Справа № 607/51/25Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.
Провадження № 22-ц/817/981/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
18 листопада 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
з участю секретаря - Хоміцька С.О.
представника Тернопільської обласної прокуратури - Марцун А.А.,
представника ГУНП в Тернопільській області - Куриляк М.Г.,
представника позивача - Дзюби П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/51/25 за апеляційними скаргами Тернопільської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2025 року (ухвалене суддею Черніцькою І.М., повний текст якого складено 20 червня 2025 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди,
У січні 2025 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУНП в Тернопільській області, відповідач 1), Тернопільської обласної прокуратури (далі - відповідач 2), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 3) про відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 28 липня 2016 року позивач набув статусу підозрюваного у кримінальному проваджені № 12016210010001097 від 25 березня 2016 року за ч.1 ст.203-2 КК України. Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2023 року у справі № 606/1653/16к, його визнано невинуватим та виправдано через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора закрито, вирок набрав законної сили. Таким чином, 8 років 2 місяці та 6 днів, він перебував під незаконним процесуальним примусом, пов'язаним із перебування у статусі підозрюваного та обвинуваченого, що порушувало його нормальні умови життя та спричиняло моральні страждання. Постраждала його ділова репутація як підприємця.
Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, час перебування під слідством та судом (98 місяці і 6 днів), вважає, що має право на мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 785600 грн (98*8000) + (8000/30*6) = 785600 грн).
У зв'язку з наведеним, позивач просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду під час знаходження під слідством та судом, у розмірі 785600 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 785600 грн компенсації моральної шкоди.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Тернопільська обласна прокуратура та ГУНП в Тернопільській області подали на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказують, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга Тернопільської обласної прокуратури мотивована тим, що у даній справі відповідачем має виступати держава, а не органи поліції, прокуратури чи Державної казначейської служби України. Відповідно неправильне визначення позивачем суб'єктів, які мають відповідати за позовом, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Вказує на відсутність доказів, які б підтверджували факт понесених позивачем моральних страждань, відсутні докази на підтвердження протиправних дій працівників прокуратури чи поліції. Сам факт наявності судового рішення чи повідомлення про підозру не є підставою для стягнення моральної шкоди.
Крім того зазначає, що для розрахунку моральної шкоди слід застосовувати статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою передбачено розрахункову величину для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1600 грн.
Також вважає, що Державна казначейська служба не є належним відповідачем у справі.
У зв'язку з наведеним, Тернопільська обласна прокуратура просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга ГУНП в Тернопільській області мотивована тим, що позивач не надав доказів того, що посадовими особами СВ Тернопілського РУП ГУНП в Тернопільській області вчинено будь-які протиправні дії стосовно нього під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016210010001097.
Зазначає, що наявність виправдального вироку суду становить достатню справедливу сатисфакцію для позивача.
Крім того, позивачем не надано доказів того, що останньому завдано моральну шкоду працівниками поліції, а також доказів того, що їх діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання покладених на них трудових чи службових обов'язків, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідачів.
У зв'язку з наведеним, ГУНП в Тернопільській області просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційні скарги від сторін по справі до суду не надходив.
В судовому засіданні прокурор Марцун А.А. подану апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені у них.
Представник ГУНП в Тернопільській області - Куриляк М.Г. подану апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені у них.
Представник позивача - адвокат Дзюба П.П., проти апеляційних скарг заперечив та просив рішення суду залишити без змін
Інші учасники в судове засідання не зв'явилися, однак належним чином були повідомленні про дату час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Слідчим управлінням ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016210010001097 від 25 березня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.
У ході досудового розслідування 28 липня 2026 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 203-2 КК України.
За результатами досудового розслідування складено та скеровано до Теребовлянського районного суду Тернопільської області обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_2 за частиною 1 статті 203-2 КК України.
Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2023 року у справі № 606/1653/16к, ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203-2 КК України.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Бережанської окружної прокуратури Дуця О.П. на вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 30 червня 2023 року, закрито, у зв'язку із відмовою прокурора від апеляційної скарги на підставі вимог ч.1 ст.403 КПК України.
Ухвала Тернопільського апеляційного суду набрала законної сили 04 жовтня 2024 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закону…) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частиною другою статті 1 Закону… встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону… право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 4 Закону… встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону… розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Вказана норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Пунктом 1 статті 2 Закону… встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Цей розмір моральної шкоди у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте, визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичний біль, душевні і психічні страждання тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, часу та зусиль, потрібних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що внаслідок незаконного перебування під слідством, враховуючи ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, є правомірним.
Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі: з 1 січня - 8000 грн.
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_2 посилався на виправдувальний вирок стосовно нього, що стало причиною стягнення моральної шкоди.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 перебував під слідством та судом з 28 липня 2016 року (дата повідомлення про підозру) по 04 жовтня 2024 року (дати постановлення ухвали Тернопільського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року), тобто 98 місяців і 6 днів.
Таким чином, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування складає 785 600.00 грн (98 місяців х 8000 = 784 000 грн, 6 днів х 8000 / 30 = 1600 грн).
Водночас, звертаючись до суду з позовною заявою, позивач просив стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури 785600.00 грн, тобто в мінімально гарантованому розмірі.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року в справі № 522/6228/19.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування позивача під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону…
Зокрема, визначив розмір відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер і обсяг душевних і психічних страждань позивача, те, що незаконні дії органів досудового розслідування завдали їй моральної шкоди.
Моральною шкодою визнаються душевні страждання, заподіяні позивачеві внаслідок пред'явлення обвинувачення, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та незаконного тривалого перебування під слідством і судом з 28 липня 2016 року до 04 жовтня 2024 року, що призвело до погіршення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, діловими партнерами, інших негативних наслідків морального характеру, а саме: необхідність витрачати свій час на забезпечення захисту від незаконного обвинувачення, відновлення життєвих та ділових зв'язків, ділової репутації.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до переконання, що моральна шкода в розмірі 785600.00 грн буде співмірна із перенесеними ОСОБА_2 моральними стражданнями та відповідає принципу розумності та справедливості. Більше того, визначена сума є мінімальним розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.
Безпідставними є твердження апелянтів про відсутність доказів завдання моральної шкоди позивачу, оскільки у даній справі відшкодування моральної шкоди в мінімально визначеному розмірі провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. За таких обставин, доводи апеляційну скарги відповідачів щодо відсутності підстав для задоволення позову, є неспроможними.
Що стосується доводів апеляційної скарги Тернопільської обласної прокуратури про те, що суд першої інстанції при розрахунку моральної шкоди повинен був виходити з розміру мінімальної плати, який застосовується, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1600 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №753/7572/23 дійшов висновку про необхідність застосування при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування». Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки рішення Дарницького районного суду м.Києва ухвалено 04 квітня 2024 року, мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становив 8000 грн.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 , від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 , від 22 січня 2025 року у справі № 524/6017/22.
Таким чином, враховуючи правові висновки Верховного Суду в аналогічних справах, доводи апеляційної скарги щодо застосування при розрахунку розміру моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом розрахункової величини для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1600 грн, є безпідставними.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи Тернопільської обласної прокуратури про те, що у даній справі відповідачем має виступати держава, а не органи поліції, прокуратури чи Державної казначейської служби України, відповідно неправильне визначення позивачем суб'єктів, які мають відповідати за позовом, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з висновків, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, в якій вказано, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем у подібних справах є саме держава Україна, а помилкове визначення органу, через який вона діє, не свідчить у цьому випадку про неналежність складу відповідачів.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 953/20085/21.
Інші доводи апеляційних скарг є аналогічними викладеним у відзивах на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційні скарги Тернопільської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 24 листопада 2025 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома