25.11.25
22-ц/812/2058/25
Провадження №22-ц/812/2058/25
Іменем України
25 листопада 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №489/400/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Важеніною Світланою Анатоліївною, на рішення, яке постановив Корабельний районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Селіщевої Лариси Іванівни у приміщенні цього суду 12 червня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 17 липня 2021 р. ОСОБА_1 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» (https://miloan.ua/) було подано заявку на отримання кредиту №5069309. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту он-лайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору №5069309 від 17 липня 2021 р., який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. Таким чином, 17 липня 2021 р. ОСОБА_1 уклала договір про споживчий кредит №5069309 з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 10000 грн., але умови договору виконувала неналежним чином. 11 листопада 2021 р. між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги №12Т, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №5069309 від 17 липня 2021 р. Сума боргу перед ТОВ «Діджи Фінанс» становить 37528 грн 67 коп., з яких: 8146 грн заборгованість за тілом кредиту; 27482 грн 67 коп. - заборгованість за відсотками та 1900 грн - заборгованість за комісією. Позичальниця свої зобов'язання належним чином не виконувала.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором №5069309 від 17 липня 2021 року у розмірі 37528 грн 67 коп., понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Відповідачка своїм правом на подання відзиву на позовну заява не скористалася.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 червня 2025 року позовні вимоги Товариства задоволені в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №5069309 від 17 липня 2021 року в сумі 37528 грн 67 коп., з яких: 8146 грн - заборгованість за тілом кредиту; 27482 грн 67 коп. - заборгованість за відсотками та 1900 грн - заборгованість за комісією, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп. та 6000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суд умотивував тим, що відповідачка не виконала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, не здійснила жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки первісного кредитора. Тому суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором і доказів, які б це спростовували, не здобуто.
В апеляційній скарзі представник відповідачки адвокат Важеніна С.А. вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах відсутні належні докази, які підтверджують, що до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №5069309, оскільки відсутній реєстр боржників до відступлення прав вимоги №12Е, яким позивач підтверджує передання ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №5069309 на суму заборгованості 37528 грн 67 коп. Щодо суми заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача, адвокат зазначає, що згідно з наданого позивачем до позову розрахунку заборгованості за кредитним договором №5069309, не можливо встановити, яким чином та за який період позивач розрахував заборгованість. Так, згідно з вказаним розрахунком позивач вважає, що отримав право вимоги до відповідача у сумі 37528 грн 67 коп., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 8146 грн.; заборгованість за відсотками становить 27482 грн 67 коп.; заборгованість за комісійними винагородами становить 1900 грн., при цьому суму відсотків позивач вказує вже станом на 28 жовтня 2021 року, однак яким чином була розрахована дана сума відсотків відповідно до умов кредитного договору №5069309 не надає, тобто даний розрахунок не може вважатись обґрунтованим. Якщо вважати, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача на підставі тих доказів, що є в матеріалах справи, то в силу статей 512, 514, 1077 ЦК України у кредитного договору №5069309 відбулась заміна кредитора, тобто позивач став стороною кредитного договору №5069309 і, відповідно, може стягувати тільки ті суми відсотків, які передбачені його умовами. Пунктами 1.2, 1.3.,1.4. кредитного договору №5069309, передбачено, що кредит у сумі 10000 грн. надається на 15 днів з 17 липня 2021 року, термін повернення кредиту - 01 серпня 2025 року. Отже, враховуючи, що кредит надавався в день підписання договору на період 15 днів, та відповідно за користування грошовими коштами за вказаний період можливо нараховувати відсотки. Пунктом 1.5.1. кредитного договору передбачено, що за користування кредитом клієнт сплачує 1,7% (процентів) від фактичного залишку кредиту. Відповідно, розмір відсотків складає: 10000 грн *1,7% * 15 днів = 2550 грн. Представник ОСОБА_2 також звертає увагу на те, що встановлений сторонами кредитного договору №16255-07/2021 розмір відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення у розмірі 1,7 % є несправедливим у розумінні положень статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та суперечить обмеженням, встановленим статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування», порушує принципи розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків, яка перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України. Згідно частини 2 статті. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. На думку ОСОБА_3 , позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно та, вважає необхідним зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Отже, розмір відсотків за користування кредитом, якщо вважати, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 10000 грн, не може перевищувати 15% суми простроченого платежу, як це передбачено частиною 2 статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», та відповідно не може перевищувати 1500 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості за кредитним договором, при наявності в матеріалах справи належних доказів, як і перехід позивачу права вимоги до відповідача, могла складати: 9646 грн = 8146 грн +1500 грн, що включає суму основної заборгованості по кредиту 8146 грн та суму відсотків за користування кредитом 1500 грн. Щодо вимоги позивача про стягнення комісії у розмірі 1900 грн - комісії за надання кредиту, адвокат вважає її безпідставною. Так, умовами кредитного договору встановлено зобов'язання сплачувати комісію позичальнику (кредитодавцю) за надання кредиту у розмірі 1900 грн. Також у кредитному договорі (у паспорті кредиту) не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена додаткова комісія 1900 грн. Крім того, позивачем не доведено, що відповідач звертався до позивача для отримання додаткових послуг, окрім отримання кредиту.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю її доводів. Також представник позивача просить стягнути з відповідачки 5000 грн. витрат на правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам процесуального закону.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалі справи, 17 липня 2021 року ОСОБА_1 подала на офіційному веб-сайті ТОВ «МІЛОАН» (https://miloan.ua/) анкету-заяву на отримання кредиту №5069309 (а.с. 11). ТОВ «МІЛОАН» після верифікації позичальника було направлено відповідачці електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідачка підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит №5069309 від 17 липня 2021 року (далі - Договір), який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/.
На підставі платіжного доручення 51460098 позивач перерахував відповідачці 17 липня 2021 року кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 10000 грн. (а.с. 8).
Так, за умовами Договору (а.с. 25-29) (пункт 1.1) кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3. Договору, надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 10000.00 грн. у валюті: Українські гривні (пункт 1.2 Договору).
Сторони домовились, що кредит надається строком на 15 днів з 17 липня 2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 01 серпня 2021 року (пункти 1.3, 1.4 Договору).
Комісія за надання кредиту: 1900.00 грн., яка нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово.
Проценти за користування кредитом: 2550.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.70 відсоток від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6 Договору).
Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору (пункт 1.7).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що договір про споживчий кредит № 5069309 від 17 липня 2021 року був вчинений сторонами в електронній формі.
Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В судах першої та апеляційної інстанції відповідачка не заперечувала факт укладання договору 17 липня 2021 року, але посилалась на відсутність доказів переходу до позивача права вимоги за цим договором, а також розмір заборгованості за договором.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 17 липня 2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження кредитних коштів.
Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги.
Щодо розрахунку позивачем заборгованості з комісії та стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами.
Апеляційний суд вважає наведений Товариством розрахунок обґрунтованим та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості не підтверджується належними доказами.
Пунктом 1.5 Договору передбачено, що загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту), складають 4450.00 грн. в грошовому виразі та 776.357 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у пунктах 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 14445.00 гривень.
Тобто 01 серпня 2021 року ОСОБА_1 була зобов'язана повернути кредиторові 14450 грн. (10000 грн. кредиту, 2250 грн. процентів за користування кредитом та 1900 грн. комісії), натомість такі зобов'язання не виконала, як вбачається з матеріалів справи, доказів протилежного відповідачка суду не надала.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність стягнення заборгованості за комісією, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Сторони Договору передбачили сплату позичальником комісії за надання кредиту в суті 1900 грн. (пункт 1.5.1).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Таким чином, виходячи з аналізу вимог пункту 4 частини 1 статті 1,частини 2 статті 8, частини 1 статті 1, статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (зокрема і в судовому порядку).
За такого включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 1900 грн., а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає.
Отже, вимоги позивача про стягнення комісії є правомірними та обґрунтовано задоволенні судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги правильність висновку суду першої інстанції не спростовують.
Щодо стягнення заборгованості з процентів за користування кредитними коштами.
З приводу порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
У разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
У справі, яка переглядається, сторони Договору визначили, що кредит надається (строк кредитування) на 15 днів та домовились (пункт 2.2 ), що Позичальник сплачує Кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2. Договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо Позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п.1.3 Договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 Договору. Нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору. Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування, визначеного п. 1.3, запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних - базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6 Договору.
Також у Договору (пункт 2.3.1) передбачені умови пролонгації строку кредитування, а саме, що продовження вказаного в п.1.3 Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином.
Пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua і далі Сайт Товариства) і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цім пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування - 3, 7 та 15 днів.
Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору.
Пролонгація на стандартних (базових) умовах передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору.
У випадку, якщо Позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах, вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Тобто, укладаючи Договір, його сторони визначили строк кредитування (15 днів) та можливість пролонгації цього строку як шляхом вчинення часткової оплати заборгованості (пролонгація на пільгових умовах, відповідно на 3, 7 або 15 днів), так і шляхом продовження користування кредитними коштами (пролонгація на стандартних (базових) умовах, строк якої на може перевищувати 60 днів).
Згідно долучених до позовної заяви відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором 5069309 (а.с. 14), ОСОБА_1 сплатила ТОВ «МІЛОАН» 31 серпня 2021 року 500 грн. тіла кредиту, 856 грн. процентів по кредиту та 500 грн. комісії за пролонгацію.
Тобто позичальниця не провела погашення в повному обсязі сум, передбачених договором в межах первісного строку кредитування, натомість, частково сплативши тіло кредиту та процентів, а також комісію за пролонгацію вчинила дії, необхідні для пролонгації строку кредитування на пільгових умовах на 7 днів.
В подальшому ОСОБА_1 аналогічним чином проводила дії, направлені на пролонгацію строку кредитування на пільгових умовах (сплачувала частину заборгованості за кредитом, процентами та комісію за пролонгацію) 06 серпня 2021 року, 14 серпня 2021 року, 21 серпня 2021 року, пролонгуючи таким чином кожного разу строк кредитування на 7 днів на пільгових умовах, після чого припинила проводити будь-які оплати за Договором, що було підставою для пролонгації строку кредитування на стандартних умовах на 60 днів.
Тому останнім днем строку кредитування (днем повернення кредиту), в межах якого кредитор мав право нараховувати проценти за користування кредитом, є 28 жовтня 2021 року. Саме з 17 липня по 28 жовтня 2021 року здійснений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за процентами за користування кредитом, яку просить стягнути позивач.
За такого апеляційний суд вважає, що первісний кредитор - ТОВ «МІЛОАН», виходячи з умов укладеного з відповідачкою Договору (пункт 2.3.1) щодо пролонгації строку кредитування обґрунтовано вимагає про стягнення з ОСОБА_1 27482 грн. 67 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, тому відхиляє аргументи апеляційної скарги про незрозумілість та неправильність розрахунку такого розміру заборгованості, необхідність обмеження розрахунку 15 днями (первісним строком кредитування) як такі, що суперечать наведеним вимогам закону та умовам укладеного відповідачкою Договору, оскільки дії відповідачки свідчать про неодноразову пролонгацію строку кредитування, що відповідає Договору.
Колегія суддів не приймає посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, висловлену 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, оскільки у наведеній справі касаційний суд не приймав остаточного рішення, судові рішення (першої та апеляційної інстанцій) скасував, направив справу на новий розгляд, зазначивши, що суд апеляційної інстанції не спростував доводів відповідача, який вважав, що достроково провів повернення отриманого кредиту та сплатив відсотки за його використання, щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, недослідження судами розрахунку суми боргу. Натомість у справі, яка переглядається, встановлені інші фактичні обставини - порушення відповідачкою умов з повернення кредитних коштів та відповідність наведеного позивачем розрахунку заборгованості умовам Договору, тому наведені висновки Верховного Суду є незастосовними.
Щодо посилання представника відповідачки на нарахування непропорційних відсотків за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором, то таке не знайшло свого підтвердження, оскільки позивач не нараховував неустойку (пеню та/або штрафи) за невиконання умов договору, а також передбачені статтею 625 ЦК України в якості відповідальності за невиконання позичальником умов кредитного договору проценти. У справі, що розглядається, заборгованість за Договором складається із заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками. Враховуючи, що проценти за користування кредитом не є формою відповідальності боржника, а є платою за користування чужими грошима, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. До того ж розмір заборгованості за процентами за користування кредитом, стягнення якої просить позивач, виникли саме черз недотримання відповідачкою умов Договору щодо строку повернення кредитних коштів.
Враховуючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд повно з'ясував обставини справи та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо стягнення заборгованості з відповідачки за кредитним договором, відповідно до статті 375 ЦПК України відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду не скасовано і не змінено, судові витрати у цій справі покладаються на відповідачку, а апеляційний суд не проводить перерозподіл судових витрат, який здійснений судом першої інстанції.
В апеляційній скарзі не викладені окремі заперечення щодо розміру стягнутих судом судових витрат, але стосовно витрат на правову допомогу зауважено, що через незаконность, на погляд представника відповідачки, рішення суду, незаконним є і стягнення таких витрат.
Щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем в апеляційному суді.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить стягнути з відповідачки 5000 грн. витрат на правничу допомогу, а саме - за складання відзиву на позовну заяву.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).
Вимоги позивача про компенсацію судових витрат в апеляційній інстанції слід задовольнити частково в межах доведених доказами витрат.
Так, до відзиву на апеляційну скаргу долучені докази витрат на правничу допомогу: договір про надання правової допомоги № 42649746, укладений між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Стародуб І.В. 01 листопада 2024 року, додаткову угоду до цього договору № 5069309 від 30 грудня 2024 року, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 05 листопада 2025 року, відповідно до якого адвокат Стародуб І.В. виконала наступні послуги, а клієнт - позивач у справі прийняв наступний обсяг виконаних робіт: аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів (вартість - 1000 грн.); правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (вартість 1000 грн.); складання відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду від 12 червня 2025 року, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (вартість - 3000 грн).
Апеляційний суд вважає, що доведений розмір витрат на оплату правничої допомоги позивача у цій справі становить 3000 грн., оскільки аналіз чинного законодавства та судової практики, а також правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій є невід'ємною частиною підготування та складання відзиву на апеляційну скаргу, тому не можуть вважатися окремою адвокатською послугою у цьому випадку.
Колегія суддів з огляду на відсутність заперечень відповідачки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу позивача в апеляційному суді із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача в суді апеляційної інстанцій, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи принцип диспозитивності щодо заявлених позивачем вимог, дійшла висновку про наявності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн.
Керуючись статтями 367,368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Важеніною Світланою Анатоліївною, залишити без задоволення, рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12 червня 2025року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Сімона Петлюри, 21/1, 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Т.М.Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 25 листопада 2025 року