгованості, яка складається з наступних сум: тіло кредиту - 6 000 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані та обчислені за період з 02.01.2025 по 05.06.2025 - 7 440 грн.; комісійні платежі - 1 620 грн.; неустойка - 3 000 грн.
Аналіз змісту наданого позивачем розрахунку розміру заборгованості, свідчить, що розмір нарахованих процентів та комісій обчислений позивачем у відповідності до умов Договору кредиту, внаслідок чого загальна сума кредитної заборгованості відповідачки, без врахування неустойки, складає 15 060 грн. Варто звернути увагу, що саме така сума була відображена у графіку платежів та змісті Договору кредиту (п. 16 Акцепту), як орієнтована загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом і саме з урахуванням такої суми позивачем обчислювався розмір загальних витрат за споживчим кредитом, що складає 9 060 грн. (15 060 грн. - 6 000 грн.). Варто звернути увагу, що до складу суми 9 060 грн. входить сума всіх нарахованих процентів (7 440 грн.) та комісій (1 620 грн.).
З урахуванням показника розміру загальних витрат за споживчим кредитом (9 060 грн.) розмір денної процентної ставки по Договору кредиту складає 0,97% ([9 060 грн. / 6 000 грн.] / 155 днів * 100%), що також відображено у п. 12 Акцепту. Наведений розрахунок денної процентної ставки відповідає вимогам статті 8 Закону №1734, а відтак сума нарахованих позивачем процентів та комісій, які позивач просить стягнути з відповідача, не суперечить вимогам законодавства, яке регулює відносини споживчого кредитування.
За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідачки наступних сум: тіло кредиту - 6 000 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані та обчислені за період з 02.01.2025 по 05.06.2025 - 7 440грн.; комісійні платежі - 1 620 грн.
Стосовно вимог про стягнення неустойки, то відповідні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022 і по теперішній час на всій території України діє режим воєнного стану, а відтак з огляду на імперативний характер змісту пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки за прострочення відповідачкою виконання його кредитних зобов'язань не підлягають задоволенню.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 910/10901/23, який відповідно до положень частини 4 статті 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.
Що ж до посилань представника позивача на те, що Законом №3498-IX від 22.11.2023 року змінено обов'язок кредитодавця щодо списання неустойки в залежності від дати укладення договору про споживчий кредит та на підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань, то слід зазначити наступне.
Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у зв'язку з прийняттям Закону №3498-IX від 22.11.2023р., змін не зазнав. Обов'язок кредитодавця списати неустойку у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування і надалі не залежить від дати укладення кредитного договору.
Питання пріоритетності норм ЦК України Велика Палата Верховного Суду детально обґрунтувала у справі №334/3161/17 (п. 14-19 постанови від 22 червня 2021 року) та зазначила наступне:
«У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України».
Таким чином, до неустойки за кредитним договором, датою укладення якого є 02.01.2025р., застосуванню підлягає пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якої відповідачка звільняється від обов'язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення виконання зобов'язань.
Також при формуванні висновків щодо результату вирішення спору між сторонами суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
З огляду на вищевикладені положення суд не вбачає необхідності у наданні відповіді на всі інші аргументи сторін, оскільки вони не впливають на правильність висновків суду та не мають правового значення для результату розгляду справи.
Отже, наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачкою було отримано кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі кредиту і вона користувалась кредитними коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачкою допущене порушення її зобов'язань в частині повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та комісійних платежів, внаслідок чого за Договором кредиту станом на 21.08.2025 за нею обчислюється заборгованість в загальному розмірі 15 060 грн. (тіло кредиту - 6 000 грн.; проценти за користування кредитом, що нараховані та обчислені за період з 02.01.2025 по 05.06.2025 - 7 440 грн.; комісійні платежі -1 620грн.), яка і підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Таким чином, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог на загальну суму 15 060 грн.
Розподіл судових витрат
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 15 060 грн., що складає 83,38% від ціни позову (15 060грн / 18 060 грн. * 100%), а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідачки 2020 грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору (2422,40 грн. / 100% * 83,38%).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 267, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження за адресою: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором №02.01.2025-100002413 від 02.01.2025 в розмірі 15 060 грн. та 2 020 грн. в якості відшкодування судових витрат, тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 17 080 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий : В.М. Скляренко