Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/726/25 Головуючий у суді І-ї інстанції >
Справа № 398/1516/25 Доповідач в колегії апеляційного суду
ОСОБА_1
19.11.2025 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницькому дистанційно в режимі відео конференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 листопада 2025 року,
У провадженні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12024050000000514 від 01.08.2024, стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
В судовому засіданні, яке відбулось 03 листопада 2025 року суд за клопотанням прокурора в порядку ст. 331 КПК України продовжив дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 строком на 60 днів, починаючи з 03 листопада 2025 року по 01 січня 2026 року, з визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240 гривень.
Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що ризики, які були враховані судом при обранні йому такого запобіжного заходу не зменшилися. З огляду на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину, його характеру та тяжкості, враховуючи покарання, яке загрожує йому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, відсутність даних про неможливість подальшого перебування обвинуваченого під вартою, суд вважає, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження щодо останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, виконання ним процесуальних обов'язків та запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить переглянути ухвалу суду першої інстанції.
Зазначає, що він знаходиться під вартою більше 1 року та 2 місяці. При цьому доказів на підтвердження його причетності до переправлення людей у справі немає. Жодних грошей він не отримував, фрагменти відео, які є у матеріалах справи не доводять його причетність до інкримінованого злочину. Покази свідків неправдиві, а заявника він взагалі не знає.
За таких обставин ОСОБА_7 вважає, що до нього можливо застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 приймав участь в режимі відеоконференції. Проте, до початку доповіді справи головуючим суддею, зв'язок з захисником було перервано.
Обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував щодо розгляду його апеляційної скарги без участі захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечив проти задоволення апеляційних вимог у повному обсязі та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без зміни, дослідивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме - повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону судом першої інстанції належно дотримані.
За змістом ч.2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішене на стадії судового розгляду. Тобто це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
З наданих районним судом матеріалів убачається, що в провадженні У провадженні Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12024050000000514 від 01.08.2024, стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
У судовому засіданні 03 листопада 2025 року під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 судом першої інстанції належним чином враховано конкретні обставини даного кримінального провадження, а також те, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, пов'язаного з незаконним переправленням осіб через державний кордон України, у період дії військового стану, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до дев'яти років, що може викликати у обвинуваченого бажання переховуватись від суду з метою уникнення можливого покарання. Також, суд враховує наявність ризику можливого незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни останніми своїх показів. Крім цього, суд враховує, що обвинувачений офіційно не працює, а отже не має доходу, що свідчить про існування ризику продовження злочинної діяльності.
Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи питання доцільності перебування обвинуваченого під вартою, фактично дійшов висновку про те, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зникли та не зменшились, а інші, більш м'які запобіжні заходи (застава, домашній арешт, особисте зобов'язання, порука), не забезпечать запобігання встановленим ризикам та виконанню обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Обставин, які б свідчили на користь зменшення раніше встановлених судом ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, колегією суддів не встановлено, а тому є обґрунтований висновок суду першої інстанції, що менш суворі види запобіжних заходів не здатні забезпечити ризики передбачені ст. 177 КПК України та належне виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Виходячи з наведеного доводи апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено існування ризиків є безпідставними, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою районний суд врахував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні даного злочинів, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання ОСОБА_7 під вартою.
Що стосується тверджень обвинуваченого ОСОБА_7 про безпідставність обвинувачення, відсутність належних та допустимих доказів його вини у пред'явленому обвинуваченні, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі щодо не підтвердження під час судового розгляду обвинувачення у вказаному кримінальному провадженні - не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду.
Беручи до уваги ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку тримання під вартою обвинуваченому, підстави для скасування оскаржуваної ухвали з тих підстав, на які посилається в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_7 , апеляційний суд не вбачає.
Керуючись статтями 177, 178, 376, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 листопада 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4