25.11.25
22-ц/812/2060/25
Провадження №22-ц/812/2060/25
Іменем України
25 листопада 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №487/2900/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Сікорською Іриною Станіславівною, на рішення, яке постановив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Кузьменка Вячеслава Володимировича у приміщенні цього суду 10 жовтня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», Товариство) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 06 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №102157898. Згідно пункту 1.1. цього договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до пункту 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 3000 грн. Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 9 грн., які нараховуються за ставкою 0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Пунктом 2.3.1.2. Договору передбачено, що Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Згідно п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами договору. 17 грудня 2021 року укладено договір №17/12-2021-62, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №102157898. 10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №102157898. Таким чином ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором №102157898. Станом на день звернення до суду заборгованість за договорами відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим, у відповідача наявна прострочена заборгованість у розмірі 22359 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 3000 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 19359 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути вищевказану заборгованість, а також 2422 грн 40 коп. судового збору та витрати, понесені на правову допомогу, у розмірі 13000 грн.
У відзиві на позовну заяву представник відповідачки адвокат Сікорська Д.Є. просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутній договір № 102157898 від 06 вересня 2021 року, підписаний відповідачкою за допомогою одноразового цифрового підпису, наявна лише роздруківка договору, яка не підписана ні власноручним ні цифровим підписом, відповідно, докази укладення кредитного договору відповідачем взагалі відсутні. Також відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, тощо, на підтвердження перерахування на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів. TOB «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», звертаючись до суду з даним позовом, повинно було отримати від первинних кредиторів первинні документи, які підтверджують перерахування на належний відповідачу рахунок чи видачу йому коштів за вищевказаним кредитним договором, а також щодо розміру заборгованості за ним. До того ж, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, однак не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. Отже, TOB «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не довів заявлених позовних вимог, що є його процесуальним обов'язком, передбаченим статтями 12, 13, 81 ЦПК України. Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21. Крім того, позивачем нараховано заборгованість за відсотками з порушенням приписів статті 1048 ЦК України. Так, проценти нараховані поза строком кредитування. Нараховані позивачем 233 грн 66 коп. втрат від інфляції та 36 грн 82 коп. 4 % річних не підлягають стягненню з огляду на приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Крім того, представник зазначила про необґрунтованість вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 13000 грн. через неспівмірність таких витрат зі складністю справи, часом, витраченим на виконання робіт, їх обсягу, ціною позову.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2025 р. позовні вимоги Товариства задоволені.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором № 102157898 від 06 вересня 2021 року у розмірі 22359 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. та судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп.
Рішення суд умотивував тим, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між відповідачкою та ТОВ «МІЛОАН» був укладений кредитний договір, умови якого кредитодавцем були виконані. Однак відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання за цим договором щодо повернення кредитних коштів виконувала неналежним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість згідно розрахунку позивача, який відповідає умовам, передбаченим договором, а також сумам, отриманим відповідачкою, і розрахунку заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого позивачем розрахунку, матеріали справи не містять. За таких обставин суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі, яка підписана представником відповідачки, адвокат Сікорська І.С. вказує, що висновки суду є необґрунтованими, не відповідають нормам матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати й ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутній кредитний договір №102157898, підписаний відповідачкою за допомогою одноразового цифрового підпису, в справі наявні лише роздруківки договору, не підписані ні власноручним ні цифровим підписом, відповідно, докази укладення кредитного договору відповідачем взагалі відсутні. Отже, відповідачка не погоджувала будь-яких умов щодо розміру процентів, порядку їх нарахування та сплати, інші умови. ОСОБА_4 також зазначає, що суд не надав правової оцінки тому факту що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи які підтверджували б факт видачі кредитних коштів, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, тощо, на підтвердження перерахування на рахунок відповідача грошових коштів. TOB «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», звертаючись до суду з даним позовом, повинно було отримати від первинних кредиторів первинні документи, які підтверджують перерахування на належний відповідачу рахунок чи видачу йому коштів за вищевказаним кредитним договором, а також розміру заборгованості за ним. До того ж, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, однак не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. Отже, TOB «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не довів заявлених позовних вимог. З наданих позивачем додатків до позовної заяви неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, періоди за, які така заборгованість була нарахована, суми та часу внесення відповідачем платежів тощо. Зазначені суми заборгованості за кредитом, які встановлені позивачем, є відображенням виключно його односторонніх арифметичних розрахунків і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, внаслідок чого не можуть слугувати доказами безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача з огляду на їх неналежність та не допустимість. Представник відповідача наголошує, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 1046, 1047 ЦК України та не застосував пункти 1.3, 1.13, 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 №22, порушив норми процесуального права. Крім того, суд стягнув заборгованість за відсотками в сумі 19359 грн. Так, 17 березня 2014 року після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період. Чоловік відповідачки ОСОБА_5 перебуває на військовій службі за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 з 08 листопада 2023 року, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 23 січня 2024 року. Отже, згідно пункту 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» проценти за користування кредитом не повинні нараховуватися. На думку адвоката, заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 19359 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 3000 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів (понад сто відсотків вартості).
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в установлений апеляційним судом строк позивач не скористався.
Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до частини 10 статті 84 ЦПК України докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
До апеляційної скарги представник позивачки долучила копії посвідчення ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 , витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12 квітня 2025 року № 102 та довідку про перебування ОСОБА_5 на військовій службі. При цьому клопотання про долучення нових доказів, а також обґрунтування того, з яких причин ці докази не були долучені в суді першої інстанції, заявник не подала.
Тому колегія суддів не долучила зазначені нові докази до справи та не досліджувала їх, визнала їх такими, що підлягають залишенню без розгляду, оскільки заявником не було дотримано порядок подання нових доказів в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону не повною мірою.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 06 вересня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_3 , яка на день розгляду справи у зв'язку із реєстрацією 07 березня 2024 року шлюбу із ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с. ), укладено договір про споживчий кредит № 102157898 (далі - Договір), за умовами якого позичальник (відповідачка) отримала грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 3000 грн на строк 30 днів - до 06 жовтня 2021 року. За умовами цього договору відповідачка зобов'язалася сплатити проценти за користування кредитом в сумі 9 грн, які нараховуються за ставкою 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а.с.38-46).
Відповідно до пункту 1.6 Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
За змістом п.3.4.2 договору позичальник має право здійснювати пролонгацію на умовах, передбачених цим договором.
У пункті 2.3 договору визначено, що пролонгація може відбуватися на пільгових умовах (п.2.3.1.1) або на стандартних (базових) умовах.
За умовами пункту 2.3.1.2. (пролонгація на стандартних (базових) умовах) Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Згідно з п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника із сплати таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір був вчинений сторонами в електронній формі.
Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відзиві на позовну заяву, який подала представник відповідачки, остання не заперечувала факт укладання договору 06 вересня 2021 року, але заперечувала наявність достатніх доказів на підтвердження підписання нею цього договору, отримання нею грошових коштів, а також розмір заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Факт укладання ОСОБА_3 06 вересня 2021 року договору про споживчий кредит № 102157898, а також виконання кредитодавцем свого обов'язку щодо передання коштів на умовах кредиту підтверджується проходженням ОСОБА_3 у ТОВ «МІЛОАН» верифікації перед укладанням договору, про що свідчить зазначення особистих відомостей позичальника, зокрема, місця реєстрації, телефону, РНОКПП, адреси електронної пошти; довідкою ТОВ «МІЛОАН» про ідентифікацію, в якій також зазначений одноразовий ідентифікатор, направлений позичальнику (а.с. 110), квитанцією LIQPAY № 1755602456, відповідно до якої 06 вересня 2021 року здійснено грошовий переказ на виконання умов договору № 102157898 на картку АТ КБ ПриватБанк 413121*86 в сумі 3000,00 грн (а.с. 111). Також згідно витребуваної судом першої інстанції інформації від АТ КБ ПриватБанк на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 і згідно виписки по рахунку відповідачки 06 вересня 2021 року нею було отримано переказ в сумі 3000 грн.
З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 06 вересня 2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження кредитних коштів.
Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги.
За такого колегія суддів відхиляє як безпідставні аргументи апеляційної скарги про відсутність у справі доказів щодо підписання відповідачкою договору про споживчий кредит № 102157898 та отримання нею кредитних коштів за цим договором.
Наявні у справі докази колегія суддів вважає належними та достатніми для висновку про отримання від ТОВ «МІЛОАН» ОСОБА_1 06 вересня 2021 року кредитних коштів, а доводи апеляційної скарги про їх недопустимість відхиляє, оскільки наведені представником відповідачки аргументи невідповідності платіжних документів нормативним актам не свідчать про невиконання кредитодавцем свого обов'язку щодо надання кредиту, а відповідачка не спростувала, що спірні кредитні кошти нею отримані.
Щодо переходу до позивача права вимоги за Договором.
17 грудня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» (клієнт) та ТОВ «Вердикт Капітал» (фактор) було укладено договір факторингу № 17/12-2-21-62, за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» зобов'язано відступити за плату ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників (а.с.17-22).
Відповідно до договору відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» (первісний кредитор) відступило позивачу (новий кредитор) шляхом продажу належні первісному кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, у тому числі й за кредитним договором, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою (а.с. 49-60).
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.
Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
За такого позивач довів на підставі договір факторингу та відступлення права вимоги, що набув право вимоги до відповідачки, яке було відчужено первісним кредитором, за договором про споживчий кредит № 102157898.
Щодо розрахунку позивачем заборгованості та стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанови від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №17/12-2-21-62 від 17 грудня 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором про споживчий кредит № 102157898 в сумі 12009 грн, з яких: 3000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9009 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 37). При цьому такий розрахунок, зокрема щодо заборгованості за процентами за користування кредитом, проведений первісним кредитором за період з 07 вересня 2021 року по 04 грудня 2021 року, тобто у повній відповідності до умов договору, в межах строку пролонгації строку кредитування (пункти 1.5, 1.5.2, 1.6, 2.3.1.2), а тому є обґрунтованим та доведеним.
Згідно із пунктом 2.3 договору факторингу № 17/12-2-21-62 від 17 грудня 2021 року за цим договором клієнт відступає факторові грошові вимоги до боржників виключно в частині тих сум заборгованості, що визначені в реєстрах боржників.
Оскільки первісний кредитор нарахував 3000 грн. заборгованості за кредитом та 9009 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, саме в цьому розмірі заборгованості право вимоги до неї набув ТОВ «Вердикт Капітал», тому нарахування цим товариством додатково заборгованості за процентами за період з 17 грудня 2021 року по 10 січня 2023 року в сумі 10350 грн. (а.с. 15) є безпідставним, оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» не набуло за умовами договору факторингу право вимоги, яке настане в майбутньому, а отже не мало законних підстав передати право вимоги на нараховані додатково проценти наступному кредиторові - позивачу у справі.
За такого суд першої інстанції не звернув уваги на зміст умов договору факторингу№ 17/12-2-21-62 від 17 грудня 2021 року, не дав їм належної правової оцінки, а тому помилково стягнув з відповідачки суму заборгованості за процентами в сумі 10350 грн.
Враховуючи, що при вирішенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, дав неналежну оцінку наявним у справі доказам, помилково застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та недотримався повною мірою вимог процесуального закону, рішення суду на підставі вимог пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно змінити, задовольнивши позовні вимоги частково, стягнувши з відповідачки 3000 грн. заборгованості за кредитом та 9009 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом.
З урахуванням викладеного апеляційний суд частково приймає доводи апеляційної скарги щодо стягнення процентів за користування кредитом та доходить висновку про те, що наявні підстави для її часткового задоволення.
Інші аргументи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Так, посилання відповідачки на нарахування непропорційних штрафних санкцій не знайшли свого підтвердження, оскільки позивач не нараховував неустойку (пеню та/або штрафи) за невиконання умов договору, а також передбачені статтею 625 ЦК України в якості відповідальності за невиконання позичальником умов кредитного договору проценти. У справі, що розглядається, заборгованість за Договором складається із заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками. Враховуючи, що проценти за користування кредитом не є формою відповідальності боржника, а є платою за користування чужими грошима, їх зменшення чинним законодавством не передбачено.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, заявлені позовні вимоги задоволені частково - 53,7%, наявні підстави для зміни розподілу судових витрат, який зробив суд першої інстанції, провести його пропорційно задоволених позовних вимог, а також здійснити розподіл судових витрат, які понесла відповідачка в апеляційній інстанції.
Так, позивачу слід компенсувати 53,7% сплаченого при поданні позовної заяви судового збору (2422 грн. 40 коп.) - 1300 грн. 83 коп.
Крім того, позивач просив суд стягнути 13000 грн. витрат на професійну допомогу. Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача про стягнення витрат на професійну допомогу, враховуючи складність справи, що є малозначною, виконані адвокатом роботи, які не є складними та потребують значних затрат часу, зміст позовної заяви, що є типовим для такого виду правовідносин, обсяг доданих документів, який не є значним, вважав, що заявлені витрати на правничу допомогу у розмірі 13000 грн не відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат, та стягнув з відповідачки на користь позивача 3000 грн компенсації витрат на правничу допомогу. Позивач рішення суду не оскаржує, тому з урахуванням часткового задоволення позовних вимог апеляційним судом з відповідачки слід стягнути 1611 грн компенсації витрат позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Відповідачка сплатила за подання апеляційної скарги 4524 грн. судового збору. Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідачки сума стягнутої з неї заборгованості зменшена на 46,3%, позивач має компенсувати ОСОБА_1 2102 грн. 95 коп. судового збору.
З урахуванням положень частин 10 статті 141 ЦПК України на користь відповідачки з позивача необхідно стягнути 491 грн. 95 коп. (2102,95 грн. - 1611 грн.) судових витрат.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 10 жовтня 2025 року змінити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», (ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 0113, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306), заборгованість за договором про споживчий кредит №102157898 від 06 вересня 2021 року в сумі 12009 грн, з яких: 3000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 9009,00 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», (ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 25 листопада 2025 року