адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
13.11.2025 Справа № 908/2109/25
Суддя Мацко О.С., розглянувши матеріали справи 3908/2109/25
за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради, 69118, м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, 9, код ЄДРПОУ 35535544,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп», 37043, Полтавська обл., Лубенський р-н, шлях Київ-Харків, корпус 134 км, код ЄДРПОУ 25392923,
про стягнення 531 378,87 грн
Секретар судового засідання Токар А.В.
Представники згідно протоколу судового засідання
Суть спору:
Розглядається позовна заява Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» про стягнення 531 378,87 грн, з яких 485 596,80 грн - проведена оплата за недоотримане паливо за договором № 301 від 05.06.2024 р., 45 782,07 грн - пеня.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.08.2025 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
29.09.2025 р. судом було задоволено Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін та призначено розгляд справи на 14.10.2025 р.
Ухвалою від 14.10.2025 р. відкладено судове засідання на 04.11.2025 р.
04.11.2025 р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 13.11.2025 р.
Аргументи учасників справи:
Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав умови договору № 301 від 05.06.2024 р. в частині поставки палива на суму 485 596,80 грн, сплачену позивачем на виконання вказаного договору, а також не повернув Дніпровському державному медичному університету вказані кошти на його вимогу.
Відповідач у відзиві від 20.08.2025 р. (вх. № 10840 від 21.08.2025 р.) стверджував про наступне:
- сторонами підписано видаткову накладну № Рн240611/003 від 11.06.2024 р., а отже, відповідач повністю та належним чином виконав свої зобов'язання перед позивачем по договору № 301 від 05.06.2024 року та поставив йому товар у передбачені договором строк, кількості та номенклатурі, і з боку позивача жодних претензій щодо отриманого за вищевказаною видатковою накладною не було;
- позивачем не надано жодних доказів відмови йому у відвантаженні палива по талонах при відповідному зверненні, а також не надано доказів відсутності палива на АЗС такої мережі;
- позивач не надає жодних доказів наявності у нього залишків невикористаних талонів на загальну суму 485 596,80 грн, а також того, що вказані талони були отримані ним саме від відповідача під час виконання договору № 301 від 05.06.2024 року;
- до позову не додано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження направлення ТОВ «Гарант Ойл Групп» претензії № 01-14/213 від 06.03.2025 р. та її отримання засобами поштового зв'язку.
22.08.2025 р. позивач подав до суду відповідь на відзив від 22.08.2025 р. (вх. № 10919), у якій вказав, що предметом договору № 301 від 05.06.2024 р. є не талони чи скретч-картки, а саме дизельне паливо, яке позивач не зміг отримати у зв'язку з припиненням роботи автозаправними станціями мережі Авіас у місті Запоріжжі.
Крім того, позивач зазначає, що інформацію про номери талонів, кількість літрів та бренд талонів вказані в Акті прийому-передачу талонів (скретч-карток) від ТОВ «Гарант Ойл Груп» по видатковій накладній № Рн240611/003 від 11.06.2024 р. згідно договору № 301 від 05.06.2024 р., копія якого додана до відповіді на відзив.
У додаткових поясненнях у справі від 04.09.2025 р. (вх. № 11411 від 05.09.2025 р.) відповідач вказав про те, що претензія позивача № 01-14/213 від 06.03.2025 р. не надсилалась відповідачу та не була підписана електронним цифровим підписом, а також просив не враховувати у якості доказу у справі Акт прийому-передачі талонів (стретч-карток) від ТОВ «Гарант Ойл Групп» по видатковій накладній № Рн240611/003 від 11.06.2024 р. згідно договору № 301 від 05.06.2024 р. у зв'язку з відсутністю у ньому реквізитів сторін, між якими він складався, та їх печаток.
Також 05.09.2025 року до суду надійшло клопотання ТОВ «Гарант Ойл Групп» від 04.09.2025 р. (вх. № 11412) про призначення експертизи. У вказаному клопотанні відповідач просив поновити ТОВ «Гарант Ойл Групп» строк на подачу цього клопотання, витребувати від Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №7» Запорізької Міської ради оригінал видаткової накладної № Рн240611/003 від 11.06.2024 року та оригінал Акту прийому-передачі талонів (стретч-карток) від ТОВ «Гарант Ойл Групп» по видатковій накладній № Рн240611/003 від 11.06.2024 р. згідно договору № 301 від 05.06.2024 р. та призначити у справі судову почеркознавчу та технічну експертизу Акта прийому-передачі талонів (стретч-карток) від ТОВ «Гарант Ойл Групп» по видатковій накладній № Рн240611/003 від 11.06.2024 р. згідно договору № 301 від 05.06.2024 р.
Протокольною ухвалою від 04.11.2025 р. суд на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України відмовив у прийнятті доказів, доданих до відповіді на відзив, у т.ч. Акту прийому-передачі талонів (стретч-карток) від ТОВ «Гарант Ойл Групп» по видатковій накладній № Рн240611/003 від 11.06.2024 р. згідно договору № 301 від 05.06.2024 р. як такого, що, всупереч вимогам ч. 3 ст. 80 ГПК України, не був поданий разом з позовом у справі, та за відсутності поважних причин такого неподання, та, відповідно, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи вказаного Акту та витребування оригіналів документів (Акту приймання-передачі талонів та видаткової накладної).
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
Виклад обставин справи, встановлених судом:
05.06.2024 року між Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» було укладено договір № 301 (а.с. 10-11).
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Постачальник (ТОВ «Гарант Ойл Групп») прийняв на себе зобов'язання передати Покупцю (КНП «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради) у власність паливо за кодом ДК 021/2015 «Єдиний закупівельний словник» 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (09134200-9 «Дизельне паливо»), а Покупець зобов'язувався сплатити і прийняти вказаний товар.
У Специфікації, що додається до договору № 301 від 05.06.2024 р. та є його невід'ємною частиною (а.с. 12), Сторони узгодили поставку 9 400 літрів дизельного палива по талонам вартістю 487 672,00 грн з ПДВ.
Пунктом 11.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін і скріплення їх печатками та діє до 31 грудня 2024 р., але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань відповідно до умов договору.
Згідно з п. 6.1 договору № 301 від 05.06.2024 р. передача товару Продавцем у власність Покупця здійснюється згідно з видатковою накладною, де зазначається асортимент, кількість, ціна та загальна вартість переданого Покупцю товару. В момент належного оформлення видаткової накладної Продавець передає Покупцю товар (талони або скретч-картки) для отримання відповідної партії товару. Талони (скретч-картки) виписуються Продавцем на кожну партію товару окремо та діють не менше 12 календарних місяців з дня їх видачі.
На виконання зазначених норм договору № 301 від 05.06.2024 р. відповідач передав у власність позивача талони на дизельне паливо в кількості 9 400 л на суму 487 672,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № Рн240611/003 від 11.06.2024 р. (а.с. 13), підписаною сторонами.
Позивачем згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 1655 від 12.06.2024 р. (а.с. 14) було здійснено оплату поставлених згідно з видатковою накладною № Рн240611/003 від 11.06.2024 р. талонів на дизельне паливо в кількості 9 400 л на суму 487 672,00 грн.
Відповідно до п. 6.2 договору № 301 від 05.06.2024 р. відпуск товару (дизельного палива) здійснюється по пред'явлених талонах протягом строку їх дії, який має бути не менш ніж 12 календарних місяців з моменту їх фактичного отримання Покупцем відповідно до п. 6.1 договору шляхом заправки автотранспортних засобів нафтопродуктами згідно з кількістю літрів та виду, вказаних в талонах.
Товар відпускається згідно режиму роботи АЗС будь-якому представнику Покупця, який пред'являє відповідний талон на отримання нафтопродуктів на АЗС, які вказані Продавцем в додатках до договору.
КНП «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради стверджує, що в порушення умов договору відповідачем здійснено передачу палива частково, а саме - не передано пального на суму 485 596,80 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до ТОВ «Гарант Ойл Групп» з претензією № 01-14/213 від 06.03.2025 р. (а.с. 20-21) про сплату на користь КНП «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради 485 596,80 грн проведеної оплати за недоотримане паливо за договором № 301 від 05.06.2024 р. та 45 782,07 грн штрафних санкцій.
Посилаючись на невиконання відповідачем вказаної вимоги, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» про стягнення 531 378,87 грн, з яких 485 596,80 грн - проведена оплата за недоотримане паливо за договором № 301 від 05.06.2024 р., 45 782,07 грн - пеня за порушення строків поставки товару.
Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: договір № 301 від 05.06.2024 р. з додатком, видаткова накладна № Рн240611/003 від 11.06.2024 р., талони на пальне, платіжна інструкція кредитового переказу коштів № 1655 від 12.06.2024 р., рапорти від 01.11.2024 р. та 25.11.2024 р., Акт від 25.11.2024 р. про відсутність можливості отримання палива в мережі АЗС за скретч-картками від ТОВ «Гарант Ойл Групп», претензія № 01-14/213 від 06.03.2025 р. та ін.
Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: звіт про виконання договору про закупівлю UA-2024-05-28-003151-a та ін.
Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Комунальним некомерційним підприємством «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» було укладено договір № 301 від 05.06.2024 р., який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст.ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Також частиною 1 ст. 692 ЦК визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав позивачу талони на дизельне паливо в кількості 9 400 л на суму 487 672,00 грн, які були в повному обсязі оплачені позивачем.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 р. затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно з якими торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС).
Згідно з п. 9 Правил розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Також спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20 травня 2008 року затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.
Згідно з п. 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у п. 10.3.3 Інструкції.
Так, відповідно до вказаної норми форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою N 17-НП.
Тож талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.
Разом з тим суд зазначає, що факт підписання сторонами видаткової накладної № Рн240611/003 від 11.06.2024 р. не свідчить про факт передачі відповідачем товару позивачу, а лише підтверджує факт передачі талонів, які надавали позивачу право на отримання відповідної кількості товару в майбутньому.
Отже, з моменту передання відповідачем за видатковими накладними скретч-карток на пальне позивачу останній набув право на отримання дизпалива в об'ємах, які зазначені у видатковій накладній. Передача талонів на пальне (скретч-картки), які підтверджують право на отримання товару (а не сам факт його отримання), не звільняє відповідача від обов'язку передати позивачу придбаний ним згідно договору товар. Вказаним спростовуються доводи відповідача стосовно того, що підписання вказаної видаткової накладної свідчить про те, що ним належно виконано свої зобов'язання за договором.
Як зазначає позивач, отоварити талони на дизельне паливо на суму 485 596,80 грн на автозаправних станціях (АЗС), які знаходяться в межах не більше ніж 5 кілометрів від місцезнаходження Замовника (п. 4.2 договору), не було можливим.
Відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів на спростування відповідних обставин щодо відсутності на автозаправних станціях (АЗС), які знаходяться в межах не більше ніж 5 кілометрів від місцезнаходження Замовника, відповідної кількості палива та неможливості отримання палива за талонами.
Крім того, як зазначено вище, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України передбачено, що заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою N 17-НП.
Статтею 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Також даною нормою встановлено, що використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється.
Отже суб'єкти господарювання, які займаються торгівлею пальним, зобов'язані проводити розрахункові операції через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій.
Відповідно до п. 4 Розділу ІІІ Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 547 від 14.06.2016 р., суб'єкти господарювання, які використовують РРО (реєстратори розрахункових операцій) для здійснення розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також здійснення операцій з приймання готівки для подальшого її переказу, зобов'язані, зокрема:
- застосовувати РРО, включені до Державного реєстру РРО, з додержанням встановленого порядку їх застосування;
- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
- подавати до контролюючих органів інформацію, визначену пунктом 7 статті 3 Закону, згідно з Порядком передачі;
- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, під час отримання товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій QR-коду, який дає змогу особі зчитувати та ідентифікувати з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти);
- у кінці робочого дня (зміни) створювати у паперовій та/або електронній формі (крім автоматів з продажу товарів (послуг)) фіскальні звітні чеки у разі здійснення розрахункових операцій;
- створювати контрольні стрічки у паперовій та/або електронній формі і забезпечувати їх зберігання на РРО (крім автоматів з продажу товарів (послуг)) протягом трьох років;
- надавати в паперовій та/або електронній формі покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший розрахунковий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця, з метою виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним Законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування;
- створювати в паперовій та/або електронній формі X-звіти, Z-звіти та інші документи, що передбачені документацією на РРО, відповідно до законодавства.
На період виходу з ладу РРО та здійснення його ремонту або у разі тимчасового (не більше 7 робочих днів) відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного РРО (пункт 2 Розділу ІІІ Порядку).
Таким, чином, на суб'єктів господарювання, що займаються торгівлею пальним, покладено обов'язок щодо належного обліку розрахункових документів, що підтверджують проведення операцій (зокрема, фіскальних чеків).
Однак відповідачем, всупереч вимогам ст. 13 ГПК України, не було надано жодних доказів на підтвердження того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» було відпущено позивачу паливо на повну суму оплачених ним талонів, а також не було заявлено жодних клопотань про витребування таких доказів від інших осіб (звітів розрахункових документів, інформації контролюючих органів тощо).
Крім того, обставини того, що АЗС мережі «Авіас», які обслуговують талони ТОВ «Гарант Ойл Груп», не працюють, є загальновідомими, у зв'язку з чим не потребують доказування на підставі положень частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надав належні докази у підтвердження неможливості отримання палива за талонами на дизельне паливо на 485 596,80 грн на автозаправних станціях відповідно до умов договору № 301 від 05.06.2024 р.
Суд також не оцінює як правомірні доводи відповідача, що матеріали справи не містять доказів того, що талони, про які у позові йде мова, були отримані ним саме від нього і саме по спірному договору з огляду на наступне:
Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Подібний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
При цьому реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Передбачений вказаною нормою стандарт доказування вірогідність доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу) (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 16 квітня 2025 у справі № 922/5322/23).
Як зазначено вище, в матеріалах справи міститься видаткова накладна № Рн240611/003 від 11.06.2024 р., що підтверджує передачу відповідачем у власність позивача талонів на дизельне паливо в кількості 9 400 л на суму 487 672,00 грн.
Відповідач натомість не надав жодного допустимого та належного доказу на підтвердження того, що талони, про які йде мова у позові, були отримані позивачем від інших осіб чи були використані позивачем шляхом заправки автотранспортних засобів, повністю переклавши на позивача доведення цих обставин, що є неприпустимим в силу наведеного вище.
З урахуванням викладених вище обставин та доказів, суд установив, що надані позивачем докази в підтвердження факту існування неотоварених талонів, що поставлені відповідачем по спірному договору, мають перевагу як більш вагомі докази, тобто існування стверджуваної останнім обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежної (заявленої відповідачем).
У зв'язку з наведеним, вказані вище посилання відповідача суд вважає необґрунтованими.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 667 ЦК України якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
Позивач вказує, що він надіслав на електронну адресу відповідача, зазначену в договорі № 301 від 05.06.2024 р., претензію № 01-14/213 від 06.03.2025 р., у якій просив повернути КНП «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради 485 596,80 грн проведеної оплати за недоотримане паливо за договором та сплатити штрафні санкції за порушення строків поставки товару.
Відповідач натомість стверджує, що вказана претензія не була підписана електронним цифровим підписом, а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження направлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» претензії № 01-14/213 від 06.03.2025 р. та її отримання засобами поштового зв'язку.
Водночас Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 914/2505/17, від 13.10.2021 р. у справі № 923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 р. у справі № 914/1003/21).
Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 р. у справі № 753/10840/19, від 18.02.2021 р. у справі № 442/3516/20 надані сторонами скрін-шоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.
Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 р. у справі № 905/2319/17, від 25.03.2020 р. у справі № 570/1369/17, від 13.07.2020 р. у справі № 753/10840/19, від 27.11.2019 р. у справі № 1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.
У постанові від 29.01.2021 р. у справі № 922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 р. у справі № 910/17662/19.
Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв'язку.
Згідно з приписами Закону «Про електронні довірчі послуги» використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).
Водночас відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі й, відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування «баланс ймовірностей», передбаченого ст. 79 ГПК (постанови Верховного Суду від 21.12.2023 р. у справі № 910/11210/22 та від 19.12.2024 р. у справі № 918/785/23).
У Керівництві «Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі», ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 р., зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, вебсторінок, бортових комп'ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп'ютера або пристрою, схожого на комп'ютер) і містять відповідні метадані.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 р. у справі № 916/3027/21 виснувала, що суд може розглядати електронне листування між особами в месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності й допустимості таких доказів, а також обсягу обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.
З огляду на викладене, оскільки претензію № 01-14/213 від 06.03.2025 р. позивачем було направлено на електронну адресу відповідача, зазначену в договорі № 301 від 05.06.2024 р. (tender-gog@ukr.net), що підтверджується наданим позивачем скріншотом з веб-сторінки електронної пошти (а.с. 23) та не спростовано відповідачем, вона вважається такою, що була належним чином направлена Товариству з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп». Той факт, що електронна адреса відправника не співпадала з електронною адресою відпракника, вказаною у договорі, не має в даному випадку визначального факту.
Отже позивач належним чином реалізував своє право, передбачене чинним законодавством, на повернення вартості недоотриманого палива за договором № 301 від 05.06.2024 р.
Натомість відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань не повернув позивачу кошти за непоставлений товар в розмірі 485 596,80 грн.
Відповідно до ст. 599 ЦК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Положенням статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд погоджується із загальною вартістю товару, який фактично не може бути отриманий, вважає його вірним та арифметично правильним.
Враховуючи викладене, з огляду на встановлені законом принципи змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та вірогідності доказів, згідно з яким наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 485 596,80 грн проведеної оплати за недоотримане паливо за договором № 301 від 05.06.2024 р. підтверджені документально та нормами матеріального права, не спростовані відповідачем, а тому в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 549 ЦК України також встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Згідно з п. 7.2 договору № 301 від 05.06.2024 р. у випадку порушення строків поставки товару Постачальником, він сплачує Покупцю неустойку в розмірі облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми не поставленого в строк товару за кожний день прострочення - до дня фактичного прийняття товару Покупцем.
Позивачем наведено розрахунок пені за порушення строків поставки товару за договором № 301 від 05.06.2024 р. в розмірі 45 782,07 грн за період з 01.11.2024 р. по 25.06.2025 р.
Водночас суд здійснив перерахунок пені за період з 14.03.2025 р. (наступний день після закінчення семиденного строку від дня пред'явлення вимоги, передбаченого ч. 2 ст. 530 ЦК України) по 25.06.2025 р. та дійшов висновку про задоволення вказаних вимог позивача в сумі 21 446,09 грн (розрахунок - в матеріалах справи).
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» 485 596,80 грн проведеної оплати за недоотримане паливо за договором № 301 від 05.06.2024 р. та 21 446,09 грн пені за порушення строків поставки товару. В решті позовних вимог слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 6 084,51грн.
Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Ойл Групп» (37043, Полтавська обл., Лубенський р-н, шлях Київ-Харків, корпус 134 км, код ЄДРПОУ 25392923) на користь Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня № 7» Запорізької міської ради ( 69118, м. Запоріжжя, вул. Привокзальна, 9, код ЄДРПОУ 35535544) 485 596,80 грн основного боргу, 21 446,09 грн пені, 6084,51 грн судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.
Повне рішення складено 24.11.2025 р.
Суддя О.С. Мацко