79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"12" листопада 2025 р. Справа №914/2792/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гречух Ігоря Олеговича б/н від 16.06.2025,
на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025, суддя Никон О.З., м.Львів, повний текст рішення складено 02.06.2025
у справі № 914/2792/24
за позовом фізичної особи-підприємця Гречух Ігоря Олеговича, м. Львів
до відповідача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Арт-Львів", м. Львів
про визнання недійсним та скасування рішення
явка учасників справи:
від позивача: Гречух І.О.;
від відповідача: Оленюк С.Л.;
від третьої особи: не з'явився,
Короткий зміст позовних вимог позивача
Фізична особа-підприємець Гречух І.О. звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 63/119-р/к від 10.10.2024 (далі - рішення АМК) в частині, що стосується позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, зазначені у рішенні АМК про антиконкурентні узгоджені дії ФОП Гречух І.О. та ТОВ «Арт-Львів» під час їх участі в відкритих торгах на закупівлі з ідентифікатором: UA-2021-05-21-013735-b, є необґрунтованими, базуються виключно на припущеннях, та спростовуються поданими доказами. Також зазначав, що відповідач позбавив його можливості надати будь-які пояснення, заперечення, документи, оскільки такий не був повідомлений про розгляд справи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано тим, що Антимонопольний комітет встановив сукупність обставин, які є більш вірогідними, ніж доводи позивача, та свідчать про узгоджені дії позивача і ТОВ «Арт-Львів», що спотворили результати торгів. Суд врахував використання спільних ІР-адрес, наявність спільних контактних номерів, схожість технічних характеристик файлів, сімейні та господарські зв'язки між учасниками, а також відмову позивача від укладення договору після перемоги. Позивач не надав доказів, які б спростовували ці обставини, тому за стандартом «вірогідності доказів» суд визнав позицію АМК обґрунтованою та відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення відповідача
17.06.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Гречух Ігоря Олеговича б/н від 16.06.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі №914/2792/24.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно визнав використання однієї ІР-адреси, наявність сімейних зв'язків, подібні технічні параметри документів і відмову від підписання договору достатніми для встановлення узгоджених дій, хоча ці обставини не доводять спільної підготовки тендерних пропозицій учасниками.
Апеляція також ґрунтується на тому, що АМК не встановив місцезнаходження обладнання, користувачів конкретних ІР-адрес, характеру та обсягу доступу, не довів факту передачі інформації між учасниками і не надав прямих або беззаперечних доказів узгодженої поведінки, як цього вимагає Закон України «Про захист економічної конкуренції». Факти, покладені в основу рішення АМК і підтримані судом, свідчать лише про можливість користування однією точкою доступу до Інтернету, що є поширеним технічним явищем, та наявність контактів, які не є забороненими законом і самі по собі не становлять порушення.
29.07.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі №914/2792/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025 справу №914/2792/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г..
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гречух Ігоря Олеговича б/н від 16.06.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі №914/2792/24 залишено без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Гречух Ігоря Олеговича б/н від 16.06.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі №914/2792/24.
Ухвалою від 04.08.2025 призначено справу №914/2792/24 до розгляду у судовому засіданні на 17.09.2025.
У зв'язку із перебуванням 17.09.2025 у відпустці судді-члена колегії Бонк Т.Б., розгляд вищевказаної справи 17.09.2025 не відбувся.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 розгляд справи відкладено на 12.11.2025.
У судове засідання 12.11.2025 з'явився позивач та представник відповідача, третя особа в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України.
Позивач підтримав вимоги апеляційної скарги, навів доводи аналогічні викладеним у ній, просив її задоволити.
Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
Відділенням Антимонопольного комітету України 10.10.2024 прийнято рішення № 63/119-р/к у справі № 63/4-01-24-2023 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", згідно якого:
1.Визнано, що фізична особа-підприємець Гречух І.О. та товариство з обмеженою відповідальністю «Арт-Львів», узгодивши свою поведінку під час участі в торах з номером закупівлі UA-2021-05-21-013735-b вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосується спотворення результатів торгів.
2.На підставі статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказане у пункті 1, накладено на фізичну особу-підприємця Гречух І.О. штраф у розмірі 68 000 грн.
В ході розгляду справи №63/4-01-24-2023 відділенням АМК встановлено такі обставини:
- ФОП Гречух І.О. та ТОВ «Арт-Львів» (далі - учасники) подавали свої документи в останній день подання тендерних пропозицій;
- здійснювали дії, пов'язані з участю в торгах з однакової ІР-адреси - НОМЕР_1 ;
- здійснювали вхід до автоматизованої системи дистанційного банківського самообслуговування з однакових ІР-адрес - НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_1 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ;
- ОСОБА_1 , який є батьком дружини ОСОБА_2 в період з червня по липень 2021 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Арт-Львів»;
- позивач перебував у договірних відносинах з ТОВ «Механіка Гарант» в період з березня по липень 2021 року, засновником якого є ОСОБА_3 (син засновника ТОВ «Арт-Львів» - ОСОБА_4 ), ТОВ «Механіка Гарант» неодноразово надавало безвідсоткову поворотну фінансову допомогу ТОВ «Арт-Львів» в період з квітня по липень 2021 року;
- учасники під час подання тендерних пропозицій зазначили як контактний однаковий номер телефону НОМЕР_7 ;
- ТОВ «Арт-Львів» в електронному документі «Відомості про учасника» зазначив номер телефону НОМЕР_8 , який призначений для зв'язку з уповноваженою особою ТОВ «Арт-Львів» - Закала С.М., а у листі АТ «Таскомбанк» проінформував, що в реєстраційних даних позивач зазначив цей самий номер - НОМЕР_8 ;
- ТОВ «Арт-Львів» в електронному документі «Відомості про учасника» № 4 від 02.06.2021 зазначив номер телефону НОМЕР_9 , який призначений для зв'язку з уповноваженою особою ТОВ «Арт-Львів» - ОСОБА_5 , однак відповідно до інформації, отриманої від ПрАТ «Київстар» номер телефону НОМЕР_9 належить Гренчух О.С., який є батьком позивача;
- згідно з інформацією, наданою від ТОВ «Лайфселл» між контактним номером НОМЕР_8 та номером НОМЕР_9 наявні телефонні з'єднання у період до, під час та після проведення торгів;
- переважна більшість файлів, завантажених учасниками, мають однакову дату створення та параметри;
- відмова позивача від підписання договору у зв'язку з відсутністю можливості виконувати даний вид робіт, дає підстави для висновку, що позивач не збирався перемагати в процедурі закупівлі, а готував свою пропозицію з метою забезпечення перемоги ТОВ «Арт-Львів».
Враховуючи викладене, адміністративна колегія відділення дійшла висновку, що такі факти у своїй сукупності не можуть бути результатом випадкового збігу обставин, а свідчать про узгодження ФОП Гречух І.О. та ТОВ «Арт-Львів» своєї поведінки під час підготовки й участі в торгах, зокрема, про обмін інформацією між ними.
Проте позивач вважає рішення відділення АМК незаконним та безпідставним. Позовні вимоги обґрунтовано недоведеністю вчинення учасниками конкурсних торгів антиконкурентних узгоджених дій шляхом спотворення результатів торгів.
Тому позивач оскаржив пункти рішення, які його стосуються.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у цій справі оскаржується позивачем в повному обсязі.
Предметом позову у даній справі є вимога ФОП Гречух І. О. про визнання недійсним та скасування рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від № 63/119-р/к від 10.10.2024 у частині, якою позивача притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій та накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн.
Відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями Закону України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Законом України "Про публічні закупівлі".
Частиною 3 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері є розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки.
Відповідно до приписів Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210-III) економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1); узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (абзац перший частини першої і частина друга статті 5); антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6); антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6); порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50); порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51); за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону №2210-III.
Тобто, конкуренцією є таке змагання суб'єктів господарювання, яке призводить або може призвести до отримання такими суб'єктами певних економічних переваг. При цьому такі переваги забезпечуються завдяки їх власним досягненням. Наслідком такого змагання є те, що споживачі отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання (учасники конкурентного змагання) не визначають та не диктують умов реалізації товару чи послуг на ринку.
Закон України "Про публічні закупівлі" установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Стаття 3 аналізованого закону визначає принципи здійснення закупівель, до яких належать, зокрема: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Суб'єкти господарювання, які беруть участь у публічних закупівлях, є конкурентами. Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статей 1, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією.
ФОП Гречух І.О та ТОВ «Арт-Львів» брали участь у відкритих торгах на закупівлі з ідентифікатором: UA-2021-05-21-013735-b по яких відповідач встановив порушення, перелічені судом вище, визнав узгодження поведінки двох учасників під час підготовки та участі, наклав штраф по 68 000,00 грн за участь у торгах.
Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Відповідно до приписів Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-III) економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1); узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання; особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій (абзац перший частини першої і частина друга статті 5); антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6); антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6); порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50); порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51); за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону №2210-III.
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов'язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 2210-III встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
У розгляді справ про оскарження рішень АМК щодо визнання дій суб'єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов'язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.
Отже, для визнання органом АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки та участі у торгах, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури торгів.
Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).
Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу.
Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону № 2210-III змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов'язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.
Під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу, належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у справі у їх сукупності.
Закон № 2210-III не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від "спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції". Цілком зрозуміло, що така "домовленість" навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв'язок.
Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації, а змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статей 1, 5, 6 Закону № 2210-III передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією. У цьому випадку негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).
Оскаржуване рішення відділення АМК обґрунтовано встановленням під час розгляду справи № 63/4-01-24-2023 обставин, які на думку відповідача, свідчать про вчинення позивачем та ТОВ «Арт-Львів» антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, а саме: використання однієї ІР-адреси під час участі у торгах; пов'язаність відповідачів через третіх осіб та засобами телефонного зв'язку; спільні властивості файлів та технічна участь ФОП Гречуха І.О. у торгах.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності належних доказів, які б спростовували встановлений у рішенні АМК факт використання позивачем та третьою особою одних і тих самих ІР-адрес.
Апелянт посилається на те, що використання спільної ІР-адреси саме по собі не є доказом узгоджених дій, оскільки відповідач не надав доказів, що ІР-адреса була статичною та належала лише позивачу та третій особі.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що сам по собі факт заперечення наявності порушення не може вважатися належним виконанням процесуального обов'язку щодо доведення обставин, на які посилається позивач.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача як ініціатора спору покладається обов'язок довести ті факти, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Попри це, позивач, як особа, яка безпосередньо користувалася відповідними ІР-адресами та мала доступ до відповідного обладнання, не надав суду жодних документів чи технічних підтверджень, які б засвідчували, що такі адреси були динамічними, спільнодоступними або використовувалися ним у громадських місцях.
Також позивач не надав жодних спростувань щодо встановлених відповідачем фактів входу як позивача, так і третьої особи до систем дистанційного банківського обслуговування з семи однакових ІР-адрес протягом періоду, який є релевантним для оцінки їх поведінки у процедурі закупівлі. Ці обставини, за відсутності пояснень та доказів протилежного, не можуть бути розцінені як випадковий збіг.
З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що встановлене співпадіння ІР-адрес свідчить про використання позивачем та третьою особою спільних каналів доступу до мережі Інтернет, що об'єктивно створювало можливість для обміну інформацією між ними в період підготовки тендерних пропозицій. Відсутність наданих позивачем доказів, які б спростовували такі висновки, підтверджує правильність оцінки доказів судом першої інстанції та обґрунтованість його висновків.
Твердження позивача, що зазначення спільних номерів телефонів може бути обумовлена сімейними зв'язками або використанням корпоративних номерів також не підтверджено жодними доказами. Позивач не долучив доказів того, що використані номери позивачем та третьою особою є корпоративними номерами. Більше того, зазначення в документації контактного номера директора ТОВ «Арт-Львів», який фактично належить батьку конкурента на торгах жодним чином не може свідчити виключно про сімейні зв'язки, а підтверджує обізнаність про участь у торгах конкурентами та комунікацію стосовно торгів.
Також апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо значення факту відмови позивача від підписання договору у зв'язку з відсутністю можливості виконувати відповідний вид робіт. Така поведінка є логічно несумісною з добросовісною участю у конкурентній процедурі та, за відсутності належних альтернативних пояснень, об'єктивно підтверджує, що подання тендерної пропозиції позивачем не ґрунтувалося на реальному намірі виконувати зобов'язання у разі визначення його переможцем.
У сукупності з іншими встановленими обставинами, відмова від укладення договору свідчить про формальний характер участі позивача у торгах та узгодженість його дій із третьою особою. Позивач не навів жодних доказів, які б спростовували такі висновки або підтверджували об'єктивні причини неможливості виконання робіт, що стали йому відомі лише після завершення процедури закупівлі. Отже апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував цю обставину як елемент загальної оцінки поведінки позивача та встановлених фактів.
Зазначені факти свідчать про те, що на усіх стадіях підготовки учасники були обізнані щодо участі кожного у торгах і координували свою поведінку.
Крім того, договірні відносини позивача та третьої особи, які тісно пов'язані сімейними зв'язками, спільні властивості файлів тендерної пропозиції у сукупності з іншими зазначеними вище обставинами, свідчить про єдність економічних інтересів ФОП Гречуха І.О. та ТОВ «Арт-Львів» та обізнаність щодо діяльності один одного, що усуває конкуренцію між ними та вказує на співпрацю між учасниками та незацікавленість у забезпечені об'єктивності процедури обрання переможця торгів у зв'язку з попередньою обізнаністю їх щодо результатів торгів.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Враховуючи, що позивач не надав суду жодного належного доказу, який би спростовував наявність узгоджених дій, встановлених рішенням Антимонопольного комітету України, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт узгодження поведінки ФОП Гречуха І.О. та ТОВ «Арт-Львів» під час підготовки та участі у відкритих торгах мав місце.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що встановлені обставини, такі як використання однієї ІР-адреси, наявність спільних контактних даних, технічні схожості документів та відмова позивача від підписання договору, розглядаються у їх сукупності та взаємозв'язку, що не дозволяє вважати їх випадковим збігом. Ці дані свідчать про спільну підготовку тендерних пропозицій, що підтверджує наявність погодженої конкурентної поведінки учасників торгів.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що встановлені факти підтверджують наявність порушень законодавства про захист економічної конкуренції з боку позивача та ТОВ «Арт-Львів».
Твердження апелянта про те, що він не отримував подання щодо попередніх висновків АМК у справі №?63/4-01-24-2023, і що це унеможливило подання заперечень та доказів, які підтверджують висновки та пропозиції у поданні, не відповідають матеріалам справи. Згідно з наявними доказами, позивачу було надіслано витяг із подання від 26.09.2024 №?63-03/261-П про попередні висновки у справі, який він отримав 04.10.2024 (а.с. 134). Таким чином, наявні докази спростовують доводи апелянта про відсутність можливості ознайомитися з поданням щодо попередніх висновків.
Більше того, такі висновки публікуються на офіційному вебсайті відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції, погоджується з ними та вважає їх такими, що відповідають встановленим обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а заперечення відповідача викладені у відзиві на апеляційну скаргу були підтвердженні дослідженими матеріалами справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі №914/2792/24 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гречух Ігоря Олеговича б/н від 16.06.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 21.11.2025.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г