ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 листопада 2025 року Справа № 903/562/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 у справі № 903/562/25 (суддя Дем'як В.М.)
за позовом Заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до відповідачів: 1) Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області; 2) Головного управління Держгеокадастру у Волинській області
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України";
2) Філія "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України"
про визнання незаконним та скасування наказу, рішення та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями лісогосподарського призначення
за участю представників сторін:
прокурор - Гарбарук В.А.;
позивача - не з'явився;
відповідача - 1 - не з'явився;
відповідача - 2 - Ковальчук О.В.;
третьої особи - 1 - Шевчук Є.В.;
третьої особи - 2 - не з'явився;
Заступник керівника Волинської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області (далі - відповідач-1, Сільська Рада), Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - відповідач-2, ГУ Держгеокадастру), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі - третя особа - 1, ДСГП "Ліси України") та Філія "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" (далі - третя особа - 2, Філія "Поліський лісовий офіс"), в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га;
- визнати незаконним та скасувати п. 13 додатку до наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність";
- визнати незаконним та скасувати рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 №42/27 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради" в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га;
- усунути перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі.
В обґрунтування позовних вимог прокурор доводить те, що спірні розпорядчі акти ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненської сільської ради прийнятті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак державна реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення підлягає скасуванню.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", яким затверджено матеріали інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності в частині земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара.
Визнано незаконним та скасовано п. 13 додатку до наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність".
Визнано незаконним та скасовано рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 №42/27 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради" в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара.
Усунено перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі.
Здійснено розподіл судового збору.
Суд першої інстанції, за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов висновку, що вимоги прокурора підлягають задоволенню.
До Північно - західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ГУ Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 у справі № 903/562/25, в якій відповідач-2 просить залишити позов прокурора без розгляду; скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- у ГУ Держгеокадастру у Волинській області відсутні відомості про належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, а матеріали лісовпорядкування ДП "Старовижівське лісове господарство" до фонду документації із землеустрою не передавались. На підставі вищевказаної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель 26.10.2018 внесено відомості до Державного земельного кадастру, зокрема, про земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної форми власності площею 16,3853 га з присвоєнням кадастрового номеру 0725081300:07:000:9845. Таким чином, спірна земельна ділянка сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Дубечненської ОТГ (Дубечненська сільська рада) Старовижівського району Волинської області. Дана технічна документація була погоджена та затверджена відповідно до вимог чинного законодавства;
- відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1358/15-18-СГ передано Дубечненській сільській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, у тому числі спірну земельну ділянку згідно акту приймання-передачі земельних ділянок. Вищезазначеним наказом, відповідно до п. 13 додатку до акту приймання-передачі було передано земельну ділянку площею 16,3853 га з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, у комунальну власність Дубечненській сільській раді Старовижівського району Волинської області. Дубечненською сільською радою 07.03.2019 прийнято рішення № 42/27 про прийняття земельних ділянок (в тому числі спірної земельної ділянки) державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради Старовижівського району Волинської області;
- судом першої інстанції не було взято до уваги те, що 27.05.2021 набрав чинності Закон України № 1423-IX від 28.04.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який вніс зміни до ряду законодавчих актів у земельній сфері, в тому числі Земельного кодексу України. Зокрема, розділ X Перехідних положень Кодексу доповнено пунктом 24, відповідно до якого, з дня набрання чинності вищевказаним Законом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (крім земель оборони, природно-заповідного призначення та ін.);
- земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, в силу вимог вищевказаного закону стали комунальною власністю, а тому розпорядником спірної земельної ділянки площею 16,3853 га з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845 є Дубечненська сільська рада Старовижівського району Волинської області;
- твердження позивача про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845 частково накладається на землі лісового фонду (землі лісогосподарського призначення) ДП "Старовижівське лісове господарство" не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами;
- матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братися судом до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Тобто, до одержання в установленому порядку акту на право постійного користування земельними лісовими ділянками, наявність у спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування може бути належним доказом на підтвердження такого права лише на раніше надані землі;
- позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка до розроблення матеріалів лісовпорядкування була надана в користування колишньому ДП "Старовижівське лісове господарство" та Старовижівський держлісгосп, а на даний час - Філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України";
- докази про належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення відсутні, оскільки, всупереч вимогам статей 125, 126 ЗК України, ДП "Старовижівське лісове господарство" не здійснило державної реєстрації права; відсутні належні та допустимі докази, що вказують на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення; положення пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЛК України не можна застосовувати в даних правовідносинах, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які б доводили, що до розроблення матеріалів лісовпорядкування земельні ділянки були надані ДП "Старовижівське лісове господарство";
- відомості та документи, які приєднані прокурором до матеріалів позову не відповідають вимогам законодавства щодо документації із землеустрою, як не містять вичерпної та точної інформації, а тому не відповідають критеріям належності, допустимості і достовірності доказів, а тому не можуть братися судом до уваги;
- скаржник вважає, що для скасування державної реєстрації земельної ділянки необхідні правові підстави, які на даний час відсутні;
- у даній справі прокурор пред'явив, зокрема, вимоги про визнання незаконними і скасування наказу та пункту додатку до акту приймання-передачі наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідачем за яким визначив ГУ. Отже, в частині цих позовних вимог позов фактично пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ). Таким чином, позовні вимоги заявлені до ГУ Держгеокадастру у Волинській області не підлягають до задоволення;
- на думку апелянта прокуратурою не надано можливості Волинській обласній військовій адміністрації щодо оскарження підстав для представництва її інтересів в суді в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" або подання позову самостійно. При зверненні із даним позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної військової адміністрації в обґрунтування необхідності захисту інтересів держави прокурор вказує на бездіяльність вказаного органу, яка полягала у невжитті останнім заходів захисту порушених прав держави в судовому порядку, що, на думку прокурора, надає йому право на звернення до суду. ГУ Держгеокадастру у Волинській області вважає, що при розгляді вказаної судової справи є всі підстави для залишення позову без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України;
- належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України);
- обраний прокуратурою спосіб захисту є неефективним та не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки задоволення вимоги про скасування розпорядчих актів, які вже вичерпали свою дію фактом виконання, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності). Прийнятий ГУ Держгеокадастру у Волинській області наказ є ненормативним актом суб'єкта владних повноважень, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування цього рішення не породжує наслідки для власників, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.
Листом від 07.08.2025 з Господарського суду Волинської області витребувано матеріали справи.
19.08.2025 матеріали справи надійшли до суду.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 відкрито провадження за апеляційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 у справі № 903/562/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 29.10.2025 о 15:00 год.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 розгляд справи відкладено на 12.11.2025 о 16:00 год.
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 19.11.2025 о 14:40 год.
Заступник керівника Волинської обласної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Прокурор зазначає наступне:
- при проведенні інвентаризації спірної земельної ділянки та її затвердженні наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області не враховано, що фактично земельна ділянка не належить до сільськогосподарських угідь - рілля, а є ділянкою лісового фонду. Вказана земельна ділянка є ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки упродовж тривалого часу, щонайменше з 2000 року використовувалась для ведення лісового господарства;
- Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 № 1457-1V визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст. 6). Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності;
- спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Дубечненської сільської ради. Земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких не розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади або які не перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, перебувають у державній власності;
- до вказаного позову прокурором долучено як рішення органів влади про передачу земельних ділянок, так і матеріали лісовпорядкування лісогосподарського підприємства, що виготовлені до 29.03.2006. З огляду на викладене, доводи ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо ненадання доказів належності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та підтвердження категорії землі лише матеріалами лісовпорядкування є необґрунтованими;
- у даній справі судом першої інстанції скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", якими затверджено такі матеріали в частині спірної земельної ділянки. Єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації. Аналогічні висновки щодо застосування ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" викладено у постановах Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22, від 21.01.2025 у cправі №904/6886/23, від 18.02.2025 у справі № 906/36/24;
- за умов конкретних встановлених судом першої інстанції обставин цієї справи (рішення про затвердження документації на спірну земельну ділянку в межах цієї справи вже скасовано судом першої інстанції), обґрунтованим є висновок першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки що під час обрання ефективного способу захисту щодо спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення необхідно враховувати, що її вибуття з державної власності супроводжувалося незаконною зміною цільового призначення, що зумовлює необхідність заявлення позовної вимоги, спрямованої на скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення землі та водночас поновить права законного розпорядника спірної земельної ділянки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 та від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23);
- наявна відмінність правовідносин у справі № 815/6347/17, на правовому висновку у якій наполягає апелянт, у порівнянні зі справою № 903/562/25, зокрема з підстав того, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 815/6347/17 стосувались юрисдикції відповідного спору, з урахуванням заявлених прокурором позовних вимог та обраного ним кола учасників спору. Таким чином, не заслуговують на увагу доводи скаржника щодо порушення вимог ст. 45 ГПК України з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 815/6347/17 та від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 в абсолютно нерелевантних справах;
- прокурор обґрунтував неналежне здійснення Волинською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави у спірних правовідносинах і наявність підстав для її представництва ним самим. Прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, відтак відсутні підстави для залишення позову прокурора без розгляду;
- аналізом судової практики Верховного Суду у справах щодо земель лісогосподарського призначення, в яких сторонами були органи Держгеокадастру та органи місцевого самоврядування, з'ясовано, що належним способом захисту у таких справах є негаторний спосіб захисту. Прокурор посилається на справи (№ № 904/6886/23, 906/1290/23, 906/36/24, 907/214/23), які є релевантними справі № 903/562/25, оскільки стосуються земель лісогосподарського призначення, їх сторонами були територіальні органи Держгеокадастру та органи місцевого самоврядування, а також - предметом позовів у вказаних справах було скасування рішень органів влади, в тому числі територіальних органів Держгеокадастру про затвердження документації з інвентаризації земель про передачу земель із державної власності у комунальну, скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. В усіх вказаних справах позовні вимоги задоволенні;
- оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення (у власника) та припинення цивільних прав - є належним способом захисту порушеного права. Нескасований (не визнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб'єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення. Неоскарження прийнятого всупереч вимогам закону рішення уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками державної власності матиме своїм наслідком залишення в силі незаконного рішення, що суперечитиме волі та інтересам суспільства, а також може призвести до його повторного виконання. Таке рішення, до моменту втрати ним чинності на підставі рішення суду, може виступати формальною підставою для реєстрації речових прав чи укладення нових правочинів;
- відповідно до останнього правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 скасування наказу ГУ Держгеокадастру є належним способом захисту поновлення порушених прав.
ДСГП "Ліси України" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Третя особа - 1 зазначає наступне:
- земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується сукупністю доказів, в тому числі інформацією ВО "Укрдержліспроект", відомостями Державного лісового кадастру, викопіювання з якого долучені з листами Філії, Проектами організації та розвитку лісового господарства державного лісогосподарського підприємства від 2004, 2013, 2022 років, рішеннями Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП", Дубечненської сільської ради від 23.06.2000 № 12/2 "Про припинення права користування земельною ділянкою", яким припинено право користування землями лісового фонду площею 556,3 га, що перебували у користуванні КСП "Полісся" та рішенням ради від 23.06.2000 № 12/4 "Про надання згоди на передачу лісів" погоджено передачу лісів в постійне користування Старовижівському держлісгоспу для ведення лісового господарства;
- згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу);
- зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі в порушення вимог чинного законодавства не правильно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише на підставі ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України шляхом пред'явлення позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні й повернення земельної ділянки.
В судових засіданнях представник відповідача-2 підтримав доводи апеляційної скарги, просить залишити позов прокурора без розгляду; скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.
Прокурор та представник третьої особи-1 в судових засіданнях заперечили доводи апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні присутніх сторін, зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним судом, згідно листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24.02.2025 № 10-3-0.31-661/2-25, земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Старовижівського району Волинської області з урахуванням Перспективного плану формування території Дубечненської об'єднаної територіальної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.09.2025 № 993-р (т. 1, а. с. 24-25).
Технічна документація виготовлялась на підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності" та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 26.10.2018.
Згідно з листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 08.05.2025 № 10-3-0.31-1795/2-25 інвентаризація земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га затверджена наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель" (т.1, а.с. 28).
Із листа ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 24.02.2025 № 10-3-0.31-661/2-25 судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га передана Дубечненській сільській раді у комунальну власність (т. 1, а. с. 24).
Рішенням Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради" прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 546,8766 га у комунальну власність Дубечненської сільської ради, які розташовані (за межами населених пунктів) на території Дубечненської сільської ради Старовижівського району Волинської області згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ (т. 2, а. с. 4).
Згідно Інформації з Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га 26.10.2018 внесені за категорією землі - землі сільськогосподарського призначення на підставі вищезазначеної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (т. 2, а. с. 5).
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2025 №408935421, земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845 у вищезазначеному реєстрі не зареєстрована (т. 1, а. с. 29).
Як встановлено судом із інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 27.01.2025 № 2157/0/2-25, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із земель лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки не приймалось (т. 1, а. с. 243).
Згідно листів Філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" від 17.02.2025 №2356/34.6.1-2025 (т. 1, а. с. 218) та від 10.04.2025 № 4954/34.6.3-2025 (т. 1, а. с. 235), спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, якими користувались ДП "Старовижівське лісове господарство" та Старовижівський держлісгосп (на даний час - Філія "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України").
Старовижівський держлісгосп створений наказом Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133-р та наказом об'єднання "Волиньліс" від 24.12.1991 № 1741 згідно пояснювальної записки до Проекту організації та розвитку лісового господарства.
Рішенням Дубечненської сільської ради від 23.06.2000 № 12/2 "Про припинення права користування земельною ділянкою", яким припинено право користування землями лісового фонду площею 556,3 га, що перебували у користування КСП "Полісся" (т. 2, а. с. 2).
Рішенням Дубечненської сільської ради від 23.06.2000 № 12/4 "Про надання згоди на передачу лісів" погоджено передачу лісів в постійне користування Старовижівському держлісгоспу для ведення лісового господарства (т. 2, а. с. 3)
Рішенням Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП" передано об'єднанню "Волиньліс" 11915,7 га земель лісового фонду колишніх колгоспів Старовижівського району, в тому числі Дубечненської сільської ради площею 556,3 га (т. 1, а. с. 241).
У зв'язку із передачею вказаних земель ДП "Старовижівське лісове господарство" у 2005 році виготовлено Проект організації і розвитку лісового господарства ДП "Старожівське лісове господарство" Волинського обласного управління лісового господарства (т. 1, а. с. 30).
Згідно Плану лісонасаджень Дубечнівського лісництва ДП "Старовижівське лісове господарство" від 2004 року, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДП "Старовижівське лісове господарство", земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845 належить до земель лісогосподарського призначення та з користування державного підприємства не вилучалась, що підтверджується листами Філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" від 17.02.2025 № 2356/34.6.1-2025 (т. 1, а.с. 218) та від 10.04.2025 № 4954/34.6.3-2025 (т. 1, а. с. 235).
Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням комплексною експедицією у 2003 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. Матеріали лісовпорядкування ДП "Старовижівське лісове господарство" затверджені протоколом технічної наради від 30.12.2003 за підсумками розширеного безперервного лісовпорядкування в лісових підприємствах об'єднання "Волиньліс".
Із листа Філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" від 30.04.2025 №5541/34.6.3-2025, суд встановив, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га накладається на межі виділу 14.1, 14.2, 31 кварталу 45 Дубечнівського лісництва ДП "Старовижівське лісове господарство", за категорією захисності - захисні ліси, однорічні лісові культури, головна порода - сосна звичайна (т. 1, а. с. 191).
Зазначена інформація також підтверджена сертифікованим інженером землевпорядником Бучко Н.М., якою виготовлено схему, що відображає інформацію про розташування спірної земельної ділянки у межах матеріалів лісовпорядкування 2004 року, зокрема листом Філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" від 26.05.2025 № 6221/34.6.3-2025 (т. 2, а. с. 241)
Українським лісовпорядним проектним виробничим об'єднанням ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році було проведено базове лісовпорядкування ДП "Старовижівське лісове господарство", на підставі якого вказана земельна ділянка входила у межі земель, що охоплювались Проектом організації розвитку лісового господарства ДП "Старовижівське лісове господарство" та планово-картографічних матеріалах (планшетах), складених на підставі матеріалів попереднього базового лісовпорядкування 2004 (т. 1, а. с. 197).
Наказом Північно - західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 31.03.2025 № 36 затверджено матеріали базового лісовпорядкування 2022 року по Ковельському надлісництві Філії "Поліський лісовий офіс" ДП "Ліси України". Згідно матеріалів лісовпорядкування від 2022 року спірна земельна ділянка також розташована у межах земель, на яких веде лісове господарство державне підприємство (т. 1, а. с. 231).
Вказана земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування 2004, 2013 років та чинних на даний час матеріалів 2022 року.
Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП "Старовижівське лісове господарство" підтверджується листом ВО "Укрдержліспроект" від 03.02.2025 № 02/156-25, згідно додатків якого вбачається розташування спірної земельної ділянки у межах земель лісогосподарського призначення згідно матеріалів лісовпорядкування 2012 року, зокрема кварталу 45, виділів 35-37 Дубечненського лісництва ДП "Старовижівське лісове господарство" (т. 1, а. с. 240).
Факт розташування спірної земельної ділянки у межах земель, якими державне лісогосподарське підприємство користується на підставі матеріалів лісовпорядкування підтверджується також викопіюванням з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України (геопорталу "Ліси України" gis.lisproekt.gov.ua) та викопіюванням з Державного земельного кадастру із застосуванням шару "Ліси" (т. 1, а. с. 244-246).
Предметом позову у даній справі є вимоги заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації до Дубечненської сільської ради, ГУ Держгеокадастру у Волинській області про визнання незаконними та скасування наказу відповідача-2 від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ та п. 13 додатку до наказу відповідача-2 від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ; визнання незаконним та скасування рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га та усунення перешкоди державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі.
Прокурор доводить в суді те, що оспорюванні акти ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненської сільської ради прийнятті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 ЗК України, ст. ст. 31, 33, 57 ЛК України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак державна реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі як земель сільськогосподарського призначення підлягає скасуванню. Прокурор зазначає, що із спірних актів відповідачів можна встановити те, що їх дії спрямовані на вилучення частини земельної ділянки лісового фонду та її зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Щодо підстав подання прокурором позову в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками. Вказані законодавчі зміни стосуються також і повноважень Кабінету Міністрів України щодо розпорядження земельними ділянками.
Згідно з попередньою редакцією ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу (землі, які перебувають у постійному користуванні, - рілля, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення), то в чинній редакції такі повноваження відсутні.
На даний час відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративного-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За чинною на даний час редакцією Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі які є обмеженими в обороті.
За новою редакцією ст. 149 Земельного кодексу України, такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до ст. 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.
Також пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення. Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2021.
Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності.
При цьому ч. 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Суд звертає увагу на те, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів (п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").
Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (пункт 5 статті 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").
Тобто, на даний час Волинська обласна військова адміністрація (Волинська обласна державна адміністрація) є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.
Як встановлено апеляційним судом, листом від 23.01.2025 № 15-125 вих-25 прокуратурою повідомлено Волинську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства (а. с. 13,14, т. 1).
В той же час, у листі - відповіді від 27.01.2025 адміністрацією повідомлено прокуратуру, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями лісогосподарського призначення не вживались, при цьому висловлено позицію про неможливість звернення до суду у зв'язку обмеженим бюджетним фінансуванням (а. с. 249, т. 1).
Також прокуратурою листом від 22.05.2025, на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено Волинську обласну військову адміністрацію про намір пред'явити позов (а. с. 1, т. 2).
Таким чином, Волинській обласній державній адміністрації упродовж близько чотирьох місяців було відомо про існуюче порушення вимог земельного законодавства, однак остання самостійно заходів, спрямованих на відновлення порушеного інтересу не вживала та не заперечувала (не оскаржувала) проти подання даного позову прокуратури.
Вказані обставини свідчать про нездійснення позивачем захисту порушених інтересів держави та наявність підстав для представництва органом прокуратури інтересів держави в суді, передбачених ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурор у позовній заяві вказує, що порушення інтересів держави полягає у незаконному прийнятті наказу, внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, внаслідок якого спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення може використовуватись як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою сільською радою у власність та користування фізичним чи юридичним особам, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності, оскільки частина її перебуває в користуванні державного підприємства та є державною власністю.
З огляду на викладене, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їх захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив, відтак відсутні підстави для залишення позову прокурора без розгляду, а тому доводи апелянта в цій частині суд апеляційної інстанції не приймає до уваги.
Аналогічну правову позицію щодо представництва прокурором інтересів держави на захист земель лісогосподарського призначення в особі облдержадміністрації висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 по справі № 488/2807/17.
Також в суді апеляційної інстанції ГУ Держгеокадастру у Волинській області доводить те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права (ч. 1 ст. 45 ГПК України), оскільки прокурором пред'явлено позов в інтересах держави до держави.
При цьому відповідач-2 посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, а також постанови Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 915/86/23, від 11.04.2024 у справі № 545/1103/20.
Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, у постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 915/86/23 та від 11.04.2024 у справі № 545/1103/20 (у контексті недопустимості пред'явлення позову державою (прокурором в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації) до неї самої (в особі державного органу, зокрема ГУ Держгеокадастру у Волинській області), оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в справі №903/562/25 та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних з правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.
При цьому колегія суддів вказує, що правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, не містять висновку про те, що в частині позовної вимоги про визнання незаконним і скасування наказу територіального управління Держгеокадастру України позов фактично пред'явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі територіального органу Держгеокадастру України).
Зокрема у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 сформульовано висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
У свою чергу, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (предмет позову - стягнення заборгованості з відшкодування пільгових пенсій в справі про банкрутство державного підприємства), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (предмет позову регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті - стягнення з господарського товариства заборгованості за надані ветеринарно-санітарні послуги), від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (предмет позову фізичної особи - визнання протиправними дій Адміністрації Державної прикордонної служби України та відшкодування за рахунок Державної казначейської служби України матеріальної і моральної шкоди) викладено висновки про те, що спори Управління Пенсійного фонду України з роботодавцем про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, про стягнення із суб'єкта господарювання коштів за проведення ветеринарно-санітарного огляду, а також про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями суб'єкта владних повноважень, є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Щодо правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/3115/17 за адміністративним позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України про скасування розпорядження останньої від 27.01.2017 № 13 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, що видане за результатами скарги Підприємства "Миротворець" Білоцерківської міської громадської організації "Громадська єдність" від 28.11.2016, то висновки суду у вказаній справі обґрунтовані тим, що згідно зі статтею 21 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надане лише суб'єкту господарювання.
Тобто у постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17 (спір про скасування розпорядження, що свідчить про неподібність цієї справи до справи, яка розглядається) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої. Виняток становлять лише "компетенційні" спори. Водночас предметом спору у справі №903/562/25 є визнання незаконним та скасування наказу, додатку до наказу та усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землею, що свідчить про те, що справа №826/3115/17 не є подібною справі № 903/562/25.
Водночас, предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі № 922/1830/19 було питання визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області, яким фермерському господарству передано в оренду земельні ділянки сільськогосподарського призначення. При цьому, сама земельна ділянка не вибувала з державної власності. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/1830/19 щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, який укладався ГУ Держгеокадастру у Харківській області, не вказала про те, що в цій частині вимога звернута державою до самої себе. Тобто правовідносини у справі № 922/1830/19 та у справі №903/562/25 не є подібними.
Аналізуючи зміст спірних правовідносин у справі № 903/562/25, суд апеляційної інстанції вважає, що спір у справі не є компетенційним, оскільки в даному випадку не йдеться про спір щодо розмежування компетенції між Волинською облдержадміністрацією та ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
З огляду на викладене, не заслуговують на увагу доводи ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 45 ГПК України із посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у контексті недопустимості пред'явлення позову державою (прокурором в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації) до неї самої (в особі державного органу, зокрема ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
Щодо суті позовних вимог, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Лісового кодексу України, ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина 2 статті 1 Лісового кодексу України).
Згідно з частини 5, 6 статті 1 Лісового кодексу України, лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина 2 статті 3 Земельного кодексу України).
За змістом пункту "е" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, за основним цільовим призначенням Земельний кодекс України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).
Поняття земель лісогосподарського призначення визначене у ст. 55 Земельного кодексу України. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Враховуючи вищезазначені норми законодавства, ліс як тип природного комплексу поєднує як лісову рослинність, так і чагарникову, трав'яну рослинність внаслідок неоднорідності природних комплексів. Аналогічне трактування поняття "землі лісогосподарського призначення", яке включає землі, які вкриті лісового рослинністю, а також не вкриті лісового рослинністю, в тому числі і болота.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.
Статтями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
За статтями 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (в редакції станом на дату спірних рішень органів влади та місцевого самоврядування) передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Із системного аналізу наведених норм законодавства слідує, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24.12.2014 № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6- 224цс14, від 23.12.2015 №6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Як встановлено апеляційним судом, наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га передана Дубечненській сільській раді у комунальну власність.
В подальшому, рішенням Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради" прийнято земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 546,8766 га у комунальну власність Дубечненської сільської ради, які розташовані (за межами населених пунктів) на території Дубечненської сільської ради Старовижівського району Волинської області згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ згідно додатку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірних наказів ГУ та рішення сільської ради), Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.
Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Отже, станом на 2018 рік (дата прийняття спірних розпорядчих актів) вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.
Водночас, як вбачається із інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 27.01.2025 № 2157/0/2-25, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення із земель лісогосподарського призначення спірної земельної ділянки не приймалось.
Отже, із урахуванням викладеного, на час прийняття (ухвалення) наказів ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради" у відповідності до вимог статей 122, 149 ЗК України, питання щодо вилучення земель лісогосподарського призначення та розпорядження такими ділянками належали до компетенції Кабінету Міністрів Україні та Волинської обласної державної адміністрації, враховуючи те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.
Суд звертає увагу на те, що згідно листа Філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" від 10.04.2025 № 4954/34.6.3-2025 будь-які рішення щодо поділу, зміни цільового призначення, вилучення вказаних земельних ділянок з державного лісового фонду у Філії, відсутні.
При цьому згідно ст. 17, ст. 20, ст. 122 та ст. 149 ЗК України (в редакції станом на дату прийняття спірних розпорядчих актів) Головне управління Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненська сільська рада не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної нелісогосподарських потребу межах населених пунктів.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні розпорядчі акти ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Дубечненської сільської ради прийняті в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у користування без їх вилучення у постійних користувачів.
Щодо доводів ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо ненадання доказів належності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та підтвердження категорії землі лише матеріалами лісовпорядкування, то суд зазначає наступне.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 ЗК України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (див. постанови Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 40), Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 67).
Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що земельна ділянка згідно відомостей Державного земельного кадастру, ведення якого забезпечує Держгеокадастр України, належить до лісових земель державної форми власності.
Вказане підтверджується сукупністю доказів, в тому числі інформацією ВО "Укрдержліспроект", відомостями Державного лісового кадастру, викопіювання з якого долученні з листами Філії, Проектами організації та розвитку лісового господарства державного лісогосподарського підприємства від 2004, 2013, 2022 років, рішеннями Волинської обласної ради від 18.08.2000 № 13/2 "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх КСП", Дубечненської сільської ради від 23.06.2000 № 12/2 "Про припинення права користування земельною ділянкою", яким припинено право користування землями лісового фонду площею 556,3 га, що перебували у користування КСП "Полісся" та рішенням цієї ж ради від 23.06.2000 № 12/4 "Про надання згоди на передачу лісів" погоджено передачу лісів в постійне користування Старовижівському держлісгоспу для ведення лісового господарства.
Із викопіювання Державного земельного кадастру судом встановлено, що у місці розташування спірної земельної ділянки знаходиться досить густий ліс. Вказане підтверджується також актом обстеження, проведеним державним лісогосподарським підприємством із фотозйомкою.
Також в ході проведення інвентаризації, яка затверджена наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", вказана земельна ділянка не належала до ріллі, як про це зазначено у цих матеріалах.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, що є додатком 4 до Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051, передбачає, що угіддя - рілля - це група, яка включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.
Суд вказує, що спірна земельна ділянка повністю охоплює лісовий масив.
Колегія суддів також зазначає, що при проведенні інвентаризації спірної земельної ділянки та її затвердженні наказом ГУ Держгеокадастру у Волинській області не враховано, що фактично земельна ділянка не належить до сільськогосподарських угідь - рілля, а є ділянкою лісового фонду. Вказана земельна ділянка є саме ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки упродовж тривалого часу, щонайменше з 2000 використовувалась для ведення лісового господарства.
Також суд апеляційної інстанції вказує, що Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004 № 1457-1V визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів (ст. 6 Закону).
Таким чином, з дня набрання чинності вказаним законом - 14.07.2004 усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності. В той же час, як встановлено апеляційним господарським судом та не заперечується сторонами, спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Дубечненської сільської ради.
Також 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
4. У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Отже, враховуючи викладене, земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких не розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади або які не перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, перебувають у державній власності.
З огляду на викладене, доводи ГУ Держгеокадастру у Волинській області щодо ненадання доказів належності земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення та підтвердження категорії землі лише матеріалами лісовпорядкування є необґрунтованими.
Щодо ефективності способу захисту шляхом визнання незаконним та скасування оспорюваних актів ГУ Держгеокадастру у Волинській області та рішення Дубечненської сільської ради, апеляційний господарський суд звертає увагу на наступне.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Положення ст. 152 ЗК України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Отже, зі змісту наведених правових норм можна дійти висновку, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).
Колегія суддів звертає увагу на те, що внаслідок прийняття оспорюваних актів ГУ Держгеокадастру у Волинській області та рішення Дубечненської сільської ради було фактично неправомірно змінено форму власності спірної земельної ділянки.
Із урахуванням викладеного, суд вважає, що в даному випадку має місце юридична невизначеність стосовно правового статусу земельної ділянки кадастровий номер 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, її цільового призначення та підстав набуття сільською радою прав на неї, а не питань її фактичного використання чи розпорядження нею.
Відповідно, підставою для судового захисту в цій справі є усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника, що відповідає критеріям належності, правомірності та дієвості (ефективності) у спірних правовідносинах саме такого самостійного способу захисту як визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади.
У постанові від 12.03.2024 по справі № 927/1206/21, Велика Палата Верховного Суду констатувала достатність, належність, правомірність та дієвість (ефективність) у спірних правовідносинах саме такого самостійного способу захисту, як визнання незаконним і скасування рішення уповноваженого органу державної влади, оскільки подальше відчуження спірної земельної ділянки не відбулося. Зазначивши, що прокурор пред'явив вимогу про визнання незаконним і скасування наказу, яким земельна ділянка передана з державної власності у комунальну власність, спрямовану на усунення стану юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.
У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною; прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 18.02.2025 у справі № 902/72/24, в якій суд касаційної інстанції, із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 зазначив, що відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування; на підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах; наведений висновок є застосовним і до правовідносин, у яких земельна ділянка протиправно передана органами Держгеокадастру з державної власності в комунальну власність територіальної громади, якщо не відбулося її подальше відчуження.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що накази ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель", п. 13 додатку до наказу від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 "Про прийняття земельних ділянок з державної власності у комунальну власність Дубечненської сільської ради", якими земельна ділянка лісогосподарського призначення з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, віднесена до земель сільськогосподарського призначення, підлягають визнанню незаконними та скасуванню в порядку, визначеному ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України та ст. ст. 152, 155 ЗК України.
В той же час, ГУ Держгеокадастру у Волинській області посилається на неефективний спосіб захисту в частині скасування наказу з посиланням на постанови Верховного Суду від 05.01.2022 у справі № 922/1830/19, від 09.08.2023 у справі № 915/86/23, Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/86/23 з яких вбачається, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення з умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
Також ГУ Держгеокадастру у Волинської області щодо неефективності оскарження нормативного акту органу державної влади та органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, вказує на ряд правових позицій Великої Палати Верховного Суду (постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19.
Щодо вказаних доводів скаржника суд зазначає наступне.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Предметом розгляду у даній справі (позовна вимога, яка звернута безпосередньо до ГУ Держгеокадастру у Волинській області) є усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної в Державному земельному кадастрі та наказу ГУ Держгеокадастру в області, який обумовив незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки, та про передачу земельної ділянки до земель комунальної власності.
Серед способів захисту цивільних прав власника земель як ЦК України (ст. 21), так і ЗК України (ст. 155) визначає можливість оскарження у судовому порядку правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 33, 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у особи внаслідок
Таким чином, оскарження в судовому порядку правовстановлюючого рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке є підставою (юридичним фактом) виникнення та припинення цивільних прав є належним способом захисту порушеного права.
Нескасований (невизнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта, а тому оскарження рішення суб'єкта владних повноважень за умови його невідповідності закону спрямоване на захист інтересу в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення.
Неоскарження прийнятого всупереч вимог закону рішення уповноваженого органу щодо розпорядження земельними ділянками державної власності матиме своїм наслідком залишення в силі незаконного рішення, що суперечитиме волі та інтересам суспільства, а також може призвести до його повторного виконання. Таке рішення, до моменту втрати ним чинності на підставі рішення суду, може виступати підставою для реєстрації речових прав чи укладення нових правочинів.
Відповідний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, у п. 83 якої вказано, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення направлене не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.
Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у спорах щодо захисту прав на землю визнання незаконними та скасування (визнання недійсними) рішень суб'єктів владних повноважень щодо розпорядження земельними ділянками є ефективним способом захисту. Більше того, такий спосіб захисту прямо передбачений цивільним та земельним законодавством, є ефективним з огляду на правову природу таких рішень, що поєднують у собі публічно-правові та приватно-правові елементи, а також на правові наслідки їх реалізації, які не завжди вичерпуються фактом укладення правочину чи відповідної реєстрації речового права.
З виданням незаконного рішення щодо протиправного відчуження з власності Українського народу земельної ділянки, права дійсного власника на таку ділянку не припиняються та можуть бути захищені у судовому порядку. Чинність рішення суб'єкта владних повноважень легітимізує перебування земельної ділянки у володінні чи користуванні іншої особи; порушує права власника, який нестиме негативні наслідки у випадку подальшого виконання такого рішення, тощо.
При цьому викладення у мотивувальній частині рішення суду висновків щодо незаконності рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, без постановлення відповідного рішення в його резолютивній частині, не достатньо для захисту права власника. Судове рішення за результатами розгляду земельного спору не лише зобов'язує відповідача до вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, а й уповноважує позивача, конкретизуючи зміст його суб'єктивного права у правовідносинах, спірність яких усуває суд своїм рішенням, тому оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яким порушено цивільні права або інтереси, є ефективним та виправданим способом захисту порушеного права.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 висловила позицію щодо вимоги про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру як способу захисту в спірних правовідносинах. Зокрема, у п. п. 113-121 постанови зазначено: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40).
Таким чином, відповідно до останнього правового висновку Великої Палати Верховного Суду скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області в даному випадку є належним способом захисту поновлення порушених прав.
Щодо позовної вимоги про усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України "Про землеустрій").
Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.
Відповідно до п. 2 Порядку інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Згідно п. 3 Порядку, інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення.
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект “Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.
Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.
Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України "Про землеустрій".
При цьому, технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п. 28 Порядку).
Відомості, отримані в результаті інвентаризації земель, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (п. 30 Порядку).
Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Із урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що при проведенні інвентаризації спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га, охоплення останньої матеріалами лісовпорядкування державного лісогосподарського підприємства мало б бути враховано та віднесено ділянку до земель лісогосподарського призначення.
В той же час, відділом у Старовижівському районі Міжрайонного управління у Ратнівському та Старовижівському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області 26.10.2018 зареєстровано спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, що підтверджується витягом від 26.10.2018 №НВ-0704592582018.
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
За приписами ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Як встановив суд апеляційної інстанції, під час інвентаризації було не правильно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення, враховуючи те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га належить до земель лісогосподарського призначення та охоплена матеріалами лісовпорядкування.
Отже, подальша наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі частини земельної ділянки з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення відноситиме її в подальшому до земель комунальної форми власності, що дає право Дубечненській сільській раді внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Аналогічні положення викладені у ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при зверненні до суду із даним позовом прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 22.05.2024 у справі № 916/1749/22, в якій зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовної вимоги про усунення перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на спірну земельну ділянку шляхом скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі є правомірним. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 916/1517/22
При цьому суд звертає увагу на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на спірну земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою від 21.01.2025 № 408935421.
В той же час, суд зазначає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі фактично стосується майнових прав Дубечненської сільської ради на спірну земельну ділянку, оскільки відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, зокрема сільськогосподарські. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
При цьому у відповідності до правових висновків, що викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19, вказаний спір має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється.
Отже, із урахуванням вказаних обставин, вимога прокурора про усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі підлягає задоволенню.
Щодо доводів ГУ Держгеокадастру у Волинській області про те, що прокуратурою обрано неправильний спосіб захисту у даних правовідносинах (подання негаторного позову, а не віндикаційного), то суд зазначає наступне.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
У постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/3698/20, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20, від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі №355/1177/17, від 12.01.2022 у справі № 703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Отже, з негаторним позовом можна звертатись, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника як користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред'являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, у даному випадку - Дубечненською сільською радою, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка не зареєстрована, віндикаційний спосіб захист не може бути застосований до вказаних правовідносин.
При цьому суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
Отже, поза увагою скаржника залишено той факт, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка не зареєстрована, тобто про неї відсутня інформація взагалі. Враховуючи вказаний факт, віндикаційний спосіб захисту не може бути застосований до вказаних правовідносин.
А тому не є релевантними даній справі, справи № 916/1395/22, № 446/478/19, №483/565/23, № 359/3373/16-ц, оскільки у всіх вказаних справах за відповідачем було зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Щодо клопотання відповідача-2 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.
Цивільним кодексом України встановлена загальна (ст. 257 ЦК України - три роки) та спеціальна (ст. 258 ЦК України - один рік) позовна давність, сплив якої є підставою для відмови у задоволенні позову.
Як встановлено апеляційним судом, ГУ Держгеокадастру у Волинській області доводить, що оскільки позовні вимоги прокурора стосуються розпорядчих актів, а саме визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 29.10.2018 № 3-1093/15-18-СГ, п. 13 додатку до наказу ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 21.12.2018 № 3-1357/15-18-СГ, рішення Дубечненської сільської ради від 07.03.2019 № 42/27 в частині прийняття у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 гектара, усунення перешкод державі в особі Волинської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0725081300:07:000:9845, площею 16,3853 га в Державному земельному кадастрі, яка була здійснена 26.10.2018, то з 2018 року сплив строк звернення до суду за захистом порушених прав.
При цьому відповідач-2 доводить те, що позивач, з урахуванням своїх повноважень, починаючи з 2018 мав змогу отримати повну та достовірну інформацію про незаконну на його думку інвентаризацію земельних ділянок державної власності та передачу їх у комунальну власність у межах встановленого законом строку позовної давності, чого Волинською прокуратурою здійснено не було.
Колегія суддів враховує те, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023.
Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023.
За наслідками розгляду справи № 910/18489/20, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 дійшла висновку про те, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності з 02.04.2020, а відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності цим законом.
У постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 931/9/23 зазначено про те, що якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.
При цьому 17.03.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Починаючи з 30.01.2024 п. 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 210-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
У постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 922/5064/23 викладено висновок про те, що з часу запровадження в Україні воєнного стану, тобто з 24.02.2022, перебіг позовної давності зупинився.
Враховуючи, що з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби", згідно з яким в Україні з 12.03.2020 запроваджений загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і на даний час, то слід враховувати, що у межах продовженої (зупиненої) позовної давності відповідно до вимог ст. 257 ЦК України перебувають позовні вимоги починаючи з 02.04.2017; у межах продовженої (зупиненої) позовної давності відповідно до вимог ст. 258 ЦК України перебувають позовні вимоги починаючи з 02.04.2019.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 906/871/21, від 19.06.2024 у справі № 931/9/23, від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23, від 23.10. 2024 у справі № 922/5064/23, від 05.11.2024 у справі № 911/1929/23.
Також суд враховує, що встановлені Цивільним кодексом України строки позовної давності не застосовуються до пред'явлення "негаторних" позовів, тобто позовів власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України). Зазначене підтверджується правовими висновками Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено, що "негаторний" позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
З огляду на викладене, правові підстави для застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах відсутні, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
Доводи відповідача-2, викладені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення суду, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.
Також судом звертається увага на те, що у рішенні Європейського суду з прав людини (справа Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010) зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 у справі № 903/562/25 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Волинській області - без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Господарського суду Волинської області від 14.07.2025 у справі № 903/562/25 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений 25 листопада 2025
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.