Справа № 457/1467/25
№ провадження 2/453/937/25
25 листопада 2025 року Сколівський районний суд Львівської області у складі: головуючого - судді Брони А.Л.,
секретаря судового засідання Бендеш А.І.,
без учасників справи,
розглянувши у залі суду у місті Сколе Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-
25.09.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» в особі директора М. Ткаченко звернулося до Трускавецького міського суду Львівської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути заборгованість за Договором №4712985 від 15.10.2021 у розмірі 48 000 грн. 00 коп., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп., та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16 000 грн. 00 коп.
Ухвалою судді Трускавецького міського суду Львівської області Василюк Т.В. від 26.09.2025 справу передано за підсудністю на розгляд до Сколівського районного суду Львівської області.
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 20.10.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі на підставі ч.5 ст. 279 ЦПК України.
Розгляд справи відбувся 25.11.2025 року без учасників справи.
Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 15.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено Договір №4712985 (далі - Договір).
Згідно п.1.1. Договору Кредитодавець зобов?язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п.1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов?язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов?язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п.1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000.00 грн.
Відповідно до п.1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 3 600,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожень день строку користування кредитом.
Згідно п.1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
26.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальність «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено договір №26-01/2022-83, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4712985.
10.01.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №4712985.
На даний час заборгованість відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та по сплаті процентів за користування кредитом за Договором №4712985 від 15.10.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви згідно розрахунку заборгованості становить 48 000,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 39 200,00 грн.; заборгованість за комісіями - 800,00 грн.
04.11.2025 на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко В.І. в якому зазначає наступне.
Щодо заміни кредитора, обов'язок виконувати кредитне зобов'язання позивачу у відповідача не виник в силу того, що вона не була повідомлена про заміну кредитора. У матеріалах справи, не має доказів отримання даного повідомлення відповідачем, тому вона не знала про заміну кредитора.
Відсутність обов'язку виконувати зобов'язання новому кредитору за відсутності повідомлення про заміну кредитора регламентується ст. 517 ЦК України відповідно до якої боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні та ст. 1082 ЦКУ відповідно до якої боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Отже, в матеріалах цивільної справи не міститься докази про отримання відповідачем повідомлення про відступлення права грошової вимоги, а отже у відповідача є право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові.
Щодо розрахунку заборгованості, зазначено, що з наданих позивачем розрахунків вбачається, що станом на час звернення до суду відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором № 4712985 від 15.10.2021 в сумі 48 000 грн., з яких: заборгованість по основній сумі кредиту - 8 000 грн.; заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги 27 600 грн.; заборгованість з комісії - 800 грн.; нарахування відсотків за кредитним договором - 11 600 грн.
Згідно з умовами Договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Станом на день звернення до суду заборгованість за Договором позики в частині повернення тіла кредиту відповідачем становить 8000 грн. Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками на дату формування позовної заяви, в розмірі 40 000 грн., що складаються із заборгованості за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги - 27 600 грн., заборгованості з комісії - 800 грн. та нарахування відсотків за кредитним договором - 11 600 грн.
Відповідно до умов Договору про споживчий кредит № 4712985 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 15 жовтня 2021 року, відповідач отримала кредит в розмірі 8 000,00 грн. зі сплатою процентів, строком на 30 днів до 14.11.2021 року.
Згідно пункту 1.5.2. Договору, проценти за користування кредитом: 3600.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до пунктів 2.2.2 Нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору.
Таким чином, за умовами Договору про споживчий кредит № 4712985 від 15 жовтня 2021 року сторони погодили строк його дії до 14 листопада 2021, тому саме із зазначеної дати кредитодавець не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.
З відомостей про щоденні нарахування та погашення судом встановлено, що після закінчення строку дії Договору позики № 775257738 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 06 вересня 2021 року, кредитором нараховувалися проценти згідно п.2.3 Договору, тобто після закінчення строку дії договору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Подібні правові висновки викладено також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4статті 263 ЦПК України). Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ст. 1050 ЦК України.
Враховуючи вищенаведене, безпідставним є нарахування процентів після спливу терміну кредитування, передбаченого умовами Договору про споживчий кредит № 4712985 від 15 жовтня 2021 року, оскільки останнім днем повного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом встановлено - 14.11.2021.
Щодо невиконання зобов'язання зазначає, що позивачем не підтверджено факт невиконання умов кредитного договору відповідачем. Відповідно до ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В узагальненій судовій практиці ВСУ від 2011 «Про практику розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних відносин» зазначено, що є непоодинокі випадки ухвалення судами рішень без з'ясування обставин щодо невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором. У таких справах самі позовні заяви не містять таких даних, а лише констатують факт наявності розміру всієї суми непогашеного кредиту». Документи, які можуть підтвердити обставину невиконання кредитного зобов'язання, визначені в спеціальних нормативно-правових актах: ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Постанові правління НБУ №566 від 30.12.1998 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України». Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 1.2.1. Постанови правління НБУ № 566 Бухгалтерський (фінансовий) облік забезпечує своєчасне й повне відображення всіх операцій банку та надання користувачам інформації про стан активів і зобов'язань, власний капітал, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Відповідно до п.2.1.1 Постанови правління НБУ № 566, підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та можуть складатися у паперовій формі та/або у вигляді електронних записів (у формі, яка доступна для читання та виключає можливість внесення будь-яких змін). У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Первинні документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних записів (непаперовій формі) повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання документа; назву підприємства (банку), від імені якого складений документ; місце складання документа; назву отримувача коштів; зміст - суму операції (цифрами та прописом). Сума операції може бути відображена цифрами за відсутності на документі суми прописом, якщо цей документ формується за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами Національного банку України; номери рахунків; назву банку (отримувача та платника коштів); посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення (підтвердження підпису на документі в електронному вигляді здійснюється за допомогою електронного коду працівника або електронного підпису). Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Вказані норми також відображені в ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підставі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
За положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
На підставі ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Щодо вимоги позивача про стягнення заборгованості по комісії в розмірі 800,00 грн. зазначає, що згідно з абз. 3 ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч.1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Отже, положення кредитного договору 4712985 від 15.10.2021 про сплату відповідачем комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 800,00 грн. суперечать положенням ч.1, ч.2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
Окрім цього, позивач фактично встановлює сплату комісії, не зазначивши, за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь- яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано. За таких обставин, позивачем без належних на те правових підстав нарахована комісія за надання кредиту у сумі 800,00 грн., а відтак, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.
Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В питанні щодо надання доказів Верховний Суд у справі № 922/2604/20, вказав, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до суду надано: договір про надання правової допомоги №01- 07/2024 від 01 липня 2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» та витяг з акту №13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 року на суму 16 000 грн. Отже, у матеріалах справи відсутні платіжні доручення, або квитанції, які б доводили факт сплати позивачем вказаної у акті виконаних робіт суми. Відтак, позивач не довів факту сплати витрат на правничу допомогу у розмірі 16 000 грн. Також, виходячи з предмету спору, ціни позову, значення справи для сторін, її складності, усталеної судової практики розгляду справ цієї категорії, а також критеріїв реальності адвокатських послуг, їх обсягу та розумності, сторона відповідача вважає, що визначені витрати за надання професійної правничої допомоги понесеної позивачем у зв'язку з розглядом справи у розмірі 16 000 грн. є неспівмірними із складністю даної справи і не підлягають стягненню з відповідача.
12.11.2025 на адресу суду надійшла відповідь представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Ткаченко М.М. на відзив сторони відповідача, в якому зазначає наступне.
Щодо відступлення прав вимоги, вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
26.01.2022 було укладено договір № 26-01/2022-83 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІЛОАН" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4712985. Відповідно до п.6.1.4. Договору факторингу право вимоги переходить до Фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників, який є підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до Боржників. Матеріали справи містять Акт приймання-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників, де під номером 1308 зазначений Відповідач.
10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4712985. Відповідно до п.5.2. Договору факторингу права вимоги вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників. Матеріали справи також містять докази сплати грошових коштів за договором факторингу, а саме Акт №1 зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023. Матеріали справи містять Акт приймання-передачі реєстру боржників та сам реєстр боржників, де під номером 23824 зазначений Відповідач. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 4712985.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 ''Припинення зобов'язання'' розділу І книги п'ятої ''Зобов'язальне право'' ЦК. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (стаття 601 ЦК). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК), згідно з частиною третьою якої господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.__
При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов'язаннях, де кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов'язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов'язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов'язань можуть бути різними. Із цього приводу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в низці судових рішень дотримуються послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, зокрема, вони мають: ''1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань із передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги'' (постанова від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18; постанова від 16.04.2019 у справі №911/483/18; постанова від 21.11.2018 у справі №755/9929/15-ц;). Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід прав вимоги кредитними договорами, укладеними з Відповідачем.
Щодо повідомлення про заміну кредитора, то повідомлення боржника здійснювалось первісними кредиторами відповідно до умов укладених договорів відступлення прав вимоги. Крім того, відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Повідомлення про заміну кредитора не є обов'язковим при укладанні договорів відступлення прав вимоги.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разівиконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Так, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 910/14716/17, законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов'язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦКУ договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам ч.1 ст. 516 ЦК України. Неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні […] не має наслідком недійсність правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, зокрема визначених ч.2 ст. 516 ЦК України та ч.2 ст. 518 ЦК України. Таким чином позивач, поки він не був письмово повідомлений про заміну кредитора, хоча і не звільняється від виконання зобов'язання, але мав право висунути проти нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо він виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання, а виконання Позивачем як боржником свого обов'язку первісному кредиторові у такому випадку є належним виконанням. Отже, законом передбачені спеціальні правові наслідки неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою визнання договору факторингу недійсним та не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну стягувача за рішенням суду. Єдиним наслідком такого неповідомлення є ризик для кредитора у вигляді можливості виконання боржником свого обов'язку на користь попереднього кредитора. І це більше стосується добровільного виконання зобов'язання, а не стягнення з боржника сум в примусовому порядку. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання боржником зобов'язань як на користь первісних кредиторів, так і на користь Позивача.
З приводу нарахування відсотків, зазначено, що згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).
Згідно ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення поверненнячергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. При цьому, перевірити правильність розрахунків можливо за допомогою елементарних математичних операцій множення, ділення та додавання.
Відповідно до Постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода Відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов Договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору.
15.10.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 (далі - позичальник та/або відповідач) укладено Договір № 4712985 (далі - Договір). Відповідно до п.1.2., 1.3. Договору сума кредиту становить 8000,00 грн., а строк кредитування становить 30 днів. Відповідно до п.1.5.1. Договору комісія за надання кредиту 800,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Відповідно до п. 2.2.2 Договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п.2.2.3 Договору. Відповідно до п.2.2.3 Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6 Договору. Стандартна (базова) ставка не є підвищеною. Згідно п.1.6. Договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п.4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог Кредитодавця.
Відповідно до п.2.3.1.1 Договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Відповідно до п. 2.3.2 Розділ 2.3 Договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної(их) обставин(и) щодо якої(их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, і яка(і) полягає(ють) у наступному: а) здійснені платежу(ів) Позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно п. 2.3.1.1 Договору та розділу 6 Правил; б) продовженні користування кредитними коштами Позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно п. 1.3, п. 2.3.1.1, п. 2.3.1.2 Договору. Після настання зазначених в пунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений п. 1.4 змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються Кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку №1, і розміщується Кредитодавцем в особовому кабінеті Позичальника, який уповноважує Кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. Таким чином, сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості. Позивач не нараховував відповідачу будь яких процентів за користування кредитними коштами, а звернувся до суду про стягнення заборгованості у тому розмірі, у якому вона утворилася перед первісним кредитором.
Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Умови договору про автоматичну пролонгацію строкукредитування жодним чином не завдає шкоди Позичальнику, оскільки поряд із обов'язком сплачувати відсотки в період автоматичного продовження строку кредитування, Позичальник набуває і право правомірно користуватись кредитом та правомірно не повертати його протягом такого строку. Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.2.4.1 Договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4 Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. Відповідно до п. 2.4.2 Договору якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно п.1.3 та п. 2.3 цього договору, виконання зобов'язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків, обумовлених розділом 4, п. 3.2.5 договору. Отже, з даних умов договору вбачається, що прострочення зобов'язання та відповідальність за таке прострочення виникають у позичальника після дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. При цьому, протягом періоду, на який пролонговано договір, позичальник має правомірно не сплачувати кредитору борг та таке користування коштами не вважається простроченням.
Згідно з положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Кредитний договір є дійсним як в цілому, так і в частині автоматичної пролонгації договору, не оскаржується в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, відповідає вільному волевиявленню сторін та чинному законодавству. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення вказаного договору, шляхом заповнення заяви-анкети на отримання кредиту, у якій відповідач підтвердив, що він ознайомлений з умовами та правилами надання коштів в позику. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим. Відповідачем було укладено Кредитний договір за власним бажанням, добровільно, без будь-якого примусу з боку третіх осіб. Перед укладенням кредитного договору Позичальник отримав від Кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами Договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання Договору, Відповідач усвідомлював всі ризики, пов'язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, Відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків.
Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. Таким чином, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених Кредитором розрахунків. Отже, розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.
Щодо нарахування комісії за надання кредиту, то відповідно до п.4. ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції на момент укладення кредитного договору) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб Частиною 2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» ( в редакції на момент укладення кредитного договору) передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту. Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо перерахування коштів, зазначено, що 15.10.2021 між Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" та ОСОБА_1 (далі - позичальник та/або відповідач) укладено Договір № 4712985 (далі - Договір).
На виконання умов укладеного договору № 4712985 позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 8000,00 грн. Дана обставина підтверджується квитанцією LIQPAY №1794241476, відповідно до якої 15.10.2021 року здійснено переказ грошових коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 у сумі 8000,00 грн. Призначення платежу: кошти згідно договору № 4712985.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Щодо надання виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку, то позивач об'єктивно позбавлений можливості їх надати, оскільки не є банком в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії". Ні первісний кредитор, ні Позивач не є банками та на них не розповсюджується дія ЗУ «Про банки та банківську діяльність». Разом з тим, Кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством для осіб, які надають небанківські фінансові послуги. Зокрема, небанківські фінансові установи позбавлені можливості створення виписок по картковим рахункам споживачів. Отже, твердження Відповідача не заслуговують на увагу. Відповідач вказує лише на недоведеність факту перерахування йому кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає. При цьому Позивач зазначає, що Відповідач має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мав безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на його банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою він користується, не надходили. Зокрема, вона мав можливість здійснити запит до банку про наявність у неї карткового рахунку, вказаного в заяві на отримання кредиту, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування. Таким чином відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх.
Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, Відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги. Заперечення Відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою Відповідача. Отже, такі твердження є припущеннями. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Договірні відносини між Позивачем та Адвокатом за Договором є виключно цивільно-правовими правовідносинами між сторонами цього договору і не впливають на жодні права Відповідача у справі. Вони мають на меті лише обумовлені угодою обов'язки та відповідні дії сторін даного договору, що не суперечать правовим нормам та не зачіпають інтереси третіх осіб. Відтак, будь-які посилання на цей договір з метою доведення порушень прав Відповідача є необґрунтованими. Розмір гонорару визначається лише за погодженням стороною надавачем послуг та клієнтом, а Відповідач не вправі втручатися в ці правовідносини. А тому, в разі неврахування судом умов договору про надання правової допомоги, щодо порядку обчислення гонорару та черговості виконання зобов'язань за цим договором, може бути розцінене як не при тримання принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.
15.11.2025 на адресу суду надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко В.І., в яких просить задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а саме в частині стягнення заборгованості за основним боргом в розмірі 8 000,00 грн. та процентами за користування кредитом в розмірі 3 600,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На підставі ч.3 ст. 211, ч.2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч.1 ст. 4, ч.1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Судом встановлено, що 15.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 4712985 (далі - Договір).
Згідно п.п.1.1.-1.5. Договору Кредитодавець зобов?язується на умовах, визначених пим Договором, на строк, визначений п. 1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (лалі кредит), а Позичальник зобов?язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов?язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов?язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов?язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000.00 грн. у валюті: українські гривні.
Кредит надається строком на 30 днів з 15.10.2021 (строк кредитування).
Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 14.11.2021.
Загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 4 400.00 грн. в грошовому виразі та 44, 164.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 12 400.00 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процептна ставка, оріснтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення нього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов?язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язать.
Згідно п.п.1.5.1., 1.5.2. Договору, комісія за надання кредиту: 800.00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 3600.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п.п.1.6.,1.7. Договору, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2, 2.3 цього Договору.
Згідно додатку № 1 до договору про споживчий кредит №4712985 від 15.10.2021, дата видачі кредиту/дата платежу: 15.10.2021/14.11.2021. Кількість днів у розрахунковому періоді - 30. Сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період: 8 000,00 грн./12 400,00 грн. Проценти за користування кредитом - 3 600,00 грн. Комісія за надання кредиту - 800,00 грн. Реальна річна процентна ставка - 20,587. Загальна вартість кредиту - 12 400,00 грн.
Факт отримання кредитних коштів в сумі 8 000,00 грн. відповідачем не спростований.
Окрім цього встановлено, що 26.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальність «МІЛОАН» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 26-01/2022-83, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальність «МІЛОАН» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором позики № 4712985 від 15.10.2021, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальність «МІЛОАН» та боржником, яким є ОСОБА_1 , що стверджується Реєстром боржників.
У свою чергу ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року відступило ТОВ «Коллект центр» право грошової вимоги до боржників, в тому числі за договором позики № 4712985 від 15.10.2021, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальність «МІЛОАН» та боржником, яким є ОСОБА_1 , що підтверджується Реєстром боржників.
Таким чином ТОВ «Коллект центр» набуло права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Договором позики № 4712985 від 15.10.2021 року.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом ст.ст. 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За приписом статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.
Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
За приписами ст.ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що станом на час звернення до суду відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором позики № 4712985 від 15.10.2021 року в сумі 48 000,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 39 200,00 грн.; заборгованість за комісіями - 800,00 грн.
Згідно з умовами Договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Разом з тим, станом на день звернення до суду заборгованість за Договором позики в частині повернення тіла кредиту відповідачем у добровільному порядку не сплачена, а тому позовна вимога про стягнення із відповідача на користь позивача тіла кредиту в сумі 8 000,00 грн підлягає задоволенню повністю.
Позивач просить суд окрім тіла кредиту стягнути заборгованість за відсотками, яка становить 39 200,00 грн.
Як вбачається з умов Договору позики № 4712985 від 15 жовтня 2021 року, відповідач отримав кредит в розмірі 8 800,00 грн. зі сплатою процентів, строком на 30 днів до 14.11.2021. Проценти за користування кредитом становлять 3 600,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Таким чином, за умовами Договору позики № 4712985 від 15 жовтня 2021 року сторони погодили строк його дії до 14.11.2021 року, тому саме із зазначеної дати кредитодавець, на переконання суду, не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.
З відомостей про щоденні нарахування та погашення судом встановлено, що після закінчення строку дії Договору позики № 4712985 від 15 жовтня 2021 року, кредитором нараховувалися проценти.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Подібні правові висновки викладено також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ст. 1050 ЦК України.
Відтак, суд вважає безпідставним нарахування процентів після спливу терміну кредитування, передбаченого умовами Договору позики № 4712985 від 15 жовтня 2021 року, оскільки останнім днем повного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом встановлено 14.11.2021. Аналогічні положення щодо строку кредитування містяться і в Додатку № 1 до Договору.
Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання відповідно до умов Договору позики належним чином не виконувала, не повернула Кредитодавцю отриманої суми у вигляді тіла кредиту в розмірі 8 000 грн., в зв'язку з чим згідно умов договору нараховується за кожний день користування позикою процентна ставка, що становить 1,5% упродовж строку позики.
Тобто, сума заборгованості за процентами за користування позикою, отриманою ОСОБА_1 від ТзОВ «МІЛОАН» 15.10.2021 року згідно Договору позики № 4712985, становить 11 600,00 грн., з яких: 8 000 грн. - тіло кредиту, та 3 600,00 грн. - відсотки.
Крім основної суми заборгованості та відсотків позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по комісії в розмірі 800,00 грн.
Відносно даної вимоги суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 11 вказаного Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19) відступила від висновків, викладених у постановах ВС від 1 квітня 2020 року в справі № 583/3343/19 та від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20, та прийшла до висновку, що боржник за договором споживчого кредитування може один раз на місяць безоплатно отримувати від банку інформацію про стан кредитної заборгованості. Тому банк не має права передбачати в умовах договору щомісячну плату за такі послуги.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Проаналізувавши норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше ніж один раз на місяць.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Врахувавши те, що в оспореному договорі встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата Верховного Суду вказала, що пункти договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено правомірності стягнення з відповідача передбаченої умовами Договору комісії за обслуговування кредиту, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією.
З огляду на те, що отримані та використані відповідачем кошти у добровільному порядку та в повному обсязі ним не були повернуті, суд стягує з відповідача на користь позивача загальну заборгованість за договором позики №4712985 від 15 жовтня 2021 року у розмірі 11 600,00 грн., що складається з: 8 000 грн. - тіло кредиту, та 3 600,00 грн. - відсотки.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Позивачем при поданні позову понесено судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 2 422, 40 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 16 000 грн.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024, укладений 01 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс»; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», затверджений Рішенням Загальних зборів № 01-11/2023 від 01 листопада 2023 року; заявку на надання правової допомоги №752 від 01.08.2025, згідно якої Сторонами погоджено надання наступних правових (юридичних) послуг, а саме: надання усної консультатції - 4 000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 12 000 грн.; витяг з Акту №13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025.
Відтак, у відповідності до положень ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача - 48 000 грн. 00 коп. заборгованості, в той же час суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме на 24%, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 581 грн. 38 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 840 грн. 00 коп., тобто в розмірі, пропорційному до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 268, 274 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 536, 549, 610-611, 612, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», суд-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306), заборгованість за Договором №4712985 від 15.10.2021 у розмірі 11 600 грн. 00 коп., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 581 грн. 38 коп., та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3 840 грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926.
Відповідачка:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя