вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" жовтня 2025 р. Справа№ 910/451/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.,
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025
у справі № 910/451/25 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"
про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - позивач; АТ «НАЕК «Енергоатом») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (надалі - відповідач; ТОВ "Київські енергетичні послуги"; Товариство; апелянт; скаржник) про стягнення 29 275 606,14 грн, з яких 7 166 013,12 грн 3% річних та 22 109 593,02 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від виконання умов договору про надання послуг в частині своєчасної оплати електричної енергії відповідно до договору та додаткових угод.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 позов АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - задоволено. Стягнуто з ТОВ "Київські енергетичні послуги" на користь АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 3% річних - 7 166 013 (сім мільйонів сто шістдесят шість тисяч тринадцять) грн 12 коп. та інфляційні втрати - 22 109 593 (двадцять два мільйони сто дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три) грн 02 коп., 351 307 (триста п'ятдесят одну тисячу триста сім) грн 27 коп. витрат на сплату судового збору.
Суд першої інстанції, з огляду на підстави та предмет заявленого позову, враховуючи фактичні обставини справи, надані сторонами докази, виснувався про обґрунтованість та доведеність вимог позивача про стягнення 7 166 013,12 грн 3% річних та 22 109 593,02 грн інфляційних втрат.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Київські енергетичні послуги" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені в ст. 125 Конституції України та ст. 2 ГПК України, а також ст. 86 ГПК України, без належного з'ясування та обговорення усіх обставин справи та не з'ясовано обставин, що мають значення для справи, порушено принципи верховенства права та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріплені ч. 3 ст. 2 ГПК України.
Апелянт зазначає, що постачальники універсальних послуг (яким є і ТОВ "Київські енергетичні послуги"), постачають енергію населенню за фіксованими цінами, можуть купувати її у ДП «НАЕК «Енергоатом» за ціною, що встановлюється ринковим шляхом. Різницю між фіксованою ціною електричної енергії для населення, яка є значно нижчою за ринкову, та ринковою ціною, за якою постачальники універсальних послуг покупає електричну енергію для продажу електроенергії для населення компенсують ті ж два державні виробники - ДП «НАЕК «Енергоатом» і ПрАТ «Укргідроенерго». Відповідач акцентує, що спірний договір, укладений між позивачем та відповідачем, не є звичайним господарським договором, з ряду причин. Зокрема, відповідач не може від нього відмовитись, не може внести до нього зміни, оскільки він є однаковим для всіх постачальників універсальних послуг (скорочено - ПУП) тощо. При цьому, при умові неотримання ПУП коштів від гарантованого покупця, він позбавлений джерела для покриття власних витрат, у тому числі можливості здійснення оплати за купівлю стандартних продуктів BASE_M. Отже, з урахуванням норм ст. 62 Закону України «Про ринок електричної енергії», ситуація, в якій постачальник універсальних послуг позбавлений джерел компенсації, вказує на відсутність його вини, зокрема в частині виконання умов спірного договору. Крім того, виникнення зазначеної проблеми вказує ще й на недосконалість нормативної бази в частині регулювання відповідних відносин, які стосуються спеціальних обов'язків. У свою чергу, покладення на ПУП будь-якої відповідальності, в тому числі за невиконання грошової вимоги згідно зі ст. 625 ЦК України, на користь ДП «НАЕК «Енергоатом», суперечить загальним засадам цивільного законодавства викладеним у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України щодо справедливості, добросовісності та розумності.
Апелянт звертає увагу, що у ланцюжку здійснення оплат першим є АТ НАЕК «Енергоатом», який здійснює оплати на рахунок ДП «Гарантований покупець». ДП «Гарантований покупець», у свою чергу, здійснює оплату у чітко встановлені строки на рахунок постачальника універсальних послуг і вже потім постачальник універсальних послуг здійснює оплату АТ «НАЕК «Енергоатом» на виконання договору купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00406 від 23.09.2021. Тобто прийнятий механізм ПСО покликаний забезпечити ліквідність учасників ПСО та виконання ними зобов'язань у межах договорів, укладених на виконання ПСО.
В наведеному скаржник акцентує, що суттєвою обставиною для справи є те, що порушення в ланцюгу взаєморозрахунків виникли, після початку військової агресії проти України. Так до 24.02.2022 всі оплати виконувалися своєчасно, і відповідач не мав боргів перед позивачем. Проте з початком війни виплати з боку позивача на користь Гарантованого покупця зупинились. Через систематичну затримку платежів позивача на користь ДП "Гарантований покупець" виникла заборгованість ДП "Гарантований покупець" перед відповідачем, що, у свою чергу, призвело до заборгованості відповідача перед Позивачем. Така заборгованість утворилася у зв'язку з несвоєчасним отриманням коштів по ланцюгу ПСО. Тому, внаслідок прострочення кредитора, яким у цих правовідносинах є позивач, який не вчинив дій, що встановлені договором та актами цивільного законодавства, у відповідача у визначений договором час здійснення платежів не настав строк виконання грошових зобов'язань за договором, оскільки саме позивач несвоєчасно виконував свої зобов'язання перед іншим учасником ринку електроенергії - Гарантованим покупцем, що надалі спричинило неможливість виконання відповідачем свого обов'язку перед позивачем.
Апелянт акцентує й на тому, що на виконання п. 9.4 договору ТОВ "Київські енергетичні послуги" повідомило АТ «НАЕК «Енергоатом» про настання форс-мажорних обставин листом № 25/4/7/30/27551 від 22.09.2022 разом з сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий Торгово-промисловою палатою України 29.08.2022 № 3100-22-07-02.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2022 року № 453 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 483 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії», а саме, було змінено строк дії даного Положення з 30 квітня 2022 року на 31 жовтня 2022 року. Товариство зауважує, що строк дії Положення неодноразово продовжувався. Внаслідок пролонгації дії постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року № 483, відповідач продовжує нести обов'язки щодо купівлі електричної енергії для побутових споживачів у АТ НАЕК «Енергоатом» та залежати від встановленого ПСО циклу оплат за куплену електричну енергію, за яким: спочатку Товариство має отримати відповідні грошові кошти від ДП «Гарантований покупець» і лише тоді розрахуватись із АТ НАЕК «Енергоатом». При цьому, Товариство позбавлене будьякої можливості відмовитися від виконання або корегування своїх обов'язків із постачання електричної енергії населенню за фіксованими цінами задля того, щоб не залежати від встановленого ПСО порядку розрахунків та усунення порушень в частині своєчасної оплати. В свою чергу відповідно до наказів Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022, № 173 від 09.05.2022, № 180 від 23.05.2022, № 214 від 23.06.2022, № 291 від 26.08.2022, № 312 від 14.09.2022, № 334 від 29.09.2022, № 339 від 30.09.2022, № 391 від 18.11.2022, № 17 від 17.01.2023, № 22 від 24.01.2023, № 43 від 08.02.2023, були встановлені інші строки та суми розрахунків. Зазначені накази є, на переконання скаржника, непередбачуваними і невідворотними обставинами, які вплинули на дії відповідача, оскільки передбачити їх ухвалення чи запобігти їх прийняттю останній не міг, як не міг уникнути їх впливу, оскільки вони є обов'язковими до виконання в силу положень діючого законодавства.
На думку скаржника, наявним є безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між настанням форс-мажорних обставин, спричинених військовою агресією російської федерації проти Держави Україна, та неможливістю своєчасно виконувати зобов'язання за договором, що додатково підтверджується відповідним сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Окремо скаржник зазначив, що 3% річних та інфляційні втрати не є різновидом грошового зобов'язання, а є видом відповідальності. Для настання відповідальності необхідною умовою є наявність у діях/бездіяльності особи вини. Позивачем зазначається, що 3% річних та інфляційні втрати не можуть бути застосовані, як додатковий вид відповідальності, щодо строків передбачених спірним договором. За наведених обставин, передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність могла би бути застосована щодо порушення строків та розміру платежів встановлених вищезазначеними наказами Міненерго, проте відповідні вимоги позивачем не заявлялись.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2025, апеляційна скарга відповідача у справі №910/451/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/451/25. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/451/25 призначено на 14.07.2025.
До апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказує, що у спірному періоді (листопад 2023 року - червень 2024 року) до договору було укладено додаткові угоди для певного періоду постачання №№ 28 - 36. У пункті 6 додаткових угод встановлений єдиний порядок оплати купленої електричної енергії у спірному періоді. Продавцем виконано свої зобов'язання за договором належним чином та здійснено продаж електричної енергії у період листопад 2023 року - червень 2024 року в строки та в обсягах, визначених відповідними додатковими угодами, що підтверджується, зокрема, актами купівлі-продажу електричної енергії. Згідно позиції позивача, для періоду з листопада 2023 року по червень 2024 року до договору не було укладено жодної додаткової угоди, якою було б змінено порядок здійснення оплати електричної енергії за договором. Відтак, єдиним належним виконанням договірних зобов'язань щодо оплати є здійснення останньої у строки та в розмірі, визначені в пункті 6 додаткових угод.
Позивач підкреслює й те, що повідомлення продавця, які направляються ДП «Гарантований покупець» згідно п. 6.4 договору не впливають на зобов'язання відповідача про виконання своїх зобов'язань за п. 4.3 договору (щодо оплати придбаної електричної енергії).
В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва та розгляд справи відкладався.
Представник апелянта в судовому засіданні 15.10.2025 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення суду першої інстанції у відповідній частині залишити без змін.
Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених апелянтом доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 23.09.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (постачальником універсальних послуг - ПУП) було укладено договір № 65-150-SD-21-00406 купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг (далі - Договір) та додаткові угоди № 27-35 до зазначеного договору.
Відповідно до пункту 2.1. Договору Продавець зобов'язаний продати, а ПУП купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт BASE_М) для постачання побутовим споживачам ПУП.
Згідно пункту 2.2. Договору обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим Договором, є договірними зобов'язаннями щодо відпуску Продавцем та відбору ПУП електричної енергії.
Періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год першого календарного дня по 24:00 год останнього календарного дня такого періоду (далі - Період постачання), що зазначаються у Додатковій угоді для Періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону (пункт 3.1. Договору).
Відповідно до пункту 1.3. Договору для цілей цього Договору Сторони під терміном Розрахунковий місяць розуміють календарний місяць (з першого по останнє число включно), за який Сторонами визначається обсяг і вартість електричної енергії та здійснюються розрахунки між ПУП та Продавцем.
Згідно пункту 4.3. Договору оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку Періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов Додаткової угоди для Періоду постачання.
Пунктом 9.1. Договору передбачено, що не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
З матеріалів справи вбачається, що з листопада 2023 року по червень 2024 року було підписано ряд Додаткових угод №№ 28-36.
У пункті 6 додаткових угод встановлений єдиний порядок оплати купленої електричної енергії у спірному періоді, а саме оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати, для кожного розрахункового місяця ПУП здійснює оплату за куплену електричну енергію наступним чином:
за 2 банківські дні до Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;
не пізніше 4-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;
не пізніше 10-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;
не пізніше 16-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;
не пізніше 22-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20 (двадцять) відсотків вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці.
Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що слідує за датою такого платежу.
Продавцем виконано свої зобов'язання за Договором належним чином та здійснено продаж електричної енергії у період з листопада 2023 року по червень 2024 року у строки та в обсягах, визначених відповідними Додатковими угодами, що підтверджується, зокрема, актами купівлі-продажу електричної енергії.
У період з листопада 2023 року по червень 2024 року ТОВ "Київські енергетичні послуги" здійснило оплату купленої електричної енергії з порушенням строків оплати, встановлених договором та додатковими угодами.
Факт купівлі-продажу електричної енергії між позивачем та відповідачем підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії за вищевказаний період.
Так, відповідно до актів купівлі-продажу електричної енергії між сторонами, за листопад 2023 року - червень 2024 року, Продавець продав, а Покупець купив електричну енергію загальною вартістю 5 711 302 555,88 грн (з ПДВ), загальним обсягом 1 321 176,266 МВт*год.
Позивач у зв'язку із простроченням відповідачем оплати електричної енергії нарахував та заявив до стягнення 3% річних - 7 166 013,12 грн та інфляційні втрати - 22 109 593,02 грн.
Заперечуючи проти заявлених вимог позову відповідач вказував, що для виконання ним обов'язків за договором, укладеним на виконання покладених спеціальних обов'язків, необхідним є здійснення дій за послідовністю розрахунків, а відтак через затримку платежів позивачем на користь ДП "Гарантований покупець", виникла заборгованість останнього перед ТОВ "Київські енергетичні послуги", що у свою чергу призвело до затримки платежів на користь позивача.
Також відповідач наголошував на форс-мажорних обставинах, а саме щодо збройної агресії російської федерації проти України, що позбавило відповідача можливості своєчасно виконувати зобов'язання за договором та додатковими угодами.
Подібні за змістом твердження щодо обставин справи наведені апелянтом та позивачем у апеляційній скарзі та відзиві на неї відповідно.
Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії, зокрема, укладається двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
За змістом Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії це продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії (п. 68 ч. 1 ст. 1).
Згідно ст. 173 ГК України, який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваного рішення, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майново-господарські зобов'язання виникають на підставі господарських договорів (ч. 1 ст. 179 ГК України).
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору, з-поміж іншого, на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (ч. 4 ст. 179 ГК України).
Відповідно до ст.ст. 525 та 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами купівлі-продажу електричної енергії, позивач на виконання умов укладеного договору продавав відповідачу електричну енергію впродовж листопада 2023 року - червня 2024 року.
Однак, відповідач вартість електричної енергії сплачував несвоєчасно та не у повному обсязі, з порушенням строків оплати, встановлених Договором та додатковими угодами.
Вказані обставини відповідачем не заперечувались.
Таким чином відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманої електричної енергії за існуючими зобов'язаннями впродовж листопада 2023 року - червня 2024 року за Договором не виконав, чим порушив визначені таким правочином умови.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та законодавством України (пункт 6.1. Договору).
З частин 1, 2 ст. 614 ЦК України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до положень абз. 1 ч. 1 ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Разом з цим ч. 2 ст. 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.
Апеляційний господарський суд зазначає, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст. 625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України). Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі № 922/4544/16, від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 10.09.2019 у справі № 920/792/18.
Колегія суддів вказує, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст. 611 ЦК України та ст. 217 ГК України.
Відтак, правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 13 вересня 2023 року в справі № 910/8741/22, від 27 березня 2025 року в cправі № 910/17256/23.
Отже, колегія суддів акцентує, як вже зазначалось, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
З урахуванням вищезазначеного, судовою колегією відхиляються, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги, що інфляційні втрати та 3% річних є відповідальністю, для застосування якої необхідно встановити вину боржника. Твердження скаржника про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання.
В межах наведеного судова колегія також зауважує, що відповідно до пунктів 9.2.-9.3. Договору у випадку виникнення форс-мажорних обставин, що унеможливлюють виконання Сторонами своїх зобов'язань, Сторони звільняються від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх зобов'язань на час дії зазначених обставин. Єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання форс-мажорних обставин як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за цим Договором, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно пункту 9.4. Договору сторона, для якої склалася неможливість виконання зобов'язань за цим Договором через форс-мажорні обставини, зобов'язана не пізніше 1 (одного) робочого дня з дати настання таких обставин письмово (шляхом направлення електронного листа, скріпленого КЕП керівника та рекомендованого листа) інформувати іншу Сторону про настання обставин непереборної сили та про їх наслідки.
Неповідомлення однієї зі Сторін про настання форс-мажорних обставин або припинення їх дії веде до втрати права цієї Сторони посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язань за Договором (пункт 9.5 Договору).
Однією з підстав для звільнення відповідача від відповідальності у даній справі, останній визначив наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які підтверджуються сертифікатом № 3100-22-07-02 Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.08.2022.
До матеріалів справи не долучено доказів повідомлення ТОВ «Київські енергетичні послуги», в порядку, визначеному Договором, АТ «НАЕК «Енергоатом» про форс-мажорні обставини письмово в строк не пізніше 1 (одного) робочого дня з дати настання таких обставин. А згідно листа № 25/4/1/30/27551 та документів поштового відправлення відповідач направив сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України 29.08.2022 № 3100-22-07-02, - 22.09.2022.
Крім того, як вже акцентувалось, стаття 617 ЦК України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання.
Про це, на переконання колегії суддів, слушно звернув увагу й суд 1-ої інстанції.
Стосовно аргументів відповідача про встановлення наказами Міністерства енергетики України інших строків та сум розрахунків, судова колегія зауважує, що відповідно до пункту 1 наказу Міністерства енергетики України № 132 від 21.03.2022 "Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальникам універсальних послуг в особливий період" на час дії воєнного стану учасники ринку електричної енергії, на яких покладені спеціальні обов'язки, зобов'язані забезпечити виконання вимог наказу та інших нормативно-правових актів, що регулюють купівлю-продаж електричної енергії.
За змістом наказу:
- ДП "НАЕК "Енергоатом" повинне спрямовувати кошти до ДП "Гарантований покупець" в оплату заборгованості за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за певний період та у конкретній сумі;
- ДП "Гарантований покупець" протягом одного робочого дня повинне спрямовувати постачальнику універсальних послуг отримані згідно пункту 1 цього алгоритму кошти за послугу із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг;
- постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу від ДП "Гарантований покупець" згідно з пунктом 2 цього алгоритму повинне спрямувати до ДП "НАЕК "Енергоатом" отриману суму коштів за придбану електричну енергію за певний період постачання у певній сумі.
У подальшому Міністерство енергетики України вносило зміни та доповнення до наказу № 132 від 21.03.2022, а саме наказами № 173 від 09.05.2022, № 180 від 23.05.2022, № 214 від 23.06.2022, № 291 від 26.08.2022, № 334 від 29.09.2022, № 339 від 30.09.2022, № 391 від 18.11.2022, № 17 від 17.01.2022, № 22 від 24.01.2023, № 43 від 08.02.2023, № 90 від 10.03.2023, № 181 від 29.05.2023, № 214 від 10.07.2023, № 231 від 28.07.2023, № 259 від 30.08.2023, № 295 від 04.10.2023, в яких передбачалися суми та об'єми розрахунків між учасниками ринку.
Колегією суддів встановлено, що наведеними наказами визначалися суми коштів, які виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (фактично негайно: постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного). Проте, такими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеними між виробником та постачальниками універсальних послуг договорами купівлі-продажу електричної енергії.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що наказами урегульовувалися правовідносини стосовно обов'язкового перерахування ТОВ "Київські енергетичні послуги" отриманих коштів від ДП "Гарантований покупець" протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу. Проте, цей обов'язок не позбавляє його права з оплати іншої суми вартості придбаної електричної енергії у визначений договором строк, оскільки наказами не змінювались джерела надходження коштів для оплати вартості електричної енергії та не встановлювались умови, які б ставили у залежність сплату отриманої електричної енергії АТ "НАЕК "Енергоатом" від надходження коштів безпосередньо від ДП "Гарантований покупець".
Тобто, накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання зобов'язань за Договором, а тому відповідач повинен був сплачувати кошти у відповідності до договірного графіку та розміру.
Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23.
Крім того судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 05.06.2019, затверджене «Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії», та «Примірні договори для забезпечення загальносуспільних інтересів». Вказані акти установлюють лише механізм організації договірних відносин між учасниками ринку електричної енергії, але безпосередньо не визначають джерел розрахунків (джерел надходження коштів: безпосередньо від іншого учасника передбаченої схеми відносин чи інших джерел за результатами власної господарської діяльності), які існують у межах таких договірних відносин, у тому числі і для "постачальників універсальних послуг". З огляду на що, господарський суд погоджується з доводами позивача, що ТОВ "Київські енергетичні послуги" зобов'язане сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника у ланцюгу взаємних розрахунків.
На вказане, на переконання колегії суддів, правильно звернув увагу й місцевий господарський суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця включно, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням. Отже, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині інфляційних втрат, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Контррозрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідача в матеріалах справи відсутній.
Перевіривши здійснені позивачем за період з 23.11.2023 по 10.07.2024 розрахунки: 3% річних, що становить: 7 166 013,12 грн та втрат від інфляції за періоди: листопад 2023 року, лютий - травень 2024 року, що склав - 22 109 593,02 грн, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на відповідних приписах норм матеріального права та вважає такі розрахунки арифметично вірними.
Отже, враховуючи наведені висновки стосовно правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за відповідні періоди, зважаючи на прострочення виконання останнім грошового зобов'язання за Договором, - колегією суддів критично оцінюються заперечення апелянта у цих межах.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).
Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру останнього.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За висновками колегії суддів, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 125 Конституції України та ст. 2 ГПК України, а також ст. 86 ГПК України, без належного з'ясування та обговорення усіх обставин справи та не з'ясовано обставин, що мають значення для справи, порушено принципи верховенства права та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, закріплені ч. 3 ст. 2 ГПК України, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/451/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається.
Апелянтом не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
При цьому, викладені у відзиві на апеляційну скаргу твердження позивача знайшли своє підтвердження в межах спростування викладених відповідачем в апеляційні скарзі доводів в цілому.
Згідно ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника (ТОВ "Київські енергетичні послуги").
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/451/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 у справі № 910/451/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені стороною у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги".
4. Справу № 910/451/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 24.11.2025.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков