Справа № 372/4800/25
Провадження 2-2324/25
заочне
25 листопада 2025 року м. Обухів
Обухівський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судових засідань Куник О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
21.08.2025 року позивач ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що 09.10.2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №5786064, згідно з умовами якого відповідач отримав 1499900 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів повернення кредиту та сплати комісії і процентів відповідачем не було внесено. ТОВ «Мілоан» умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умов Кредитного договору. Враховуючи ці обставини, умови чинного законодавства та п. 3.2.6. Кредитного договору №5786064 від 09.10.2019 року позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди позичальника. П. 7.1. Кредитного договору №5786064 від 09.10.2019 року визначає, що Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Укладаючи Кредитний договір відповідач та ТзОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав Кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті Відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1 Кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується платіжним дорученням на користь відповідача від ТОВ «Мілоан». Підтвердженням добровільного укладення відповідачем даного Договору підтверджує Анкета-заява на кредит №5786064 позичальника від 09.10.2019 року, що заповнена відповідачем. Таким чином, відповідно до умов кредитного договору, 17.01.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №45-МЛ від 17.01.2020 р. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги і за Кредитним договором №5786064 від 09.10.2019 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Сума та розрахунок заборгованості за Кредитним договором №5786064 від 09.10.2019 року було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно Договору відступлення прав вимоги №45-МЛ від 17.01.2020 р. Сума заборгованості відповідача становить 44322,49 грн., з них: - прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 14999,00 грн.; - прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 20024,11 грн.; - заборгованість за комісією становить 1799,88 грн., - заборгованість за штрафами/пенею - 7499,50 грн.
Просили суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №5786064 від 09.10.2019 в розмірі 44322,49 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 28.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом ) сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву, у якій просив проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові, щодо винесення заочного рішення не заперечив.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоч про час і місце слухання справи належним чином повідомлений, заяв, клопотань чи заперечень суду не надав. Повідомлений через оголошення на сайті суду, як особа, місце реєстрації чи перебування якої невідоме.
Положеннями ст. 280ЦПК України передбачається, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд визнав можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, враховуючи те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 5, 6 ст.263ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 09.10.2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №5786064, згідно з умовами якого відповідач отримав 14999,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.
Відповідно до графіку сплати кредитних коштів платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів відповідачем не було внесено в повному обсязі.
ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит на потрібну суму. Відповідач зі свого боку не виконав умови кредитного договору.
Укладаючи кредитний договір відповідач ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується платіжним дорученням від 09.10.2019 року.
Підтвердженням добровільного укладення ОСОБА_1 даного договору є Анкета позичальника від 09.10.2019 року, що заповнена позичальником.
Відповідно до умов кредитного договору, року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 45/МЛ від 17.01.2020 року. Згідно умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №5786064 від 09.10.2019 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором 5786064 від 09.10.2019 року було передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія» «Кредит-Капітал» від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги № 45/МЛ від 17.01.2020 року.
Згідно доводів позивача (новий кредитор) сума заборгованості ОСОБА_1 становить 44322,49 грн., з них: - прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 14999,00 грн.; - прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 20024,11 грн.; - заборгованість за комісією становить 1799,88 грн., - заборгованість за штрафами/пенею - 7499,50 грн.
Відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості, однак борг не сплачено.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб'єкт електронної комерції - суб'єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.
Таким чином, вказаний вище договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення договору на таких умовах.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів в обумовлений строк за умовами договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Згідно з копією відомості про щоденні нарахування та погашення, складеної первісним кредитором ТОВ «Мілоан», заборгованість відповідача за кредитним договором становить 44322,49 грн., з них: - прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 14999,00 грн.; - прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 20024,11 грн.; - заборгованість за комісією становить 1799,88 грн., - заборгованість за штрафами/пенею - 7499,50 грн.
Дослідивши відомості про щоденні нарахування та погашення, складеної первісним кредитором ТОВ «Мілоан», суд доходить висновку, що первісний кредитор безпідставно нараховував комісію за кредитним договором та нараховував відсотки понад строки кредитування, на які він не мав права, що слідує з наступного.
Так, за умовами кредитного договору відповідач отримав кредит строком на 29 днів у сумі 14999,00 грн.
Пунктом 2.3.1. вказаного кредитного договору визначено, що продовження вказаного в п.1.3. Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином:
2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на сайт, та є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2. Договору
2.3.1.2 Пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що строк користування відповідачем кредитом продовжувався. Також, матеріали справи не містять доказів, що до вказаного кредитного договору укладалися додаткові угоди, згідно з якими б продовжувався строк користування відповідачем кредитом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.
Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов'язання.
Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 2.2.3. кредитного договору проценти нараховуються за стандартною ставкою, що визначена п.1.5.2. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, та з інших причин визначена в п. 1.5.2 процентна ставка запропонована Позичальнику протягом пільгового періоду зі знижкою і є меншою за стандартну ставку встановлену п. 1.5.2 Договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної ставки, то після завершення пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, проценти протягом поточного періоду продовжують нараховуватись за стандартною ставкою згідно п.1.6. Договору. Стандартна процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов'язань Позичальника зі сплати процентів протягом пільгового періоду, з урахуванням пролонгацій, є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк поточного періоду, це означає, що протягом пільгового періоду Позичальнику була надана знижка/пільга, що дорівнює різниці між стандартною ставкою встановленою п.1.6 та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.
У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).
Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.
Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
З розрахунку заборгованості за даним договором, наданим позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.
Таким чином, з урахуванням наведеного, та строку користування кредитом, визначеного вказаним кредитним договором (29 днів користування кредитом), доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача прострочену заборгованість за сумою кредиту у розмірі 14999,00 грн., та відсотки в межах строку дії договору, що складають 6524,42 грн. (14999,00 * 1,50% * 29дн.)
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за штрафами/пенею, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 18.Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та станом на день розгляду справи судом не скасовано.
Таким чином, доводи позивача щодо стягнення штрафних санкцій, пені та неустойки не ґрунтуються на законі, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Що стосується стягнення комісії варто вказати, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до вимог частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 року визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Як вказано у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв'язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії є нікчемними.
За ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).
За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
З урахуванням зазначеного, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача комісії у розмірі 1799,88 грн. та вважає такі вимоги безпідставними.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
У позовній заяві позивач вказав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Таким чином, враховуючи, що вимоги позивача задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути пропорційно витрати по сплаті судового збору в сумі 1176,32 грн.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги представником позивача було надано: копію договору про надання правової допомоги; копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю; копію ордеру; детальний опис робіт (наданих послуг), акт про підтвердження факту надання правової допомоги та платіжну інструкцію про оплату послуг згідно з договором.
З детального опису робіт (наданих послуг) вбачається, що послуги, які надавалися позивачу адвокатом полягають у тому, що адвокат здійснив: правовий аналіз правовідносин сторін у справі; підготовка позовної заяви та додатків для подачі до суду, на що адвокатом було витрачено 6 год. 30 хв., загальна сума понесених витрат за надані послуги адвоката становить 8000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3884,80 грн витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279, 280 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №5786064 від 09.10.2019 року в сумі 21523,42 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» відшкодування витрат по сплаті судового збору у розмірі 1176,32 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3884,80 грн, а всього 5061,12 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя Г.В.Висоцька