Справа №567/1013/25
Провадження №2/567/447/25
18 листопада 2025 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя Венгерчук А.О.
секретар Дем'янчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики
встановив:
в Острозький районний суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики звернувся ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначає, що 30.09.2023 він надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 57875 грн., про що було складено письмову розписку, а відповідач зобов'язався повернути позивачу грошові кошти у строк до 01.11.2023.
Вказує, що станом на день звернення до суду ОСОБА_2 грошових коштів не повернув та у зв'язку з невиконанням ним умов боргової розписки, просить стягнути з відповідача 57875 грн. боргу за договором позики від 30.09.2023.
Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 17.06.2025 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
В судове засідання сторони не з'явилися.
Представник позивача подав суду клопотання, в якому позовну заяву підтримав та просить розгляд справи проводити за його відсутності та у відсутності позивача.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Відзиву на позовну заяву не подав.
Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
В судовому засіданні встановлено, що 30.09.2023 ОСОБА_2 склав розписку, за якою визнав, що отримав у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 57875 грн. та зобов'язався повернути їх до 01.11.2023.
В строк 01.11.2023 відповідач своє зобов'язання по поверненню грошових коштів для позивача не виконав.
Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1,2 ст.77 ЦПК України).
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Виходячи з положень ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч.1-3 ст.202 ЦК України).
Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин.
За змістом положень ч.1 ст.26 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
З розписки від 30.09.2023 встановлено, що ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 57875 грн. та зобов'язався їх повернути.
Відтак, факт отримання грошових коштів відповідачем за узгодженими сторонами істотних умов договору, підтверджується змістом розписки, яка складена відповідачем власноручно.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка може бути спростована заінтересованими особами.
Наявність встановленої законом презумпції правомірності договору звільняє його сторони від обов'язку доведення його дійсності. Натомість на особу, яка заперечує цю презумпцію, покладається тягар її спростування.
Стаття 545 ЦК України містить положення про підтвердження виконання зобов'язання, яке має бути здійснене шляхом видачі кредитором боржникові на вимогу останнього розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Так, згідно зі ст.545 ЦК України, кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №753/20532/14-ц (пр.№61-46033св18), від 17.02.2021 у справі №233/4822/18 (пр.№61-20667св19), від 14.04.2021 у справі №642/4200/17 (пр.№61-6492св19), від 01.09.2021 у справі №266/5745/18 (пр.№61-7017св21), від 29.09.2021 у справі №640/9165/19 (пр.№61-14705св20), від 03.11.2021 у справі №705/3275/18 (пр.№61-12851св21), від 09.12.2021 у справі №570/5689/16 (пр.№61-258св21) викладено такі правові висновки щодо застосування ст.545 ЦК України: у ч.2 ст.545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: а) формулювання "наявність боргового документа у боржника" варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі ст.528 ЦК України виконала зобов'язання; б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на "знаходження" в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; в) у ч.3 ст.545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; г) ч.3 ст.545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у ст.545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку.
Дійсність правочину відповідачем не оспорюється.
Факт підписання боргової розписки ОСОБА_2 за умови відсутності належних та допустимих доказів на спростування цього факту, свідчить про досягнення сторонами згоди по зазначених у ній умовах, а також засвідчує отримання боржником від кредитора обумовленої цим договором суми грошових коштів.
Отже, враховуючи обставини справи, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_2 допустив невиконання своїх зобов'язань перед позивачем, що є підставою для звернення останнього з відповідним позовом.
Аналізуючи обставини справи в сукупності з наданими доказами, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано доводів позивача.
Судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов'язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, в повному розмірі не повернуті, та враховуючи встановлену ст.204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 57875 грн.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судове рішення ухвалене на користь позивача, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 1211,20 грн. витрат на сплату судового збору.
Звертаючи до суду, позивач серед іншого просить стягнути з відповідача 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до наданих доказів вбачається, що 27.05.2025 між ОСОБА_1 та адвокатом Ляшуком М.В. було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №30 та адвокат взяв на себе зобов'язання надавати клієнту необхідну правничу допомогу.
З квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 30.05.2025 встановлено, що ОСОБА_1 понесено 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за борговою розпискою суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 (справа №922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України, відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Суд враховує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв'язку із стягненням заборгованості за договором позики (борговою розпискою).
Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають з відносин банківського кредитування та є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.
Таким чином, для адвоката дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Також вирішення спору було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без участі адвоката у судовому засіданні.
Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.
З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 4000 грн.
На підставі ст.15, 16, 203, 215, 216, 901-905 ЦК України, керуючись ст.76-83, 133, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України,
позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 57875,00 грн. боргу за договором позики від 30 вересня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1211,20 грн. витрат на сплату судового збору та 4000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дні його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дні вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 25.11.2025.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.