Справа №949/2487/25
про забезпечення позову
25 листопада 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області одноособово у складі судді Отупор К.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
18 листопада 2025 до Дубровицького районного суду Рівненської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій позивач просить суд стягнути із відповідача ОСОБА_2 борг за договором позики №39/24 від 21 липня 2024 року у сумі 450000 грн., а також витрати пов'язані з оплатою судового збору згідно квитанції в сумі 3600 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 30000 грн.
Заяву обґрунтовує тим, що 21 липня 2024 року ОСОБА_2 взяв у неї в борг грошові кошти в сумі 450000 грн., про що уклали Договір позики №39/24 від 21 липня 2024 року. Відповідно до пункту 1 Договору Позикодавець передає у власність Позичальникові гроші в сумі 450000 грн., а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошей до 31 грудня 2024 року. Оскільки ОСОБА_2 добровільно борг у встановлені строки не повернув, та на даний момент від спілкування ухиляється, на телефонні дзвінки не відповідає, тобто є всі підстави вважати, що ОСОБА_2 не збирається виконувати своє зобов'язання щодо повернення їй грошових коштів. Адже протягом досить значного терміну ОСОБА_2 не повернув їй навіть невеликої частини боргу. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 є фізично здоровим чоловіком, який весь цей час мав можливість працювати та повертати мені кошти частинами однак цього не зробив. Її неодноразові намагання вирішити дане питання мирним шляхом результатів не дали. Зважаючи на те, що сума боргу є досить значною, вважає, що є необхідність вжити заходів щодо забезпечення позову, шляхом накладення арешту на його нерухоме майно. Їй відомо, що ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 5622682000:01:001:1450 та загальною площею 1,0177 га, кадастровий номер 5621888700:04:007:0120 (копія інформації з реєстру речових прав на майно додається), тому вважає, що накладення арешту на дані земельні ділянки буде достатнім заходом забезпечення позову та співмірним сумі заявлених позовних вимог. На даний момент вона побоюється, що ОСОБА_2 може відчужити своє майно на користь інших осіб, що ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Дослідивши позовну заяву та заяву про забезпечення позову з доданими документами суд встановив наступні обставини.
Згідно із положеннями частини 1 статті 153 Цивільного процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до частини 1 статті 152 Цивільного процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленимицим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Пункт 1 частини 1 статті 150 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Згідно з частиною 3 статті 150 Цивільного процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходів забезпечення позову передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20).
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Згідно із пунктами 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв прозабезпечення позову", розглядаючи заяву прозабезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність видузабезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання прозабезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Під забезпеченням позову слід розуміти обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволенню вимог позивача (заявника), вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Отже, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Верховного суду від 12 січня 2022 року у справі №568/525/21).
Розглядаючи заяву прозабезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позовує достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходузабезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №910/9498/19, від 17 вересня 2020 року у справі №910/72/20, від 15 січня 2021 року у справі №914/1939/20, від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 15 квітня 2021 року у справі №910/16370/20, від 24 червня 2022 року у справі №904/3783/21, від 26 вересня 2022 року у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позовуза вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Так, предметом даного позову є стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 боргу за договором позики №39/24 від 21 липня 2024 року у сумі 450000 грн.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 04 листопада 2025 року, за відповідачем ОСОБА_2 зареєстроване право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 5622682000:01:001:1450 та земельну дялінку, загальною площею 1,0177 га, кадастровий номер 5621888700:04:007:0120.
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03 березня 2023 у справі №905/448/22 та у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №904/1934/23.
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі №905/446/22).
Крім того, слід зазначити, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом длязабезпечення позовупро стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Тому, можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людинияк джерело права (стаття 17Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані вцій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Так, згідно пункту 43 Рішенняпо справі "Шмалько проти України", право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходівзабезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв прозабезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви прозабезпечення позову.
Тому, враховуючи, що заявником обґрунтовано наявність зв'язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, існування реальної загрози погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідача, суд приходить до висновку, що про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у частині накладення арешту на земельну ділянку, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 5622682000:01:001:1450 та земельну дялінку, загальною площею 1,0177 га, кадастровий номер 5621888700:04:007:0120, адже невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини 1 статті 157 Цивільного процесуального кодексу України, ухвала суду про забезпечення позовує виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов'язковості судових рішень, який з урахуванням положень статей 2, 18, 153 Цивільного процесуального кодексу України поширюється також на ухвалу суду прозабезпечення позову.
Керуючись статтями 149-153, 259, 260, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, а саме накласти арешт на майно: земельну ділянку, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 5622682000:01:001:1450 та земельну дялінку, загальною площею 1,0177 га, кадастровий номер 5621888700:04:007:0120, власником яких є ОСОБА_2 .
Копію ухвали для виконання направити до Дубровицького відділу ДВС у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (34100, Рівненська область, Сарненький район, м. Дубровиця, пров. Макарівський, 1).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя: підпис.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Суддя Дубровицького
районного суду Отупор К.М.