25 листопада 2025 року м. Житомир справа № 640/7878/20
категорія 111010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черноліхова С.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним рішення Державної податкової служби України, викладене у формі листа № 2211/к/99-00-10-03-14 від 28.12.2019;
- зобов'язати відповідача провести повторну перевірку наведених у скарзі від 05.12.2019 обставин.
В обгрунтування своїх вимог зазначив, що 05.12.2019 звернувся до відповідача із скаргою на бездіяльність ГУ ДФС у Київській області та ГУ ДПС у Київській області щодо добровільного невиконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2019 по справі № 640/19275/18, в якій просив застосувати до винних осіб заходи дисциплінарного стягнення та зобов'язати їх відновити його майнові права. Відповідач на подану скаргу належним чином не відреагував, відновлення прав позивача не забезпечив, протиправність дій контролюючих органів не визнав, про що повідомив у листі № 2211/к/99-00-10-03-14 від 28.12.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Житомирським окружним адміністративним судом за належністю та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Черноліхову С.В.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 дану справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позов просить у його задоволенні відмовити, оскільки зазначений лист не є рішенням, а лише документом інформативного характеру, відповіддю на скаргу позивача. Крім того, позивачем не обґрунтовано, яким чином виражена бездіяльність ДПС України. В свою чергу, ДПС України надано обґрунтовану відповідь на його скаргу.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що 05.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до ДПС України із скаргою на бездіяльність ГУ ДФС у Київській області та ГУ ДПС у Київській області щодо добровільного невиконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.04.2019 по справі № 640/19275/18, в якій просив застосувати до винних осіб заходи дисциплінарного стягнення та зобов'язати їх відновити його майнові права.
Відповідач на подану скаргу направив позивачу лист № 2211/к/99-00-10-03-14 від 28.12.2019, у якому повідомив про внесення змін до реєстраційного запису реєстру обтяжень нерухомого майна № 17127375 у частині вилучення з реєстру транспортного засобу і про наявність у позивача станом на 21.12.2019 податкового боргу по земельному податку у сумі 41066,62 грн.
Вважаючи такий лист протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За приписами пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб'єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
Отже, нормативно-правовий акт містить загальнообов'язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб'єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб'єктам і створює права та/чи обов'язки лише для цих суб'єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв'язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
З огляду на наведені вище положення КАС України та ознаки і властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржуваний лист не відносить до жодного з цих актів, а є лише документом інформативного характеру, відповіддю на скаргу позивача.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що оспорюваний в даній справі лист не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , не спрямований на виникнення щодо нього жодних юридичних наслідків, а тому позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Не підлягає задоволенню і позовна вимога про зобов'язання відповідача провести повторну перевірку наведених у скарзі від 05.12.2019 обставин, оскільки вона є похідною від попередньої.
Зважаючи на відмову у задоволенні позову, питання про розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 256 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Черноліхов
25.11.25