Справа № 521/16792/25
Номер провадження:1-кс/521/4176/25
21 листопада 2025 року м. Одеса
Слідчий суддя Хаджибейського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні за №12025163470000863 від 19.09.2025 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кошари Роздільнянського району Одеської області, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , зі слів раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, -
Як вбачається з клопотання слідчого, указом від 15 квітня 2025 року №235/2025, (затвердженим Законом України від 16 квітня 2025 року № 4356-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 18.09.2025 року приблизно о 21 годині 50 хвилин, більш точного часу в ході проведення досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , перебували на вулиці Житкова у м. Одесі, де побачили ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які перебували неподалік від будинку №22 по вказаній вулиці. У цей же час у ОСОБА_4 та ОСОБА_7 виник спільний злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, при цьому останні визначили в якості предмета свого злочинного посягання належну ОСОБА_8 сумку, яка у останнього висіла через плече.
Так, реалізуючи свій спільний злочинний умисел, керуючись корисливим мотивом, у вищевказаний час, ОСОБА_4 , діючи у групі зі ОСОБА_7 підійшли до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та, використовуючи уявний привід для початку спілкування, попрохали у останніх цигарки, при цьому, отримавши неодноразову відмову, ОСОБА_7 з метою реалізації спільного з ОСОБА_4 злочинного умислу, направленого на заволодіння чужим майном, та задля здійснення дезорієнтування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , розпилив балончик сльозогінної дії у бік останніх, при цьому ОСОБА_4 наніс один удар ногою ОСОБА_8 в область тулуба, від чого останній втратив рівновагу та впав, після чого ОСОБА_8 встав та разом зі ОСОБА_9 почали втікати від нападників, однак ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, направлених на заволодіння чужим майном, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи прямий умисел, направлений на заволодіння чужим майном, діючи у групі, із корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, в умовах воєнного стану, наздогнали потерпілого ОСОБА_8 та почали наносити йому удари в область тулуба, голови та ніг.
У цей час, ОСОБА_8 для здійснення самозахисту, зняв зі свого плеча належну йому сумку, в якій знаходились: мобільний телефон марки «Самсунг», моделі «А50», у корпусі темно-синього кольору із номером телефону « НОМЕР_1 », навушники марки «Хуавей», сірого кольору, футляр для окулярів, грошові кошти у сумі 400 гривень, паспорт громадянина України на його ім'я, водійське посвідчення на його ім'я, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від автомобіля марки «Нісан», моделі «Максіма QX», із держаним номерним знаком « НОМЕР_2 », банківська картка «ПриватБанк», із № НОМЕР_3 , ключі від будинку, від автомобіля, від дачі, та інші ключі, які були на зв'язці, та поклавши сумку на землю позаду себе, продовжив чинити опір нападникам.
Надалі, ОСОБА_4 , діючи умисно, у групі зі ОСОБА_7 , із корисливих спонукань, використавши свою значну фізичну перевагу, подолали супротив потерпілого ОСОБА_8 шляхом нанесення останньому тілесних ушкоджень, та ОСОБА_4 в цей момент, неочікувано для потерпілого, схопив із землі належну ОСОБА_8 сумку та разом зі ОСОБА_7 почали тікати з місця вчинення кримінального правопорушення у бік АЗС «БРСМ», що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 1, а потерпілий ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 , у свою чергу, побігли у бік нападників.
У подальшому, ОСОБА_4 діючи спільно зі ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що їх намагаються наздогнати потерпілий ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 , при цьому ігноруючи вимоги ОСОБА_9 щодо повернення майна потерпілого ОСОБА_8 , продовжуючи доводити їх спільний злочинний умисел до кінця та, обравши найбільш сприятливий для вчинення злочину момент, з метою закінчення реалізації їх спільного злочинного умислу та утримання викраденого майна потерпілого, діючи з корисливих мотивів, взяв із землі каміння та вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я осіб, які зазнали нападу, та яке виразилось у киданні вказаного каміння у бік потерпілого ОСОБА_8 , поціливши останньому у скроневу ділянку, тим самим подолавши волю потерпілого до будь-якого подальшого опору.
Після чого, ОСОБА_4 зі ОСОБА_7 місце вчинення кримінального правопорушення покинули, розпорядившись вказаним майном на власний розсуд, чим спричинили потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 9000 гривень та тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струс головного мозку та рублена рана скроневої ділянки голови.
Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, тобто у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою осіб, в умовах воєнного стану.
24.09.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
25.09.2025 року слідчим суддею Хаджибейського районного суду м. Одеси відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді триманні під вартою строком до 22.11.2025 року.
Постановою в.о. керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону від 18.11.2025 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025163470000863 від 19.09.2025 року продовжено до 24.12.2025 року.
Закінчити досудове розслідування у передбачений ст. 219 КПК України строк неможливо у зв'язку з необхідністю проведення слідчих дій, які не виконані у зв'язку із складністю кримінального провадження.
Зокрема, із метою забезпечення повного та об'єктивного досудового розслідування кримінального правопорушення у кримінальному провадженні необхідно виконати наступні дії: провести огляд вилучених відеозаписів з камер спостереження по маршруту слідування підозрюваних; отримати відповідь на запит з військової частини НОМЕР_4 ; на підставі зібраних доказів вирішити питання про зміну повідомлення про підозру; виконати вимогу ст. 290 КПК, надати доступ до матеріалів досудового розслідування стороні захисту; скласти обвинувальний акт відповідно до вимог ст. 291 КПК; виконати інші необхідні для завершення досудового розслідування процесуальні дії та прийняти законне рішення у даному кримінальному провадженні, в порядку ст. 283 КПК України.
За переконанням слідчого, обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 19.09.2025; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_8 від 19.09.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 19.09.2025; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 19.09.2025; протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.09.2025; протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.09.2025; протоколами обшуку від 24.09.2025 та іншими матеріалами в сукупності.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням, яке погоджено з прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , мотивуючи клопотання тим, що є об'єктивні причини вважати, що у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу останній матиме можливість вчинити дії, передбачені п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Прокурор підтримав клопотання слідчого, оскільки вважав мету і підстави продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обґрунтованими та такими, що дають право слідчому судді задовольнити клопотання слідчого та застосувати найбільш суворий запобіжний захід.
Підозрюваний та його захисник під час розгляду клопотання проти задоволення клопотання слідчого заперечили. Вказали, що сторона обвинувачення не довела наявність ризиків, які виправдовують продовження застосування до підозрюваного такого запобіжного заходу. При цьому захисник вказала, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, добре характеризується за місцем мешкання, працює не офіційно, має постійне місце реєстрації, матеріально забезпечує свою матір. Просила суд обрати запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують його доводи, а також вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя вважає, що клопотання слідчого підлягає задоволенню за наступних підстав.
Частина 1 ст. 177 КПК України закріплює, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частина 2 ст. 177 КПК України закріплює, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Виходячи зі змісту зазначених норм вбачається, що виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а застосування таких заходів завжди пов'язане з необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 199 КПК України встановлено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою.
Так, у своєму клопотанні слідчий зазначає, що згідно ч. 1 ст. 177 КПК України, метою продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_4 є забезпечення виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органу досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Зокрема, доказами на обґрунтування ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватися від суду вказує те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні, особливо тяжкого злочину, покарання за який передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
При оцінці ризиків переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінювані ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У рішенні «Пунцельт проти Чехії» №31315/96 від 25 квітня 2000 року, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою, з огляду, в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.
На наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме запобігання спробі незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вказує те, що судом ще не допитано свідків, їх покази мають суттєве значення у кримінальному проваджені. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
На наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинити інше кримінальне правопорушення), вказує той факт, що підозрюваний ОСОБА_4 офіційно не працевлаштований, не має законного джерела доходу, що може спонукати його до вчинення нових корисливих злочинів, із метою отримання коштів для забезпечення власного проживання.
При вирішенні питання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя також враховує обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, відсутність у підозрюваного постійного місця роботи, майновий стан підозрюваного, відсутність судимостей.
Стороною захисту під час судового засідання, як на підставу застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не наведено обґрунтованих обставини, які б свідчили про втрату актуальності вищевказаних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з характеру та обставин інкримінованого злочину, беручи до уваги особу підозрюваного, можна дійти висновку про те, що у разі застосування менш суворого запобіжного заходу буде неможливо запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити виконання підозрюваним своїх обов'язків.
Таким чином, лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою зможе гарантувати належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та перешкодити ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Виходячи з п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позбавлення свободи захід настільки суровий, що виправдати його можна лише у разі, коли інші, менш суворі заходи були розглянуті й визнані недостатніми для того, щоб забезпечити особисті або державні інтереси, які вимагають такого тримання під вартою.
Разом із цим, частина ч. 4 ст. 183 КПК України закріплює, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Враховуючи положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним його процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.ст. 132, 176-178, 183, 193, 194, 196, 197, 205 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ відділення поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , - задовольнити.
Продовжити застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 його процесуальних обов'язків, - не визначати.
Строк дії ухвали слідчого судді становить 34 (тридцять чотири) дні, у межах строку досудового розслідування. Ухвала слідчого судді про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою припиняє свою дію 24.12.2025 року.
Ухвала слідчого судді щодо продовження застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя: ОСОБА_11