вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" листопада 2025 р. Справа№ 927/630/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Чернігівській області
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2025
у справі №927/630/25 (суддя Кузьменко Т.О.)
за позовом Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління національної поліції у Чернігівській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ"
про стягнення 53 422,64 грн
Короткий зміст позовних вимог
Чернігівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Головного управління національної поліції у Чернігівській області звернулась із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ" про стягнення коштів в сумі 53 422,64 грн, з яких 46 905,00 грн основної заборгованості, 1 660,08 грн інфляційних нарахувань, 431,78 грн 3% річних та 4 425,78 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору № СК4/696/740 від 11.09.2024, а саме, невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань у повному обсязі, не забезпеченням наявності пального за вимогою заявника по факту пред'явлення талонів та не переданням замовнику товару у повному обсязі у кількості, за якістю і на умовах, встановлених договором, зокрема пального, а саме: бензину А-95 в обсязі 885 літрів вартістю 46 904,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2025 у справі №927/630/25 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" на користь Головного управління національної поліції у Чернігівській області 46 905 грн заборгованості.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" на користь Чернігівської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2 126,86 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач поставку товару здійснив частково, відтак взяті на себе зобов'язання по забезпеченню поставки та передачі бензину по скретч-картках на автозаправних станціях не виконав у повному обсязі.
Відмовляючи у стягненні пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд першої інстанції зазначив, що позивач окремо не звертався до відповідача з вимогою про виконання обов'язку з поставки товару, тобто позивач не реалізував своє право вимоги, а відтак суд дійшов висновку що, в діях відповідача відсутнє прострочення зобов'язання з поставки товару.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління національної поліції у Чернігівській області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 22 серпня 2025 року по справі № 927/630/25 в частині відмови в стягненні 1 660,08 грн інфляційних нарахувань, 431,78 грн 3% річних та 4 425,78 грн пені і ухвалити нове рішення, згідно якого тягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ" 1 660,08 грн інфляційних нарахувань, 431,78 грн 3% річних, 4 425,78 грн пені та стягнути на користь Чернігівської обласної прокуратури з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ" сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн за подання позовної заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:
- суд першої інстанції не врахував, що в листі 20.05.2025 позивачем до Чернігівської окружної прокуратури чітко зазначено, що 04.03.2025 на юридичну адресу ТОВ «ТЕНЕГІЯ» Замовником направлено лист з вимогою поставити пальне яке не поставлене по договору, також лист аналогічного змісту направлений на торгову точку №4 ТОВ «ТЕНЕГІЯ» в м. Чернігів;
- з метою досудового врегулювання спору, на юридичну адресу відповідача направлено претензію від 18.04.2025 року з вимогою перерахувати на рахунок ГУНП в Чернігівській області 46905 грн. за товар, який не був поставлений;
- внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №927/630/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 17.09.2025 залишено без руху апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2025 у справі №927/630/25 та надано строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 726,72 грн.
Ухвалою суду від 01.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління національної поліції у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2025 у справі №927/630/25 та повідомлено учасників, що апеляційна скарга буде розглянута у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
11.09.2024 за результатами публічної закупівлі (UA-2024-09-12-008194-a) між ГУНП в Чернігівській області (далі - Замовник) та ТОВ "Тенегія" (далі - Постачальник) укладено договір поставки № СК4/696/740 (далі - Договір) на загальну суму 99 905 грн, відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар. (п. 1.1., 3.2. договору).
Кількість: згідно накладних на товар: 1885 л, бензин А-95 (п. 1.4 Договору).
Згідно п. 1.5. договору відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою КМУ №1142 від 20.12.1997.
Ціна 1 літра товару: згідно накладних на товар. Згідно видаткової накладної №0004/0001864 від 11.09.2024 ціна пального становить 53 грн за 1 л. Загальна сума договору 99 905 грн з ПДВ (п. 3.1., 3.4. Договору).
Відповідно до п. 4.1. договору умови оплати: Оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника протягом 3 днів після отримання рахунку та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується в рахунку-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок Постачальника.
Згідно п. 5.1. договору строк поставки товарів - до закінчення строку дії скретч-картки. Покупець зобов'язаний фактично отримати Товар в межах терміну (строку) дії карток на ПММ.
Передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів Покупця при пред'явленні довіреними особами Покупця скретч-картки (п. 5.2.1. Договору)..
Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (пункти 5.2., 5.2.1, 5.2.2 Договору).
Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (п. 5.3 Договору).
Відповідно до п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим Договором.
Згідно з п. 7.2 Договору види порушень та санкції за них, установлені договором: за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Договір діє з дати укладення і до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань, але не пізніше 21.12.2024. (п. 11.2 Договору).
На виконання умов договору згідно видаткової накладної № 0004/0001864 від 11.09.2024 ТОВ "Тенегія" передано замовнику паливні талони бензину А-95 на 1885 літрів по ціні 53 грн за 1 л загальною вартістю 99905 грн з ПДВ, які не містять строку дії (безстрокові).
Вказані талони оплачено позивачем у повному обсязі на суму 99 905,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 6857 від 12.09.2024.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, па підставі отриманих талонів позивачу відпущено 1000 літрів бензину А-95 на суму 53000 грн.
Як зазначає прокурор у позовній заяві, починаючи із 20.02.2025 та станом на даний час, на АЗС постачальника відмовляють у відпуску пального, у зв'язку із чим постачальником фактично непоставлено ГУНП в Чернігівській області 885 літрів бензину А-95 на суму 46 905 грн, незважаючи на обов'язок Відповідача здійснення заправки на АЗС Постачальника.
Так, за результатами неодноразового виїзду уповноважених осіб позивача за місцем розташування АЗС постачальника встановлено, що заправні станції не працюють, є закритими та палива не відпускають, про що складено відповідний рапорт на ім'я заступника начальника ГУНП в Чернігівській області.
Прокурор зазначає, що за Договором про закупівлю від 11.09.2024 № СК4/696/740, станом на 10.06.2025 залишок невикористаних талонів/карток бензину А-95 складає 49 шт на 885 літрів бензину А-95.
Зокрема, 30 шт. талонів/карток номіналом 20 л бензину А-95 номери талонів з 3036 1194 1270 по 3036 1194 1279, 3036 1194 1294 з 3036 1194 1280 по 3036 1194 1289, з 3036 1194 1294 по 3036 1194 1303, загальним об'ємом 600 л.
Крім того, 19 шт. талонів/карток номіналом 15 л бензину А-95 номери талонів з 30311230 8500 по 3031 1230 8509, 3031 1230 8510 по 3031 1230 8514, 3031 1230 8528, 3031 1230 8529, 3031 1230 7802, загальним об'ємом 285 л.
Підставою для звернення до суду за захистом порушених прав позивача стало те, що відповідач взяті на себе зобов'язання у повному обсязі не виконав, не забезпечив наявність пального за першою вимогою замовника по факту пред'явлення талонів та не передав замовнику товар у повному обсязі у кількості, за якістю і на умовах встановлених договором, пальне вартістю 46905,00 грн.
Крім того, оскільки відповідач неналежно виконав свої зобов'язання, прокурором нараховано та пред'явлено до стягнення 431,78 грн 3% річних, 4425,78 грн пені за період прострочення з 21.02.2025 по 12.06.2025, 1660,08 грн інфляційних нарахувань за період прострочення з березня 2025 по травень 2025.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", вказав, що договір між позивачем та відповідачем був укладений всупереч вимогам законодавства щодо визначення ціни товару з включенням податку на додану вартість, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів.
Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
У даному випадку прокурор, звертаючись до суду, позивачем визначив ГУНП в Чернігівській області, як замовника закупівлі, сторону договору та головного розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалась закупівля товару.
Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Отже ГУНП в Чернігівській області, як сторона договору та орган державної влади, який у розумінні ст. 22 БК України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля товару за договором), уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель.
Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
До подання вказаної позовної заяви до суду Чернігівська окружна прокуратура 18.04.2025 звернулася з листом до ГУНП в Чернігівській області щодо можливих порушень інтересів держави під час виконання договору про постачання нафтопродуктів та вжитих заходів до захисту таких інтересів.
Відповідно до листа від 20.05.2025 № 1493-2025 ГУНП в Чернігівській області повідомило окружну прокуратуру про неналежне виконанням договірних зобов'язань ТОВ "Тенегія", у зв'язку із чим просив прокурора вжити заходи щодо захисту порушених інтересів держави.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зі змісту ч. 1 ст. 693 ЦК України слідує, що договором може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Приписами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у покупця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Як встановлено судом, на виконання умов договору, згідно з видатковою накладною № 0004/0001864 від 11.09.2024, ТОВ "Тенегія" передано замовнику паливні талони бензину А-95 на 1885 літрів по ціні 53 грн за 1 л, загальною вартістю 99 905,00 грн з ПДВ, які не містять строку дії (безстрокові) та які оплачено Позивачем у повному обсязі на суму 99 905,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 6857 від 12.09.2024.
Водночас, на підставі отриманих талонів Позивачу відпущено 1000 літрів бензину А-95 на суму 53 000,00 грн.
Як встановив суд першої інстанції, залишок неотоварених скретч-карток, і, як наслідок, недопоставленого на час звернення прокурора до суду Товару складає залишок невикористаних талонів/карток в кількості 49 шт на 885 літрів бензину А-95 на суму 46 905,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
А тому, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем попередньої оплати, так і поставки товару відповідно до умов договору на зазначену суму, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 46 905,00 грн.
Рішення суду першої інстанції в цій частині позивачем не оскаржується.
Так, за прострочення виконання грошового зобов'язання прокурором нараховано до стягнення з відповідача 1 660,08 грн інфляційних нарахувань, 431,78 грн 3% річних та 4 425,78 грн пені.
Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).
За змістом частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим Договором.
Згідно з п. 7.2 Договору види порушень та санкції за них, установлені договором: за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Прокурором в обґрунтування вимог по стягненню інфляційних нарахувань, 3% річних та пені за загальний період з 21.02.2025 по 12.06.2025 зазначено, що оскільки позивач, починаючи з 20.02.2025 не отримує оплачений Товар, прострочення виконання зобов'язання обраховується з 21.02.2025.
За приписами ст. 633 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, строк поставки товарів - до закінчення строку дії скретч-картки. Покупець зобов'язаний фактично отримати Товар в межах терміну (строку) дії карток на ПММ. Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (п.п. 5.1, 5.3 Договору).
Водночас, на долучених до матеріалів справи скретч-картках відсутній строк їх дії, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що останні є безстроковими.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи умови укладеного Договору, правовідносини за яким не можуть бути врегульовані іншим чином, ніж визначено ч. 1 ст. 663 ЦК України, а тому до даних правовідносин застосуванню підлягають положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, оскільки виконання обов'язку відповідачем, що є предметом спору у цій справі, перебуває в прямій залежності від реалізації кореспондуючого права позивача на отримання товару, кінцевий строк поставки якого не встановлений та визначений моментом пред'явлення вимоги.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач окремо не звертався до відповідача з вимогою про виконання обов'язку з поставки товару, тобто позивач не реалізував своє право вимоги, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в діях відповідача відсутнє прострочення зобов'язання з поставки товару, яке б слугувало підставою для нарахування пені за період з 21.02.2025 по 12.06.2025.
Прокурором в обґрунтування вимог по стягненню інфляційних нарахувань та 3% річних зазначено, що у зв'язку з тим, що позивач, починаючи з 20.02.2025 не отримує оплачений Товар, прострочення виконання зобов'язання обраховується з 21.02.2025.
Відповідно до частини 1 статті 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Приписи частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містять в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
У даному випадку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.
Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічний за змістом висновок щодо застосування положень ст. 693 ЦК України наведено у постановах Верховного Суду від 05.08.2018 у справі № 904/8972/17, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17, від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18, від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор в інтересах позивача реалізував своє право на пред'явлення вимоги про повернення суми передоплати шляхом подання 18.06.2025 до господарського суду цього позову.
А тому, враховуючи положення ч. 2 ст. 530, ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки матеріали справи не містили окремої вимоги про повернення сплачених коштів попередньої оплати, а позивач скористався законодавчо наданим правом вимоги попередньо сплачених коштів шляхом подання позову лише 18.06.2025, моментом виникнення грошового зобов'язання по поверненню коштів є день звернення до суду, а саме 18.06.2025.
Водночас, прокурором обраховані інфляційні нарахування за період з березня 2025 року по травень 2025 року, 3% річних за період з 21.02.2025 по 12.06.2025, що не охоплює період фактичного прострочення відповідачем обов'язку з повернення попередньо сплачених коштів.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що він скористався законодавчо наданим правом вимоги, інформація про що міститься у листі позивача № 14932025 від 20.05.2025 (5545) до Чернігівської окружної прокуратури, в якому зазначено, що 04.03.2025 на юридичну адресу ТОВ «ТЕНЕГІЯ» Замовником направлено лист з вимогою поставити пальне яке не поставлене по договору, а також претензію вих. №563/124/17/03 - 2025 від 18.04.2025 року з вимогою перерахувати на рахунок ГУНП в Чернігівській області 46 905,00 грн за товар, який не був поставлений ГУНП в Чернігівській області.
Водночас, вказані відомості відображені у листі, який направлений позивачем прокурору, а не відповідачу.
А тому, вказаний вище лист, адресований прокурору, не може бути доказом фактичного надсилання позивачем листа від 04.03.2025, в якій пред'являлась вимога поставити пальне, та претензії від 18.04.2025 про повернення передоплати на адресу відповідача.
Водночас, позивачем до апеляційної скарги було долучено претензію від 04.03.2025 та претензію від 18.04.2025.
Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
За змістом ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку є можливим лише у разі наявності об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
При цьому приписи ч. 3 ст. 269 ГПК передбачають наявність критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи».
При поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Вказаний висновок щодо застосування норми ст.269 ГПК викладений у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі 912/2294/20, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.
У роз'ясненнях, викладених в п. 2.4. розділу ІІ Правил організації ефективного господарського судочинства, затверджених рішенням загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 5 від 29.05.2024, вказано, що особа, яка вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв надані нею докази, має право подати клопотання про долучення цих доказів разом з апеляційною скаргою або з відзивом на неї.
Водночас, позивач взагалі не навів причин, що об'єктивно не залежали від нього, та з яких він не міг подати відповідні докази разом із позовною заявою до суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення.
Позивач лише посилається на те, що про відповідні відомості було зазначено у листі № 14932025 від 20.05.2025 (5545), направленого до Чернігівської окружної прокуратури.
Водночас, відповідні доводи не можуть бути належним обґрунтуванням обставин неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від позивача, оскільки стаття 2 ГПК України встановлює основні засади (принципи) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, з огляду на основні засади господарського судочинства, саме на прокурора та позивача покладався обов'язок доводити обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, шляхом подачі відповідних доказів.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.
Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.
Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996).
У зв'язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що долучені позивачем до пояснень нові докази (які були відсутні у суду першої інстанції на час винесення оскаржуваного рішення) до розгляду колегією суддів не приймаються.
А тому, оскільки у суді першої інстанції позивачем та прокурором не було доведено реалізацію права вимоги на поставку товару, та, відповідно прострочення відповідачем зобов'язання з поставки товару, що було б підставою для нарахування пені, а позивач лише 18.06.2025 скористався законодавчо наданим правом вимоги попередньо сплачених коштів шляхом подання позову, тоді як 3 % річних та інфляція нараховані з 21.02.2025 по 12.06.2025, колегія суддів погоджується із обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 4 425,78 грн пені, 431,78 грн 3% річних та 1 660,08 грн інфляційних втрат.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2025 у справі №927/630/25 в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Чернігівській області на рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2025 у справі №927/630/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Чернігівської області від 22.08.2025 у справі №927/630/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №927/630/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко