Номер провадження 4-с/754/92/25
Справа № 754/19437/25
Іменем України
24 листопада 2025 року м.Київ
Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В., перевіривши матеріали скарги ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Логвинської Катеріни Леонідівни про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Із поданої скарги та доданих до неї документів убачається, що 01.09.2014 Оболонський районний суд м. Києва ухвалив рішення в справі № 2/756/2211/14 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Відповідно до зазначеного рішення, суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина та доньки в розмірі 50% від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% пожиточного мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту подачі позову до суду і до досягнення ними повноліття.
Отже суд який розглянув справу як суд першої інстанції є Оболонський районний суд м. Києва, а тому територіальна юрисдикція віднесена саме до цього суду.
З положень ч. 9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь - який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
З огляду на вищевикладене та з метою дотримання гарантій прав особи на судовий захист, суд вважає за необхідне направити справу на розгляд до Оболонського районного суду м. Києва.
Керуючись статтями 31, 32, 258-261, 353, 447-1, 448 ЦПК України, суд,
Скаргу ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України Логвинської Катеріни Леонідівни про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії - передати за підсудністю Оболонському районному суду м. Києва.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала складена та підписана 24.11.2025.
Суддя В. В. Бабко