вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" листопада 2025 р. Справа № 910/10540/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Євсікова О.О.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 про повернення позовної заяви
у справі № 910/10540/25 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1"
до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
про розірвання договору та визнання припиненими зобов'язання,
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" (далі - позивач; ТОВ "Технополіс-1"; апелянт; скаржник) до Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (надалі - відповідач; АТ "Ощадбанк") у якому позивач просить суд:
- розірвати кредитний договір № 516/31/6 від 03.11.2011, укладений між ТОВ "Технополіс-1" та АТ "Ощадбанк", у зв'язку зі зміною істотних обставин (відповідно до ст. 652 ЦК України);
- визнати припиненими (з моменту набрання законної сили рішенням суду) грошові зобов'язання позивача за спірним кредитним договором № 516/31/6 від 03.11.2011 щодо сплати (повернення) тіла кредиту, нарахованих відсотків (у т.ч. процентів річних та інфляційних), неустойки (пені, штрафів тощо), а також відшкодування збитків (у т.ч. упущеної вигоди) за зазначеним договором.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі № 910/10540/25 позовну заяву було залишено без руху, заявнику надано строк у 10 днів на усунення зазначених в ній недоліків з дня вручення цієї ухвали. У зазначеній ухвалі суд, зокрема, зобов'язав позивача визначити ціну позову з урахуванням розміру його грошових зобов'язань перед банком, які він просить визнати припиненими, та сплатити судовий збір в залежності від розміру наданого ним розрахунку суми заборгованості позивача за кредитним договором № 516/31/6 від 03.11.2011, нарахованих штрафних санкцій, процентів та збитків.
11.09.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач зазначив, що позовні вимоги мають немайновий характер, оскільки предметом спору є розірвання кредитного договору та визнання припиненими зобов'язань у зв'язку з істотною зміною обставин, а відтак, позивачем було доплачено судовий збір як за немайнову вимогу в сумі 2 422,40 грн за квитанцією № 21 від 10.09.2025. Також позивач просив господарський суд врахувати, що правильною назвою договору є: договір кредитної лінії № 516/31/6 від 03.11.2011.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/10540/25 позовну заяву ТОВ "Технополіс-1" до АТ "Державний ощадний банк України" про розірвання договору та визнання припиненими зобов'язання повернуто заявнику без розгляду на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК України.
У оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції вказав, що в даному випадку заявлені позовні вимоги (розірвання договору та визнання припиненими зобов'язань) хоч і є взаємопов'язаними, проте вони мають різний характер. Так, вимога про розірвання договору є немайновою, тоді як вимога про визнання припиненими грошових зобов'язань позивача за кредитним договором носить майновий характер, оскільки має вартісне вираження, стосується грошових правовідносин сторін, впливає на їх майновий стан та обсяг майнових прав та обов'язків. ТОВ "Технополіс-1" вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 щодо визначення ціни майнового позову та сплати відповідного судового збору не виконав, а отже - недоліки позову не усунув, що є підставою для повернення позову заявнику без розгляду.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ТОВ "Технополіс-1" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/10540/25 про повернення позовної заяви та направити справу до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
В апеляційній скарзі позивач акцентує, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо майнового характеру позовних вимог.
Апелянт зазначає, що ТОВ «Технополіс-1» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до АТ «Ощадбанк» з вимогами:
- розірвати договір кредитної лінії № 516/31/6 від 03.11.2011 у зв'язку з істотною зміною обставин на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України;
- визнати припиненими грошові зобов'язання позивача за вказаним договором.
Позов ґрунтувався на тому, що сукупний вплив трьох хвиль форс-мажорних обставин (військова агресія рф у 2014 року, пандемія COVID-19 у 2020-2021 рр. та повномасштабне вторгнення у 2022 році), а також недобросовісна поведінка відповідача, який фактично контролював діяльність позивача, подальше виконання кредитного договору зробили об'єктивно неможливим та економічно недоцільним. Позивач кваліфікував позов як немайновий, оскільки його предметом є зміна та припинення правовідносин, а не стягнення грошових коштів.
За заявлені вимоги позивач сплатив відповідний судовий збір.
Скаржник вказує, що основна вимога позову - це розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України. Ця норма є спеціальним інструментом захисту прав сторони договору, яка зіткнулася з докорінною, непередбачуваною та непереборною зміною обставин. Метою звернення до суду є не отримання майнової вигоди, а припинення юридичного зв'язку (правовідносин), який через надзвичайні події втратив свій первісний економічний сенс і став надмірно обтяжливим. При цьому вимога про визнання зобов'язань припиненими є похідною та нерозривно пов'язаною з основною вимогою. Вимога про визнання зобов'язань припиненими є прямим та автоматичним наслідком розірвання договору, що імперативно встановлено ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України. Позивач заявив цю вимогу для повної юридичної визначеності, щоб уникнути подальших спорів щодо наслідків розірвання договору. Вона не є самостійною майновою вимогою, а повністю поглинається основною немайновою вимогою. Крім того, якби позивач не заявив цю вимогу, такий правовий наслідок настав би в силу прямої вказівки закону.
З огляду на відповідні обставини позивач підкреслює, що суд першої інстанції, розглядаючи цю похідну вимогу як окрему майнову, проігнорував її правову природу та нерозривний зв'язок з основною вимогою. Спір стосується права на припинення зобов'язання, а не розміру цього зобов'язання. У справі позивач не просить стягнути кошти з відповідача чи визнати за собою право власності на будь-яке майно. Він просить суд констатувати припинення його власного обов'язку платити гроші в майбутньому через настання надзвичайних обставин.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2025, апеляційна скарга у справі № 910/10540/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 про повернення позовної заяви у справі № 910/10540/25. Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10540/25.
Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у передбачений законом спосіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками від 08.10.2025 про доставку електронного документа до електронних кабінетів останніх.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові).
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
16.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва, на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 08.10.2025, надійшли матеріали справи № 910/10540/25.
Так, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи, а також надання сторонам можливості скористатись наявним процесуальним інструментарієм для захисту своїх прав та інтересів, розгляд справи здійснено в розумні строки.
Судова колегія зазначає, що відзиву на апеляційну скаргу від відповідача на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходило, що відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у пункті 1 статті 6 закріпила право на справедливий судовий розгляд, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Доступ до суду є невід'ємним елементом права на справедливий судовий розгляд. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що право на доступ до суду не є абсолютним і підлягає державному регулюванню, що допускається опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своїм характером закликає до врегулювання з боку держави, і це регулювання може варіюватися за часом і місцем відповідно до потреб і ресурсів суспільства й окремих осіб.
ЄСПЛ вважає необхідність сплати судових витрат легітимним обмеженням права на доступ до суду. Водночас розмір судових витрат у конкретній справі є істотним фактором, який дає змогу визначити, чи мала особа право на доступ до суду. Під час оцінки того, чи були дотримані вимоги доступу до суду у справах, які стосуються судових витрат, до уваги мають братися обставини конкретної справи, здатність заявника сплатити судові витрати, стадія, на якій перебуває провадження.
Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір».
У преамбулі цього Закону зазначено, що він визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Судовий збір згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до господарського суду встановлено такий розмір та порядок сплати судового збору: за позовними заявами майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за позовними заявами немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.
У відповідності до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до вимог частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 758/5118/21 зазначив, що ключовим моментом при визначенні кількості вимог немайнового характеру є питання про те, що слід розуміти під термінопоняттям «вимога» та чи слід враховувати при його визначенні суб'єктний склад правовідносин.
У теорії цивільного процесуального права під позовом розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд у встановленій законом процесуальній формі, про захист його невизнаних, оспорюваних або порушених прав, свобод або інтересів. Виокремлюють три елементи позову: предмет, підставу та зміст. Під предметом позову розуміють матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, звернену через суд та стосовно якої останній має ухвалити рішення. Під підставою позову розуміють ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача. Під змістом позову прийнято розуміти спосіб судового захисту, за яким позивач звертається до суду.
Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 липня 2025 року в cправі № 910/622/25.
Судова колегія зазначає, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (ст. 173 ГПК України).
Згідно поданого позову позивач просив розірвати договір кредитної лінії № 516/31/6 від 03.11.2011 у зв'язку з істотною зміною обставин на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України та визнати припиненими грошові зобов'язання позивача за вказаним правочином.
Колегія суддів зазначає, що дійсно, за ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
В силу ч.ч. 1 - 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
За ч.ч. 4, 5 цієї ж статті Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Тобто, у випадку розірвання договору в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Таким чином, задоволення вимоги про розірвання кредитного договору може впливати на задоволення вимоги про визнання припиненими зобов'язань за таким договором, оскільки у випадку його розірвання у судовому порядку на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України, зобов'язання за таким правочином припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (ст. 653 Цивільного кодексу України).
Водночас, судова колегія звертає увагу, що предметом спору за вимогою про визнання зобов'язання припиненим за кредитним договором є фактично спір про припинення грошових зобов'язань щодо сплати (повернення) тіла кредиту, нарахованих відсотків (у т.ч. процентів річних та інфляційних), неустойки (пені, штрафів тощо), а також відшкодування збитків (у т.ч. упущеної вигоди), наслідком розгляду якого, у разі задоволення позову, є припинення саме грошових зобов'язань, які безпосередньо мають вартісну оцінку.
Колегія суддів акцентує, що про припинення саме грошових зобов'язань за кредитним договором безпосередньо і зазначає у прохальній частині позивач.
Крім того, підставами заявленого позивачем позову стало те, що унеможливленим є подальше виконання позивачем грошових зобов'язань за цим кредитним договором. За твердженнями позивача, отримані ще у 2011- 2013 роках кредитні кошти об'єктивно не можуть бути повернуті в умовах багатократного зменшення масштабів бізнесу та прибутків. При цьому, позивач підкреслив, що не заявляє вимог про відшкодування якихось додаткових витрат чи збитків - єдиним справедливим наслідком має бути припинення подальшого нарахування та стягнення боргу, який виник з незалежних від позивача причин. При цьому, останнім наголошується про отримання значних сум за кредитним договором, тоді як решта боргу фактично перестала існувати для економічної діяльності позивача (бізнес знищений), а тому такий розподіл тягаря відповідає засадам справедливості.
Усуваючи недоліки позовної заяви позивач продублював відповідні підстави позову та окреслив про наявність грошового боргу за кредитним договором.
З огляду на наведене, вказані вище обставини цієї справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що позивач в позові охоплює питання припинення конкретних грошових зобов'язань за кредитним договором, як наслідок, й припинення подальшого нарахування та стягнення боргу, який виник з незалежних від позивача причин, і такі вимоги, за висновками колегії суддів, мають вартісну оцінку та носять майновий характер і цю вимогу, слід вважати, - майновою.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що вимога про розірвання договору є немайновою, тоді як вимога про визнання припиненими грошових зобов'язань позивача за кредитним договором носить майновий характер, оскільки має вартісне вираження, стосується грошових правовідносин сторін, впливає на їх майновий стан та обсяг майнових прав та обов'язків. Такі висновки суду попередньої інстанції, на переконання колегії суддів, є обґрунтованими.
ТОВ "Технополіс-1" вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 щодо визначення ціни вартісного позову та сплати відповідного судового збору не виконав, а отже - недоліки позову не усунув.
Відтак, судова колегія висновується, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення заявнику позову без розгляду.
На підставі вищезазначеного, колегією суддів критично оцінюються доводи апелянта про те, що розглядаючи похідну вимогу про припинення грошових зобов'язань як окрему майнову, суд 1-ої інстанції проігнорував її правову природу та нерозривний зв'язок з основною вимогою - розірвання кредитного договору.
З приводу решти доводів апелянта, викладених в його апеляційній скарзі, судова колегія звертає увагу, що наведені позивачем аргументи були почуті й враховані судом апеляційної інстанції. Натомість, оскаржувана ухвала є обґрунтованою, а місцевим господарським судом достатньо повно зазначено підстави, на яких ґрунтуються його висновки.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 ГПК України).
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За висновками колегії суддів, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо майнового характеру позовних вимог, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Отже, підсумовуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта (позивача у справі).
Керуючись ст.ст. 129, 269, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 про повернення позовної заяви у справі № 910/10540/25 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/10540/25 про повернення позовної заяви - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Технополіс-1".
4. Справу № 910/10540/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді О.О. Євсіков
В.А. Корсак