25 листопада 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3135/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Гарманчук Олександру Романівну, звернулась до суду з позовною заявою, у якій просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції Закону від 01.02.2025 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції Закону станом на дату призначення грошового забезпечення;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 утриману виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зниклого безвісти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з березня 2025 року до винесення рішення у справі.
В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 є матір'ю військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який під час виконання бойового завдання за призначенням в ході ведення бойових дій приймаючи безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, зник безвісти 23.01.2023 року в районі Васюківка, Донецької області.
У зв'язку із зникненням безвісти ОСОБА_2 до 01.02.2025 позивач отримувала грошове забезпечення та додаткову винагороду, які належали її сину, у розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років. інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Проте, з 01.02.2025, у зв'язку із зміною норм ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, позивачці почали виплачувати тільки частину грошового забезпечення її сина - ОСОБА_2 , що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань. Представник позивача зазначає, що дія законів незворотна у часі і позивач має право на нарахування та виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди, в установленому законодавством порядку, що діяло на день зникнення безвісті її військовослужбовця ОСОБА_2 , до 01.02.2025.
Ухвалою судді від 19.05.2025 року відкрито провадження у даній справі, розгляд якої вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; сторонам встановлені строки на подання заяв по суті справи.
Військова частина НОМЕР_1 (надалі - відповідач) подала відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнаються, просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки зміна норма законодавства - стаття 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' не звужує, а розширює права військовослужбовця на отримання належного йому грошового забезпечення та додаткової винагороди (за час перебування у полоні) у разі звільнення з полону. ОСОБА_1 отримувала виплати за свого сина, у порядку п.4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 у редакції, що діяла на момент подання відповідної заяви та виникнення відносин, які стали підставою для здійснення виплат. Водночас, Кабінетом Міністрів України винесено новий Порядок виплати грошового забезпечення, згідно якого виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів. Тож, відповідно до розділу 16 п. 3 вказаного порядку виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків. Тобто, правовідносини з вказаного питання виникають не у момент подання відповідної заяви, а кожний місяць на підставі наказу командира військової частини відповідно до діючого законодавства.
Представник позивача подала відповідь на відзив, у якій наголошено, що за сталою практикою Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування відповідно до ч.6 ст.13 Закону України ''Про судоустрій і статус суддів'', однозначно підтверджують право на збереження грошового забезпечення для зниклих безвісти військовослужбовців. Згідно з ч.4 ст.46 Закону України ''Про Збройні Сили України'': ''У разі втрати зв'язку з військовослужбовцем, який бере участь у бойових діях, він вважається безвісти зниклим до встановлення інших обставин''. Таким чином, визнання особи безвісти зниклою не припиняє правовідносини військової служби, що відповідно, не звільняє державу від обов'язку здійснювати грошове забезпечення.
Ухвалою суду від 10.11.2025 року витребувані додаткові докази.
18.11.2025 року представник позивача надала докази та письмові пояснення щодо витребуваної інформації.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) є матір'ю військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження № НОМЕР_3 (а.с.12).
Військослужбовець ОСОБА_2 , який під час виконання бойового завдання за призначенням в ході ведення бойових дій приймаючи безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, зник безвісти 23.01.2023 року в районі Васюківка, Донецької області, що підтверджується сповіщенням сім'є №5 від 09.02.2023 року (а.с.11).
Позивач є єдиним членом родини військовослужбовця ОСОБА_2 , яка відповідно до чинного законодавства має право на отримання грошового забезпечення, призначеного у зв'язку з його зникненням безвісти під час проходження військової служби. Інших осіб, які належать до членів сім'ї ОСОБА_2 та могли б претендувати на таке грошове забезпечення.
Позивач отримувала 100 % грошового забезпечення ОСОБА_2 , що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками про рух коштів, що додатково підтверджує як фактичне, так і юридичне здійснення позивачем права на отримання грошового забезпечення, а також відсутність будь-яких інших членів сім'ї ОСОБА_2 , які б претендували на відповідні виплати.
Як стверджує представник позивача до лютого 2025 року, позивач отримувала 100% грошового забезпечення її сина відповідно до пункту 4,7 Постанови Кабінету Міністрів України 30.11.2016 р. № 884 ''Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх'' та статті 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' від 20.12.1991 року № 2011-XII (в редакції Закону чинного на момент виникнення правовідносин між сторонами).
Проте, після зміни у законодавстві, ОСОБА_1 стала отримувати грошове забезпечення у меншому розмірі - 50% грошового забезпечення її сини, який зник безвісті.
Позивач через свого представника звернулася з заявою до відповідача про залишення розміру виплати грошового забезпечення, що отримує позивач в порядку п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 в редакції, що діяла на момент подання відповідної заяви та виникнення відносин, які стали підставою для здійснення виплат (а.с.13-15).
Листом від 30.04.2025 № 3985 відповідач повідомив про відсутність законних підстав про виплату після 01.02.2025 грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_2 його матері у розмірі 100% (а.с.17).
Отже, наявність чи відсутність протиправних дій щодо зменшення до виплат сум грошового забезпечення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та інших нормативно-правових актів.
Згідно із пунктом 6 статті 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' (у редакції закону станом на 01.01.2025 року) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Позивач, як матері військовослужбовця ОСОБА_2 , який згідно сповіщення сім'і від 09.02.2023 року зник безвісті, виплачувалось його грошове забезпечення у розмірі 100% до 01.02.2025.
Законом України ''Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх'' пункт 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в такій редакції:
"6. За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення".
Тобто, з 01.02.2025, у зв'язку із зміною норм ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, позивачу виплачується частина грошового забезпечення її сина - ОСОБА_2 , що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Вищезазначені зміни до Закону прийняті відповідно до Конституції України, Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' і їх метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Проект Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 № 8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення.
Коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії РФ, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Закон України ''Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' № 3995-ІХ від 08.10.2024 є чинним, не визнавався неконституційним у встановленому законом порядку, отже, обов'язковим до виконання на всій території України. Цей Закон введений в дію з 01.02.2025 року.
Відтак, оскільки зміни до пункту 6 статті 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' введений в дію 01.02.2025, тому з цієї дати відповідачем правомірно здійснюється виплата позивачу частини грошового забезпечення її сина - ОСОБА_2 , що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення.
Щодо доводів позивача про незворотність дії законів у часі суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.
Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
У відповіді військової частини НОМЕР_1 вказано, що нарахування грошового забезпечення за лютий 2025 року здійснено на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2025 у розмірі 50% частки від грошового забезпечення в сумі 5333,28 грн та додаткової винагороди в сумі 24625,00 грн (а.с.17).
Тобто, і у подальшому нарахування грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 здійснюється на підставі наказів командира військової частини, який виноситься щомісячно.
З огляду на вищевикладене суд зауважує, що право позивача на отримання грошового забезпечення, яке належить її сину, виникло до введення в дію змін до п. 6 ст. 9 Закону № 2011 Законом № 3995 від 08.10.2024, тобто до 01.02.2025. Це право продовжує існувати після 01.02.2025 (тобто, триває на момент введення в дію нових змін до ч. 6 ст. 9 Закону № 2011), тому новий нормативний акт п. 6 ст. 9 Закону № 2011 в редакції Закону № 3995 поширюється на визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який необхідно виплачувати його матері ОСОБА_1 .
Отже, судом установлено, що відповідач, виплачуючи грошове забезпечення з 10.02.2025 року військовослужбовця ОСОБА_2 у меншому розмірі, діяв у межах та у спосіб, визначений законодавством.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, у зв'язку із вказаним не проводиться розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Рішення суду направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК