25 листопада 2025 року м. Київ № 640/4655/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом Громадянина Бразилії Фабіано ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної
міграційної служби у м. Києві та Київській області
третя особа Головне управління Національної поліції у м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення.,
Громадянин Бразилії Фабіано Де ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), у якому просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення №253 від 08 листопада 2021р. Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області «Про заборону в'їзду в Україну громадянину Бразилії ОСОБА_3 », ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №640/4655/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2022р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції у м. Києві.
Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІX ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022р. №2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022р. №2825-IX, справа №640/4655/22 надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
26 липня 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді ОСОБА_4 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_4 ) від 07.09.2023 справу прийнято до провадження.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_4 у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 №949/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку», призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2024 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2024р. прийнято справу до провадження судді Жукової Є.О., розгляд справи розпочато спочатку, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що при прийняті спірного рішення, відповідач посилається на оперативну інформацію, в якій містить інформація, що позивач прибув до України з метою налагодження на території м. Києва протиправної фінансової схеми, направленої на заволодіння шахрайським шляхом коштами громадян України та іноземних громадян в особливо великих розмірах під виглядом управління активами в інвестиційному проекті, без фактичного їх надання, однак, в оскаржуваному рішенні не визначено чітко за яким кримінальним провадженням отримана оперативна інформація, чи за якою заявою здійснювалася оперативно - розшукова діяльність. Отже, на думку представника позивача, рішення прийнято формально.
27 травня 2022 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м.Києві та Київської області подано відзив, в якому зазначено, що 08.11.2021р. на підставі подання Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві від 08.11.2021р. №200/125/20/03-2021, прийнято рішення №253 про заборону в'їзду в Україну громадянину Бразилії Фабіано Де ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зауважив, що відповідно до п.7 Інструкції №1235 передбачено прийняття таких рішень за ініціативою підрозділів кримінальної поліції у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в України особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.
07 червня 2022 року, представником позивача надано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.
18 вересня 2025 року, представником Головного управління Національної поліції у м. Києві, надано пояснення на позовну заяву, відповідно до яких, просить відмови у задоволені позовних вимог повністю, оскільки, третя особа, діяла в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством, та не здійснила жодних порушень законних інтересів та прав позивача.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Фабіано Де ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Бразилії, про що свідчить паспорт НОМЕР_1 .
08 листопада 2021 року Управлінням міграційної поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві на ім'я начальника ЦМУ ДМС у м.Києві та Київської області направлено лист №2000/125/20/03-2021, в якому відповідно до п.п.1, 2, ч.1 ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» клопотали про заборону в'їзду в Україну громадянину Бразилії, ОСОБА_3 строком на три роки. В листі зазначено, що за результатом отриманої інформації встановлено громадянина Бразилії, який прибув до України з метою налагодження на території м.Києва протиправної фінансової схеми, направленої на заволодіння шахрайським шляхом коштами громадян України та іноземних громадян в особливо великих розмірах під виглядом послуг управління активами в інвестиційному проекті, без фактичного їх надання. Разом з тим, зазначено, що позивач станом на 04.11.2021р. не перебуває в статусі підозрюваного чи обвинуваченого за вчинення кримінальних правопорушень.
08 листопада 2021 року начальником Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м.Києві та Київської області за результатом розгляду матеріалів справи стосовно громадянина Бразилії Фабіано ОСОБА_1 , прийнято рішення №253, про заборону в'їзду в України громадянину Бразилії Фабіано ОСОБА_1 . З рішення вбачається, що заборона встановлена на 3 роки. При прийнятті рішення враховано подання Управління міграційної поліції ГУНП у м.Києві №2000/125/20/03-2021 від 08.11.2021р.
Вважаючи дане рішення протиправним, представник позивача звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Частинами першою та другою вказаної статті встановлено, що за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013р. №1235 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802 рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Підпунктом «б» пункту 4 вказаної Інструкції встановлено, що рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Пунктом 5 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802 встановлено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в'їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в'їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в'їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов'язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
Згідно з пунктом 6 вказаної Інструкції рішення про заборону в'їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в'їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.
Таким чином, частиною першою статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визначено вичерпний перелік підстав за наявності яких в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в'їзд в Україну може бути заборонено в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю та якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, за обґрунтованим зверненням підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі - Закон №2135-ХII), оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами кримінальної та спеціальної поліції Національної поліції.
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (статті 2 Закону №2135-ХII).
За змістом пункту 1 частини 1 статті 6 Закону №2135-ХII, підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, які готують вчинення злочину; осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; осіб безвісно відсутніх; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України.
Зазначені підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках (частина друга статті 6 Закону №2135-ХII).
Пунктами 4, 5 частини 1 статті 7 Закону №2135-ХII визначено, що підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов'язані інформувати відповідні державні органи про відомі їм факти та дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави, а також про порушення законодавства, пов'язані з службовою діяльністю посадових осіб, а також здійснювати взаємодію між собою та іншими правоохоронними органами, в тому числі відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення кримінальних правопорушень.
Відповідно до пунктів 5,6 частини 1 статті 10 Закону №2135-ХII, матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукову діяльність, та інших правоохоронних органів та інформування державних органів відповідно до їх компетенції.
Системний аналіз наведених правових норм, що діяли на момент виникнення спірних відносин, дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень на прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну особі в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому Законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Національної поліції України.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято на підставі листа від 08.11.2021р.№2000/125/20/03-2021, в якому зазначено, що за результатом отриманої інформації встановлено громадянина Бразилії (позивача), який прибув до України з метою налагодження на території м.Києва протиправної фінансової схеми, направленої на заволодіння шахрайським шляхом коштами громадян України та іноземних громадян в особливо великих розмірах під виглядом послуг управління активами в інвестиційному проекті, без фактичного їх надання.
Національна поліція, як державний орган, центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. До завдань поліції належить зокрема, охоронна прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Отже, повноваження Національної поліції України, щодо прийняття рішень про заборону іноземцям в'їзду в України є виключними та дискреційними, ні відповідач, ні суд не може здійснювати переоцінку загрозам національної безпеки України, громадського порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, яка попередньо здійснена Головним управлінням Національної поліції у м. Києві
Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 у справі № 320/8499/20 зазначає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права відповідними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діє у межах наданих йому законодавством повноважень.
Суд вважає, що необхідність заборони в'їзду, яка має превентивний характер, дійсно не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто мати обґрунтовані посилання суб'єкта владних повноважень на можливість протиправної поведінки особи.
Крім того, суд зазначає, що обмежений у дослідженні листа прийнятого третьою особою від 08.11.2021р. №2000/125-20/03-2021, оскільки у зв'язку із Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», документи, зокрема включно по 2021р. знищено актом від 24.02.2022р. №23/125/20/01-2022, однак, звертає увагу, що термін дії подання від 08.11.2021р. Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві та Київській області про заборону позивачу в'їзду в Україну закінчився 08.11.2024р., відповідно, на час ухвалення цього рішення заборона припинила дію, не є чинною, вичерпала свою дію.
Так, Верховний Суд в постанові від 20.09.2021р. у справі № 638/3792/20 зазначив, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Натомість, право на звернення до суду та способи судового захисту визначені у статті 5 КАС України, частиною першою якої визначено, що захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4).
Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення, вчинення чи невчинення тих чи інших дій та перевірити їх відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, як це закріплено у статті 2 та статті 5 КАС України.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2,6 КАС України. Подібні положення містяться й у статтях 2, 5 нині діючого КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність (постанова ВС, справа № 826/6664/17 від 22.07.2022).
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулювали спірні правовідносини на час винесення спірного рішення і вчинення дій уповноваженими особами відповідача, суд дійшов висновку про правомірність дій суб'єкта владних повноважень, щодо заборони в'їзду в Україну громадянину Республіки Бразилія ОСОБА_3 , а також беручи до уваги закінчення строку дії оскарженого рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову Громадянина Бразилії Фабіано ОСОБА_1 - відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.