8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3304/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Управління освіти Ізюмської міської ради (64300, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Васильківського, 4); Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Виконавчий комітет Ізюмської міської ради (64300, Харківська область, м. Ізюм, площа Центральна,1);
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (61000, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 );
про стягнення коштів у розмірі 41 503, 25 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Управління освіти Ізюмської міської ради, м. Ізюм, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, м. Харків, про стягнення заборгованості в рахунок компенсації витрат балансоутримувача за комунальні послуги з постачання електричної енергії та послуги з розподілу та перетину електричної енергії в розмірі 41 503, 25 грн. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду від 22.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3304/25. Розгляд справи № 922/3304/25 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
25.09.2025 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 22271), в якому просив відмовити у позові. В обґрунтування своїх заперечень вказує, що 19.09.2024 між КЕВ м. Харків, позивачем та В/Ч укладено трьохсторонній договір № 497 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном. Відповідно до п. 8.2. договору КЕВ м. Харків взяло на себе зобов'язання відшкодування вартості комунальних послуг, що були спожиті військовою частиною. КЕВ м. Харків не заперечує, проти того, що укладало зазначений вище договір, але відповідно до п. 3.3. договору відшкодування відповідачем за отримані В/Ч комунальні послуги відбувається на підставі окремо укладених договорів відшкодування за відповідним пакетом документів до них. Також вказує, що у договорі про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії від № 21/24 від 04.03.2024 відсутні умови про розмір та базу нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення оплати наданих послуг, тому вважає, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційні втрати не повинні бути задоволені. Відповідач зауважує, що Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків є бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується із державного бюджету, та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов'язань бюджетного періоду. Фактично проведення бюджетних платежів здійснюється органами казначейства України в рамках бюджетного періоду та затвердженого бюджету розпорядника бюджетних коштів. У зв'язку з тим, що позивач не звертався у 2024 році до КЕВ м. Харків з відповідним пакетом документів на відшкодування за вересень, жовтень 2024 року, що унеможливило провести оплату за отримані військовою частиною в НОМЕР_2 році послуги інакше, як на підставі рішення суду.
26.09.2025 позивач надав до Господарського суду Харківської області відповідь на відзив (вх.№ 22360), в якій позивач відхилив доводи викладені відповідачем у відзиві на позов та просив позов задовольнити. В обґрунтування заперечень проти відзиву на позов, позивач вказував про те, що згідно умов договору № 497 від 19.09.2024 п. п. 3.2,3.3 було чітко та однозначно визначено особу, яка повинна була оплачувати використану користувачем електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії. Такою особою є відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків. Також зазначає, що у своєму відзиві на позовну заяву відповідач особисто не визнав, що він уклав договір №/21/24 від 04.03.2024 на відшкодування витрат позивача як баласоутримувача п.1.3 розділу 1 та п.п.2.1.- 2..5 розділу 2 якого надають повний детальний розрахунок боргу відповідача. Відповідач не звертався до позивача щодо невідповідності розрахунків і пропозицій щодо внесення змін до даного договору не подавав.
01.10.2025 третьою особою - Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради, надані до суду письмові пояснення (вх. № 22803), в яких просить позов задовольнити та стягнути з відповідача суми, заявлені позивачем до стягнення.
Другою третьою особою письмових пояснень стосовно позову та відзиву на позов, суду надано не було.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.09.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19 вересня 2024 року було укладено тристоронній договір № 497 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном між: Управлінням освіти Ізюмської міської ради (позивач), Військовою частиною НОМЕР_1 (користувач, третя особа) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків (платник, відповідач)
Договір сформований на підставі типового договору «Про спільне володіння та користування неподільним і загальним майном», затвердженим Постановою КМУ від 08.04.2009 року № 326.
Відповідно до п. 8.2. договору КЕВ м. Харків взяло на себе зобов'язання відшкодування вартості комунальних послуг, що були спожиті військовою частиною.
Додатковою угодою №1 від 27.01.2025 строк договору № 497 від 19.09.2024 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном продовжено до 31.12.2025.
В матеріалах справи відсутні докази припинення договору оренди № 497 від 19.09.2024, а отже договір є діючим.
Згідно акту приймання передачі нерухомого майна, що належить до комунальної власності Ізюмської міської територіальної громади від 19.09.2024 Управлінням освіти Ізюмської міської ради передало а Військова частина НОМЕР_1 прийняла відповідно до договору № 497 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном нерухоме майно - нежитлові приміщення:, загальною площею 1458,9 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Показники лічильника електроенергії на момент укладання договору № 042598 - 27975; № 035567 - 58254; станом на 01.09.2024 № 042598 - 27975; № 035567 - 7171.
На виконання п. 3.2, 3.3 договору № 497 від 16.09.2024 був укладений договір № 21/24 від 04.03.2024 на відшкодування витрат за спожиту електричну енергію користувача та за послуги з розподілу електричної енергії але в порушення порядку укладення договорів саме відповідач, як сторона договору не скріпив даний правочин підписом та печаткою.
П. 3.3. договору про відшкодування витрат встановлено, що підставою для розрахунку за цим договором є діючі договори на постачання, розподіл та перетікання реактивної електричної енергії укладені між стороною 2 та постачальною організацією, копію якого необхідно надати стороні 1.
Відповідно до п.3.4. договору, щомісячно, в термін до 15 числа місяця за розрахунковим, сторона 2 та сторона 3 повинні надати стороні 1 акт виконаних робіт (наданих послуг), до якого додаються відповідні документи: п.3.5. та акт звірки взаєморозрахунків.
Пунктом 3.5. договору встановлено, що до акту виконаних робіт (наданих послуг) сторона 2 повинна надати наступний пакет підтверджуючих документів:
- копії рахунків та/або актів приймання - передачі на постачання електричної енергії, отриманих від постачальника стороною 2;
- копії актів про обсяги розподіленої електричної енергії, отриманих від оператора розподілу стороною 2;
- акт фіксації показників лічильника електричної енергії, підписаний стороною 2 та стороною 3.
Згідно з п.3.6. договору оплата за цими договорами здійснюється згідно ст. 46, 48, 49 БКУ, на підставі належним чином оформленого акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок сторони 1 за відповідним кодом видатків).
Як вказує позивач, станом на 31.05.2025 за використані у вересні 951кВт. та жовтні 2843 кВт. 2024 року на суму 37 006, 89 грн обсяги використаної електроенергії та розподілу електричної енергії, відповідач не оплатив, чим грубо порушив умови п. п. 3.2,3.3 договору.
Позивачем був направлений відповідачу претензійний лист від 06.03.2025 № 402 ВС з пропозицією погасити суму заборгованості за спожиті комунальні послуги, а саме за спожиту електричну енергію та послуги з розподілу відповідно до п. 3.3 договору від 19.09.2024 № 497, про спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном у добровільному порядку.
До претензійного листа було додано весь пакет документів з доказами отриманих комунальних послуг додані всі копії виставлених рахунків постачальником електричної енергії та розподілу електричної енергії.
Відповідач станом на 13.06.2025 на претензію не відповів.
У зав'язку з зазначеним позивачем повторно направлено на адресу відповідача претензію №1022 від 13.06.2025 на суму 37 006, 89 грн.
Відповідач листом № 583/5019 від 07.07.2025 відмовив позивачу у відшкодуванні його витрат за спожиту користувачем електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії, посилаючись на те, що він є бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується з державного бюджету, та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов'язань бюджетного періоду, в зв'язку з чим відповідач не може передати органу казначейства України доручення на здійснення платежу згідно зі зверненням позивача від 04.07.2025 за договором № 497 від 19.09.2025. Також зазначено, що для відшкодування заборгованості за спожиту електричну енергію, позивачу необхідно звернутися до Господарського суду Харківської області.
Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ЗУ "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 ЗУ "Про Збройні Сили України", фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з п. 6,7 ч. 1 ст. 2 БК України, бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Ст. 3 БК України передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Відповідно до Конституції України, бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною 1 цієї статті. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною 1 цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні. У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий самий період. Для середньострокового бюджетного планування середньостроковий період включає плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди.
За приписами ч. 1 ст. 48 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; довгострокових зобов'язань у рамках державно-приватного партнерства, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань за договорами щодо забезпечення судноплавного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Довгострокове зобов'язання за енергосервісом на підставі документального підтвердження в установленому порядку скорочення обсягів споживання комунальних послуг та енергоносіїв і видатків на їх оплату за звітний період (порівняно з такими обсягами (видатками), які були б спожиті (здійснені) за відсутності енергосервісу) набуває статусу бюджетного зобов'язання у сумі, визначеній згідно з умовами договору енергосервісу виходячи з цін (тарифів), діючих у періоді, за який здійснюється розрахунок, у межах фактичного скорочення таких видатків.
Відповідно до ст. 49 БК України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу. Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.
Згідно зі ст. 51 БК України, розпорядники бюджетних коштів забезпечують у повному обсязі проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, інші енергоносії, комунальні послуги та послуги зв'язку, які споживаються бюджетними установами, та укладають договори за кожним видом відповідних послуг у межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі.
Судом встановлено, що зміст договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії передбачає відшкодування відповідачем всіх витрат на комунальні послуги, які були отримані орендарем за договором № 497 оренди комунального майна від 19.09.2024.
Таким чином, оскільки плата за саму діяльність позивача умовами договору не передбачена, то за своєю правовою природою укладений між сторонами правочин має ознаки договору про безоплатне надання послуг (див. постанову Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/770/19).
Згідно зі ст. 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Обов'язок відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору про безоплатне надання послуг, ґрунтується на презумпції відплатності договорів про надання послуг.
Обсяг споживання споживачем електричної енергії на суму 37 006, 89 грн та послуги з розподілу електричної енергії, що були отримані третьою особою у період з 01.09.2024 по 31.10.2024 у розмірі 37 006, 89 грн підтверджуються підписаними між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 актами фіксації показників лічильника електричної енергії до договору №29/24 від 11.03.2024 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії та актом виконаних робіт (наданих послуг) до договору № 21/24 від 04.03.2024 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії, що містяться у матеріалах справи.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
Враховуючи викладене, з урахуванням зазначених правових норм, суд висновує, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії, які були отримані третьою особою у період з 01.09.2024 по 31.10.2024 у розмірі 37 006, 89 грн (сума основного боргу) є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, у зв'язку із простроченням оплати комунальних послуг відповідачем, позивач нарахував та заявив до стягнення 3 640, 06 грн інфляційних втрат та 624, 43 грн 3 % річних.
За змістом ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування 3 % річних та інфляційних втрат було здійснено на підставі умов договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії від 04.03.2024, який укладений між позивачем, відповідачем та третьою особою, за неналежне виконання відповідачем умов договору.
Водночас, суд зазначає, що Квартирно-експлуатаційним відділом міста Харкова не було підписано договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії від 04.03.2024.
Ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
П. 3.3. договору про відшкодування витрат встановлено, що підставою для розрахунку за цим договором є діючі договори на постачання, розподіл та перетікання реактивної електричної енергії укладені між стороною 2 (позивачем) та постачальною організацією, копію якого необхідно надати стороні 1 (відповідачу).
Відповідно до п.3.4. договору, щомісячно, в термін до 15 числа місяця за розрахунковим, сторона 2 та сторона 3 (третя особа) повинні надати стороні 1 акт виконаних робіт (наданих послуг), до якого додаються відповідні документи: п.3.5. та акт звірки взаєморозрахунків.
П. 3.5. договору встановлено, що до акту виконаних робіт (наданих послуг) сторона 2 повинна надати наступний пакет підтверджуючих документів:
- копії рахунків та/або актів приймання - передачі на постачання електричної енергії, отриманих від постачальника стороною 2;
- копії актів про обсяги розподіленої електричної енергії, отриманих від оператора розподілу стороною 2;
- акт фіксації показників лічильника електричної енергії, підписаний стороною 2 та стороною 3.
Згідно з п.3.6. договору оплата здійснюється згідно ст. 46, 48, 49 БКУ, на підставі належним чином оформленого акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок сторони 1 за відповідним кодом видатків).
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із пакетом документів, необхідних для здійснення відшкодування спожитої третьою особою електроенергії.
В матеріалах справи наявний договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, підписаний з боку позивача та третьої особи, однак, без підпису відповідача.
При цьому, в матеріалах справи міститься лист № 402ВС від 06.03.2025 позивача до відповідача з вимогою виконати свої зобов'язання за договором № 497 від 19.09.2024, а саме відшкодувати позивачу його витрати за спожиту третьою особою електричну енергію та послуги з розподілу електричної енергії у загальному розмірі 37 006, 89 грн, який за своєю правової природою є вимогою, в порядку ст. 530 ЦК України.
Ч. 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, прострочення по оплаті вартості послуги з розподілу електричної енергії починається з 14.03.2025. Отже періодом нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є з 14.03.2025 по 01.09.2025.
Суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та зазначає, що правильним розрахунком та такою, що підлягає задоволенню, є сума 3 % річних у розмірі 523, 17 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 461, 96 грн, з урахуванням встановлених судом періодів виникнення прострочення оплаті вартості послуги з розподілу електричної енергії, отже позовна вимога про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат у вказаному розмірі є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Таким чином, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3 % річних у розмірі 101, 26 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 178, 10 грн у позові слід відмовити.
Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для фінансування оплати за надані послуги критично оцінюється судом, оскільки Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Наведений висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18.
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс18 (п. 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16).
Згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. За приписами ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України.
До того ж, ст. 1 ЦК України визначено, що однією з ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, а тому самі лише обставини, пов'язані з відсутністю у відповідача коштів, не виправдовують його як споживача (платника) за договором та не заперечують обов'язку такого учасника, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.
З огляду на викладене, відсутність бюджетного фінансування внаслідок неоплати прямими користувачами електричної енергії не може бути підставою для звільнення відповідача від сплати заборгованості.
Ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Підсумовуючи викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи те, що позов задоволено частково, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 20, 50, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236-241, 252 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити частково.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова (вул. Григорія Сковороди, 61, м. Харків, 61024, код ЄДРПОУ 07923280) на користь Управління освіти Ізюмської міської ради (вул. Васильківського, 4, м. Ізюм, Харківська обл., 64300, код ЄДРПОУ 02146245) суму основного боргу за спожиту електроенергію та розподіл електричної енергії у розмірі 37 006, 89 грн; 3 % річних у розмірі 523, 17 грн; інфляційні втрати у розмірі 1 461, 96 грн та судовий збір у розмірі 2 288, 61 грн.
Видати наказі після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Управління освіти Ізюмської міської ради (вул. Васильківського, 4, м. Ізюм, Харківська обл., 64300, код ЄДРПОУ 02146245);
Відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова (вул. Григорія Сковороди, 61, м. Харків, 61024, код ЄДРПОУ 07923280);
Третя особа - Виконавчий комітет Ізюмської міської ради (Харківська область, Ізюмський район. м. Ізюм, площа Центральна,1);
Третя особа - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).
Повне рішення складено 24.11.2025.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/3304/25