Справа № 758/9301/19
Категорія 67
24 листопада 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Захарчук С. С.,
за участю секретаря судового засідання - Савенко Д. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Зазначала, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 18.09.2010, який було розірвано 18.05.2020.
За час шлюбу ними придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_1 , гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГК «Брестський» по АДРЕСА_2 та автомобіль «Сітроен», 2012 року випуску.
Посилаючись на те, що вказане майно було придбано під час шлюбу, відповідач не сплачує аліменти на утримання дитини, просила відступити від рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя та у порядку поділу спільного майна подружжя, просила: виділити їй у власність 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , у власність відповідача виділити 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ; виділити їй у власність 2/3 частини гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Брестський» за адресою: АДРЕСА_2 , у власність відповідача виділити 1/3 частини гаражного боксу № НОМЕР_1 в ГБК «Брестський» за адресою: АДРЕСА_2; визнати за відповідачем право власності на автомобіль «Сітроен», н.з. НОМЕР_2 , стягнувши з відповідача на її користь половину вартості автомобіля - 110 967 грн. 50 коп.
У відзиві на позов, відповідач, заперечуючи проти позову, вказав наступне.
Гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Брестський» за адресою: АДРЕСА_2 не є об'єктом спільно нажитого майна, оскільки ОСОБА_2 ніколи не набував право власності на вказаний гаражний бокс.
За період шлюбних відносин позивачка не працювала, всі витрати по утриманню родини здійснював ОСОБА_2 .
Кошти на придбання спірної квартири, були інвестовані ОСОБА_2 за рахунок його особистих коштів, які були отримані ним на підставі договору, укладеного між ним та ТОВ «Тактел Україна» 01.04.2018, згідно якого він отримав винагороду у розмірі еквівалентному 50 000 дол. США, право власності на квартиру було зареєстровано за ним, а тому квартира є його особистою приватною власністю.
Посилаючись на зазначені обставини, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивачка підтримала свою правову позицію, викладену у позовній заяві та просила її позов задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов з викладених у ньому підстав та просили позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення учасників справ, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.09.2010, який було розірвано відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 18.05.2020.
Від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно зі ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Судом установлено, що сторонами за час шлюбу були придбані: квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 20.09.2019, укладеного між ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_2 ; 30.06.2015 автомобіль «Сітроен», н.з. НОМЕР_2 , 12.09.2012 року випуску.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 01.03.2023 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .
Заперечуючи проти позову в частині визначення зазначеної квартири спільним майном подружжя, відповідач вказував на те, що спірна квартира була придбана ним за його особисті кошти, позивач на час придбання квартири не працювала, не мала доходу, він здійснював утримання родини протягом шлюбу.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
На обґрунтування заперечень проти позову в частині віднесення спірної квартири до спільного майна подружжя, відповідач посилався на договір від 01.04.2018, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Тактел Укаїна».
Відповідно до п. 2.1. зазначеного догвору предметом договору є надання ОСОБА_2 ТОВ «Тактел Укаїна» консультативних послуг у період з 01.04.2018 по 28.02.2019. Дія договору була продовжена до 29.05.2009.
Разом з тим, доказів того, що на виконання зазначеного договору ОСОБА_2 була отримана сума еквівалентна розміру 50 000 дол. США відповідачем не надано, як і не надано доказів того, що саме ця сума була сплачена відповідачем на придбання спірної квартири.
Крім того, відповідно до п. 4.4. договору купівлі-продажу квартири від 20.09.2019, укладеного між ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_2 , майно набувається у спільну сумісну власність подружжя. Договір укладений за згодою дружини покупця, ОСОБА_1 , викладеній у заяві, справжність підпису на якій засвідчено 20.09.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко А.В. за реєстрованим № 1754. Зміст заяви доведений до відома продавця до підписання та нотаріального посвідчення цього договору.
Таким чином, в силу норм чинного законодавства спірна квартира є спільною власністю подружжя.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Частинами 1-3 ст. 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Частинами 1-2, 4-5 ст. 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Обґрунтовуючи позов в частині відступу від засади рівності часток подружжя, позивачка вказувала на те, що відповідач допомоги на утримання дитини не надає та надала розрахунок заборгованості по сплати аліментів від 22.02.2020 відповідно до якого станом на 31.01.2021 заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті аліментів становила 82 261,86 грн. (а.с. 90-91 т. 1).
Заперечуючи проти позову в цій частині ОСОБА_2 були надані банківські виписки про сплату аліментів (а.с. 33-39, 50 т. 2), розписки про отримання аліментів від відповідача, складені позивачкою: 14.12.2020, 08.11.2020, 04.10.2020, 05.11.2021, 27.08.2021, 10.03.2022, 30.03.2022, 15.05.2022, 02.07.2022, 19.08.2022 (а.с. 40-49 т. 2).
Таким чином, доказів того, що ОСОБА_2 ухиляється від участі в утриманні дитини позивачем суду не надано, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності подружжя.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині поділу спірної квартири, а саме в порядку поділу квартири АДРЕСА_1 слід виділити у власність позивача та відповідача по 1/2 частини зазначеної квартири.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - постанова) вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 22 постанови поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Обґрунтовуючи вартість автомобіля «Сітроен», н.з. НОМЕР_2 - 221 935 грн., позивачка посилалася на витяг з сайту «Авто.Ріа».
Разом з тим, суд не приймає до уваги вказаний витяг як належний доказ на підтвердження вартості автомобіля, оскільки зі змісту оголошення на вказаному сайті вбачається те, що ціна вказана не за автомобіль «Сітроен», н.з. НОМЕР_2 .
Клопотання про призначення у справі судової експертизи про визначення вартості спірного автомобіля позивачем не подавалося.
Інших доказів, які б вказували на те, що дійсна вартість спірного автомобіля на час розгляду справи складає 221 935 грн. позивачем суду не надано.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що розмір частки ОСОБА_1 у спільному майні подружжя - автомобілі «Сітроен», н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 110 967,50 грн. останньою не підтверджений належними та допустимими доказами, а тому правових підстав для задоволення позову про поділ зазначеного вище автомобіля, шляхом визнання права власності на нього за відповідачем та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 1/2 частини зазначеного автомобіля у розмірі 110 967,50 грн. немає.
В силу норм ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
ОСОБА_1 у позові вказувала на те, що сторонами у справі за час їх шлюбу було придбано у власність гаражний бокс № НОМЕР_1 в ГБК «Брестський» за адресою: АДРЕСА_2.
З технічного паспорту на гаражний бокс (а.с. 47-50 «а» т. 1) вбачається те, що його власником є ОСОБА_4 .
Доказів того, що за час шлюбу сторони придбали у власність гаражний бокс позивачкою суду не надано, а тому правових підстав для задоволення позову в частині поділу зазначеного гаражного боксу немає.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 24.11.2025.
Суддя С. С. Захарчук