24 листопада 2025 року м. Київ № 640/10952/21
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві (далі - відповідач-1), Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (далі - відповідач-2), Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - відповідач-3), Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - відповідач-4) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправними дії Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо несплати єдиного внеску та невнесення відомостей за ОСОБА_1 як за застраховану особу, та провести нарахування та сплату страхових внесків за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України за період з 28.03.2005 року (початок служби в ОВС) по 31.12.2006, та подати відповідні звіти про нарахування та сплату єдиного внеску за період з 28.03.2005 по 06.11.2015, та за період з 06.11.2015 року по 22.08.2018 відобразити у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідного періоду та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску відповідного періоду, а також загальний страховий стаж проходження служби в підрозділах ГУМВС України в м. Києві за весь період служби з 06.08.2005 по 27.11.2018 за цей період за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України;
- зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головне управління Національної поліції у м. Києві солідарно провести нарахування та сплату страхових внесків за ОСОБА_1 як за застраховану особу за період з 28.03.2005 по 31.12.2006 та з 06.11.2015 по 22.08.2018 за кожен місяць окремо, подати відповідні звіти про нарахування та сплату єдиного внеску за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та сплатити страхові внески за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та відобразити у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідного періоду, а також - загальний страховий стаж за період проходження служби в підрозділах ГУМВС України в м. Києві за весь період служби з 06.08.2005 по 27.11.2018 та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску за весь період до Пенсійного фонду України.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність дій відповідачів щодо не проведення нарахування та сплати страхових внесків із сум грошового забезпечення, виплачених ОСОБА_1 за період проходження нею служби в органах внутрішніх справ з 28.03.2005 по 31.12.2006, що призвело до відсутності страхового стажу за вказаний період. Окрім того, вказано, що за період проходження служби в органах внутрішніх справ з 28.03.2005 по 22.08.2018 відповідачами не було подано до Пенсійного органу відповідних звітів про нарахування та сплату єдиного внеску виходячи із виплаченого позивачу грошового забезпечення, що призвело до порушення її прав, пов'язаних з набуттям страхового стажу за період служби.
Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
У поданих до суду письмових поясненнях представником відповідача-1 зазначено про безпідставність позовних вимог з огляду ненадання позивачем доказів того, що вона є застрахованою особою, зокрема, копії посвідчення застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зауважено, що вирішення питань здійснення контролю за повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску не належить до повноважень застрахованих осіб, в тому числі й позивача, тому наявність недоїмки з єдиного внеску, зокрема, у зв'язку з несплатою єдиного внеску страхувальником, не стосується прав та інтересів позивача та не може призвести до їх порушення.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Перепелиці А.М.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача-3 у свої письмових поясненнях вказав, що оскільки позивач зі служби в поліції не звільнялася, наведене нівелює зазначені обставини про порушення її прав відповідачем-3. Вказано, що позивачем не зазначено у чому полягає порушення її прав та інтересів Головним управлінням Національної поліції у м. Києві, що, на думку представника відповідача-3, свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у задоволенні заяви позивача про уточнення (зменшення) розміру позовних вимог (вх. №92949) у справі №640/10952/21 - відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про закриття провадження у справі №640/10952/21 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
З 28.03.2005 ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції відділу інспекторів міліції Деснянського районного управління ГУ МВС України в м.Києві.
Відповідно до наказу Головного управління МВС України в м. Києві від 24.03.2011 №162 о/с ОСОБА_2 надано додаткову відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 31.03.2011 по 10.01.2014.
Згідно з наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 16.01.2014 №20 ОСОБА_2 надано неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку 4-х років з 10.01.2014 по 10.01.2015.
На підставі наказу Головного управління МВС України в м. Києві від 26.01.2015 №39 ОСОБА_1 надано неоплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею п'ятирічного віку з 11.01.2015 по 10.01.2016.
Згідно з наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 28.10.2015 №938 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 приступила до виконання службових обов'язків з 26.10.2015. Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 06.11.2016 ОСОБА_1 06.11.2016 звільнено у запас Збройних Сил України з постановкою на військовий облік.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №826/11746/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2017 та постановою Верховного Суду від 10.05.2019:
- ?визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління МВС України в м. Києві від 06.11.2015 №1007 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_2 ; ??
- поновлено ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві; ??
- стягнуто з Головного управління МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_2 середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 14.07.2017, розрахованого виходячи з приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 04.08.2017 №28 о/с ОСОБА_2 було поновлено на посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління з 06.11.2015 відповідно до постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №826/11746/16.
На виконання рішення суду позивачу було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 26 222,17 грн, що підтверджується платіжними дорученнями Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві від 14.11.2017 №30 та від 27.12.2017 №42.
Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 22.08.2018 №36 о/с згідно з пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 була повторно звільнена з посаді дільничного інспектора міліції відділу дільничних інспекторів міліції Деснянського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві у запас Збройних Сил України.
Як вказано позивачем, за період проходження нею служби в органах внутрішніх справ з 28.03.2005 по 22.08.2018 роботодавцем не було сплачено за неї єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (окрім періодів: листопад 2017 року (18 днів); грудень 2017 року), що спричинило виникнення недоїмки, на підтвердження чого надано індивідуальні відомості Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5).
Уважаючи такі дії протиправними позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з пунктами 2, 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Частиною першою статті 3 Закону №2464-VI визначено, що збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
За приписами частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту.
За приписами пунктів 1, 2, 4 частини другої, частини третьої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, окрім іншого:
- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
- подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до частини другої статті 20 Закону №2464-VI персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону №2464-VI державний реєстр створюється для забезпечення накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до частини першої статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
У свою чергу, за положеннями пункту 2 частини першої статті 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу, надбавку або компенсацію, - для осіб, зазначених у пунктах 6-9, 11 і 12 статті 11 цього Закону.
Згідно з частинами першою - другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.
Таким чином, вимоги Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прямо вказують на наявність у роботодавця - органу, який виплачує заробітну плату чи грошове забезпечення, законодавчо передбаченого обов'язку здійснювати нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування позивача у разі виплати середньої заробітної плати чи грошового забезпечення із відображенням його нарахування за кожним календарним місяцем і календарним роком та подачею таких відомості у відповідній звітності до територіального органу Пенсійного фонду.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.11.2018 року в справі №752/20210/14-ц та від 22.07.2019 року в справі № 813/80/14.
21.08.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №770 «Про затвердження порядків зарахування періодів служби до страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу та подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків стосовно військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб начальницького і рядового складу, поліцейських» (далі - Порядок №770).
Зазначеною постановою затверджено порядок подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 1 липня 2000 р. по 31 грудня 2016 р., необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку №770 відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться Пенсійним фондом України до реєстру застрахованих осіб на підставі інформації з податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за формами № 8 ДР і № 1 ДФ, які ДФС передає Пенсійному фонду України в електронному вигляді на центральному рівні в порядку, встановленому Пенсійним фондом України та ДФС. При цьому Пенсійний фонд України обчислює щомісячні суми грошового забезпечення виходячи із середнього розміру сум доходу квартальної звітності за формами № 8 ДР і № 1 ДФ за період, за який подано інформацію.
У разі відсутності інформації з податкового розрахунку сум доходу відомості про періоди служби, суми грошового забезпечення та сплату страхових внесків вносяться територіальними органами Пенсійного фонду України до реєстру застрахованих осіб на підставі поданого військовими частинами чи органами, які виплачують (виплачували) грошове забезпечення (далі - страхувальники), або подаються органами, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи), до територіальних органів Пенсійного фонду України у вигляді звіту за формою згідно з додатком.
Страхувальники або уповноважені органи подають звіт до територіальних органів Пенсійного фонду України у такі строки:
за період з 1 липня 2000 р. по 31 грудня 2003 р. - не пізніше ніж 1 грудня 2019 р.;
за період з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2007 р. - не пізніше ніж 1 травня 2020 р.;
за період з 1 січня 2008 р. по 31 грудня 2011 р. - не пізніше ніж 1 жовтня 2020 р.;
за період з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2015 р. - не пізніше ніж 1 жовтня 2021 р.;
за період з 1 січня 2015 р. по 31 грудня 2016 р. - не пізніше ніж 11 жовтня 2022 року.
Кінцеві строки подання страхувальниками або уповноваженими органами звіту до територіальних органів Пенсійного фонду України, зазначені у цьому пункті, можуть бути змінені відповідними державними органами за погодженням з Пенсійним фондом України, але не пізніше ніж до 11 жовтня 2022 року.
У своєму листі від 11.08.2021 №20821-22282/П-07/8-2600/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, за наслідками розгляду звернення позивача від 21.07.2021, повідомлено про продовження Пенсійним фондом України до 31.05.2021 термінів щодо подачі звітності, які визначені абзацом 3 пункту 4 Порядку подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №770.
Тобто, станом на момент розгляду справи, терміни подачі звітності, які визначені абзацом 3 пункту 4 Порядку подання відсутніх у Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування персоніфікованих відомостей про грошове забезпечення та сплату страхових внесків за період з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року, необхідних для призначення пенсій військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам начальницького і рядового складу, поліцейським, закінчилися.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , у період з 28.03.2005 по 27.08.2018 позивач проходила службу в органах внутрішніх справ.
У довідці від 01.12.2020 №19/П-154 лк-пд, виданій ОСОБА_1 , Головним управлінням МВС України в м. Києві зазначено про те, що період проходження служби в підрозділах ГУ МВС України в м. Києві з 06.08.2005 по 27.11.2018 зараховується до страхового стажу.
Судом встановлено, що згідно з інформацією, зазначеною в довідках про доходи від 07.10.2020 №1241, №1242, 1243 та реєстрах застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (в т.ч. наданих позивачем під час розгляду справи), дані щодо сплати роботодавцем єдиного внеску із сум грошового забезпечення, виплачених ОСОБА_1 за період проходження нею служби з 06.11.2015 по 22.08.2018, а також відомості про подання звітності про нарахування та сплату єдиного внеску за вказаний період до Пенсійного фонду - відсутні.
На переконання суду, вказані обставини свідчать про неможливість реалізації позивачем права на зарахування до її страхового стажу періоду перебування у трудових відносинах з відповідачем-2 з 06.11.2015 по 22.08.2018, у зв'язку з не нарахуванням та не сплатою останнім єдиного внеску за даний період, а також свідчать про недотримання останнім вимог частини третьої статті 6 Закону №2464-VI.
При цьому, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення про припинення юридичної особи -- Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (код ЄДРПОУ 08805200), в якому проходила службу позивач, прийнято 23.05.2024, а відтак, станом на момент звернення до суду та до визначеної дати відповідач-2 мав можливість виконати вимоги частини третьої статті 6 Закону №2464-VI, що стосуються нарахування та сплати страхових внесків із сум грошового забезпечення, виплачених ОСОБА_1 за період проходження нею служби в органах внутрішніх справ, а також подати відповідні звіти про нарахування та сплату єдиного внеску до Пенсійного фонду України.
Наведене дає підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо несплати єдиного внеску та невнесення відомостей за ОСОБА_1 як за застраховану особу, та не проведення нарахування та сплати страхових внесків за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 06.11.2015 по 22.08.2018, з відображенням у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідного періоду з урахуванням загального страхового стажу за період проходження служби в підрозділах ГУ МВС України в м. Києві з 06.11.2015 по 22.08.2018, та не подання відповідної звітності про нарахування та сплату єдиного внеску за вказаний період до Пенсійного фонду України.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Деснянське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головне управління Національної поліції у м. Києві солідарно провести нарахування та сплату страхових внесків за застраховану особу за період з 28.03.2005 року (початок моєї служби в ОВС) по 31.12.2006 та з 06.11.2015 по 22.08.2018 за кожен місяць окремо, подати відповідні звіти про нарахування та сплату єдиного внеску за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та сплатити страхові внески за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та відобразити у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідного періоду, а також - загальний страховий стаж за період проходження служби в підрозділах ГУМВС України в м. Києві за весь період служби з 06.08.2005 по 27.11.2018 та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску за весь період до пенсійного фонду України, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
За правилами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Зважаючи на встановлені вище обставини, для належного та об'єктивного захисту порушених прав позивача, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції у м. Києві провести нарахування та сплату страхових внесків за ОСОБА_1 як за застраховану особу за період з 06.11.2015 по 22.08.2018 за кожен місяць окремо, відобразити у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідний період, а також відобразити загальний страховий стаж за період проходження служби в підрозділах ГУМВС України в м. Києві з 06.11.2015 по 22.08.2018 та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску за вказаний період до Пенсійного фонду України.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання сплатити страхові внески за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску за період з 22.08.2018 по 27.11.2018 до Пенсійного фонду України суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено, що за вказаний період страхові внески не сплачувалися, а звітність до пенсійного органу не подавалася, а відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
При вирішенні питання щодо правонаступника Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві - органу, в якому проходила службу позивач, судом враховано таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.11 №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.
Згідно з пунктом 5 вищевказаного Порядку №1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Пунктом 6 Порядку №1074 передбачено, що права та обов'язки органів виконавчої влади переходять, зокрема: у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» прийняте рішення щодо створення Головного управління Національної поліції у м. Києві. Цією ж постановою прийняте рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, в тому числі, Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
За приписами ст.ст. 1-2 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ, міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Основними завданнями міліції, зокрема є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.
У відповідності до ст.ст. 1-2 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності.
З огляду на зазначене, зміст наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та зараз покладаються на поліцію є тотожними.
Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації), в даному випадку міліції, з одночасним створенням іншої (поліції), яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, передбачає правонаступництво новоутвореною установою.
Слід зазначити, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань і функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.
Суд звертає увагу, наказом голови Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №1 затверджено, зокрема структуру територіальних органів поліції, згідно з якою до складу Головного управління Національної поліції у м. Києві входить Деснянське управління поліції.
Ліквідація Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з одночасним створенням іншого органу - Головного управління Національної поліції у м. Києві до структури якого входить зокрема Деснянське управління поліції, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, передбачає зобов'язання вжити заходів щодо вирішення спору з колишнім працівником ліквідованого у такий спосіб органу.
Отже, Головне управління Національної поліції у м. Києві, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.
Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 20.02.2025 у справ №2а-14139/12/2670.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією, наявною в матеріалах справи. Оскільки позов задоволено частково, судові витрати зі сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 454,00 грн (пропорційно задоволеним позовним вимогам).
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві, Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Деснянського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві щодо несплати єдиного внеску та невнесення відомостей за ОСОБА_1 як за застраховану особу, та не проведення нарахування та сплати страхових внесків за застраховану особу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 06.11.2015 по 22.08.2018, з відображенням у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідного періоду з урахуванням загального страхового стажу за період проходження служби в підрозділах ГУ МВС України в м. Києві з 06.11.2015 по 22.08.2018, та не подання відповідної звітності про нарахування та сплату єдиного внеску за вказаний період до Пенсійного фонду України.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у м. Києві (адреса: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583) провести нарахування та сплату страхових внесків за ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) як за застраховану особу за період з 06.11.2015 по 22.08.2018 за кожен місяць окремо, відобразити у відповідній довідці за кожен місяць окремо відповідний період, а також відобразити загальний страховий стаж за період проходження служби в підрозділах ГУМВС України в м. Києві з 06.11.2015 по 22.08.2018 та подати відповідну звітність про нарахування та сплату єдиного внеску за вказаний період до Пенсійного фонду України.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в сумі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у м. Києві (адреса: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, 15, код ЄДРПОУ 40108583).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.