ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
24 листопада 2025 року Справа № 903/664/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Розізнана І.В. , суддя Саврій В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей" на рішення Господарського суду Волинської області від 04 вересня 2025 року у справі №903/664/25 (суддя Слободян О.Г.)
за позовом Приватного підприємства "Табо-транс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління ДПС у Волинській області
про стягнення 3768 євро
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.09.2025 у справі №903/664/25 позов Приватного підприємства "Табо-транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у Волинській області про стягнення 3768 євро, задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей" на користь Приватного підприємства "Табо-транс" 3768 євро за простій автомобілів за курсом Національного банку України на день виконання рішення, а також 2422 грн 40 коп по сплаті судового збору та 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Компанія СанВей" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині стягнення неустойки за простій по Договору-заявці №03 від 24.02.2025 за період з 09.05.2025 по 27.05.2025 в сумі 650 євро та ухвалити нове рішення.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Компанія СанВей" на рішення Господарського суду Волинської області від 04.09.2025 у справі №903/664/25 залишено без руху. Запропоновано ТОВ "Компанія СанВей" протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки: надати суду докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
02.10.2025 на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ "Компанія СанВей" про усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей" на рішення Господарського суду Волинської області від 04 вересня 2025 року у справі №903/664/25. Встановлено учасникам справи строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Також просить суд стягнути з ТОВ "Компанія СанВей" на користь ПП "Табо-транс" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
21.10.2025 до суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС від представника відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій підтримує вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі.
31.10.2025 від представника позивача надійшло клопотання, в якому просить суд повернути відповідь на відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Компанія СанВей" без розгляду, а її доводи не враховувати при прийнятті рішення по даній справі.
Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, не вбачає підстав для його задоволення, оскільки подана відповідачем відповідь на відзив на апеляційну скаргу по суті є письмовими поясненнями щодо доводів, викладених позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, і подання таких пояснень передбачено положеннями ст. 42 ГПК України.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей" (замовник) та Приватним підприємством "Табо-транс" (перевізник/експедитор) були укладені Договори-заявки №02 та №03 на транспортно-експедиційне перевезення вантажу.
Згідно умов Договорів-заявок перевізник взяв на себе зобов'язання здійснити перевезення вантажу, а саме "Спельта пшениця фасована у біг бег" по 22 тони за кожною із заявок. Датою та місцем завантаження по кожному договорі-заявці є: 25.02.2025 на 09 год. ранку, село Капустин Старокостянтинівського району Хмельницької області. Фрахт: 2000 євро згідно курсу НБУ на дату розвантаження; умови оплати: оплата здійснюється після вивантаження на склад або в автомобіль отримувача; дата і місце розвантаження: 97080 Wurzburg-Deдодаткова інформація: прибуття авто до місця розвантаження 03.02. або 04.02.
Згідно з пунком 2 Договорів-заявок №02 та №03 від 24.02.2025 замовник зобов'язується забезпечити навантаження (вивантаження) транспортного засобу, його митну обробку і митне оформлення всіх необхідних документів на протязі 48 годин з моменту прибуття автомобіля під завантаження - розвантаження.
Відповідно до п. 3 Договорів-заявок, замовник оплачує перевізнику наднормативні простої транспортних засобів з розрахунку 50 євро при міжнародних перевезеннях за кожну розпочату добу наднормативного простою, виключаючи святкові та вихідні дні.
Договори-заявки підписані сторонами та завірені їх печатками.
Позивач зазначає, що 25 лютого 2025 року о 9:00 автомобілі ПП "Табо-Транс" прибули до обумовленого сторонами у Договорах-заявках місця, де були завантажені товаром, про що вантажовідправником було складено товарно - транспортні накладні №1 та №2 від 25.02.2025 та надано для відповідача рахунок №1 та накладну №1 на товар. Після чого автомобілі вирушили до узгодженого місця митного оформлення - митний пост Луцьк (м. Луцьк, територія Модерн Експо).
Однак митне оформлення товару в режимі експорту так і не розпочалось у зв'язку, як вказував замовник, із віднесенням його органом ДПС до категорії ризикових платників податків, що унеможливило його проведення. Відтак, вантажні автомобілі позивача з товаром відповідача не покидали території України та залишались нерозвантаженими протягом тривалого часу.
Задля вирішення питань, пов'язаних із вивантаженням товару, сторонами велося письмове та електронне листування.
Як вказує позивач, до 08 травня 2025 року з боку замовника жодних активних дій щодо вивантаження товару здійснено не було. Лише 08.05.2025 листом №8 замовник повідомив ПП "Табо-Трас" про можливість розвантаження товару 09.05.2025 на альтернативній локації у селі Коршів Луцького району.
Лише 09.05.2025 та 27.05.2025 автомобілі позивача були звільнені від вантажу.
Ще до моменту завершення розвантаження товару перевізник повідомив замовника про нарахування неустойки за простій автомобілів на підставі п. 3 Договорів-заявок. Повідомлення було надіслано відповідачу в електронній формі шляхом листування в мережі Viber, із відповідним зверненням до замовника щодо здійснення оплати зазначеної суми.
На виконання умов Договорів-заявок та на прохання перевізника, 17.04.2025 відповідач здійснив часткову оплату за простій автомобілів в сумі 67 022 грн.
03.06.2025 з метою добровільного врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з вимогою (вих. № 03/06/2025) про сплату залишку неустойки за простій автомобілів, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.
Враховуючи викладене, ТОВ "Табо-транс" звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Компанія СанВей" залишку неоплаченої суми простою у розмірі 3 768 євро.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1, 2 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Завантаження (вивантаження) вантажу, що здійснюється відправником (одержувачем) вантажу, має провадитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ст. 918 ЦК України).
Згідно статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Частина 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" вказує, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Відповідно до ч. 3 ст. 929 ЦК України, умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Як встановлено судами обох інстанцій, 25 лютого 2025 року о 9:00 автомобілі ПП "Табо-Транс" прибули до обумовленого сторонами у Договорах-заявках місця, де були завантажені товаром, про що вантажовідправником було складено товарно - транспортні накладні №1 та №2 від 25.02.2025 та надано для відповідача рахунок №1 та накладну №1 на товар. Після чого автомобілі вирушили до узгодженого місця митного оформлення - митний пост Луцьк (м. Луцьк, територія Модерн Експо).
Однак митне оформлення товару в режимі експорту так і не розпочалось у зв'язку, як вказував замовник, із віднесенням його органом ДПС до категорії ризикових платників податків. Як наслідок, вантажні автомобілі позивача з товаром відповідача не покидали території України та залишались нерозвантаженими протягом тривалого часу.
Листом №02 від 04.03.2025 ТОВ "СанВей" повідомило ПП "Табо-Транс", що не володіє складськими приміщеннями, які б могли розмістити 44 тони зерна, а тому розвантаження автомобілів перевізника є неможливим і буде змушений чекати вирішення питання. Цим же листом відповідач гарантував дотримання умов Договорів-заявок.
08.05.2025 листом №8 ТОВ "СанВей" повідомило ПП "Табо-Трас" про можливість розвантаження товару 09.05.2025 на альтернативній локації у селі Коршів Луцького району.
09.05.2025 автомобіль, що перевозив товар за Договором-заявкою №02 був розвантажений в узгодженому місці, про що складено Акт повернення вантажу, у якому було зафіксовано відсутність з боку замовника претензій щодо кількості та якості товару. Акт підписаний сторонами та завірений печатками.
27.05.2025 відбулось розвантаження другого автомобіля, що перевозив вантаж за Договором-заявкою №03, на той же склад та у тому ж самому місці, про що також було складено Акт повернення вантажу та у якому не було зафіксовано претензій з боку замовника щодо кількості та якості товару.
Послуги з доставки вантажу до місця вивантаження оплачені відповідачем згідно з рахунками №61 від 08.05.2025, №3 від 27.05.2025, про що свідчать платіжні інструкції №484 від 09.05.2025 на суму 14754 грн та №490 від 27.05.2025 на суму 14754 грн.
Як передбачено пунком 2 Договорів-заявок №02 та №03 від 24.02.2025, замовник зобов'язується забезпечити навантаження (вивантаження) транспортного засобу, його митну обробку і митне оформлення всіх необхідних документів на протязі 48 годин з моменту прибуття автомобіля під завантаження - розвантаження.
Автомобілі перевізника прибули на завантаження 25.02.2025 о 09:00 год, а тому їх завантаження та митне оформлення повинно було завершитись до 09:00 год 27.02.2025. Однак, виходячи із наведених фактичних обставин, лише 09.05.2025 та 27.05.2025 автомобілі позивача були звільнені від вантажу.
Отже, загальний строк простою кожного із транспортних засобів є наступним:
- Договір-заявка №02 - з 09:00 год 27.02.2025 по 09:00 год 09.05.2025 - 46 робочих днів;
- Договір-заявка №03 - з 09:00 год 27.02.2025 по 09:00 год 27.05.2025 - 58 робочих днів.
Відповідно до п. 3 Договорів-заявок, замовник оплачує перевізнику наднормативні простої транспортних засобів з розрахунку 50 євро при міжнародних перевезеннях за кожну розпочату добу наднормативного простою, виключаючи святкові та вихідні дні.
Оскільки, позивач свої зобов'язання в частині прибуття для завантаження товаром та на митне оформлення в режимі експорту виконав в повному обсязі, натомість відповідач своїх зобов'язань щодо закінчення митного оформлення не виконав, як наслідок, автомобілі позивача не були вчасно замитнені та розвантажені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з моменту закінчення 48-ми годинного строку на завантаження та митне оформлення, перевізник має право на стягнення штрафних санкцій у розмірі 50 євро за кожну добу наднормованого простою, як це передбачено пунктом 3 Договорів-заявок.
Отже, загальний розмір неустойки за простій транспортних засобів становить 5 200 Євро (Договір-заявка №02 - 2300 Євро + Договір-заявка №03 - 2 900Євро).
З метою реалізації свого права перевізник ще до моменту завершення розвантаження товару, повідомив замовника про нарахування неустойки за простій автомобілів. Повідомлення було надіслано в електронній формі шляхом листування в мережі Viber, із відповідним зверненням до замовника щодо здійснення оплати зазначеної суми.
17.04.2025 відповідач на виконання умов Договорів-заявок та на прохання перевізника здійснив часткову оплату за простій в сумі 67 022 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №459, що за курсом НБУ на день сплати (46,8205 грн / 1 євро) становить 1 432 євро та дорівнює оплаті 29-ти днів простою транспортних засобів.
Відтак, залишок несплаченої неустойки за простій автомобілів складає 3 768 євро (5200 - 1 432), що на дату подання позову до суду, за офіційним курсом НБУ (1 євро = 48,6380 грн) еквівалентно 183 267,98 грн.
Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за простій транспортних засобів в сумі 3 768 євро обгрунтовані, законні, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідно правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 525, 526, 909, 918 ЦК України.
При цьому, доводи скаржника про те, що фактично простій другого автомобіля (по Договору-заявці №03 за період з 10.05.2025 по 27.05.2025) стався з вини позивача, який не дотримався вказівок відповідача щодо розвантаження товару 09.05.2025 в новій локації, колегією суддів до уваги не беруться з огляду на таке.
Відповідно до ст. 594 ЦК України, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 4 ст. 916 ЦК України передбачено, що перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативноправовими актами або не випливає із суті зобов'язання.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 05.04.2025 року у справі №916/101/23 щодо застосування положень ст. 594, 595 ЦК України дійшов наступних висновків:
"6.8. Так, для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов'язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.
6.9. Слід зазначити, що Цивільний кодекс України передбачає, що підставою виникнення права притримання є невиконання боржником у строк зобов'язання: 1) щодо оплати речі; 2) щодо відшкодування кредиторові пов'язаних з річчю витрат та інших збитків; 3) щодо інших вимог кредитора.
6.10. Окремо об'єднана палата зазначає, що притримання може використовуватися в договірному зобов'язанні, яке виникло між кредитором і боржником щодо речі, яка стає предметом притримання, а також відповідно до частини другої статті 594 Цивільного кодексу України притриманням речі можуть забезпечуватися інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
6.11. Отже, притриманням може забезпечуватися виконання будь-якого зобов'язання боржника перед кредитором (як договірного, так і позадоговірного).
6.14. Водночас положення параграфа 7 глави 49 Цивільного кодексу України, які регулюють такий спосіб забезпечення виконання зобов'язань як притримання, не передбачають укладення договору про притримання майна.
6.15. Як зазначалось раніше, в розумінні статті 594 Цивільного кодексу України кредитор має право на притримання речі боржника як у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі, так і у разі наявності боргу, який не пов'язаний з оплатою речі та відшкодуванням витрат на неї. Тобто, зважаючи на широке коло зобов'язань боржника, які можуть забезпечуватися притриманням, та з огляду на неможливість заздалегідь передбачити, за яких саме обставин у боржника може виникнути відповідне зобов'язання, що потребує забезпечення, притримання - це право, а не обов'язок кредитора, скористатися яким, чи ні - цілком залежить від його волі, а тому правочин про притримання належить до односторонніх правочинів, його суб'єктом є кредитор. Такий правочин вчиняється шляхом повідомлення боржника про притримання (частина перша статті 595 Цивільного кодексу України).
6.16. За таких обставин, об'єднана палата, проаналізувавши загальні засади притримання в сукупності з положеннями статей 547- 548 Цивільного кодексу України, вважає за необхідне вказати, що оскільки право на притримання має будь-який кредитор, який правомірно володіє річчю, то право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України за умови повідомлення боржника відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України, і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником шляхом укладання відповідного двостороннього правочину.
6.17. Такий висновок узгоджується з положеннями інших спеціальних норм законодавства, що регулюють право кредитора на притримання в силу прямої вказівки закону, зокрема: право підрядника на притримування результату роботи, устаткування, залишку невикористаного матеріалу та іншого майна замовника (стаття 856 Цивільного кодексу України), право перевізника притримати переданий йому для перевезення вантаж (частина четверта статті 916 Цивільного кодексу України), право комісіонера на притримання речі, яка має бути передана комітентові (стаття 1019 Цивільного кодексу України).
6.18. З наведеного вище можна дійти висновку, що нормативне регулювання притримання здійснюється через загальні положення Цивільного кодексу України та спеціальні норми про притримання в окремих видах зобов'язань, що водночас не позбавляє кредитора права скористатися зазначеним способом для забезпечення виконання й інших зобов'язань за наявності необхідних для цього підстав та умов згідно з частиною другою статті 594 Цивільного кодексу України.
6.23. Враховуючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування положень статей 547, 548, 594 Цивільного кодексу України, об'єднана палата погоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №915/214/17 щодо застосування статті 594 Цивільного кодексу України про те, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України і для його реалізації не потрібно домовленості між кредитором та боржником."
Отже, перевізник має право притримати належний замовнику товар, перевезення якого він здійснює, у випадку невиконання замовником зобов'язання щодо відшкодування кредиторові пов'язаних з товаром витрат та інших збитків. При цьому, у нього таке право виникає на підставі прямої вказівки статті 594 Цивільного кодексу України і для його реалізації не потрібно домовленості між замовником та перевізником.
При цьому, плата за простій автомобіля (демередж/детеншн) вважається іншими платежами або збитками в розумінні частини 4 статті 916 Цивільного кодексу України і може бути підставою для реалізації перевізником права притримання вантажу.
Стаття 595 ЦК України передбачає, що кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. При цьому, законом не передбачений спосіб такого повідомлення боржника.
Як вбачається, в Договорі - заявці №03 від 24.02.2025 сторони передбачили, що вci питання щодо перевезення (поїздки) з'ясовувати через Кучеренко Катерину +38 067 332 79 02.
У даному випадку вся переписка щодо перевезення товару згідно Договору - заявки №03 від 24.02.2025 за допомогою месенджера Viber велась саме із даним менеджером відповідача. Сам факт такої переписки не заперечується відповідачем, встановлений судом першої інстанції та в цій частині відповідачем не оскаржується.
У цій переписці позивач повідомив відповідача, що незгідний із його листом та автомобілі простояли 71 день (календарний на 09.05.2025), а підприємство за цей період втратило двох водіїв та постійного замовника так як не могло надати транспортні засоби на завантаження. У цьому ж повідомленні позивач чітко зазначає, що не поверне вантаж з другого автомобіля, допоки відповідач не оплатить або не прогарантує повну оплату простоїв.
При цьому, як вбачається із переписки позивач неодноразово просив відповідача оплатити простій автомобілів та надавав рахунки на їх оплату, а відповідач ухилявся від такої оплати.
Отже, позивач повідомив відповідача про притримання товару до моменту оплати простою транспортних засобів, який встановлений у вищезгаданих Договорах - заявках, і таке повідомлення вчинялось у спосіб, передбачений договором.
Відтак, позивачем було дотримано вимоги ст. 594, 595 ЦК України та правомірно здійснено притримання вантажу відповідача.
Факт вивантаження товару лише 27.05.2025 є виключною виною відповідача, який своїми діями намагався, у т.ч. й у суді першої інстанції перекласти вину за простій автомобілів на третіх осіб (в тому числі ДПС у Волинській оласті), не бажаючи здійснювати його оплату.
Також колегією суддів береться до уваги те, що навіть на письмову вимогу позивача від 03.06.2025 вих. №03/06/2025, яка була надіслана відповідачу із розрахунком остаточної вартості простоїв після розвантаження останнього автомобіля, відповідач жодним чином не відреагував, не надав будь-яких заперечень щодо нарахувань за простій другого автомобіля за період з 09.05.2025 по 27.05.2025 та навіть частково не оплатив вартість простоїв (в тому числі за простій автомобілів по 08.05.2025).
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційний суд зазначає, що скаржник не навів в апеляційній скарзі доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині, а тому суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ч. 1 ст. 269 ГПК України, переглянув рішення суду першої інстанції лише в оскаржуваній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Щодо розподілу судових витрат під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд стягнути з ТОВ "Компанія СанВей" на користь ПП "Табо-транс" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів зазначає, що відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьоїстатті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Беручи до уваги те, що висновки "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи", суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Подібна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №908/3182/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Як вбачається, ПП "Табо-транс" на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді апеляційної інстанції надало копії договору про надання правничої допомоги від 13.05.2025, Акту приймання - передачі від 13.10.2025, рахунку №65 від 13.10.2025, платіжної інструкції №1850 від 13.10.2025.
Так, відповідно до п. 1.1 договору про надання правничої допомоги від 13.05.2025, укладеного між АО "АФК" (Адвокатське об'єднання) та ТОВ "Табо-транс" (клієнт), клієнт запрошує Адвокатське об'єднання для правничої допомоги (захисника), а Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання по виконанню функцій представника (захисника) у господарському процесі, у інших справах з участю клієнта та наданню правничої допомоги для захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта, в т.ч. у судах усіх інстанцій, передбачених законом України "Про судоустрій і статус суддів", третейських судах, правоохоронних органах та органах досудового розслідування, підприємств, установ та організацій всіх форм власності, органах влади та місцевого самоуправління, органах нотаріату, банківських установах, у всіх судових процесах, які виникли чи можуть виникнути з правовідносин клієнта щодо захисту його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується виплатити Адвокатському об'єднанню винагороду (гонорар) за надання правничої допомоги.
Згідно п. 1.3. договору правнича допомога надається щодо стягнення на користь клієнта заборгованості із ТОВ "Компанія СанВей".
Вартість правничої допомоги згідно із п. 2 Додатку №1 до договору про надання правничої допомоги від 13.05.2025 становить 20 000 гривень незалежно від обсягу фактично наданої правничої допомоги та включає в себе повний супровід справи у суді апелційної інстанції, у т.ч.: підготовка та подання до суду апеляційної скарги/підготовка відзиву на апеляційну скаргу. Участь судових засіданнях в засіданнях суду апеляційної інстанції, в т.ч. в режимі відеоконференції. Підготовка інших документів по справі.
13.10.2025 між АО "АФК" та ТОВ "Табо-транс" підписано Акт прийому-передачі наданих послуг, згідно якого Адвокатським об'єднанням було надано наступну правничу допомогу: вивчення апеляційної скарги, аналіз рішення суду першої інстанції, вивчення судової практики з порушених у апеляційній скарзі питань, підготовка та подання до Північно - західного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "Компанія СанВей" на рішення Господарського суду Волинської області від 04 вересня 2025 року у справі №903/664/25 з наступним супроводом справи в суді апеляційної інстанції; 1 послугу (орієнтовно затрачений час на послугу на момент підписання акту - 5 годин); вартість послуг становить 10 000 грн з урахуванням знижки 50%.
13.10.2025 ТОВ "Табо-транс" сплачено послуги правової (правничої) допомоги в сумі 10 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1850 від 29.10.2025.
Вказані матеріали є належними доказами (належно оформлені) того, що позивачу надано професійну правничу допомогу у даній справі у суді апеляційної інстанції АО "АФК", згідно відповідного договору, що в силу ст. 126 ГПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви та необхідність відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Законом України "Про адвокатуру та адвокатську дільність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську дільність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому уст.627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Отже, у даній справі вартість правових послуг, що надаються замовнику встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником відповідача за первісним позовом часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 10 000,00 грн.
Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів заявника, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 10 000,00 грн), керуючись в тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц), колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Так, вивчивши надані представником позивачем в обґрунтування адвокатських витрат документи, колегія суддів бере до уваги незмінність позиції адвоката у суді першої та апеляційної інстанцій, а також відсутність необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у даній справі, враховуючи, що представник позивача - адвокат Багіров Р.А. забезпечує правовий (правничий) супровід даної справи ще в суді першої інстанції, а тому обізнаний в усіх обставинах та доказах справи, що свідчить про те, що правова позиція сторін спору була сформована ще до апеляційного розгляду справи.
При цьому колегія суддів враховуючи предмет оскарження та ціну спору, обсяг доказів, зазначає, що ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію. Підготовка відзиву на апеляційну скаргу не вимагала у представника позивача значного обсягу юридичної і технічної роботи та не потребувала додаткових заходів зі збирання доказів.
Дана справа була розглянута на підставі наданих сторонами документів, будь-яких нових доказів під час розгляду апеляційної скарги відповідача сторонами подано не було, нових фактів, обставин справи не встановлювалося.
З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв'язку з правовими положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, зважаючи на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи з огляду на те, що дана справа не потребувала значної інтелектуальної підтримки зі сторони адвоката зважаючи на його професійний рівень, беручи до уваги обсяг наданих адвокатських послуг та відсутність значного обсягу юридичної та технічної роботи, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, судова колегія дійшла висновку про те, що заявлена відповідачем сума відшкодування витрат на правничу допомогу, пов'язана з розглядом справи №903/664/25 у суді апеляційної інстанції, в розмірі 10 000,00 грн є неспівмірною, а тому до стягнення підлягають понесені позивачем судові витрати у сумі 5 000,00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.
При цьому, у відшкодуванні понесених ТОВ "Табо-транс" на професійну правничу допомогу витрат в розмірі 5 000,00 грн слід відмовити.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/13071/19.
Разом з тим, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегією суддів у даній справі були враховані висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про часткове задоволення заяви позивача встановив, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспіврозмірними з критеріями розумності і обґрунтованості таких витрат, та скористався, з посиланням на частину п'яту статті 129 ГПК України, правом суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, врахувавши при цьому недоведення доказами їх фактичності, неминучості, необхідності саме в тому розмірі, який відповідач та адвокат обумовили.
Разом з тим, колегія суддів зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини між позивачем та адвокатом за укладеним договором про надання правничої допомоги, позаяк обов'язок виконання прав і обов'язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв'язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).
Керуючись ст.ст. 129, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 04 вересня 2025 року у справі №903/664/25 залишити без змін.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СанВей" на користь Приватного підприємства "Табо-транс" 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
4. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Саврій В.А.