Справа № 216/7122/25
провадження 2/216/3270/25
іменем України
12 листопада 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі головуючого судді Кузнецова Р.О.,
за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду,-
У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №160/9312/23 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 22.10.2022, в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 за період з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 22.10.2022, в розрахунку до 100000 грн на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Постанова набирала законної сили з дня її прийняття 20.12.2023. Добровільно відповідач не виконав рішення суду, а тому на підставі виконавчого листа було відкрито виконавче провадження №74132991 від 14.02.2024. На даний час відповідач не виконав рішення суду та вимоги державного виконавця. Вказані події викликали велику кількість негативних емоцій у позивача, він був обурений та пригнічений тим, що відповідач не виконав покладений на нього обов'язок та не виплати додаткову винагороду своєчасно. Невиконання рішення суду завдає значної моральної шкоди інтересам позивача, адже позивачу не виплачено додаткову винагороду за період з 01.09.2022 по 22.10.2022. У зв'язку із описаними подіями позивач вирішив звернутись до суду з цим позовом, в якому просить стягнути з відповідача компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 20000 гривень.
Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що підставою для звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду стала його незгода з порядком виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 20.12.2023 у справі №160/9312/23 в частині невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
Дослідивши матеріали цивільної справи суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ст. 370 КАС України).
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-383 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм свідчить, що КАС України передбачає такі види судового контролю за виконанням судового рішення: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України), визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України), оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, вчинених при примусовому виконанні рішення суду (стаття 287 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 вказав, що зазначені правові норми КАС України (статті 382, 383) мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, установленому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення або стягнення заборгованості за іншим судовим рішенням.
В той же час, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (від 19 березня 1997 року, заява №18357/91, п.40) наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», від 15 березня 2001 року, заява №40758/09, п.68).
Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в іншому (новому) судовому провадженні не розглядаються.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, неодноразово наведеній у постановах від 20.02.2019 у справі №806/2143/15, від 03.04.2019 у справі №820/4261/18, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі №640/15623/19.
Крім того, суд звертає увагу, що в постанові від 29.07.2020 у справі №580/1264/19 Верховний Суд вказав, що у разі порушення зазначеного порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду провадження у справі належить закривати з посиланням на те, що спір вирішений судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Отже, спір у справі, що розглядається, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення. У спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене та з урахуванням практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 255, 260, 261, 353 ЦПК України суд,-
Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду.
Роз'яснити позивачу, що вказані вимоги підлягають розгляду в порядку, пердбаченому ст.ст. 382, 383 КАС України, а саме, судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у адміністративних справах, що за предметною підсудністю відноситься до компетенції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ