Справа № 572/4944/25
Провадження № 1-кп/572/505/25
24 листопада 2025 року
Сарненський районний суд Рівненської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі: ОСОБА_2 , за участі прокурора: ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сарни кримінальне провадження № 12025181200000211 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця та уродженця АДРЕСА_1 , громадянина України, офіційно непрацюючого, з неповною середньою освітою, одруженого, на утриманні троє дітей, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.1 ст.309 КК України,-
05.06.2025 приблизно о 15 год. 52 хв., ОСОБА_4 перебуваючи по вул. Старицького в м.Сарни Рівненської області, переслідуючи корисливий мотив, спрямований на незаконне збагачення за рахунок незаконного збуту психотропних речовин, обіг яких відповідно до положень вимог ст.ст. 7, 12, 17, 19, 20, 23, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» № 61/95-ВР від 15.02.1995 з наступними змінами, на території України заборонено, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи незаконно, порушуючи вимоги Порядку провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 589 від 03.06.2009 з подальшими змінами, Законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» № 61/95-ВР від 15.02.1995 з наступними змінами та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» за № 62/95 ВР від 15.02.1995 з подальшими змінами, не маючи передбаченого законом дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності, пов'язаної із культивуванням рослин, розробленням, виробництвом, виготовленням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією (відпуском), ввезенням на територію України, вивезенням з її території, транзитом через територію України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, включених до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів» від 06.05.2000 № 770 з подальшими змінами, незаконно збув особі зі зміненими анкетними даними - ОСОБА_6 за 500 гривень порошкоподібну речовину білого кольору, яка містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено- РУР масою 0,188 г, яку ОСОБА_4 незаконно зберігав при собі з метою збуту.
Крім того, 16.07.2025 приблизно о 15 год. 35 хв., перебуваючи в чагарниках поблизу будинку №21 по вул. Князя Володимира в м. Сарни Рівненської області, переслідуючи корисливий мотив, спрямований на незаконне збагачення за рахунок незаконного збуту психотропних речовин, обіг яких відповідно до положень вимог ст.ст. 7, 12, 17, 19, 20, 23, 25 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» № 61/95-ВР від 15.02.1995 з наступними змінами, на території України заборонено, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи незаконно, порушуючи вимоги Порядку провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 5 89 від 03.06.2009 з подальшими змінами, Законів України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» № 61/95-ВР від 15.02.1995 з наступними змінами та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» за № 62/95 ВР від 15.02.1995 з подальшими змінами, не маючи передбаченого законом дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності, пов'язаної із культивуванням рослин, розробленням, виробництвом, виготовленням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією (відпуском), ввезенням на територію України, вивезенням з її території, транзитом через територію України, використанням, знищенням наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, включених до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів» від 06.05.2000 №770 з подальшими змінами, повторно, незаконно збув особі зі зміненими анкетними даними - ОСОБА_6 за 500 гривень кристалічну речовину синього кольору, яка містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - РVР масою 0,060 г, яку ОСОБА_4 незаконно зберігав при собі з метою збуту.
Також, ОСОБА_4 маючи умисел на незаконне придбання особливо небезпечної психотропної речовини - РУР, яка відповідно до списку 2 таблиці І «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, всупереч Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» № 60/95- ВР від 15.02.1995, порушуючи вимоги Порядку провадження діяльності, пов'язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 5 89 від 03.06.2009, порушуючи порядок, встановлений Законом України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», діючи умисно, при невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі здійснив придбання особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено РVР масою 1,246 г., яку до 01.07.2025, а саме до виявлення працівникам поліції, зокрема в ході проведення особистого обшуку зберігав при собі дл власного вживання без мети збуту
Органом досудового слідства вірно кваліфіковані дії обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307 КК України, як незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут психотропної речовини, обіг якої обмежено, вчинений повторно та ч.1 ст.309 КК України, як незаконне придбання та зберігання психотропної речовини, без мети збуту.
ОСОБА_7 в судовому засіданні винним себе у інкримінованих злочинах визнав повністю і дав покази, які відповідають обставинам справи. У вчиненому щиро розкаявся. Звернув увагу на те, що таке було епізодичним моментом, оскільки не мав коштів на утримання сім'ї.
Заслухавши думку учасників процесу, з'ясувавши правильне розуміння ними змісту обставин справи, а також те, що сумнівів у добровільності їх позицій немає, роз'яснивши положення ч.3 ст.349 КПК України, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини у апеляційному порядку, суд визнав недоцільним досліджувати докази стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і вважає вину ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307, ч.1 ст.309 КК України доведеною повністю.
Обставини справи, встановлені даним вироком, а саме, місце, час, спосіб вчинення та наслідки злочину, форма вини i мотиви злочину ніким iз учасників судового розгляду, в тому числі i самим обвинуваченим ОСОБА_4 не оспорюються.
При призначенні покарання суд у відповідності до ст.65 КК України виходить із ступеня тяжкості вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Як випливає із змісту ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом роз'яснення п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимогст.65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України випливає, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено є не лише кара, а й виправлення засудженого.
З урахуванням наведених положень законодавства при призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_4 вчинив злочин, що Законом України про кримінальну відповідальність віднесений до категорії тяжких кримінально караних діянь, яке посягає на загальносуспільні інтереси, такі, як здоров'я людини, що проголошено Основним Законом України як найвища соціальна цінність, обставини його вчинення та особу винного.
ОСОБА_4 має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, матір похилого віку, яка за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду (лежача хвора, 2 гр. інвалідності), має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, в силу положень ст.89 КК України раніше не судимий, на диспансерному обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Під час перебування у СІЗО звернувся до його адміністрації та до суду з письмовими заявами про бажання мобілізуватися до ЗСУ, що надасть можливість матеріально підтримувати свою сім'ю та просив надати можливість виправитись без відбування покарання в умовах ізоляції від суспільства.
Отже до обставин, що пом'якшують покарання, суд відносить щире каяття, яке виражається у визнанні винуватості в обсязі обвинувачення, ставленні обвинуваченого до скоєного, осуду своїх дій, активне сприяння розкриттю злочину, оскільки такі обставини підтверджені в ході розгляду кримінального провадження.
Враховуючи поведінку обвинуваченого, який свою вину визнав, жалкував про вчинене, засуджував свої дії, суд вважає, що зазначені обставини в їх сукупності, свідчать про усвідомлення протизаконності вчинених ним злочинних дій.
Тому, визнаючи щире каяття та сприяння суду у встановленні фактичних обставин справи, а органу досудового розслідування - у розкритті злочину, суд визнає обставинами, пом'якшуючими покарання обставинами, суд знаходить за можливе віднести до таких обставин і незначний розмір збутого, з урахуванням того, що визнане судом доведеним обвинувачення не містить інформації про фактичне споживання будь-ким з фізичних осіб шкідливих речовин.
Також суд відповідно до ч.2 ст. 66 КК України визнає пом'якшуючою відповідальність ОСОБА_4 обставиною вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних та інших обставин, якими є наявність 3 неповнолітніх дітей, матері похилого віку, яка за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду (лежача хвора, 2 гр. інвалідності), оскільки ОСОБА_4 у зв'язку з хворобою матері та необхідністю систематичного догляду за нею, втратив можливість виїзду за кордон на сезонні роботи, що було джерелом його постійних доходів.
Крім того, судом враховується, що обвинувачений розумів та усвідомлював протиправність своїх дій, але не в повній мірі уявляв юридичні наслідки своїх протиправних дій та його умисел на вчинення кримінального правопорушення у його свідомості був направлений, як він вважав, на вирішення матеріальних проблем у сім'ї, пов'язаних з утриманням трьох неповнолітніх дітей та хворобою матері, тобто обвинувачений не в повній мірі розумів негативних наслідків скоєного.
Обставин, що обтяжують покарання згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Обставини, що характеризують особу обвинуваченого, становлять предмет доказування в кримінальному провадженні, вони обов'язково враховуються при вирішенні питання про вид та розмір показання, можливість звільнення від його відбування.
Під особою обвинуваченого треба розуміти сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Відповідно до ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Відомості про особу винного, достатній рівень його соціалізації, а також сукупність наведених пом'якшуючих обставин, відсутність обтяжуючих покарання обставин, дають суду підстави для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією частини статті обвинувачення та на думку суду істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та небезпечність винної особи, і впливають на пом'якшення покарання.
Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі і без призначення додаткового покарання, буде обґрунтованим та таким, що ґрунтується на положеннях ст.ст. 50, 65 КК України та відповідатиме принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації покарання, достатнім для виправлення та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.
Як було зазначено, у статті 65 КК України визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
За змістом ст. 75 КК - рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66,67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
Положеннями ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях («Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При вирішенні питання про можливість на підставі вироку суду звільнити обвинуваченого від відбування покарання, суд перш за все враховує наведені в ст.75 КК України підстави звільнення від відбування покарання, відповідно до якого суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання при призначенні, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Враховуючи вказані обставини, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без відбування покарання, але в умовах постійного контролю за його поведінкою, а тому на підставі ст.75 КК України його слід звільнити від відбування покарання з випробуванням та покладенням певних обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Перешкоди для застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання за формальними критеріями, що передбачені статтею 75 КК України, щодо ОСОБА_4 відсутні. Наведені судом обставини і дані про особу винного є цілком сприятливими для прийняття такого рішення.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з ст. 61 Конституції, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов'язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.
Застосування згаданого інституту звільнення від відбування покарання, яке, як зазначено, має бути індивідуальним щодо кожної особи, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання.
Такі обставини дають суду підстави дійти висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого найбільш суворого заходу примусу, без надання особі можливості виправлення без ізоляції від суспільства.
Невжиття ж звільнення від покарання з випробуванням лише з мотивів тяжкості вчиненого злочину та суворості передбаченого за нього покарання є таким, що суперечить засадам кримінального провадження, які проголошують верховенство права, законність, справедливість.
Оскільки призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, повинні бути відповідні скоєного, тобто необхідним і достатнім для виправлення особи дає суду достатні підстави визнати, що забезпечити виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливо без реального відбування ним покарання - без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою та виконанням покладених на неї обов'язків органами пробації протягом іспитового строку максимального терміну, який сам втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання у разі невиконання обвинуваченим умов випробування, що є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту суспільства і буде відповідати принципу Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод - пропорційності обмеження прав людини і легітимної мети покарання та невідворотності покарання.
Окрім того, суд вважає за можливе не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді конфіскації майна, що відповідає вимогам ст.77 КК України та роз'ясненням, наведеним у абз. 3 п. 19 Постанови ПВС України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" про те, що у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням додаткове покарання у виді конфіскації майна, не застосовується, оскільки статтею 77 КК України передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня.
У підсумку дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах, при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тому суд вважає, що таке покарання обвинуваченому ОСОБА_4 перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Цивільний позов у провадженні відсутній.
Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України із ОСОБА_4 на користь держави слід стягнути витрати за проведення експертиз.
Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ч.9 ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст.100, 124, 127, 128, 368, 370, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України та призначити покарання:
- за ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років без конфіскації майна;
- за ч. 1 ст. 309 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.
Відповідно до ст. 76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою змінити на особисте зобов'язання.
ОСОБА_4 звільнити з-під варти в залі суду.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 19 600 (девятнадцять тисяч шістсот) гривень 80 копійок витрат за проведення експертиз.
Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 28 серпня 2025 року.
Речові докази по справі:
- поліетиленовий пакет з порошкоподібною речовиною білого кольору, що поміщено до спецпакету НПУ №CRI1170024 - знищити;
- порошкоподібну речовину білого кольору, яка в своєму складі містить PVP, яку поміщено до спецпакету №5652830 ЕС МВС України - знищити
- паперовий згорток з кристалічною речовиною блакитного кольору, поміщену до спецпакету НПУ CRI№1170022 - знищити;
- поліетиленовий тубус та поліетиленовий згорток з білою кристалічною речовиною поміщену до спецпакету НПУ № PSP1198084 - знищити;
- речовину у вигляді порошку блакитного кольору яка в своєму складі містить PVP, яку поміщено до спецпакету №5653093 ЕС МВС України - знищити
- грошові кошти, а саме: 1100 гривень (купюра номіналом 500 гривень: ЕВ6551217 1 купюри номіналом 200 гривень ГЕ8882648, ЗА9165760, ДВ8756669) стягнути в дохід держави;
- банківську карту НОМЕР_1 , поміщену до спецпакету НПУ CRI1170025 повернути ОСОБА_4 ;
- мобільний телефон марки «Redmi» з сім картою НОМЕР_2 повернути ОСОБА_4 ;
-планшет марки «Redmi», поміщений до спецпакету НПУ №2027716 повернути ОСОБА_4 ;
- грошові кошти, а саме: 500 гривень, які передано на зберігання відділенню ПАТ КБ «ПриватБанк», що за адресою: м. Рівне, вул. Грушевського, 42А повернути ОСОБА_4 ;
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Сарненський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Суддя