24 листопада 2025 р. Справа № 520/9669/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 (ухвалене суддею Сагайдак В.В.) в справі № 520/9669/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у донарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за червень 2016 року на суму щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», у розмірі 2953,74 грн.; визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у донарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за вересень 2017 року на суму щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», у розмірі 3052,92 грн.; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення, недонараховану та недоплачену ОСОБА_1 у червні 2016 року в розмірі 2953,74 грн. та вересні 2017 року в розмірі 3052,92 грн., усього на загальну суму 6006,66 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною відмову відповідача у донарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за червень 2016 року на суму щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», у розмірі 2953,74 грн.; визнано протиправною відмову відповідача у донарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за вересень 2017 року на суму щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»; стягнуто з відповідача на користь позивача грошову допомогу на оздоровлення, недонараховану та недоплачену Позивачу в червні 2016 року та в вересні 2017 року; в задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Судовим розглядом встановлено, що позивач у період з 17.02.2012 по 14.05.2024 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_1 ), відповідно до витягу із послужного списку.
Згідно із архівними відомостями, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась Військовою частиною НОМЕР_1 .
Позивач звернувся із заявою від 11.04.2025 № 9 до відповідача, в якій просив донарахувати та доплатити матеріальну допомогу для оздоровлення на суми додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, у червні 2016 року - 2953,74 грн. та у вересні 2017 року - 3052,92 грн., на загальну суму 6006,66 грн.
За результатами розгляду вищезазначеної заяви, листом Військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2025 № 09/Ш-376/334, позивачеві повідомлено, що відсутні підстави для проведення донарахування допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань на суму додаткової грошової допомоги за 2016-2017 роки.
Позивач не погодився з вищезазначеною відмовою відповідача та звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок грошової допомоги на оздоровлення повинен проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (в подальшому - Закон № 2232-XII).
Згідно із ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 40 Закону № 2232-XII, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України», “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ № 704 від 30.08.2017 з урахуванням змін, внесених Постановами КМ № 1052 від 27.12.2017, № 103 від 21.02.2018), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні правовідносини в цій справі стосуються невключення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій", при виплаті позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та у вересні 2017 року.
Відповідно до особистої карти грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки, позивачу в спірний період виплачувалася матеріальна допомога на оздоровлення.
Факт виплати позивачу вказаної допомоги в спірний період також не заперечується Військовою частиною НОМЕР_1 .
При цьому, Військова частина НОМЕР_1 вважає, що нею правомірно не включалася щомісячна додаткова грошова винагорода до складу грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Згідно із ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20 та від 30.04.2021 у справі № 620/561/20.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем у справі не заперечується нарахування та виплата позивачу додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, а також підтверджується її виплата позивачу, відповідно до особової карти грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки.
Зазначена вище винагорода не може вважатися одноразовою.
Отже, спірна щомісячна винагорода відповідає ознакам додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, яка із врахуванням ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковою для врахування при розгляді цієї справи.
Таким чином, у спірних правовідносинах в цій справі розрахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2016 та за 2017 роки ОСОБА_1 мав проводитися Військовою частиною НОМЕР_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 899 від 22.09.2010, яку позивач отримував під час проходження військової служби, проте, відповідачем протиправно не здійснено відповідних дій.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців з якого розраховується грошова допомога на оздоровлення суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що спори щодо перерахунку розмірів окремих видів грошового забезпечення військовослужбовців з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 неодноразово були предметом судового розгляду у Верховному Суді, посилаючись при цьому на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 31.01.2019 у справі №522/24664/16-а та від 14.05.2020 у справі № 817/1196/17; від 16.07.2020 у справі №820/5473/17; від 16.09.2020 у справі № 826/14853/17; від 13.10.2020 у справі № 240/9504/19 та зазначаючи, що на даний час Верховний Суд дотримується позиції про те, що винагорода, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 не є складовою місячного грошового забезпечення, з якого обраховуються одноразові грошові виплати військовослужбовцям, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
З урахуванням процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, які передбачають застосування спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових позицій суду касаційної інстанції слід виходити з того, що правові висновки, сформульовані у рішеннях Великої Палати Верховного Суду, мають пріоритет перед висновками колегій суддів Верховного Суду України та Верховного Суду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 620/2878/20.
Крім того, слід враховувати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі № 755/10947/17.
Отже, враховуючи ч. 5 ст. 242 КАС України, застосуванню в спірних правовідносинах підлягають саме правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, а тому в даному випадку щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889, включається до розрахунку грошової допомоги на оздоровлення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, не врахувавши обставин, які мають значення для вирішення цього питання, є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах розрахунок грошової допомоги на оздоровлення позивача мав проводитися відповідачем з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, проте, відповідачем протиправно не здійснено відповідних дій, у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 в справі № 520/9669/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич