25.11.25
22-ц/812/2110/25
Справа №489/4062/25
Провадження № 22-ц/812/2110/25
Провадження № 22-ц/812/2114/25
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
25 листопада 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційні скарги
Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» та ОСОБА_1
на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Костюченком Г.С., повний текст рішення складено 23 вересня 2025 року, у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію
22 травня 2025 року Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі -ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувало, що 11 листопада 2024 року ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» було подано до Ленінського районного суду м. Миколаєва заяву про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 10 186,92 грн. та 302,80 грн. судового збору.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2024 року по справі № 489/9214/24, судовий наказ про стягнення ОСОБА_1 боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 10 186,92грн. та 302,80 грн. судового збору було скасовано.
В опалювальних сезонах 2021-2025 роках позивач здійснював постачання теплової енергії до будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується нарядами на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювальних сезонів.
Фактичним доказом постачання теплової енергії на об'єкт споживача є наряд на підключення будинку до теплових мереж на початку опалювального сезону, який видається виконавцями послуг, як зазначено в рішенні виконавчого комітету Миколаївської міської ради.
Власником квартири АДРЕСА_2 з 19 вересня 2022 року є ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивач надав теплову енергію за період з 01 листопада 2022 року по 01 лютого 2025 року за яку відповідач не сплатив та не виконав свої зобов'язання, чим завдано позивачу матеріальну шкоду.
Після звернення позивача до суду з цим позовом відповідачем було сплачено 11121 грн грн.24 коп., залишок склав 2626 грн.55 коп.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» 2626 грн. 55 коп. за спожиту теплову енергію та 3028 грн. судового збору.
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2025 року в задоволені позову ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Стягнуто з ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5000 грн.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості заявленого позивачем позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , ставши 19 вересня 2022 року титульним власником квартири, між тим не отримав ані фізичного, ані фактичного доступу до свого майна, та був обмежений в своїх правах на володіння та користування квартирою АДРЕСА_2 , оскільки в цьому йому перешкоджав попередній власник квартири.
31 жовтня 2022 року відповідач, для уникнення непорозумінь у майбутньому з підприємствами, що надають комунальні послуги, вчинив активні дії та направив, у тому числі, позивачу у справі заяву, в якій повідомив, про факт переходу права власності на квартиру, факт відмови попереднього власника добровільно звільнити квартиру, факт продовження споживання попереднім власником послугами, які надаються комунальними службами за вказаною адресою.
Відповідачем визнавалася заборгованість, яка сформована після 04 лютого 2023 року. Пред'явлена позивачем сума у позовній заяві у розмірі 13747,79 грн. була сплачена відповідачем частково у сумі 11 121,24 грн.
Суд першої інстанції зазначав, що згідно із нормами Закону України « Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
В той же час, відповідач не вчиняв правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг за споживання електричної енергії попереднім власником вказаної квартири. На нього не може бути покладено обов'язок зі сплати вказаної заборгованості, нарахованої позивачем попередньому власнику.
Щодо стягнення 30000 грн. в якості відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції приймаючи до уваги складність справи, кількість судових засідань, час витрачений у суді, розумність та співмірність ціни позову з витратами на правничу допомогу, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 5000 грн. витрат на правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ПРАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» посилаючись на те, що оскаржуване рішення є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, просило про його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Так, вказували, що власником квартири АДРЕСА_2 з 19 вересня 2022 року є ОСОБА_1 .
Позивач звернувся до Інгульського районного суду м. Миколаєва з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 13747,79 за послуги теплопостачання за період з 01 листопада 2022 року по 01 лютого 2025 року, тобто заборгованість за послуги теплопостачання за стягненням якої звернувся позивач до суду виникла після зміни попереднього власника на ОСОБА_1 . У зв'язку з визнанням відповідачем частини заборгованості за послуги теплопостачання та здійсненням оплати у розмірі 11121,24 грн позивач звернувся із заявою про зменшення позовних вимог на вказану суму. Залишок заборгованості склав 2626,55 грн.
Проте відповідач не визнає заборгованість, яка утворилась станом на 01 лютого 2023 року посилаючись на те, що він не був фактичним користувачем послуг теплопостачання, оскільки попередній власник квартири звільнив її лише 04 лютого 2023року.
Апелянт зазначає, що у відповідача виникли як права, так і обов'язки, які також пов'язані з утриманням такого майна, з моменту його реєстрації, а саме з 19 вересня 2022 року.
Апелянт вважає, що позиція відповідача стосовно відсутності обов'язку нового власника сплачувати заборгованість за послуги теплопостачання попередніх власників (наймачів) квартири за отримані послуги є хибною, оскільки заборгованість за послуги теплопостачання попередніх власників - це заборгованість, яка виникла (або існувала) до зміни власника, тобто до 19 вересня 2022 року.
Крім цього, відповідно до абзацу сьомого пункту 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 № 830 у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.
Тобто, між позивачем і відповідачем з 19 вересня 2022 року вважається укладеним індивідуальний договір, а договірні відносини між позивачем та попереднім власником квартири відсутні.
Оскільки належна на праві власності відповідачу квартири розташована у багатоквартирному будинку, під'єднана до єдиної централізованої системи теплопостачання, він зобов'язаний нести витрати по її утриманню, в тому числі з надання послуг по її обігріву, а відтак надання таких послуг та їх оплата не залежить від того, проживає власник у цій квартирі чи ні.
Щодо розміру судових витрат, стягнутих на користь відповідача, зазначають, що існуючі спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з утримання майна власником якого є відповідач, а саме в частині несплати заборгованості за послуги теплопостачання. Дана категорія справ не є надмірно складною у розрізі їх розгляду та доказуваності, а також спірні правовідносини регулюються вузьким нормативним колом. Що стосується складення заяв, то кожна подана заява містить дублювання інформації, щодо позивача, його представника, відповідача, даних суду, номеру справи, провадження та судді, а також містить розділ зміст поданого документу, що не визначено нормами цивільного-процесуального законодавства як обов'язкове, але додатково «збільшує об'єм» підготовлених заяви. Тому вважають, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн є необґрунтованими, завищеними та такими, що не відповідають складності справи, а також ціні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» залишити без задоволення. Стягнути судові витрати на правову допомогу з позивача, яка буде понесена на стадії апеляційного провадження відповідачем.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що у оскаржуваному рішенні в частині визначення розміру судових витрат на правничу допомогу суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір судових витрат на правничу допомогу, не навів належного та достатнього мотивування та просив рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2025 року у цій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, стягнувши з позивача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на стадії розгляду справи у суді першої інстанції на професійну правничу допомогу у розмірі 30 280 грн. Стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Так, вказував, що у суді першої інстанції відповідачу були надані наступні послуги: ознайомлення з позовною заявою 1 година вартість 1514,00 грн; консультування клієнта, проведення наради з клієнтом щодо погодження тактики та заходів, які вживатимуться для захисту інтересів клієнта, обрання правової позиції захисту 1 година вартість 1514,00 грн; опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, судової практики з вирішення подібних спорів 3 години вартість 4542,00 грн; ознайомлення з заявою про зменшення позовних вимог від 16.06.2025 року 0,5 години вартість 757,00 грн; підготовка та складання відзиву з додатками на позовну заяву (14 сторінок) - 7 годин вартість 10598,00 грн; підготовка та складання заяви про надання доказів розміру судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення 1 година вартість 1514,00 грн; підготовка та складання заяви про проведення засідання в режимі відеоконференції поза приміщенням суду 0,5 години вартість 757,00 грн; ознайомлення та аналіз відповіді на відзив; підготовка та складання заперечення на відповідь на відзив (10 стор.) 4 години 6056,00 грн; підготовка та складання заяви про надання доказів на підтвердження розміру судових витрат та стягнення судових витрат 2 години вартість 3028,00 грн, разом фактично за надані послуги 20 годин, сума 30 280 грн.
Зазначає, що ступінь деталізації та розподілу наданих юридичних послуг зроблено таким чином, аби надати стороні по справі та суду максимально можливу деталізацію дій та витрат часу на вчинення відповідних дій.Так перелік дій зазначених у пункті 1-4 акту, можливо було віднести до дій по складанню відзиву, попередньо склавши обсяг часу за послугами пунктів з першого по п'ятий, однак для більшої деталізації при складанні акту пункти з першого по п'ятий було відокремлені.
В частині послуг що складалися в письмовій формі (пункти 5-9 акту), то відповідні письмові документи містяться у матеріалах справи, що є доказом їх складання,наявності, дійсності та витрачання на їх складання відповідного часу.
Вказує, що судове рішення від 23 вересня 2025 року не містить мотивів, аналізу та обґрунтування, яка саме з послуг з надання правничої допомоги відповідачу є завищеною за часом або вартістю, або узагалі не надавалася.
Звертає увагу, що складання кожного з письмових документів, що містяться у матеріалах справи вимагало тривалого часу та зосередження. Навіть у випадку дублювання посилання на певну норму права, судове рішення, або дублювання певної обставини, не знижує загального часу на складання документу, який повинен бути складений якісно у логічному, послідовному, обґрунтованому та зрозумілому для сприйняття вигляді. Крім того, за відсутності сталої судової практики, особливостей кожної окремої справи, доказів наявних у кожній окремій справі представник учасника справи, за для надання якісної правової допомоги, зобов'язана пересвідчитися у релевантності (актуальності) тієї чи іншої правової позиції Верховного суду, на яку посилається у складених процесуальних документах, це означає витрачання значного часу на пошук та вивчення судової практики щодо кожної окремої справи, мається на увазі застосування норми права з врахуванням особливостей у кожній конкретній справі.
Приймаючи рішення суд не врахував норми припису п.4 ч.3 ст. 141 ЦПКУкраїни - дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Зазначив, що суд не взяв до уваги, на ключову обставину, що відповідач вживав усі можливі та залежні від нього дії, за для врегулювання спору мирним шляхом, як до пред'явлення позову позивачем так і під час розгляду справи пропонуючи вирішити питання у позасудовий спосіб. У свою чергу позивач по справі повністю та категорично відмовився від врегулювання спору мирним шляхом. На підтвердження наведеного сторона відповідача звертає увагу суду на докази: а саме зміст заяв направлених відповідачем позивачу, в яких він пропонував позивачу вирішення спору мирним шляхом.
Також, посилаючись на практику Верховного Суду, звертає увагу суду, на ціну надання послуг з правничої допомоги у справі, що розглядається, це 50 % від прожиткового мінімуму - 1514,00 грн. за 1 годину роботи адвоката.
Відповідач не погоджується з позицією суду викладеної у рішенні суду про часткове стягнення судових витрат з позивача, оскільки на його думку, суд необґрунтовано зменшив у шість разів розмір судових витрат понесених відповідачем при розгляді справи, прийшов то взаємовиключних висновків підтверджуючи наявність доказів надання послуг з правової допомоги, які містяться у матеріалах справи.
У відзиві ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, скасувати рішення суду у повному обсязі та ухвалити нове яким задовольнити вимоги позивача.
Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ » підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (частина 5 стаття 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1-3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вказаним положенням закону не відповідає в повній мірі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» в період опалювальних сезонів 2021-2025 роках здійснювало постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями нарядів на підключення опалення до будинку на початку опалювальних сезонів на підставі рішень виконавчого комітету Миколаївської міської ради( а.с.10).
07 липня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір на забезпечення виконання останнім договору позики від 07 липня 2020 року, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївської міської округу Горбуровим К.Є.
У забезпечення виконання зобов'язань за основним договором іпотекодавець передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 ( а.с.5-9).
Підпунктом 5.4.1 пункту 5.4. розділу 5 іпотечного договору передбачено передача іпотекодавцем права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України « Про іпотеку», а саме:іпотекодержатель може задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Передача іпотекодавцем іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки вважається такою, що відбулася, а іпотекодержатель вважається таким, що став власником предмету іпотеки, з монету державної реєстрації права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки ( а.с.5-9).
19 вересня 2022 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі документів, поданих для державної реєстрації, зокрема іпотечного договору, серія та номер 1258, виданого 07 липня 2020 року приватним нотаріусом Миколаївського міського округу Горбуровим К.Є. ( а.с. 4).
У досудовій вимозі ( в порядку врегулювання боргу) від 05 вересня 2024 року №550-ф34 по особовому рахунку НОМЕР_1 за вищевказаною адресою наявна заборгованість у розмірі 10154 грн.35 коп.( а.с.11).
11 листопада 2024 року ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу простягнення із ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 10186 грн.92 коп.
За заявою ОСОБА_1 , виданий Ленінським районним судом м. Миколаєва судовий наказ №2-н/489/3152/24 від 21 листопада 2024 року, ухвалою цього суду від 25 листопада 2024 року, скасований ( а.с.13).
Згідно наданого позивачем розрахунку за період з 01 листопада 2022 року по 01 січня 2025 року нараховано: 13747 грн.79 коп. боргу за послуги з централізованого опалення, що складається із сум по оплаті за абонентське обслуговування та за надання послуг з теплопостачання ( а.с.3).
Відповідач неодноразово звертався до позивача із заявами:
від 31 жовтня 2022 року, в якій просив про тимчасове відключення або припинення надання послуг з постачання теплової енергії до належної йому квартири, розмежувати облік взаєморозрахунків та нарахувати заборгованість на попереднього власника квартири у зв'язку з фактичним споживанням ним послуг, до часу фактичної передачі квартири в користування нового власника( а.с.38);
від 30 серпня та 02 жовтня 2023 року, 24 листопада 2024 року, де просив розмежувати облік взаєморозрахунків та нараховану заборгованість, яка в никла до 04 лютого 2023 року віднести до розрахунків з попереднім квасником квартири ОСОБА_2 , виключити суму заборгованості попереднього власника з особового рахунку НОМЕР_1 , яка сформувалася до 04 лютого 2023 року та включити цей борг до суми заборгованості по вказаному особовому рахунку на нового власника, та інші вимоги ( а.с.49-50, 54-55, 57-59).
Із відповідей ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» від 02 листопада 2022 року №216-Ф, 28 вересня 2023 року №1172-Ф, 24 жовтня 2023 року №1272-ф та 12 грудня 2024 року №С-10-01/3598/е, вбачається, що у Товариства відсутні підстави не враховувати заборгованість за послуги з теплопостачання теплової енергії по особовому рахунку № НОМЕР_1 станом на 04 лютого 2023 року з огляду на те, що відповідач набув права власності 19 вересня 2022 року? а відтак є споживачем наданих послуг з цього часу ( а.с. 47, 53, 56, 60).
Відповідачем визнано заборгованість за надані послуги, яка утворилася після 04 лютого 2023 року та ним сплачено заборгованість у розмірі 11 121,24 грн. (3340,00 грн платіжна квитанція №73182463 від 28 травня 2025 року за період з 04 лютого 2023 року по 31 грудня 2023 року, 4500 грн квитанція від 05 червня 2025 року, 3281,24 грн. квитанція від 06 червня 2025 року за період з 01 грудня 2023 року по 31 січня 2025 року. Залишок боргу становить 2626 грн. 55 коп. ( а.с.61,62)
Після сплати, відповідач подав позивачу заяву від 05 червня 2025 року, повідомив його про сплату частини боргу, яка ним визнається та знову запропонував вирішити спірне питання у позасудовий спосіб, однак позивач відмовився від позасудового врегулювання ( а.с. 63-65).
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги теплопостачання до 04 лютого 2023 року з огляду на те, що він, ставши 19 вересня 2022 року титульним власником квартири, між тим не отримав ані фізичного, ані фактичного доступу до свого вищевказаного майна, та був обмежений в своїх правах на володіння та користування майном, оскільки в цьому йому перешкоджав попередній власник квартири.
Колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим зважаючи на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
За приписами статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать зокрема: 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 вищевказаного закону визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Згідно пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Також, згідно частини 1 статті 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За приписами пункту 11 частини 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньо будинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Такі витрати підлягають відшкодуванню за рахунок плати за абонентське обслуговування всіма співвласниками багатоквартирних будинків, незалежно від того, чи підключено їхнє приміщення до систем теплопостачання виконавця комунальної послуги. Розмір плати за абонентське обслуговування встановлено відповідно до вимог Постанови КМУ від 21 серпня 2019 року №808 "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам багатоквартирних будинків за індивідуальними договорами". Нарахування здійснюється щомісяця протягом року у фіксованому розмірі.
За положеннями статей 67 і 68, 162 ЖК України наймач (власник) зобов'язаний своєчасно щомісячно вносити квартирну плату й плату за комунальні послуги за затвердженими в установленому порядку тарифами. Зазначений обов'язок споживача також передбачений Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 із змінами) та Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 830.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 № 830 у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.
Частиною 3 статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами 1 та 2 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Нормами частини 4 статті 319 ЦК України передбачено, що власність зобов'язує.
Положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, Закон покладає обов'язок утримання квартири та сплати житлово-комунальних послуг на власника квартири.
Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Як було встановлено, власником квартири АДРЕСА_2 відповідач ОСОБА_1 є з 19 вересня 2022 року.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі №757/29813/17-ц, "не проживання відповідача (боржника) у квартирі, яка належить йому на праві власності, та факт відсутності його реєстрації у цій квартирі не звільняє його як власника квартири від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг".
Тобто, власник квартири повинен сплачувати послуги щодо оплати житлово-комунальних послуг не зважаючи на те, зареєстрований він у квартирі чи ні, мешкає він у цій квартирі чи ні.
Саме факт того, що фізична особа є власником квартири є підставою для стягнення з неї боргу за житлово-комунальні послуги. Адже з моменту переходу права власності на квартиру попередній власник втрачає права і обов'язки власника квартири, а новий власник набуває прав і обов'язків власника такої квартири.
Факт не проживання у квартирі не впливає на обов'язок внесення власником квартири плати за житлово-комунальні послуги.
Тож, оскільки з 19 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , то позовні вимоги ПРАТ « Миколаївська ТЕЦ» про стягнення з нього заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з 101 листопада 2022 року по 04 лютого 2023 року є обґрунтованими.
Заперечення відповідача проти позову про те, що він не має обов'язку сплачувати за послуги з теплопостачання, надані після 19 вересня 2022 року, оскільки такі послуги фактично отримував колишній власник, який проживав там до 04 лютого 2023 року, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за період із 01 листопада 2022 року по 04 лютого 2023 року, тобто за той проміжок часу, коли відповідач вже був власником квартири.
На колишнього власника позивачем не може бути покладено обов'язок зі сплати заборгованості за послуги теплопостачання, які надані новому власнику квартири після 19 вересня 2022 року, навіть якщо він там і проживає.
За такого, колегія суддів вважає висновок суду про те, що відповідач не зобов'язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, які надані позивачем до вказаної дати, а саме до 04 лютого 2023 року, який є аналогічними аргументам відповідача таким, що суперечить нормам матеріального права.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Оскільки цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, відповідачі зобов'язані сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від них виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг.
Відповідачем не спростовано наданий розрахунок заборгованості, який був долучений до матеріалів справи.
З огляду на викладене, колегією суддів встановлено, що між сторонами фактично виникли договірні відносини щодо надання позивачем послуг відповідачу з теплопостачання. Позивач надавав такі послуги, а відповідач прийняв їх та належним чином не виконував свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за спожиті послуги з теплопостачання, які були надані позивачем, внаслідок чого і утворилася заборгованість.
Згідно наданого позивачем розрахунку за період з 01 листопада 2022 року по 01 січня 2025 року нараховано 13747 грн.79 коп. боргу за послуги з централізованого опалення, що складається із сум по оплату за абонентське обслуговування та за надання послуг з теплопостачання. Після звернення позивача у травні 2025 року до суду з цим позовом відповідачем сплачено 11121 грн.24 коп., залишок склав 2626 грн.55 коп.
Отже, враховуючи, що за вказаною вище адресою надавалися послуги з теплопостачання позивачем, в тому числі й відповідачу ОСОБА_1 як власнику квартири, проте оплата цих послуг не була забезпечена у встановлений строк та у розмірі спожитої житлової послуги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги у розмірі 2626 грн.55 коп.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених їх, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ».
Посилання суду першої інстанції на застосування при вирішенні вказаного спору на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року по справі №686/6286/19 є нерелевантним, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається суд, встановлені різні фактичні обставини.
Так, у справі №686/6286/19, Верховним Судом зроблено висновок проте, що діючим законодавством не передбачено обов'язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо неоговорено в договорі купівлі-продажу, тобто обов'язок сплати виникає саме з моменту зміни власника, а стягнення заборгованості попереднього власника можливе лише у випадку якщо це прямо не передбачено договірними відносинами між попереднім власником та новим.
Тоді, як у справі, що переглядається право власності набуто відповідачем у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», заборгованість за надані послуги визначено за період з 01 листопада 2022 року, тобто після набуття відповідачем права власності 19 вересня 2022 року.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ПРАТ «Миколаївська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в ст. ст. 141-142 ЦПК України.
Згідно частини 1-3 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7570,00грн на відшкодування судових витрат позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги (3028,00 + 4542,00).
З огляду на те, що за результатами апеляційного розгляду позов задоволено, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не зобов'язаний компенсувати відповідачеві, понесені ним витрати на правничу допомогу.
Враховуючи, що рішенням суду в цій справі з позивача на користь відповідача стягнуто витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн., і таке рішення є частиною основного рішення у справі, воно також підлягає скасуванню, з огляду на вищенаведений висновок про необхідність зміни розподілу судових витрат з урахуванням апеляційного перегляду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» 2 626 ( дві тисячі шістсот двадцять шість ) грн. 55 коп. заборгованості за спожиту теплову енергію, 7570 ( сім тисяч п'ятсот сімдесят ) грн. судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л. М. Царюк
Повний текст постанови складено 25 листопада 2025 року.