19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 465/1456/16-ц
провадження № 61-8549св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Сакари Н. Ю., Ступак О. В., Черняк Ю. В., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - Львівська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Львівської міської ради на ухвалу Львівського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., від 04 червня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог, ухвали суду першої інстанції
1. У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
2. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня
2016 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно з якою:
відповідач визнає та підтверджує свою заборгованість перед позивачем в сумі 25 000 грн за договором позики грошових коштів між фізичними особами від 30 березня 2014 року.
сторони погодили, що в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошових коштів між фізичними особами від 30 березня 2014 року в сумі 25 000 грн відповідач передає позивачеві в якості відступного нежитлове приміщення площею 12,0 кв. м, позначене на поверховому плані під індексом 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
нежитлове приміщення належить відповідачу на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу від 28 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу
Герилив М. Р., зареєстрованого в реєстрі за № 1840, розташоване на земельній ділянці, площею 30,0 кв. м, яка передана у платне володіння та користування згідно з договором оренди земельної ділянки від 29 серпня 2003 року зі змінами від 14 червня 2012 року та додаткової угоди до договору оренди від 01 жовтня 2015 року.
У пункті 2 мирової угоди сторони вирішили:
визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення площею 12,0 кв. м, яке позначене на поверховому плані під індексом 1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
визнати зобов'язання ОСОБА_2 за договором позики грошових коштів між фізичними особами від 30 березня 2014 року в сумі 25 000 грн виконаним.
право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення площею
12,0 кв. м, яке позначене на поверховому плані під індексом 1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає у встановленому порядку державній реєстрації права власності на нерухоме майно.
Судові витрати, які виникли у сторін, покладаються на сторону, яка їх понесла.
Сторони заявляють, що ні в процесі укладення цієї мирової угоди, ні в процесі виконання її умов не були, не будуть і не можуть бути порушені права
будь-яких третіх осіб. Мирова угода складена в 3-х примірниках - по одному для кожної із сторін та один примірник - для Франківського районного суду
м. Львова.
Провадження у справі № 465/1456/16-ц закрито.
3. Не погодившись із вказаною ухвалою, у жовтні 2024 року Львівська міська рада, подала апеляційну скаргу, як особа, яка не брала участі у справі.
Інформація про рух справи в апеляційному суді
4. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року та відкрито апеляційне провадження.
5. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року закрито.
Закриваючи апеляційне провадження, суд встановив, що в матеріалах справи наявне клопотання, подане представником Львівської міської ради
Т. Яворським 08 травня 2020 року про ознайомлення з матеріалами справи, а отже міській раді щонайменше із травня 2020 року було відомо про наявність оскарженої ухвали Франківського районного суду м. Львова.
Оцінивши поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені міською радою причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року є неповажними, що свідчить про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження, а вже відкрите апеляційне провадження підлягає закриттю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. У касаційній скарзі Львівська міська рада просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити для до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
7. У липні 2025 року Львівська міська рада подала касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 04 червня 2025 року.
8. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у вересні 2025 року надійшли до Верховного Суду.
9. Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішення питання про закриття апеляційного провадження.
11. Касаційна скарга мотивована тим, що початок перебігу строку на апеляційне оскарження в даному випадку необхідно пов'язувати із днем вручення апелянту оскарженої ухвали, тобто 18 жовтня 2024 року
12. Звертає увагу, що дійсність підпису представника Львівської міської ради на клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи 08 травня
2020 року доцільно перевірити почеркознавчою експертизою, проте апеляційний суд відмовив у задоволенні такого клопотання.
13. Наголошує, що питання поновлення строку на апеляційне оскарження вже вирішене на стадії відкриття апеляційного провадження, а поновивши пропущений процесуальний строк суд тієї ж інстанції не має повноважень переглядати своє рішення або повторно досліджувати питання поновлення строку з інших підстав. Тому такий перегляд не може бути підставою для закриття апеляційного провадження.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
14. У серпні 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу Львівської міської ради, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки всупереч вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву не додані докази надсилання його копії ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
15. Згідно із частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
16. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
17. Цим вимогам оскаржене судове рішення відповідає не в повній мірі з огляду на таке.
18. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
19. У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
20. Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
21. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
22. Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
23. Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.
24. У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії».
25. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).
26. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
27. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA
97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
28. Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
29. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
30. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду
від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21.
31. У справі, яка переглядається, 06 вересня 2016 року Франківський районний суд м. Львова постановив ухвалу про затвердження між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мирової угоди та закриття провадження у справі.
32. 23 жовтня 2024 року Львівська міська рада, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду
м. Львова від 06 вересня 2016 року, посилаючись на те, що оскарженою ухвалою суду порушено її право на розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності.
33. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року, міська рада вказувала, що про оскаржену ухвалу суду дізналася
18 жовтня 2024 року, отримавши її копію, а апеляційна скарга подана протягом п'яти днів з дня отримання оскарженої ухвали суду.
34. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 465/1456/16.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження ухвали Франківського районного суду м. Львова від 06 вересня 2016 року, апеляційний суд врахував, що Львівська міська рада не брала участі у справі, а апеляційна скарга подана протягом п'яти днів з дня вручення їй копії оскарженої ухвали суду.
35. У листопаді 2024 року матеріали справи № 465/1456/16 надійшли до апеляційного суду.
36. Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи наявне клопотання про ознайомлення, подане представником Львівської міської ради (згідно з довіреністю) Т. Яворським
08 травня 2020 року, яке зареєстроване у Франківському районному суді
м. Львова 08 травня 2020 року. До клопотання долучено довіреність, видану 27 вересня 2019 року № 29-вих-223, підписану Львівським міським головою, термін дії довіреності - 1 рік. Отже термін дії вказаної довіреності на день подання клопотання 08 травня 2020 року не закінчився. Матеріали справи не містять інформації, що довіреність була відкликана, а відтак на момент ознайомлення з матеріалами справи довіреність була чинною.
37. Представник Львівської міської ради Гриниха Х. А. в суді апеляційної інстанції підтвердила, що у Львівській міській раді дійсно працював Яворський, який наразі вже звільнений.
38. Оцінивши встановлені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження пропущений міською радою без поважних причин, у зв'язку із чим апеляційне провадження необхідно закрити.
39. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
40. Ухвалою від 27 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до свого розгляду справу № 601/485/23 для формування єдиної судової практики застосування норм процесуального права при закритті апеляційного провадження як помилково відкритого, за наявності ухвал про відкриття апеляційного провадження та поновлення строку на апеляційне оскарження.
41. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23 (провадження № 14-139цс24), висновки якої підлягають врахуванню згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України, вказано, що правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
42. Згідно з конституційним принципом, закладеним у частині другій статті 19 Конституції України, суд як державний орган і суб'єкт публічного права зобов'язаний «...діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
43. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
44. ЦПК України встановлює повноваження, якими наділені суди кожної з інстанцій при прийнятті скарг (заяв) та розгляді справ по суті.
45. Так, статтею 362 ЦПК України визначено перелік підстав закриття апеляційного провадження.
46. До таких підстав процесуальне законодавство відносить випадки, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
47. Зазначена норма не передбачає можливості закриття апеляційного провадження з підстави його помилкового відкриття.
48. Таке процесуальне порушення, як безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження, є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду по суті спору, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження.
49. Так, відповідно до вимог статей 389, 406 ЦПК України ухвали суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень, про відкриття апеляційного провадження підлягають касаційному оскарженню разом із рішенням суду по суті спору, скарги на такі ухвали включаються до касаційної скарги на відповідну постанову апеляційного суду і розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.
50. Тобто така процесуальна помилка усувається у спосіб, визначений процесуальним законом, зокрема в порядку перегляду судових рішень у касаційному порядку.
51. Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження як помилково відкрите з тих підстав, що після його відкриття була встановлена неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, про які зазначав заявник і які суд визнав поважними, поновивши відповідний строк, фактично змінив вже зроблені (в межах дискреційних повноважень) власні висновки щодо вже вирішеного процесуального питання, результат розгляду якого зафіксовано у постановленій судом ухвалі про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження у справі. У такий спосіб апеляційний суд фактично здійснив перегляд свого ж процесуального рішення у питаннях поновлення процесуального строку і відкриття провадження з метою виправити власні помилки чи неповноту, допущені при їх вирішенні.
52. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у випадку, коли після відкриття апеляційного провадження та поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, суд установить, що процесуальний строк був поновлений на підставі наданих заявником недостовірних (неправдивих) відомостей (зокрема про дату отримання копії оскаржуваного рішення) і такі дії спрямовані на неправомірне отримання процесуального права на апеляційне оскарження поза межами встановлених законом строків, слід враховувати таке.
53. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
54. Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
55. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
56. Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Добросовісність необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом.
57. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (частина друга статті 44 ЦПК України).
58. Наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
59. Подання апеляційної скарги з пропуском строку та із зазначенням у клопотанні про поновлення строку неправдивих відомостей про дату отримання судового рішення спрямоване на неправомірне отримання процесуального права на апеляційне оскарження поза межами встановлених законом строків і є обставинами, що аналогічні до обставин, які у частині другій статті 44 ЦПК України можуть визначатися як дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
60. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
61. У випадку, коли після відкриття апеляційного провадження, яке відбулось за відсутності матеріалів справи, установлено, що строк на апеляційне оскарження судового рішення поновленню не підлягав, зокрема, у зв'язку з тим, що причини, на які посилався заявник і які стали підставою для поновлення строку, є неповажними, а отримання заявником вперше копії оскаржуваного судового рішення у день, зазначений ним, не підтвердилося і спростовано матеріалами справи, які надійшли до суду після відкриття провадження і їх витребування із суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції може визнати це зловживанням процесуальними правами на підставі частини другої статті 44 ЦПК України.
62. Повноваження суду апеляційної інстанції вичерпним способом визначені та врегульовані в ЦПК України. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов'язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності приписів Конституції та законів України.
63. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 601/485/23, висновок апеляційного суду в оскарженій ухвалі про наявність підстав для закриття апеляційного провадження є помилковим.
64. Надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги в межах цього касаційного провадження немає необхідності.
65. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
66. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
67. За змістом частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
68. Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.
2. Ухвалу Львівського апеляційного судувід 04 червня 2025 рокускасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников Н. Ю. Сакара О. В. Ступак Ю. В. Черняк В. В. Шипович